Летіла зозуля

Летіла зозуля через мою хату,

Сіла на калину та й стала кувати.

А я молоденька виходила з хати

Сизої зозулі голос вислухати.

Ой ти зозуленько чого ти тут куєш,

Не вже ти зозуле моє горе чуєш.

Якби я не чула то я б не кувала,

Твоєму серденьку жалю б не давала.

Ой боже мій боже, що я й наробила

Козак має жінку, а я полюбила.

Козак має жінку, ще й діточок двоє,

Ще й діточок двоє, маленькі обоє.

(Жмуренко Неля Андріівна, 75 років)

Очі сині

Очі синії сині дала мати дівчині,

А навіщо давала, та й не знала сама.

А тепер тій дівчині через очі ті сині,

А ні в день, а ні в ночі та й спокою не ма.

І нащо ж було мати очі сині давати,

Очі сині самотні будуть завжди одні.

Очі сині та карі не підходять до пари

І от жалю серденько буде таяти вік.

Не журися дівчино, не журися рибчино,

Прийде радісна втіха, прийде радісний час.

Поєднається серце з милим другом на віки

І за грає веселка в твоїх синіх очах.

(Жмуренко Неля Андріівна, 75 років)

Косить василь сіно

Косить Василь сіно

Та кладе в покоси,

До нього дівчина

Дитину приносить.

Кидай Василь косу

Та бери дитину.

Не візьмеш дитину,

Я під косу кину.

Бере Василь косу,

Кидає додолу

Та бере дитину

Та й несе додому.

Ой мамочко рідна,

Случилась причина.

В мене на покосі

Лежала дитина.

Нічого синочку,

Якось воно буде.

Виросте дитина

Й тоді краще буде.

Ой мамочко рідна

Другая причина.

В сінях за дверима

Молода дівчина.

Бери ту дівчину

Та веди до хати,

Буде тобі жінка,

А дитині мати.

Увійшла у хату,

Низенько вклонилась.

Простіть мені мамо,

Що я провинилась.

Нічого вже дочко,

Якось воно буде,

Шануй мого сина

Й тобі краще буде.

(Жмуренко Неля Андріівна, 75 років)

Сяк-так до вечора буду жить

Сяк-так до вечора буду жить,

А вечором мій миленький прибіжить,

А я йому усю правду скажу,

Через кого на вулицю не ходжу.

Через того, через любчика,

Через милого голубчика.

Брешеш, дівчино, брешеш,

Щовечора на вулицю чешеш,

Щовечора і щораночку,

Полюби мене, коханочку.

(Жмуренко Неля Андріівна, 75 років)

Ой чиє то жито

Ой чиє то жито, чиї то покоси,

Ой чиє то жито, чиї то покоси.

Ой чия дівчина розпустила коси.

Коси розпустила коси,ні с ким не ходила.

Коси розпустила коси,ні с ким не ходила,

Молодого хлопця взяла й полюбила.

Виряджала мати сина у солдати.

Виряджала мати сина у солдати,

Молоду невістку в поле жито жати.

Ой іди ти доню в поле жито жати.

Ой іди ти доню в поле жито жати,

Більше не вертайся до моєї хати.

Жала вона жала,

Жала вижинала,

Поки до схід сонця тополею стала.

Прийшов син до хати, здраствуй рідна мати.

Прийшов син до хати, здраствуй рідна мати,

Що то за причина в полі то полонина.

Не питай ти сину за тую причину,

Бери в руки топір, рубай тополину.

Як у перше вдарив, вона й похилилась.

Як у друге вдарив, попросилась.

Не рубай козаче, я твоя дружина,

А в верху у листях спить твоя дитина.

Бросив козак топора, обняв тополину,

Обняв тополину цілував дитину.

Мати моя мати, що ж ти наробила.

Ти ж мене з сім’єю на вік розлучила.

(Турбаба Любов Костянтинівна, 80 років)

Ой дівчино, дівчино

Ой дівчино, дівчино,

Ти моя кохана,

Куплю тобі черевички

В Прилуці на Йвана!

Куплю тобі черевички

В Прилуці на Йвана!

А в Прилуці купував,

В Пирятині підкував,

А в Лохвиці дівчиноньці

На ніженьки надівав.

А в Лохвиці дівчиноньці

На ніженьки надівав.