50.Розкрийте основні уроки української національної революції 1917-1920 рр.

51.Неп в Україні: мета, цілі і шляхи реалізації.

НЕП – нова економічна політика у 1921-28рр. більшовиків, що прийшла на зміну ВК і базувалась на впроваджені елементів ринкової економіки. Метою переходу до НЕПу була глибока економ. Криза, політична криза,спадання революц. Хвилв на заході. Цілями НЕПу були - передача в приват. Власность дрібних та середніх підприємств, дозвіл на використ. Найманої роб. Сили,обєднання великих підприємств у трести, скасування трудової повинності, поновлення вільної торгівлі. Наслідки: протягом невеликого часу будо досягнуто рівень с\г та промисловості до воєнного рівня,підвищено рівень життя населення, призупинились масові репресії.

52.Урср в системі Радянського Союзу.

53.Політика коренізаціі, її особливості та наслідки.

Кореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.Наслідки:В Україні вона набула насамперед форми «українізації». Поняття «коренізація»[3] на довгі роки зникло з радянської політичної лексики, з'явившись лише в горбачовську «перебудову».Хоча доба «коренізації» та «українізації» була важливою і яскравою, її основним завданням було «вкорінення» влади на окраїнах, врахування національних чинників при формуванні партійно-державного апарату. Це потенційно несло в собі загрозу унітарній державній структурі, оскільки здійснювалося під гаслом подолання великодержавного шовінізму, а відтак мало призвести до формування місцевих етноеліт. Вони мали з часом «забронювати» адміністративно-управлінські посади і престижні соціальні ніші, а відтак неминуче повинна була змінитися парадигма їхніх стосунків із центром. Змінитись у бік бодай формального визнання свого статусу, вимог певної автономії і респекту з боку центральних управлінських структур ієрархії локальних владних відносин.Етнічних українців серед них було дуже мало, майже ніхто не вживав української. Водночас більшість селян були україномовними. До радянської влади вони ставились без особливих симпатій, а часто — ворожо. Опис цієї ситуації знаходимо як у численних спогадах того періоду.за таких умов, логічним було «приручити» непокірні народи: визнати їхню мову, культуру, залучити до державної адміністрації. Крім того, такі міри мали послабити вплив націоналістів — українських, білоруських, кавказьких, середньоазійських та інших.

54.Сталінська соціально-економічна політика 20-х-30-х рр. В Україні та її наслідки.

З кінця 20-х рр. починає затверджуватися сталінський тоталітарний режим, оформлюється культ особи Сталіна, відновлюються репресії, дещо призабуті за роки непу. Сталінський курс на суцільну масову колективізацію і ліквідацію куркуля як класу, на форсовану індустріалізацію, неминуче повинен був викликати опір з боку різних верств населення в Україні, в першу чергу селянства та інтелігенції.У першій половині 30-х рр. репресії проти української інтелігенції набувають більшого розмаху, особливо у 1932-1933 рр., що не випадково співпадає з голодомором. До українських діячів широко застосовується звинувачення в націоналізмі. Почалася критика М. Скрипника, не витримавши якої, 7 липня 1933 р. він покінчив життя самогубством. 13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством М. Хвильовий, протестуючи цим проти переслідувань діячів української культури.Пік репресій припадає на 1937-1938 рр., коли жертвами їх стають кілька мільйонів чоловік, з яких кілька сотень тисяч було розстріляно