Соціальна політика

У пізнанні соціальних інтересів, їх узгодженні, упередженні й розв'язанні конфліктів між ними полягає призначення політики, насамперед соціальної. У науковій літературі і політичній практиці основне призначення соціальної політики держави традиційно зводиться до задоволення багатоманітних інтересів і потреб громадян у сфері праці, освіти, культури, охорони здоров'я, забезпечення житлом, відпочинку тощо. Насправді ж головне призначення соціальної політики має бути іншим: її слід розглядати як найважливіший засіб соціальної інтеграції — узгодження інтересів різних спіль­ностей людей, розв'язання соціальних суперечностей, забезпечення цілісності суспільства.

Іншими словами, соціальна політика — це один із видів політики, спрямований на інтеграцію інтересів соціальних спільностей людей, розв'язання соціальних суперечностей з метою забезпечення єдності, цілісності суспільства.

Причому це не просто один із видів політики, а най­важливіший її вид, бо саме соціальна політика забезпечує виконання основного призначення політики взагалі, яким є не боротьба за владу та її використання, а управління суспільством на основі узгодження соціальних інтересів.

Залежно від об'єктів соціальної політики виокремлю­ються ті чи інші її різновиди, наприклад політика соціального партнерства, етнічна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тощо. Відповідно визначаються завдання соціальної політики. Головною ж проблемою со­ціальної політики є забезпечення в суспільстві соціальної справедливості.

Соціальна справедливість — це міра досягнення в суспільстві соціальної рівності і свободи.

Соціальна рівність і свобода взаємозв'язані таким чином, що чим більше в суспільстві свободи, тим менше в ньому соціальної рівності, і навпаки. Реалізація неоднакових розу­мових і фізичних здібностей людей обов'язково призводить до соціальної нерівності, поглиблення якої створює напру­женість у суспільстві, породжує конфлікти. Тому суспільство об'єктивно заінтересоване в обмеженні соціальної нерівності, створенні перешкод для її зростання. Однак обмеження соціальної нерівності призводить до обмеження свободи, створення перешкод для реалізації неоднакових здібностей людей, що гальмує суспільний, насамперед економічний, розвиток.

Так, втілення в життя класичної ліберальної моделі сус­пільного розвитку, яка грунтується на абсолютизації індиві­дуальної свободи і формально-правовому розумінні рівності, призводило до різкого розшарування суспільства, загострен­ня соціальних суперечностей і виникнення соціально-політичних конфліктів. Водночас абсолютизація соціальної рівності в ході реалізації соціалістичної моделі суспільного розвитку призводила до обмеження індивідуальної свободи людей, зрівнялівки, втрати стимулів до високопродуктивної праці, соціального споживацтва, що гальмувало економіч­ний розвиток.

Завдання, отже, полягає в тому, щоб для кожного кон­кретного суспільства знайти оптимальне поєднання (міру) соціальної рівності і свободи. Для цього потрібно врахувати особливості історичного розвитку суспільства, конкретного етапу, на якому воно знаходиться, суспільної свідомості тощо. В протилежному разі здійснювана державою політика сприйматиметься як несправедлива і не знайде підтримки більшості суспільства. Цим, зокрема, пояснюється несприйняття ліберальної моделі ринкової економіки з її абсо­лютизацією індивідуальної свободи та ігноруванням соціаль­ної рівності більшістю населення колишніх соціалістичних країн, вихованою на ідеях соціальної рівності.

Таким чином, соціальні суб'єкти політики — це ті спіль­ності людей, що виникли об'єктивно в процесі історичного розвитку, — суспільні класи, соціальні групи й верстви, нації, народності тощо. Вони мають як спільні, так і специ­фічні інтереси, які відстоюють з використанням політичної влади. Неузгодженість інтересів соціальних спільностей, загострення суперечностей між ними призводять до соціаль­них конфліктів, які, охоплюючи сферу реалізації політичної влади, набувають політичного характеру. Соціально-політичні конфлікти — не виняткове, а закономірне явище, зумовлене багатоманітністю соціальних інтересів. Інша справа — гострота і масштабність конфліктів, форми й засоби їх роз­в'язання, які залежать від ефективності політики. Глибинне соціальне призначення політики полягає в урахуванні всієї багатоманітності соціальних інтересів, їх узгодженні, запобіганні конфліктам, розв'язанні їх в опти­мальних, ненасильницьких формах. Найбільше цьому призначенню відповідає соціальна політика, основними різновидами якої є політика соціального партнерства, націо­нальна, демографічна, регіональна політика. Здійснювана в будь-яких формах, соціальна політика має виходити з прин­ципу соціальної справедливості, забезпечувати стосовно кожного конкретного суспільства оптимальне поєднання соціальної рівності і свободи.

Рекомендована література

Бабков В. Г.

Межнациональные противоречия и конфликты // Социально-полит. журн. 1994. № 7—8.

Беленький В. X.

О среднем классе в России // Социально-полит. журн. 1994. № 12. Бербешкина 3. А.

Справедливость как социально-философская категория. М., 1983. Бромлей Ю. В.

Основные разновидности национальных общностей (понятийно-терминологические аспекты) // Науч. коммунизм. 1990. № 1.

Бромлей Ю. В.

Этносоциальные процессы: теория, история, современность. М.,

1987.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А.

Современный Левиафан: Очерки политической социологии капи­тализма. М., 1985.

Волович В., Макеев С.

Соціальна стратифікація і політика // Політ. думка. 1993. № 1.

Гидденс Э.

Стратификация и классовая структура // Социол. исследования.

1992. № 9, 11.

Дарендорф Р.

Конфликт и классовая борьба // Социол. исследования. 1995.

№ 7-8.

Етнонаціональний розвиток України: терміни, визначення, персо­нали. К., 1993.

Здравомыслов А. Г.

Социология конфликта. М, 1995.

Комаров М. С.

Социальная стратификация и социальная структура // Социол.

исследования. 1992. № 7.

Краснов Б. И.

Конфликты в обществе // Социально-полит. журн. 1992. № 6—7.

Майборода А.

Теория этнополитики в западном обществоведении. К., 1993.

Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Ю. І. Римаренка. К., 1996.

Мацнев А. А.

Этнополитические конфликты: природа, типология и пути урегу­лирования // Социально-полит. журн. 1996. № 4.

Мокляк Н. Н.

Социальные отношения: структура и формы проявления. К., 1986. Наумова Т. В.

Становление среднего класса в реформируемой России // Со­циально-гуманитарные знания. 1999. № 4.

Преториус Р.

Теория конфликта // Полит. исследования. 1991. № 5. Сперанский В. И.

Конфликт: сущность и особенности его проявления // Социально-полит, журн. 1995. № 3.

Сперанский В. И.

Основные виды конфликтов: проблемы классификации // Со­циально-полит. журн. 1995. № 4.

Стариков Е. Н.

Социальная структура переходного общества: «горизонтальный

срез» // Полит. исследования. 1995. № 5.

Шляхтун П. А.

Социально-классовая структура современного буржуазного общест­ва: Проблемы методологии исследования. К., 1986.

Ян Э.

Государственное и этническое понимание нации: противоречия и сходство // Полит. исследования. 2000. № 2.