2.2 Відомості про збирачів фольклору

Завдяки цій практиці, я знайшла таких людей, які передали свої знання мені.

Жмуренко Неля Андріївна дуже особлива людина. Взяти хоча б те, що вона народилася в ніч з 31грудня на 1 січня 1939 року. Сама Неля Андріївна являється, як то кажуть, «людиною-святом». Вона дуже відкрита, добра та товариська. Своє дитинство вона провела на Оболоні, навчалася у Петербурзі, а після закінчення навчання переїхала до Диканьки, де і зустріла свого чоловіка. Цікавим є також той факт, що день народження її чоловіка 9 травня. Мене трохи здивувало, що ці дві людини зустрілися і тепер відмічають в ці дні не тільки ті свята, що і всі, а і свої дня народження. Через деякий час, вони з чоловіком переїжджають до Полтави, де вона живе і по цей день. Цікавитися фольклором рідних країв, пані Неля почала ще з юнацьких років, коли її бабуся розповідала їй старі легенди та повір’я. Навіть у часи навчання у Росії, вона не забувала про свою справу. Коли я попросила її повідати мені деякі пісні або казки, вона з радістю зголосилася. Неля Андріївна дістала купу зошитів та книжок, які накопила за роки свого життя. Всі вони були заповнені різними легендами, казками, віршами, всім,що пані Неля чула за своє життя.

Другою людиною, яка збагатила багаж моїх знань, була Турбаба Любов Костянтинівна.

Це близька подруга Нелі Андріївни, яка і познайомила нас. Ці дві милі бабусі товаришують вже понад 50 років! Саме тяга до народного фольклору і звела їх разом, і не тримає разом і досі. Народилась Любов Костянтинівна на Полтавщині у 1934 році. Тут вона мешкає і по цей час. Після закінчення школи, у неї була різнопланова робота. Тітка Люба( саме так вона попросила її називати) працювала швачкою на відомій нам фабриці «Ворскла», потім вона була оператором газового опалення. Після того як вона змінила місце проживання, тітка Люба працювала у магазині. Такі різні професії не заважали їй накопичувати народний фольклор, яким вона почала цікавитись після знайомства з Нелею Андріївною.

2.3 Зібраний фольклор

Цю казку тітці Любі розповідала ще її бабуся:

Жили- були три брати, перший та середній – розумні та роботящі, а найменший лінивий та забудькуватий. Одного разу пішли брати в поле землю орати, та забули ковганку взяти. А що з найменшого брати, робітник був абиякий, то вирішили його послати додому за ковганкою. Село було далеченько, то щоб молодший брат не забув, за чим повернувся додому, наказали старші брати іти і весь час повторювати : ковганка, ковганка, ковганка… Ось іде молодший брат, повторяє як наказали старші брати повторювати: ковганка, ковганка, ковганка… Коли на зустріч весільний поїзд. Наречена святково вбрана, як квіточка, наречений козак в червоному жупану, свати та свашки наряджені. Проїжджаючи поряд, нареченому вчулося, що молодший брат проказує: поганка, поганка, поганка… Подумав, що це про його наречену так негарно відзивається хлопець, встав з коня та й надавав бунчуком по спині добрячих духопеликів.

Весільний поїзд поїхав далі, а молодший брат обливаючись слізьми, повернувся в поле та пожалівся старшим братам про пригоду. Брати посміялись над дурником, кажучи: ти б заспівав, затанцював, привітав молодих, то тобі б весільного каравая дали скуштувати, а не побили. Та і знову до села послали.

Іде знову молодший брат, приказуючи: ковганка, ковганка, ковганка… Аж на зустріч похоронна процесія. Несуть покійника в труні, кругом родичі плачуть, голови схиливши, дружина з дітками лементують. Молодший брат побачивши процесію як затанцює, як заспіває, підбіг до дружини з дітками та вітає їх з такою подією. Здивувалися люди, а осоромлені родичи взяли кийки та добряче побили хлопця.

Гірко заплакав молодший брат і повернувся назад в поле, до братів, жаліється – ви наді мною посміялися, я все зробив як ви казали - і заспівав, і затанцював, але не дали мені каравая. А побили. Знову сміються брати - дурнику, то ж не весілля, то похорони, а тобі треба було схилити голову до труни, та заплакати разом з родичами покійного, обняти та пожаліти діточок, то тобі б дали пиріжка. Та ізнову послали до села.

Іде знову молодший брат, приказуючи: ковганка, ковганка ковганка… Аж на дорозі в нього собача зграя забитого зайця ділить. Гризуться так, що аж клоччя летить та пилюка клубком стелеться. Молодший брат побачив те, та як підбіжить до зграї, як обніме якусь собаку, як встромить свою голову в саму середину гризні. Собаки всі разом і накинулися на дурника та і загризли його.