Технологія плетіння
Перед початком плетіння рогіз зволожують у холодній воді протягом 5–15 хв. Але і в процесі плетіння його зволожують за допомогою губки. Плетіння з рогозу має свої особливості. Це викликано в першу чергу, тим, що в рогізу немає пружності, яку має лоза або коріння. Малу пружність можна компенсувати тільки створенням щільної основи. Основу плетіння складають стояки, які обплітають рогозинами (уток). Плетіння проводиться рядками.
Найбільш поширені два способи плетіння з рогозу: просте (полотняне) і ажурне.
При простому плетіннілистки, що застосовуються для утка, переплітаються з основою під прямим кутом.
Основним конструктивним елементом плетінням є мотузочка, її можна плести з двох, трьох, чотирьох і п’яти кінців. При виконанні мотузочки двома кінцями, їх трохи закручують навколо своєї осі, перевивають між собою, охоплюючи стояк, потім знову перевивають уточини між собою, заплітаючи разом з цим і наступний стояк і т.д. Цей різновид плетіння є найбільш щільним і міцним і надає виробу необхідну жорсткість.
Ажурне плетіннявиконують заготовками із серцевини. Контурне плетіння може мати практично різний малюнок: ромбовидний, стовпчиковий, спіральний. Ажурне плетіння має перевагу в економії матеріалу.
Плетіння в «шахматку» або «шашку».Цей вид плетіння аналогічний плетінню квадратів, можна плести через одну, дві або три стійки. При плетінні стрічками з розрізаних листків на лицьовий бік завжди заплітають глянцеву частину листка, а на внутрішній – розрізану губчасту.
З історії соломоплетіння
Соломоплетіння– виготовлення господарсько-побутових та мистецько-художніх виробів з соломи різних видів рослин.
Плетіння із природних матеріалів – соломи, болотяних рослин – це стародавній вид ремесла і одночасно народного прикладного мистецтва.
Плетіння з’явилося ще на зорі цивілізації, коли люди, намагаючись виразити своє розуміння навколишнього світу, життя, своє захоплення перед красою і могутністю природи, складали легенди, казки, пісні та міфи. Освоюючи природу, людина навчилася сплітати гнучкі корені, гілки, стебла рослин, смуги шкіри тварин. Житло, посуд, одяг, взуття – перші плетені речі, які створила людина. Людство намагалося оточити себе предметами побуту не тільки практичними, але і красивими. Так, ремесло стикалось з мистецтвом.
Кожний, хто бачив вироби із соломи, то був здивований і захоплений м'яким сяйвом, що випромінює цей прекрасний природний матеріал. Це сяйво поєднує в собі енергію сонячних променів і тепло людських рук. Краса виробів, які виготовлені із соломи, об’єднує простоту і шляхетність. Важко повірити, що красиві шкатулки, тарелі, браслети виготовлені із звичайної соломи.
Як давно існує на землі соломоплетіння? Можна логічно припустити, що воно виникло після того, як зародилося землеробство. Адже плести вироби із соломи можна було лише при наявності джерела сировини, якою є стебла жита, пшениці, ячменю, тобто злакових культур.
Вирощуючи хлібні злаки для харчування, наші предки не спішили позбутися того, що залишилося після збирання урожаю і обмолоту зерна. Соломою вкривали покрівлю житла, використовували на корм і підстилку худобі. З неї виготовляли найрізноманітніші речі – головні убори, дуже красиві іграшки і прикраси, предмети побуту тощо.
Плетіння із соломи не є характерним мистецтвом, ремеслом однієї країни. Повсюдно, де люди вирощували хліб, існувало це ремесло. Але кожний народ додавав в соломоплетіння щось своє, неповторне, що є традиційним для його культури та звичаїв.
Прабатьківщиною цього ремесла справедливо було б вважати Єгипет, тому що ця країна є колискою землеробства. Не випадково і в наші дні один із прийомів плетіння називається «єгипетським символом родючості», або «арабською клітинкою», що підтверджує східне походження соломоплетіння. Але обряди, в яких були задіяні атрибути із соломи, існували не тільки в Стародавньому Єгипті, а були поширені в усіх народів, які займалися землеробством.
У слов’янських народів існував звичай спалювати солом’яні опудала на масляну, в ніч на Івана Купала і під час інших свят. «Смерть» солом’яного опудала символізувала початок весни і відродження життя.
У народів Європи було прийнято в кінці зими виходити в поле з солом’яними жайворонками і закликати весну.
Відомо також, що у деяких народів було прийнято дарувати солом’яних ляльок нареченим.
Особливо необхідно підкреслити використання атрибутів із соломи в період збирання урожаю зернових культур. Під час жнив у всіх народів Європи існували звичаї прикрашати перший і останній сніп, зібраний з поля; залишати на полі в заставу майбутнього врожаю незжаті останні колоски, сплітаючи їх між собою; прикрашати вінками із колосків нового урожаю голови жінок, які жали зернові. Наші далекі предки вірили, що в останньому снопі залишається дух хліба, який може набувати обличчя людини або якоїсь тварини. В Німеччині, наприклад, із останнього снопа робили «хлібного вовка» – опудало, тулуб і лапи якого були виготовлені із стебел, а хвіст і грива із колосків. Зберігали «хлібного вовка» над дверима житла цілий рік до майбутнього врожаю.
У Шотландії із останнього снопа виготовляли «діву врожаю» – опудало висотою від 8 до 30 сантиметрів.
В Угорщині із соломи сплітали будиночок і встановлювали під іконами. Але з часом обрядові атрибути і інших важливих подій в житті народів-землеробів почали нести в основному естетичне навантаження.
Плетіння із соломи – це уміння, яким може володіти кожний. Солома дуже дешева і доступна сировина.