Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

IkursIn18 / sum3

.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
43.79 Кб
Скачать

1. Українську мову справедливо називають мелодійною, милозвучною. Зручність вимови, евфонія (милозвучність) часто досягається за рахунок таких чинників, як рухомий наголос, інтонація, чітка вимова дзвінких та глухих приголосних звуків, чергуванням голосних і приголосних.

При словотворенні та словозміні у словах часто чергуються чи змінюються звуки. Так, серед голосних відомі чергування, які характерні лише для української мови, О,Е з І: шість-шести-шостий, чергування Е з нулем звука: день-дня, молодець-молодця.

Для милозвучності чергуються У-В, І-Й: учитель-вчитель, йти-іти, у школі-в університеті, і той і цей, білого й оранжевого.

Приголосні можуть чергуватися при словозміні іменників: г, к, х змінюється на з, ц, с, чи ж, ч, ш: нога-нозі-ніжка, рука, руці, ручка, вухо, у вусі, вушко тощо.

Такі ж чергування відбуваються в дієслівних формах: колихати-колисати-колишу, кликати-кличу, берегти-бережу.

04.1. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні.

При словотворенні та словозміні найтиповішими є такі чергування приголосних:

ü група приголосних -ЦЬК- змінюється на -ЧЧ- при творенні іменників з суфіксом -ИН- : козацький-козаччина, вояцький-вояччина, Вінницький-Вінниччина;

ü групи приголосних -СЬК-, -СК- змінюються в -Щ-: міський-міщани, полтавський-Полтавщина, піску-піщаний, віск-вощина;

ü групи приголосних -СЬК-, -ЗЬК- змінюються на -Щ-, -ЖЧ-: волоський-волощук, водолазький-Водолажченко;

ü у вищому ступені порівняння прикметників та прислівників Г, Ж, З перед Ш змінюються на ЖЧ, а С+Ш=ШЧ (Щ): високий-вищий, низько-нижче, дорогий-дорожчий, вузько-вужче, АЛЕ: легко-легше.

Окремо зупинимося на змінах приголосних при творенні слів з суфіксами -СЬК-, -СТВ-. Перед цими суфіксами деякі приголосні змінюються, змінюючи при цьому й самі суфікси:

ü К, Ч, Ц + СЬК, СТВ = ЦЬК, ЦТВ: козак-козацький-козацтво; ткач-ткацький-ткацтво; молодець-молодецький, молодецтво;

ü Г, Ж, З + СЬК, СТВ = ЗЬК, ЗТВ: боягуз-боягузький-боягузтво, Париж-Паризький, Прага-Празький;

ü Х, Ш, С + СЬК, СТВ =СЬК, СТВ: волох-волоський, птах-птаство, товариш-товариський-товариство, Полісся-поліський.

Інші приголосні перед суфіксами СЬК, СТВ не змінюються: студент-студентство-студентський, марксист-марксистський, людина-людський-людство, брат-братський-братство тощо.

04.2. Спрощення в групах приголосних.

Для зручності вимови при збігові декількох приголосних підряд один зі звуків випадає, тобто спрощує вимову. В українській мові спрощення зберігається й на письмі.

Так, у групах приголосних -ЖДН-, -ЗДН-, -СТН-, -СТЛ- випадають середні приголосні звуки: тиждень - тижневий, проїзд-проїзний, область-обласний, честь-чесний, щастя-щасливий. АЛЕ: кістлявий, пестливий, зап’ястний, хвастнути, хвастливий, шістнадцять, хворостняк.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: ці слова вимовляються так, як пишуться.

ПРИМІТКА: Спрощення на письмі не відбувається в словах іншомовного походження компост-компостний, форпост-форпостний, контраст-контрастний, баласт-баластний, хоча у вимові звук Т спрощується.

Спрощення відбувається в групах приголосних -ЗКН-, -СКН- при творенні дієслів: бризки-бризнути, брязкіт-брязнути, писк-писнути, тріск-тріснути. АЛЕ: випуск-випускний, виск-вискнути.

04.3. Уподібнення приголосних

Серед фонетичних явищ досить поширеним є уподібнення звуків (у мовознавстві це називається АСИМІЛЯЦІЯ). Це уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука.

Уподібнення за дзвінкістю.

 Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний дзвінкий: молотьба (звучить молодьба), вокзал (звучить воґзал), боротьба (звучить бородьба).

Уподібнення за глухістю.

Попередній дзвінкий перед наступним глухим звучить глухо: нігті-ніхті, кігті-кіхті, легкий-лехкий.

Уподібнення за м’якістю.

Під впливом наступного м’якого приголосного м’яко вимовляється й попередній приголосний звук: пісня-[п і с΄н΄а], селянський - [с е л΄а н΄с΄к и й]. АЛЕ: не уподібнюються за м’якістю звуки Б, П, В, М, Ф, а також Ж, Ч, Ш, Щ, Г, К, Х, Ґ та Р.

2.

Фонологічна періодизація розвитку

Ю. Шевельов, окрім своєї основної періодизації «за джерелами», пропонує також періодизацію розвитку української мови, що ґрунтується на внутрішніх (фонологічних) факторах, а не на зовнішніх (наявність джерел), хоча й наголошує на тому, що це лише спроба такої періодизації.

Перший етап – формування української мови (VII ст. – прибл. 1125 р. / 1150 р.), закінчується з остаточним припинення дії пізньопраслов’янських тенденцій у фонологічній еволюції української мови.

Найголовніші процеси:

  • перехід від мови, де переважали відкриті склади з висхідною звучністю в кожному складі, невеликий набір припустимих скупчень приголосних, 20 голосних (з протиставленням за часокількістю — довгі / короткі, а для довгих — з висхідним та східним тоном) до мови з повноголосом, зменшенням кількості голосних до 9, збільшенням кількості приголосних (через палаталізацію), спрощенням [tl], [dl] → [l], втратою [j-] перед [-o], [-u] на початку слова, пом’якшенням приголосних перед [ě] ([іе] тобто ѣ), переходом [ę] → [ia] тощо.

  • останньою зміною такого характеру був перехід [ɪ] → [i] після [g], [k], [x] під час поступового пом’якшення сусідніх складів ([konʲьskɪj] → [konʲьsʲkɪj] → [konʲьsʲkʲij]). Ця зміна відбулася у київсько-поліських діалектах у першій чверті XIIст., приблизною часовою межею цього періоду може вважатися 1125р.

  • У перший період розвитку української мови з’явилися також нові тенденції у розвитку її фонології (зміни у праслов’янській мові не «доводилися до кінця» в українській, яка почала формуватися): пом’якшення приголосних у протоукраїнських діалектах було не таке сильне і не таке послідовне, як в інших слов’янських мовах ([x] пом’якшувався «лише» до [sʲ], а не до [ʃʲ] як у польській мові), у київсько-поліських діалектах [k], [g] не переходили в [t͡s], [d͡z] перед [v], за яким ішов [ě] (заразквіт), як це мало місце у російській та болгарській мовах (цвет, цвят), звук [s] перед [lʲ] і [nʲ] не перетворювався на [ʃʲ], як у староцерковнослов’янській мові, звук [k] після [s] був збережений у позиції перед [ě], пом’якшення приголосних перед [ę] → [ia] відповідало правилу внутрішньоскладової гармонії, але з переходом [ia] → [а] попередній голосний залишався пом’якшеним вже всупереч цьому правилу.

  • Існувати також такі зміни, які суперечили процесам, що відбувалися у праслов’янській мові: зникнення опозиції голосних за тоном та часокількістю (довгі / короткі) – це призвело, серед іншого, до зникнення носових голосних [ę], [ǫ] та до занепаду єрів [ъ], [ь] у 1050– 1150р.р.; у зв’язну з занепадом єрів з’явилися нові скупчення приголосних та набули поширення нові чергування голосних ([о] : Ø, [е] : Ø, [ɪ] : Ø, [і] : Ø, [o•] : [о] та [е•] : [e]); посилення двоскладової гармонії голосних у формі повноголосу, «розщепленні» [ea] на [o] та [e]; руйнування правила побудови праслов’янського складу; заміна складних голосних простими ([еа] → [е], [о]; [оǎ] → [о]; [оā] → [а]) або дифтонгами ([еā] → [іе] в київсько-поліських діалектах); ствердіння [lʲ] і [nʲ] перед голосними переднього ряду, а в київсько-поліських діалектах загальне ствердіння [rʲ].

Другий етап – період пристосування фонетики української мови до змін першого етапу (від сер. XII ст. до поч. XV ст. у північноукраїнських діалектах та до кін. XV ст. у південноукраїнських діалектах)

виправлення «хаотичної» ситуації на синтагматичному рівні мови, упорядкування та обмеження розмаїття звукосполук та типів складів.

  • Модифікації скупчень приголосних з початку XIVст.:

    • поява подовжених м’яких приголосних замість звукосполучення приголосний + [j] (потвєржиннє «підтвердження») у XVст.,

    • поява вставних голосних у складах «з двома верхів’ями звучності» (ѧблъко ѧблыко),

    • випадіння окремих приголосних зі сполучень приголосних (земльніими земьныи, зѣмныхъ),

    • поява протетичних приголосних, зникнення таким чином складів з одного голосного звуку (Анна Ганъна, овес вівса).

  • Інші фонетичні зміни приголосних:

    • Ствердіння губних наприкінці складу (cьrkъvь cerkov’ церква).

    • Перехід [ja] → [je] у деяких діалектах (десятий десет).

    • Ствердіння середньопіднебіних приголосних (щыт → зараз «щит»).

    • Перехід [l] → [w] після [o] (вълкъ волкъ вовк)

  • Фонологічні зміни часто відбувалися на межі морфем:

    • приголосні в кінці складу ставали дзвінкими (давньоукраїнське besреčьnъ > ранньосередньоукраїнське bezpečnyj),

    • подвоєння приголосних стало показником межі морфем (беззýбий, грýддя),

    • вставні голосні [е] та [о] поширилися в тих позиціях, де мало місце чергування [е] та [о], що утворилися на місці єрів (ogn’ь огонь).

  • Скорочення кількості голосних, спрощення системи вокалізму до 6 голосних (і — у — е — а — о — и):

    • злиття звуків [ɨ] та [і] у звук [ɪ],

    • перехід [ė] (що утворився з [ě]) → [i]: вѣтѧзєва витязю (початок інновації з Буковини, Покуття, Закарпаття),

    • перехід [о•] → [u2] (покои покоуи «мир, спокій»), а в XVI ст. перехід [ʲu•] → [i]. Таким чином, спільний наслідок перелічених процесів був той, що голосні, які не входили до числа шести ядерних (і — у — е — а — о — и), зводилися до цих останніх, чим досягалося подальше спрощення системи вокалізму в цілому.

Звукозміни відбувалися незалежно від наголосу.

Третій етап – період усталення тенденцій в українській мові (на півночі України з перших десятиріч XV ст., на півдні України з кін. XV ст – кін. XVIII ст.)

  • Остаточне оформлення у більшості діалектів простої системи чергувань фонем ([о], [е] : Ø та [і] : [о], [е] – вітер : вітру, бій : бої).

  • Консонантизм:

    • Ствердіння губних і середньопіднебінних приголосних,

    • М’які зубні - у західних говірках розвиток фонетичного пом’якшення призвів до таких змін звуків (ці зміни не увійшли до літературної норми):

      • [sʲ] → [ʃʲ]: [visʲ] → [viʃʲ],

      • [tʲ], [dʲ] → [kʲ], [gʲ]: [dʲid] → [gʲid],

      • [sʲtʲ] → [sʲt͡sʲ] або [ʃʲt͡ʃʲ]: [stʲi'na] → [sʲt͡sʲi'na] або [ʃʲt͡ʃʲi'na].

    • Ствердіння [t͡sʲ]

  • Вокалізм:

    • Перехід звуків [u2] та [ʲu•], які історично виникли з [o] та [e], в огублений голосний переднього ряду високого піднесення [y] (або [ü]) та потім в [i] ([kut] → [küt] → [kit], [u’tʲu•] → [u’tʲük] → [u’tik]).

    • Різко скоротилося число звукозмін суто асиміляційної природи (до числа таких належить перехід [ɪj] → [ij]).

  • Нові фонеми (через контакти України з Балканами та Західною Європою) [g], [d͡z], [xw], частіше вживання [d͡ʒ].

  • Монофтонгізація північноукраїнських дифтонгів.

  • Перехід [о] в [а] перед складом з наголошеним звуком [а].

  • Перехід [о] в [u] в переднаголошеному (в деяких говірках в ненаголошеному) складі.

  • Злиття ненаголошених [е] та [ɪ].

  • Дієвим чинником став наголос — у деяких говірках ствердіння середньопіднебіних відбувалося лише в ненаголошеному складі.

Четвертий період – припинення активних змін у фонології української мови (від кін. XVIII – поч. XIX ст.)

  • нові звукозміни не фіксуються,

  • втрата продуктивності чергування [е], [о] з [i] (нові слова не мають такого чергування),

  • закріплення одного з альтернантів у чергуваннях [u] / [w] та [і] / [j] за певними лексемами,

  • втрата опозиції за твердістю / м'якістю перед [і] та опозиції [ɪ] / [і] на початку слова,

  • скорочення вживання дзвінкого м'якопіднебінного проривного[g], заміна його дзвінким гортанним фрикативним[ɦ], що є характерним для багатьох мовців,

  • потужний вплив російської мови: поступово зникають ті риси української мови, які є непритаманні російській мові (наприклад, поширення [v] на місці [w] у позиції перед голосним).

Соседние файлы в папке IkursIn18

Калькулятор

Сервис бесплатной оценки стоимости работы

  1. Заполните заявку. Специалисты рассчитают стоимость вашей работы
  2. Расчет стоимости придет на почту и по СМС

Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с политикой конфиденциальности и на обработку персональных данных.

Номер вашей заявки

Прямо сейчас на почту придет автоматическое письмо-подтверждение с информацией о заявке.

Оформить еще одну заявку