11.3. Оцінка природних ресурсів

Одним з дієвих засобів впливу на політику природокористування є плата за природні ресурси. Розміри такої плати визначають за допомогою економічної оцінки, в основу якої покладено диференційну ренту. Розрізняють шість видів платежів за ресурси:

1. платежі за право користування природними ресурсами;

2. плата за відтворення та охорону природних ресурсів;

3. рентні платежі за експлуатацію природних ресурсів, що мають певні переваги на ринку;

4. штрафні платежі за понаднормове використання природних ресурсів;

5. компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів з цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинені їх використанням;

6. плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва. Нормативи платежів диференціюються залежно від типу ґрунтів, виду сільськогосподарських угідь тощо.

Вартісна оцінка природних ресурсів ґрунтується на їх представленні як елемента національного багатства, що використовується у виробництві, її кількісне визначення ґрунтується на двох показниках: витрати на підготовку та використання; прибуток виробника, одержаний у результаті використання ресурсу. Перший показник Ц₁ передбачає, що чим ближче до поверхні землі сировина, тим менші затрати на її видобуток і тим менша її ціна. Другий показник Ц₂ орієнтований на споживчу вартість ресурсу і, отже, дає змогу врахувати якість ресурсу, світові ціни, напрям використання, дефіцитність тощо. Реальна вартісна оцінка ресурсу Ц знаходиться в інтервалі Ц₁ < Ц < Ц₂ .

Регіональна оцінка ґрунтів враховує вид землекористування, властивості ґрунту, забезпеченість водою, транспортом та енергією. Ресурси лісу оцінюють як витрати на ведення та відновлення лісового господарства. Сума цих витрат залежить від типу лісу й видів деревини. Лісовідновлення передбачає підготовку ділянок, посадку сіянців та догляд за молодим лісом. Тривалість процесу лісовідновлення для хвойних порід становить 80-100, для листяних – 20-30 років.

Оцінка води залежить від її дефіцитності. За умов нестачі води її оцінка ґрунтується на принципах рентних платежів. При цьому враховують витрати на підготовку й очищення води та її постачання споживачеві. Вартість води диференціюється за басейнами рік і коливається в широких межах. Атмосферне повітря за відсутності дефіциту поки що лишається безкоштовним.

Найпростіший спосіб оцінки родовищ корисних копалин полягає в підрахунку витрат на видобуток усієї маси копалин. Оцінку родовища можна здійснювати також через диференційну ренту.

11.4. Платежі за забруднення довкілля

До економічних методів управління природокористуванням належать також платежі за екологічні збитки. Екологічний збиток – це зміна корисності довкілля внаслідок його забруднення. Він оцінюється як витрати суспільства, пов’язані зі зміною природного середовища, і складається з таких витрат:

• додаткові витрати суспільства у зв’язку зі змінами в навколишньому природному середовищі;

• витрати на повернення довкілля в попередній стан;

• додаткові витрати майбутнього суспільства у зв’язку з безповоротним використанням частини дефіцитних природних ресурсів.

Для оцінки збитків довкіллю використовують такі базові величини:

• витрати на зменшення забруднень;

• витрати на відновлення якості навколишнього середовища;

• ринкову ціну;

• додаткові витрати, зумовлені зміною якості навколишнього середовища;

• витрати на компенсацію ризику для здоров’я людей;

• витрати на додатковий природний ресурс для розбавляння скидуваного стоку до безпечної концентрації забруднювальної речовини.

Збиток суспільству внаслідок забруднення довкілля позначається на діяльності окремих об’єктів, що перебувають під його дією: населення, об’єктів житлово-комунального та промислового господарства, водних, лісових і земельних ресурсів тощо.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за:

• викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

• скиди забруднювальних речовин у поверхневі водойми, територіальні та внутрішні морські водойми, а також у підземні горизонти та систему комунальної каналізації;

• розміщення відходів виробництва у навколишньому середовищі.

Розміри платежів визначають на підставі лімітів забруднювальних речовин, які встановлюються для підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів і скидів кожного інгредієнта в тоннах за рік. Ліміти розміщення відходів у навколишньому середовищі визначають для підприємств як фізичний обсяг відходів залежно від класу токсичності. Розміри їх установлюють органи Мінекоресурсів України у формі видачі дозволів на викиди й скиди забруднювальних речовин та розміщення відходів. За понадлімітні викиди і скиди (понад ГДС і ГДВ) забруднювальних речовин і розміщення відходів установлюють платежі в 5 разів вищі порівняно з базовими нормативами плати.

Наднормативні викиди полютантів в атмосферне повітря можуть статися внаслідок:

• неефективної роботи установок очищення газу;

• роботи технологічного обладнання при несправних установках очищення газу або їх невикористанні;

• порушення технологічних режимів;

• невиконання в установлені терміни заходів для досягнення нормативів ГДВ;

• аварійних викидів полютантів у атмосферне повітря;

• залпових викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря, які не передбачені технологічними регламентами виробництв;

• використання непроектних сировини й палива в технологічних процесах. Ці самі фактори можуть призвести до понаднормативних скидів полютантів у водойми.

Нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 встановлюють як фіксовані суми в гривнях за одиницю маси основних забруднювальних речовин та розміщених відходів (табл. 11.1-11.3). За розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпечності, беруть норматив збору, встановлений за розміщення відходів першого класу небезпечності. За викиди забруднювальних речовин, які не ввійшли до

Таблиця 11.1. Нормативи збору за викиди основних забруднювальних речовин стаціонарними джерелами забруднення

Забруднювальна речовина	Норматив збору, грн/т		Забруднювальна речовина	Норматив збору, грн/т
Аміак	10		Пентаоксид ванадію	199
Ацетон	20		Ртуть та її сполуки	2260
Бензпірен	67 871		Свинець та його сполуки	2260
Бутилацетат	12		Сірчистий ангідрид	53
Вуглеводні	3		Спирт н-бутиловий	53
Газоподібні сполуки флуору	132		Сполуки кадмію	422
Гідрогенсульфід	171		Стирол	389
Карбондисульфід	111		Тверді речовини	2
Манган та його сполуки	1376		Фенол	242
Нікель та його сполуки	2150		Формальдегід	132
Озон	53		Хлорид гідрогену	2
Оксид карбону	2		Хром та його сполуки	1431
Оксид нітрогену	53

Таблиця 11.2. Нормативи збору за скиди основних забруднювальних речовин у водні об’єкти, у тому числі в морські води

Забруднювальна речовина	Норматив збору, грн/т	Забруднювальна речовина	Норматив збору, грн/т
Амонійний нітроген Завислі речовини Нафтопродукти Нітрати Нітрити	35 1 206 3 172	Органічні речовини (за показниками БСК5) Сульфати Фосфати Хлориди	14 1 28 1

Таблиця 11.3. Нормативи збору за розміщення відходів

Клас небезпечності відходів	Ступінь небезпечності відходів	Норматив збору, грн/т
І II III IV	Надзвичайно небезпечні* Високонебезпечні Помірно небезпечні Малонебезпечні	55 2 0,5 0,2

* Норматив збору для: обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з йонізуючим випромінюванням, – 55 люмінесцентних ламп – 1 грия за одиницю.

табл. 11.1, слід застосовувати нормативи збору залежно від установленого класу небезпечності певної забруднювальної речовини за табл. 11.4. За викиди, на які не встановлено класи небезпечності (табл. 11.4), слід застосовувати нормативи збору залежно від установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу за табл. 11.5.

За викиди, на які не встановлено клас небезпечності (див. табл. 11.4) та орієнтовно безпечні рівні впливу (див. табл. 11.5), слід застосовувати нормативи збору, як за викид забруднювальної речовини першого класу небезпечності за табл. 11.4.

За скиди забруднювальних речовин, які не ввійшли до табл. 11.2, слід застосовувати нормативи збору, наведені в табл. 11.6.

Для скидів, на які не встановлено гранично допустимі концентрації (див. табл. 11.6) або орієнтовно безпечні рівні впливу, за гранично допустимі концентрації беруть найменше значення гранично допустимих концентрацій, наведене у табл. 11.6. У разі скидання забруднювальних речовин в озера, ставки та інші непроточні водні об’єкти нормативи збору збільшуються у 1,5 раза.

Таблиця 11.4. Нормативи збору за викиди забруднювальних речовин стаціонарними джерелами забруднення залежно від класу небезпечності

Клас небезпечності	Норматив збору, грн/т	Клас небезпечності	Норматив збору, грн/т
І II	381 87	III IV	13 3

Таблиця 11.5. Норматив збору за викиди забруднювальних речовин стаціонарними джерелами забруднення залежно від установлених орієнтовно безпечних рівнів впливу

Орієнтовно безпечні рівні впливу сполук, мг/м^3	Норматив збору, грн/т	Орієнтовно безпечні рівні впливу сполук, мг/м^3	Норматив збору, грн/т
Менш як 0,0001 0,0001-0,001 (включно) 0,001-0,01 (включно)	16052 1375 190	0,01-0,1 (включно) 0,1-понад 10	53 2

Таблиця 11.6. Нормативи збору за скиди забруднювальних речовин у водні об’єкти