Питання 23. Розкрийте поняття провідна діяльність

Провіднимназивається такий вид діяльності, який визначає найбільші успіхи в розвитку її пізнавальних процесів.

Провідна діяльність за О.М. Леонтьєвим – це така діяльність, в якій складаються найсприятливіші умови для розвитку дитини певного віку і формуються ті психологічні новоутворення, які забезпечують її готовність до переходу на наступний віковий щабель розвитку.

Провідна діяльність (О.В. Проскура) –це просто діяльність, яку найчастіше виконують на певному щаблі розвитку. Гра, н-лад, зовсім не забирає найбільше часу в дитини. В середньому вона грається не більше 3-4 годин на день.

Схема зміни провідної діяльності за Д.Б.Ельконіним:

1. для немовлят (від 0 до 1) – безпосереднє емоційне спілкування з дорослими, в процесі якого у дітей виникає потреба в постійних контактах з ними. Ці контакти стають необхідною формою всього наступного процесу засвоєння дітьми досвіду дорослих.

2. Ранній вік (від 1 до 3) – предметно-маніпулятивна діяльність з різними іграшками та оточуючими предметами повністю співвідносячи з їх соціально-культурним призначенням, і без активної взаємодії з дорослим. За допомогою і всередині цієї діяльності дитина засвоює суспільно-вироблені способи використання різних речей.

3. Дошкільний (від 3 до 6-7) – гра, через сюжети і ролі дитина відкриває й пізнає наявність у людей певних суспільних функцій і норм поведінки, що формує в неї потребу орієнтуватись на ці функції і норми під час співставлення з ними власних дій і вчинків; у грі розвивається уява і символічна функція мислення (здатність підміняти одні предмети іншими, що готує грунт для засвоєння знакових заміщень в учбовій діяльності школярів – буквенного позначення числових величин, формули як замінника змістовних закономірностей).

4. Молодший шкільний вік (від 6-7 до 10-11) – учбова діяльність у процесі якої у дитячій психіці виникають новоутворення, що забезпечують формування основ теоретичного ставлення до дійсності, вміння орієнтуватись у теоретичних формах відображення речей, суспільних стосунків між людьми, зокрема вміння оперувати абстрактними поняттями.

5. Підлітковий (від 10-11 до 13-14) – спілкування, яке заключається в побудові особистісних взаємин з товаришами на основі певних морально-етичних норм.

6. Старший шкільний вік (від 13-14 до 16-17) – навчально-професійна діяльність.

Отже,особливу роль у розумінні вікового розвитку відіграє поняття “провідний вид діяльності”. Під провідною діяльністю будемо розуміти той вид діяльності, який дає змогу людині досягти найбільших успіхів у розвитку пізнавальних процесів.

Питання 24. Розкрийте структуру та завдання психології виховання.

Психологія виховання досліджує психологічні закономірності формування особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу.

Завдання психології виховання: вивчення закономірностей активного і цілеспрямованого формування особистості людини в онтогенезі. Головна задача виховання – формування і розвиток дитини як особистості, якій притаманні корисні якості, які необхідні їй для життя в суспільстві.

Психологія виховання розв’язує такі складні питання, як джерела, рушійні сили, психологічні механізми формування особистості, з’ясовує як дитина оволодіває суспільним досвідом, практикою між людських взаємин, перетворення на зрілого, активного члена суспільства.

Психологічні вимоги до виховного процесу.

- включення особистості у значущу діяльність;

- зміни соціальної позиції особистості в референтній групі;

- урахування домінуючої мотивації особистості при конструюванні виховного процесу;

- цілеспрямоване створення емоційно збагачених виховних ситуацій;

- особистісно-розливальне спілкування;

- використання співпереживання як психологічного механізму виховання особистості;

- систематичний аналіз вихованцем власних вчинків і вчинків інших, з’ясування їх наслідків для референтної групи.

Цілі виховання не встановлюються назавжди і не є постійними в будь-якому суспільстві. Змінюється система суспільного устрою і соціальні відношення – змінюються і цілі виховання.

До розряду постійних цінностей відносять загальнолюдські моральні цінності. Вони у першу чергу і забезпечують собою цілі виховання на всіх етапах соціальної історії. Такі цілі пов’язані з поняттями добра і зла, порядності, гуманності і любові до природи. Це ще і духовність, відповідальність особистості за те, що відбувається з нею і навколо неї, скромність, людяність.

Поряд із загальними цілями виникають і спеціальні соціальні цілі виховання, які ми можемо описати лише приблизно. Спеціальні цілі виховання, що відповідають сучасним тенденціям суспільного прогресу, полягають у тому, щоб виростити школярів ініціативними, творчими людьми, які честолюбиво намагаються до досягнення успіху.

Отже, виховання є важливою функцією суспільства. Економічне й національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення його складових – виховання нової людини як особистості.

1. Питання 25.Розкрийте віковітаспекти виховання

Виховання дітей, підлітків, юнацтва. Формування самостійності, моральної поведінки, звичок у дошкільному віці. Розвиток та засвоєння моральних знань молодшими школярами. Умова розвитку у молодших школярів елементів моральних переконань. Формування моральних почуттів у дітей молодшого шкільного віку (відповідальності, навичок вольової регуляції поведінки, вміння керувати своїми емоціями та ін.). Формування моральних почуттів, розвиток моральної свідомості у підлітковому віці. Формування моральної свідомості в старшому шкільному віці.

Питання 26. Дайте характеристику психології індивідуального підходу до дитини у процесі виховання.

Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовних своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлюється деякими природженими відмінностями (тип ВНД тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання. Врахування індивідуальних відмінностей дитини є однією з важливих умов успіху у вихованні.

В індивідуальному підході до дитини у процесі виховання можна виділити два аспекти:

1. Психологічний – полягає у встановленні неповторної своєрідності учня, у визначенні його ставлення себе самого, особливостей суб’єктивного сприймання зовнішніх впливів і специфіки реагування на них.

2. Педагогічний – полягає у виборі таких засобів і форм впливу на учня, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам, настроями у даний момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний ефект.

Здійснення індивідуального підходу у процесі виховання означає передусім виявлення загальної спрямованості особистості учнів, їх схильностей, змісту інтересів. Їх врахування допомагає учителю підтримувати і стимулювати розвиток позитивних сторін особистості учнів.

Важливе значення в здійсненні індивідуального підходу до учнів має педагогічна оцінка їхньої діяльності і поведінки. При цьому об’єктом оцінки мають бути мотиви дій та вчинків, а не лише їх результати.

Однією з вимог індивідуального підходу є чітка диференціація методів і форм виховного впливу на учнів. Н-д, заохочення як засіб стимуляції потрібно застосовувати до кожного учня, але в першу чергу до тих учнів, в яких учитель помічає такі риси, як нерішучість, відсутність інтересу.

При виборі засобів і форм виховного впливу на учня треба враховувати необхідність в їх періодичному варіюванні. Н-д надто часте використання словесних впливів стосовно одного й того ж учня приводить до його знецінення: учень звикає до них і просто перестає реагувати на них.

Одним з важливих аспектів індивідуального підходу є врахування темпераменту учнів, що зумовлюється типом їх нервової системи.

Н-д, стосовно учня – сангвініка доцільно частіше проявляти більше вимог до сталості уподобань, стійкості реакцій на явища оточення. Меланхолік потребує частого підбадьорювання, схвалення, завдяки чому можна підвищити рівень його упевненості у власних силах. Флегматик зважаючи на повільність його реакцій, потребує тактовного стимулювання швидкісті рухів, мовлення, варіацію почуттів. У холерика, враховуючи його неврівноваженість, слід формувати стриманість, саморегуляцію своїх дій і вчинків. Урахування цих індивідуальних відмінностей тим важливіше, чим молодший учень ( у старшому шкільному віці прояви темпераменту завдяки вихованню і самовихованню стають менш виразними).

Важливу роль в індивідуальному підході відіграє врахування психічних станів учня, настрою, загального фізичного самопочуття, стомлюваності в процесі навчання. Загальною і важливою умовою забезпечення результативності індивідуального підходу є органічне поєднання впливів учителя на окремого учня з впливами на нього колективу ровесників.