Другий етап – період пристосування фонетики української мови до змін першого етапу (від сер. XII ст. До поч. XV ст. У північноукраїнських діалектах та до кін. XV ст. У південноукраїнських діалектах)

виправлення «хаотичної» ситуації на синтагматичному рівні мови, упорядкування та обмеження розмаїття звукосполук та типів складів.

• Модифікації скупчень приголосних з початку XIV ст.:

  • поява подовжених м’яких приголосних замість звукосполучення приголосний + [j] (потвєржиннє «підтвердження») у XV ст.,

  • поява вставних голосних у складах «з двома верхів’ями звучності» (ѧблъко → ѧблыко),

  • випадіння окремих приголосних зі сполучень приголосних (земльніими → земьныи, зѣмныхъ),

  • поява протетичних приголосних, зникнення таким чином складів з одного голосного звуку (Анна → Ганъна, овес → вівса).

• Інші фонетичні зміни приголосних:

  • Ствердіння губних наприкінці складу (cьrkъvь → cerkov’ → церква).

  • Перехід [ja] → [je] у деяких діалектах (десятий → десет).

  • Ствердіння середньопіднебіних приголосних (щыт → зараз «щит»).

  • Перехід [l] → [w] після [o] (вълкъ → волкъ → вовк)

• Фонологічні зміни часто відбувалися на межі морфем:

  • приголосні в кінці складу ставали дзвінкими (давньоукраїнське besреčьnъ > ранньосередньоукраїнське bezpečnyj),

  • подвоєння приголосних стало показником межі морфем (беззýбий, грýддя),

  • вставні голосні [е] та [о] поширилися в тих позиціях, де мало місце чергування [е] та [о], що утворилися на місці єрів (ogn’ь → огонь).

• Скорочення кількості голосних, спрощення системи вокалізму до 6 голосних (і — у — е — а — о — и):

  • злиття звуків [ɨ] та [і] у звук [ɪ],

  • перехід [ė] (що утворився з [ě]) → [i]: вѣтѧзєва → витязю (початок інновації з Буковини, Покуття, Закарпаття),

  • перехід [о•] → [u₂] (покои → покоуи «мир, спокій»), а в XVI ст. перехід [ʲu•] → [i]. Таким чином, спільний наслідок перелічених процесів був той, що голосні, які не входили до числа шести ядерних (і — у — е — а — о — и), зводилися до цих останніх, чим досягалося подальше спрощення системи вокалізму в цілому.

Звукозміни відбувалися незалежно від наголосу.

Третій етап – період усталення тенденцій в українській мові (на півночі України з перших десятиріч XV ст., на півдні України з кін. XV ст – кін. XVIII ст.)

• Остаточне оформлення у більшості діалектів простої системи чергувань фонем ([о], [е] : Ø та [і] : [о], [е] – вітер : вітру, бій : бої).

• Консонантизм:

  • Ствердіння губних і середньопіднебінних приголосних,

  • М’які зубні - у західних говірках розвиток фонетичного пом’якшення призвів до таких змін звуків (ці зміни не увійшли до літературної норми):

    • [sʲ] → [ʃʲ]: [visʲ] → [viʃʲ],

    • [tʲ], [dʲ] → [kʲ], [gʲ]: [dʲid] → [gʲid],

    • [sʲtʲ] → [sʲt͡sʲ] або [ʃʲt͡ʃʲ]: [stʲi'na] → [sʲt͡sʲi'na] або [ʃʲt͡ʃʲi'na].

  • Ствердіння [t͡sʲ]

• Вокалізм:

  • Перехід звуків [u2] та [ʲu•], які історично виникли з [o] та [e], в огублений голосний переднього ряду високого піднесення [y] (або [ü]) та потім в [i] ([kut] → [küt] → [kit], [u’tʲu•] → [u’tʲük] → [u’tik]).

  • Різко скоротилося число звукозмін суто асиміляційної природи (до числа таких належить перехід [ɪj] → [ij]).

• Нові фонеми (через контакти України з Балканами та Західною Європою) [g], [d͡z], [x^w], частіше вживання [d͡ʒ].

• Монофтонгізація північноукраїнських дифтонгів.

• Перехід [о] в [а] перед складом з наголошеним звуком [а].

• Перехід [о] в [u] в переднаголошеному (в деяких говірках в ненаголошеному) складі.

• Злиття ненаголошених [е] та [ɪ].

• Дієвим чинником став наголос — у деяких говірках ствердіння середньопіднебіних відбувалося лише в ненаголошеному складі.