Розділ 2. «Об’єктивні ознаки посягання на життя працівника правоохоронного органу» містить два підрозділи.

2.1. «Об’єкт злочину»

Доведено, що при характеристиці ознак об’єкта складу злочину, передбаченого чинним КК України у ст. 348 КК, науковці, перш за все, звертають увагу на те, що це двооб’єктний злочин, при цьому один об’єкт розглядається як основний, інший — як додатковий обов’язковий. Але у кримінально-правовій науці не існує єдності думок щодо того, який саме з цих об’єктів (правоохоронна діяльність чи життя зазначених у статті закону осіб) слід визнавати основним, а який додатковим. Отже, при визначенні власної думки з приводу цієї дискусії автор приєднується до позиції тих вчених, які звертають увагу на те, що у випадках, коли діяння посягає не на один об’єкт, а на два і більше, слід чітко розрізняти об’єкт злочину як явища реальної дійсності і ознаки об’єкта у складі злочину як формальної юридичної конструкції, оскільки у складі злочину основним об’єктом, який у свою чергу визначає і родову належність цього складу, а відповідно й розміщення у тому чи іншому розділі Особливої частини КК України, буде той, який таким вважає законодавець, хоча в реальній дійсності ієрархія об’єктів може бути зовсім іншою. Саме це демонструє як історія розвитку вітчизняного кримінального законодавства, так й криміналізація посягання на життя працівника правоохоронного органу в кодексах різних держав світу.

На цій підставі стверджується, що основним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України, є діяльність правоохоронних органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку, а додатковим обов’язковим об’єктом — життя зазначених в цій статті закону осіб. При цьому підкреслюється, що поділ об’єктів на основний та додатковий можливо чітко здійснити лише стосовно складу злочину. У реальній же дійсності посягання здійснюється на обидва об’єкта одночасно, і який з них фактично буде виступати основним залежить від конкретних подій та суб’єктивного ставлення до них винної особи.

2.2«Об’єктивна сторона злочину» розглянуто ознаки об’єктивної сторони складу злочину, що аналізується.

Стверджується, що складність злочину та складу злочину за його двооб’єктності потребує при розгляді об’єктивної сторони посягання на життя працівника правоохоронного органу та інших зазначених у ст. 348 КК України осіб характеризувати діяння з позиції посягання на кожний з об’єктів. При цьому звертається увага на те, що в науковій та навчальній літературі при характеристиці об’єктивної сторони цього злочину чи складу злочину частіше за все мова йде тільки про діяння, які спрямовані проти життя особи. Хоча науковці при цьому визнають, що це діяння двооб’єктне і основним об’єктом цього складу злочину є нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку, але характеризуючи об’єктивну сторону діяння, вказують, що об’єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні діяння, спрямованого на позбавлення життя зазначених у диспозиції коментованої статті осіб і виражається у посяганні на життя вказаної особи, а саме: 1) вбивстві або 2) замаху на вбивство. Тобто з об’єктивної сторони діяння характеризується цими науковцями лише як посягання на додатковий об’єкт складу злочину, а про посягання на основний об’єкт нерідко ніяких згадок не здійснюється. Але, на думку дисертанта, з такою характеристикою об’єктивної сторони цього двооб’єктного складу злочину навряд чи можна погодитися. Якщо ми визнаємо, що основним об’єктом розглядуваного складу злочину є правоохоронна діяльність, то і характеристику об’єктивної сторони цього складу злочину потрібно починати з характеристики посягання на основний об’єкт. Тому, виходячи з конструкції і місця ст. 348 КК України в системі кримінально-правових норм, об’єктивну сторону можна характеризувати як діяння, спрямоване на протидію нормальній діяльності працівників правоохоронних органів чи інших суб’єктів правоохоронної діяльності шляхом посягання на життя зазначених у статі закону осіб. [3, c.45]

Водночас ми приєднуємься до думки цих дослідників, які вважають, що розглядуване діяння може бути вчинене як шляхом дії, так й шляхом бездіяльності.