Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
IkursIn18 / sum3.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
43.79 Кб
Скачать

1. Українську мову справедливо називають мелодійною, милозвучною. Зручність вимови, евфонія (милозвучність) часто досягається за рахунок таких чинників, як рухомий наголос, інтонація, чітка вимова дзвінких та глухих приголосних звуків, чергуванням голосних і приголосних.

При словотворенні та словозміні у словах часто чергуються чи змінюються звуки. Так, серед голосних відомі чергування, які характерні лише для української мови, О,Е з І: шість-шести-шостий, чергування Е з нулем звука: день-дня, молодець-молодця.

Для милозвучності чергуються У-В, І-Й: учитель-вчитель, йти-іти, у школі-в університеті, і той і цей, білого й оранжевого.

Приголосні можуть чергуватися при словозміні іменників: г, к, х змінюється на з, ц, с, чи ж, ч, ш: нога-нозі-ніжка, рука, руці, ручка, вухо, у вусі, вушко тощо.

Такі ж чергування відбуваються в дієслівних формах: колихати-колисати-колишу, кликати-кличу, берегти-бережу.

04.1. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні.

При словотворенні та словозміні найтиповішими є такі чергування приголосних:

ü група приголосних -ЦЬК- змінюється на -ЧЧ- при творенні іменників з суфіксом -ИН- : козацький-козаччина, вояцький-вояччина, Вінницький-Вінниччина;

ü групи приголосних -СЬК-, -СК- змінюються в -Щ-: міський-міщани, полтавський-Полтавщина, піску-піщаний, віск-вощина;

ü групи приголосних -СЬК-, -ЗЬК- змінюються на -Щ-, -ЖЧ-: волоський-волощук, водолазький-Водолажченко;

ü у вищому ступені порівняння прикметників та прислівників Г, Ж, З перед Ш змінюються на ЖЧ, а С+Ш=ШЧ (Щ): високий-вищий, низько-нижче, дорогий-дорожчий, вузько-вужче, АЛЕ: легко-легше.

Окремо зупинимося на змінах приголосних при творенні слів з суфіксами -СЬК-, -СТВ-. Перед цими суфіксами деякі приголосні змінюються, змінюючи при цьому й самі суфікси:

ü К, Ч, Ц + СЬК, СТВ = ЦЬК, ЦТВ: козак-козацький-козацтво; ткач-ткацький-ткацтво; молодець-молодецький, молодецтво;

ü Г, Ж, З + СЬК, СТВ = ЗЬК, ЗТВ: боягуз-боягузький-боягузтво, Париж-Паризький, Прага-Празький;

ü Х, Ш, С + СЬК, СТВ =СЬК, СТВ: волох-волоський, птах-птаство, товариш-товариський-товариство, Полісся-поліський.

Інші приголосні перед суфіксами СЬК, СТВ не змінюються: студент-студентство-студентський, марксист-марксистський, людина-людський-людство, брат-братський-братство тощо.

04.2. Спрощення в групах приголосних.

Для зручності вимови при збігові декількох приголосних підряд один зі звуків випадає, тобто спрощує вимову. В українській мові спрощення зберігається й на письмі.

Так, у групах приголосних -ЖДН-, -ЗДН-, -СТН-, -СТЛ- випадають середні приголосні звуки: тиждень - тижневий, проїзд-проїзний, область-обласний, честь-чесний, щастя-щасливий. АЛЕ: кістлявий, пестливий, зап’ястний, хвастнути, хвастливий, шістнадцять, хворостняк.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: ці слова вимовляються так, як пишуться.

ПРИМІТКА: Спрощення на письмі не відбувається в словах іншомовного походження компост-компостний, форпост-форпостний, контраст-контрастний, баласт-баластний, хоча у вимові звук Т спрощується.

Спрощення відбувається в групах приголосних -ЗКН-, -СКН- при творенні дієслів: бризки-бризнути, брязкіт-брязнути, писк-писнути, тріск-тріснути. АЛЕ: випуск-випускний, виск-вискнути.

04.3. Уподібнення приголосних

Серед фонетичних явищ досить поширеним є уподібнення звуків (у мовознавстві це називається АСИМІЛЯЦІЯ). Це уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука.

Уподібнення за дзвінкістю.

 Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний дзвінкий: молотьба (звучить молодьба), вокзал (звучить воґзал), боротьба (звучить бородьба).

Уподібнення за глухістю.

Попередній дзвінкий перед наступним глухим звучить глухо: нігті-ніхті, кігті-кіхті, легкий-лехкий.

Уподібнення за м’якістю.

Під впливом наступного м’якого приголосного м’яко вимовляється й попередній приголосний звук: пісня-[п і с΄н΄а], селянський - [с е л΄а н΄с΄к и й]. АЛЕ: не уподібнюються за м’якістю звуки Б, П, В, М, Ф, а також Ж, Ч, Ш, Щ, Г, К, Х, Ґ та Р.

2.

Фонологічна періодизація розвитку

Ю. Шевельов, окрім своєї основної періодизації «за джерелами», пропонує також періодизацію розвитку української мови, що ґрунтується на внутрішніх (фонологічних) факторах, а не на зовнішніх (наявність джерел), хоча й наголошує на тому, що це лише спроба такої періодизації.

Перший етап – формування української мови (VII ст. – прибл. 1125 р. / 1150 р.), закінчується з остаточним припинення дії пізньопраслов’янських тенденцій у фонологічній еволюції української мови.

Найголовніші процеси:

  • перехід від мови, де переважали відкриті склади з висхідною звучністю в кожному складі, невеликий набір припустимих скупчень приголосних, 20 голосних (з протиставленням за часокількістю — довгі / короткі, а для довгих — з висхідним та східним тоном) до мови з повноголосом, зменшенням кількості голосних до 9, збільшенням кількості приголосних (через палаталізацію), спрощенням [tl], [dl] → [l], втратою [j-] перед [-o], [-u] на початку слова, пом’якшенням приголосних перед [ě] ([іе] тобто ѣ), переходом [ę] → [ia] тощо.

  • останньою зміною такого характеру був перехід [ɪ] → [i] після [g], [k], [x] під час поступового пом’якшення сусідніх складів ([konʲьskɪj] → [konʲьsʲkɪj] → [konʲьsʲkʲij]). Ця зміна відбулася у київсько-поліських діалектах у першій чверті XII ст., приблизною часовою межею цього періоду може вважатися 1125 р.

  • У перший період розвитку української мови з’явилися також нові тенденції у розвитку її фонології (зміни у праслов’янській мові не «доводилися до кінця» в українській, яка почала формуватися): пом’якшення приголосних у протоукраїнських діалектах було не таке сильне і не таке послідовне, як в інших слов’янських мовах ([x] пом’якшувався «лише» до [sʲ], а не до [ʃʲ] як у польській мові), у київсько-поліських діалектах [k], [g] не переходили в [t͡s], [d͡z] перед [v], за яким ішов [ě] (заразквіт), як це мало місце у російській та болгарській мовах (цвет, цвят), звук [s] перед [lʲ] і [nʲ] не перетворювався на [ʃʲ], як у староцерковнослов’янській мові, звук [k] після [s] був збережений у позиції перед [ě], пом’якшення приголосних перед [ę] → [ia] відповідало правилу внутрішньоскладової гармонії, але з переходом [ia] → [а] попередній голосний залишався пом’якшеним вже всупереч цьому правилу.

  • Існувати також такі зміни, які суперечили процесам, що відбувалися у праслов’янській мові: зникнення опозиції голосних за тоном та часокількістю (довгі / короткі) – це призвело, серед іншого, до зникнення носових голосних [ę], [ǫ] та до занепаду єрів [ъ], [ь] у 1050 – 1150 р.р.; у зв’язну з занепадом єрів з’явилися нові скупчення приголосних та набули поширення нові чергування голосних ([о] : Ø, [е] : Ø, [ɪ] : Ø, [і] : Ø, [o•] : [о] та [е•] : [e]); посилення двоскладової гармонії голосних у формі повноголосу, «розщепленні» [ea] на [o] та [e]; руйнування правила побудови праслов’янського складу; заміна складних голосних простими ([еа] → [е], [о]; [оǎ] → [о]; [оā] → [а]) або дифтонгами ([еā] → [іе] в київсько-поліських діалектах); ствердіння [lʲ] і [nʲ] перед голосними переднього ряду, а в київсько-поліських діалектах загальне ствердіння [rʲ].

Соседние файлы в папке IkursIn18