Геополітичні концепції

Значний вплив на зовнішню політику держав і розвиток міжнародних відносин у першій половині XX ст. справили їхні геополітичні концепції. Термін «геополітика» (від грецьк. ge — земля + політика) до наукового й політичного вжитку ввів шведський соціолог і політичний діяч Рудольф Челлен (1864—1922). Головна ідея різних геополітичних концепцій — зв'язок політики держав, особ­ливо зовнішньої, з особливостями їх територіально-просто­рового розташування.

Історично становлення геополітики пов'язано з дослід­женням ролі географічного чинника в житті суспільства в започаткованих іще Ш.-Л. Монтеск'є концепціях географіч­ного детермінізму, що базувалися на ідеї обумовленості людської діяльності станом та характером навколишнього природного середовища. У цих концепціях розглядались особливості впливу просторового розташування країни, розміру її території, клімату, рельєфу земної поверхні, грунту, корисних копалин, флори, фауни та інших природ­них чинників на диференціацію господарської діяльності, темпи зростання продуктивних сил, тенденції розвитку культурного життя, типи соціальної організації та особли­вості політичного ладу.

Спираючись на концепції географічного детермінізму, німецько-американський вчений-географ Хелфорд Маккіндер (1861—1941) у статті з характерною назвою «Географічна вісь історії» (1904) висунув ідею про фіксований поділ світу на окремі зони, кожна з яких відіграє в історії певну роль. Стрижневою тезою його концепції було твердження про існування так званого хартленду (від англ. heart — серце і land — земля) — «серединної землі», яка має особливе значення в історії.

X. Маккіндер дійшов висновку, що глибинна суть міжна­родних відносин протягом усієї світової історії полягає у протистоянні хартленду й навколишніх земель. Неперервний тиск «серединної землі» на зовнішні кордони призводить до залежності долі Європи і світу від процесів, що відбуваються в Євразії. Цей тиск породжує загрозу світовій демократії і свободі країн, представлених прикордонними землями, насамперед англосаксонського світу, у разі поєднання без­межних ресурсів Євразії з інтелектуальними та організацій­ними ресурсами країн оточення. Найбільш вірогідним ікатастрофічним, за X. Маккіндером, міг би бути союз Росії та Німеччини.

Дещо пізніше, у 1919 p., X. Маккіндер дійшов висновку, що майбутня доля світу вирішуватиметься у Східній Європі, яка і є «хартлендом» Євразії. Той, хто володітиме Східною Європою як «серединною землею» Євразії, керуватиме і «світовим островом» Європи, Азії та Африки. А той, хто управлятиме «світовим островом», керуватиме усім світом. X. Маккіндер стверджував, що зіткнення Росії й Німеччини в цьому регіоні планети у боротьбі за світову гегемонію є неминучим і матиме катастрофічні наслідки для людства.

«Світовому острову», за X. Маккіндером, протистоїть «острівний комплекс» (Великобританія, Америка, Австралія та Океанія), що веде постійну облогу «серединної землі». Найкращим способом розв'язання цієї проблеми глобаль­ного протистояння було б створення комплексу незалежних держав між Німеччиною та Росією, які, спираючись на підтримку держав «острівного комплексу», не допускали б ні союзу, ні зіткнення між цими державами.

Концепція X. Маккіндера у своєрідній формі відображала реальні процеси розвитку світового політичного процесу, міжнародних відносин у перші десятиліття XX ст. У період між двома світовими війнами геополітика переживає пік своєї популярності. Оперуючи такими чинниками, як територія, народ, господарство, суспільство, держава, геопо­літика у цей час намагається знайти таку оптимальну формулу, яка могла б орієнтувати держави й народи в багатоманітності світової політики. Дослідження з проблем геополітики особливо активізувались у Німеччині, де група вчених під керівництвом К. Хаусхофера висунула ідею «життєвого простору», яка була використана німецьким фашизмом для виправдання агресії в 30-ті роки і розв'язання Другої світової війни.

Після Другої світової війни теорія геополітики поширюється в США, Японії, скандинавських країнах, а в 50-ті роки знову стає популярною в Німеччині. Геополітику стали розуміти у двох значеннях: як територіально-про­сторово обумовлену стратегію у вирішенні конкретних зовнішньополітичних та військово-стратегічних завдань і як політичну географію, що досліджує районування політичних процесів регіонального і глобального рівнів. Теорія геополітики є своєрідним інструментом аналізу взаємодії держав на міжнародній арені. Досліджуючи роль географічного чинника в політиці держав, геополітичні концепції сприяють науковому пізнанню світового політич­ного процесу, міжнародних відносин. Однак вони абсолюти­зують роль цього чинника. Більшість сучасних політологів визнають значну роль географічного чинника в політиці держав, хоча не вважають його вирішальним і пов'язують з дією інших чинників, таких, як рівень розвитку суспільства, характер державно-політичного устрою, національні інтере­си, політичні та економічні пріоритети тощо.