Філософія_1

Перехід від класичної філософії до некласичної

ідеалістичним, проте цей ідеалізм настільки довершений і повний, що варто лише “поставити його на ноги” і він стане адекватним до дійсності і достатнім підгрунтям для справжньої наукової філософії. К. Маркс і Ф. Енгельс високо цінували розробку Геґелем діалектичного методу і в своїй філософії застосували цей метод в аналізі різноманітних явищ природи, і суспільства, досягнень науки. К. Маркс перевертає співвідношення суб’єкта і об’єкта, характерне для класичної філософії. Об’єкт (матерія) постає головним, тим, який діє на органи чуття і відображається у свідомості людини (суб’єкта). Завдання науки полягає в дослідженні логіки об’єкта.

Безперечно, найбільшу увагу К. Маркс приділив вивченню суспільства. Він прагнув віднайти шляхи створення неантагоністичного суспільного устрою, в якому люди могли б розвивати багатий потенціал своєї особистості і бути щасливими. У соціології він ставив для себе завдання дати наукове пояснення суспільства як цілісної системи, базою якої є економічні відносини. Враховуючи метод діалектики, К. Маркс вважав основою поступу суспільства суперечності і бачив конкретний їх вираз в контексті сучасного йому суспільства у відносинах між підприємцями і найманими робітниками. Всебічно дослідивши ці суперечності буржуазного суспільства, він дійшов до логічного для своєї системи висновку про неминучість революційного скасування виробничих відносин цього ладу. На відміну від попередніх революцій, Маркс прогнозував, що майбутню революцію здійснить більшість у боротьбі проти меншості. Результат таких соціальних дій уявлявся вченому доволі оптимістичним. “На місце старого буржуазного суспільства з його класами і класовими протилежностями, – писав він, – приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх”. Проте історичний досвід показав, що в індустріальному суспільстві неможливо звести усі відносини до протистояння буржуазії і пролетаріату. Маркс виводив неминучість революції з положення про усе більше зубожіння робітничого класу в буржуазному суспільстві, зростання безробіття тощо. Така картина багато у чому не відповідає тому ходу розвитку суспільства, який реально відбувся, хоч багато проблем капіталістичного суспільства Х1Х ст., але і сьогодення розкрито Марксом доволі правильно. Так, глибоко розроблена в марксистській філософії проблема відчуження людини, основну причину якої К. Маркс вбачав у приватній власності на засоби виробництва і закони ринку, мала продовження в кількох напрямках філософії ХХ ст. Її актуальність визнається й сьогодні.

151

Тема 8

Ф. Енгельс ще до зустрічі з К. Марксом дійшов до висновку про те, що подолати суперечності і негаразди суспільства можна, лише ліквідувавши приватну власність. Це мало статися, як вважав Ф. Енгельс, через класову боротьбу, яка приведе до побудови комуністичного суспільства. Зустріч з К. Марксом стала початком довгого співробітництва цих двох мислителів. Ф. Енгельс розвивав ідеї свого соратника і застосовував метод матеріалістичної діалектики до розгляду історії суспільства, наукового знання, а також вів полеміку із опонентами.

Великого значення в гносеології марксизму набуває практика, яка вважається єдиним надійним критерієм будь-якої теорії. К. Маркс і Ф. Енгельс намагалися брати активну участь у боротьбі робітничого класу, демонструючи тісний зв’язок свого вчення з реальною дійсністю. Принцип діяльності є однією з головних методологічних засад Марксової теорії. У кінці невеликого твору під назвою “Тези про Фейєрбаха” він формулює положення, в якому доволі виразно виступає спрямованість учення: “Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його”.

Учення марксизму не набуло особливої популярності за життя основоположника. Проте через певний час воно було адаптоване і згодом значно поширене в країнах Заходу і Сходу, особливо у слов’янському світі. Представниками марксизму були Г. Плеханов і В. Ленін в Росії, Л. Лабріола в Італії, К. Каутський і Р. Люксембург в Німеччині та ін. Ідеї марксизму були так чи інакше основою майже усіх революцій ХХ ст. Пройшло доволі багато часу перше ніж та ж практика, яку так цінували основоположники марксизму, довела безперспективність шляхів, які вони вказували людству.

Висновки

Отже, у XIX ст. відбулася фундаментальна переорієнтація європейської філософії від класичної традиції до некласичного філософування. Некласична філософія звернула увагу на ті сторони людської життєдіяльності, які перебували поза увагою класики. Заперечивши вихідні ідеї класики, вона запровадила у філософію позицію мінімалізму – не прагнути абсолютів, а задовольнятися тим, що доступне людині та постає як її справжні реалії. На перший план вона вивела реальності людської поведінки та позараціональні її чинники. У той самий час на хвилі досягнень науки проявилася тенденція

152

Перехід від класичної філософії до некласичної

перетворити філософію на різновид самої науки, обмеживши її завдання розробленням логіки та мови науки, вважаючи претензії філософського розуму занадто перебільшеними. Некласична філософія постала як ідейна передумова філософії XX ст.

Завдання для самостійного опрацювання лекцій

Тема 8. Перехід від класичної філософії до некласичної

Теоретичні питання:

1.Окресліть зміни у характері філософування під час переходу від класичної філософії до некласичної.

2.Порівняйте філософські позиції А. Шопенгауера та С. Кіркегора, визначіть спільне та відмінне.

3.Які течії некласичної філософії намагалися зберегти традиції “наукової філософії”?

4.Виявіть приклади внутрішньої суперечливості у філософських поглядах Ф. Ніцше.

5.Назвіть здобутки та прорахунки марксистської філософії.

Тестові завдання для самоперевірки:

1. Некласична філософія на відміну від класичної:

а) вважала, що філософія постає найпершим та найефективнішим виявленням людського розуму;

б) доводила, що людиною керують нерозумні та позарозумні чинники; в) обґрунтовувала думку про можливості людини пізнати саму сутність

буття.

2.А. Шопенгауер вважається засновником некласичної філософії, тому

що він:

а) подавав світ як найперший предмет філософського осмислення; б) намагався відродити класичну метафізику; в) доводив, що те, що ми називаємо світом, є лише наше уявлення;

г) вважав, що в основі усіх світових процесів лежить дія сліпої волі.

3.В міркуваннях А. Шопенгауера світ постає лише людським уявленням, наслідок того, що:

153

Тема 8

а) інтуїція та уявлення постають найпершими здібностями людського інтелекту;

б) людина може вести розмови лише про сприйняте нею; в) між людським чуттям та ідеями розуму не існує причинного зв’язку;

г) філософське осмислення світу має високий рівень абстрактності.

4. Данський філософ С. Кіркегор:

а) вважав людське внутрішнє переживання життя єдиним предметом філософії;

б) вважав, що людину потрібно вивчати за допомогою науки; в) вважав усі явища дійсності лише різними проявами життя.

5.Поняття екзистенції було вперше запроваджене як характеристика особливостей людського буття:

а) І. Кантом; б) А. Шопенгауером;

в) М. Хайдеґґером; г) О. Контом; д) С. Кіркегором.

6.Поняття позитивного у філософії О. Конта позначало:

а) спостережуване, зрозуміле та корисне; б) економічно ефективне;

в) основу прийняття виправданих політичних рішень; г) те саме, що й добро в етиці.

7.Теза “Наука сама собі філософія” була проголошена;

а) К. Марксом; б) Ф. Енгельсом; в) Ф. Ніцше; г) К. Фогтом; д) О. Контом.

8.Хто з філософів перехідного періоду від класичної до некласичної філософії міг висловитися так: “...Ми вважаємо, безсумнівно, недоступним і безглуздим шукання так званих причин як первинних, так і кінцевих”:

а) Шопенгауер; б) Кіркегор; в) Ніцше;

154

Перехід від класичної філософії до некласичної

г) Конт; д) Енгельс.

9.Філософія марксизму характеризувалась як:

а) різновид природничого матеріалізму; б) діалектичний та історичний матеріалізм; в) антропологічний матеріалізм; г) науковий атеїзм.

10.Філософську концепцію Ф. Ніцше називають “філософією життя”,

тому що:

а) проводила відмінність між життям та буттям людини; б) спиралась на новітні дані еволюційної теорії; в) розглядала усі процеси дійсності як різні виявлення життя;

г) вважала життя найзрілішою формою космічних процесів.

155

Тема 9

Тема 9

ФІЛОСОФІЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ століть

Зарубіжна філософія ХХ ст. у багатьох відношеннях являє собою своєрідне явище: на відміну від попередніх епох розвитку європейської філософії, вона широко використовує не лише останні, найновіші концепції та здобутки, а й фактично усю попередню історію філософії. Внаслідок цього вона постає надзвичайно різноманітною, строкатою, із майже неозорою широтою проблематики. Сповідуючи переважно парадигму некласичної філософії, вона так чи інакше накладає відбиток такої парадигми на усі філософські течії та концепції, внаслідок чого останні часто набувають характеру оновлених (нео-позитивізм, нео-томізм, нео-кантіанство та ін.). Загалом філософія ХХ ст. яскраво виразила болючі проблеми цього суперечливого століття, передавши естафету майбутньому та продемонструвавши уміння поєднувати класичні ідеали із плюралістичним підходом до дійсності.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1.Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у ХХ – на початку ХХІ ст.

2.Напрями сучасної антропологічної філософії.

3.Сцієнтистська філософія ХХ – початку ХХІ ст.

4.Культурологічні та історіософські напрями у сучасній філософії.

5.Релігійна філософія ХХ–ХХІ ст.

6.Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть.

Питання 1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у ХХ – на початку ХХІ ст.

За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів, ХХ ст. являє собою особливий етап у розвитку

156

Філософії ХХ – початку ХХІ століть

сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії – настільки він є насиченим різноманітним змістом. Досить лише згадати те, що у ХХ ст. людство пережило дві світові війни, жахливі чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій (також часто із руйнівними наслідками), досягло досі небачених результатів технічного прогресу, вперше вийшло за межі земного простору, проникло у світ мікропроцесів, винайшло небувалі засоби оперуванням інформації, навчилося трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини тощо. За одне це століття в культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової культури, надзвичайного розповсюдження набули засоби масової інформації. У ХХ–ХХІ ст. кожна людина постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життєдіяльності окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни у її становищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через “Інтернет”) із ким завгодно, може поширювати свій вплив і свої думки майже безмежно. Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те саме можна сказати і про тих, хто пов’язаний із особливо небезпечним в екологічному плані виробництвом. Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної міри перемішалися, досить яскраво проявилась культурна багатоманітність людства. Словом, можна стверджувати,

що суспільне життя у ХХ–ХХІ ст. постає надзвичайно строкатим, інтенсивним та масштабним, різноманітним та суперечливим. Усе це не могло не позначитись на становищі філософії. По-перше, філософія у цей час вийшла далеко за межі академічних аудиторій, постала доволі сильно інтегрованою у систему загальної (а не лише спеціальної) освіти, отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, через створення та діяльність різних філософських товариств. Це

157

Тема 9

означає, що у своїх основних проявах філософія ХХ–ХХІ ст. є некласичною. Більше того, можна впевнено стверджувати, що зміст і значення явища некласичності саме у філософії ХХ ст. розкрилися із найбільшою повнотою та яскравістю. По-друге, відчутно змінилася мова філософії: звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою кожній людині, інколи навіть буденною мовою. По-третє, змінилися також (і неминуче) і її змістові та предметні орієнтації: можна сміливо стверджувати, що для філософії ХХ ст. не існує заборонених тем або зон; вона всюди проникає і все намагається втягнути в орбіту своїх інтелектуальних осмислень. Звідси випливає така особливість філософії ХХ–ХХІ ст., як її колосальна різноманітність, строкатість,

насиченість різновидами та варіантами. По-четверте, цікавою особливістю філософії сучасної постає і те, що вона не замикається лише на тому змісті, який виник у цих століттях, а навпаки ніби актуалізує усю попередню історію філософії. У ХХ–ХХІ ст., поряд із новітніми філософськими винаходами, абсолютно повноцінно та рівноправно існували і існують історично давні напрями і течії, отримавши інколи додаткову частку “нео-“: неопозитивізм, неосхоластика, неотомізм; тут також культивувалися деякі напрями давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм), патристики (неопаламізм) тощо. І все це, по-п’яте, привело до того, що у філософії ХХ– ХХІ ст. відбулася певна, інколи доволі радикальна, переоцінка попередніх ідей, уявлень та цінностей. У цей час продовжували нарощуватися тенденції мінімалізму у філософії, тобто відмови від абсолютів, зосередження уваги на доступному для сприйняття та пізнання; філософія виводила на перший план суб’єктивну реальність, фактично усунувши проблему співвідношення об’єкта та суб’єкта; філософські положення та висновки більше спрямовувались не на пошуки готових чи остаточних висновків, а на інтелектуальне освоєння та проблемне окреслення найперших ділянок того, що можна назвати людською реальністю. Наприкінці ХХ ст. стає можливим і таке, наприклад, її розуміння: “Філософія може бути технікою встановлення співмірності між душею та світом, способом засвоєння світу, створення його прийнятним для людського у ньому розташування у формах, досяжних розумінню, переживанню, інтуїції та містичному осяянню” (История современной зарубежной философии: компаративистский подход. – СПб., 1997. – С. 49). Погодимося, що філософія як “техніка встановлення співмірності” разюче відрізняється від класичних

158

Філософії ХХ – початку ХХІ століть

прагнень проникнути у підвалини буття. Нарешті, по-шосте, у ХХ ст. почали поступово розмиватися межі між філософськими працями та працями і жанрами близьких до неї сфер інтелектуальної діяльності. На ґрунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого, – жанр філософської есеїстики, яку інколи доволі складно відрізнити від літератури. Так само виникли, наприклад, концептуальні живопис і графіка, філософське кіно тощо. Отримали свій розвиток у наш час і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики. Отже, філософія ХХ–ХХІ ст. постає перед нами як явище складне, розмаїте, активно-дійове та доволі органічно вписане у сучасні культурно-історичні процеси. Тому для ознайомлення із нею її класифікують за найавторитетнішими напрямами, до яких належать: 1) напрями антропологічного спрямування; 2) напрями сцієнтистської філософії (тієї, що опікується розвитком науки); 3) напрями соціальної філософії, філософії історії та культурології; 4) напрями релігійної філософії. Ми зосередимось лише на частині з них.

Питання 2. Напрями сучасної антропологічної філософії

У ХХ – на початку ХХІ ст. осмислення людини набули характеру найпершого завдання філософії. Про це прямо проголосив засновник філософської антропології ХХ ст. Макс Шелер. Він же наполягав на тому, що філософська антропологія мусить розглядати людину цілісно і всебічно, а тому подавав людину через визначення найважливіших особливостей її становлення у космосі. За М. Шелером, людина вбирає в себе усі потенції природних процесів, проте вирішальну роль для неї відіграє її здатність до “великої відмови”, тобто до виходу за межі суто природних явищ і процесів, завдяки чому вона досягає можливості керуватись вищими духовними прагненнями та творити. Послідовники М. Шелера достатньо переконливо довели, що людина повинна насамперед творити саму себе, оскільки вона постає біологічно неспеціалізованою та генетично не запрограмованою.

Достатньо великий вплив на розуміння людини в ХХ ст. чинив психоаналіз, або фрейдизм. Засновником психоаналізу вважають австрійського психолога і психіатра Зигмунда Фройда (1856–1939). За Фройдом, психіка особистості складається з трьох шарів: надсвідомого (Над-Я або Супер-Его),

159

Тема 9

свідомого (Я або Его), несвідомого (“Воно”, або Id, лат.). Несвідоме – це енергетична основа особистості, що містить вроджені інстинкти життя, які прагнуть свого задоволення та розрядки. Інстинкти – це канали, якими проходить енергія, яка формує нашу діяльність (поведінку). Існують два вроджені інстинкти: інстинкт життя (сексуальний інстинкт) та інстинкт смерті (танатос), які постійно перебувають у стані війни, але найголовніше полягає у тому, що вони прагнуть реалізації. Оскільки, за Фройдом, визначальним у житті людей є статевий потяг, то розум людини Фройд розглядав як маскування лібідо; розум людини (свідоме, або Его) – це своєрідна крихка стіна між несвідомими бажаннями та потягами і культурним світом людей, який складається з певних моральних норм, законів (надсвідоме, або Супер-Его). Якби цієї стіни не було, то несвідомі та підсвідомі бажання й потяги зруйнували б культурні надбання людства. Особистість виробила певні захисні механізми, які пригнічують заборонені бажання і потяги: витіснення, регресія, раціоналізація, проекція і сублімація. Найефективнішим механізмом є сублімація. Сублімація спрямовує енергію агресії, енергію статевого потягу в інше русло, наприклад, в мистецьку, наукову, релігійну, діяльність. Культура – це продукт сублімації – перетворення нижчої енергії у вищу. Психоаналіз Фройда надає надзвичайної ваги статевому потягу, а також сексуальній енергії (лібідо) у житті людей. Отже, психоаналіз Фройда можна вважати своєрідною теорією особистості, філософією людини. Фройд, Дарвін та Маркс змінили уявлення про людину як образ і подобу Бога, поставили під сумнів розумність людини і акцентували увагу на “темній” стороні життя особистості.

Іншим впливовим напрямом антропологічної філософії є екзистенціалізм (філософія існування – від лат. existentia – існування). Своїми витоками він найбільше пов’язаний з творчістю С. Кіркегора (див. попередній розділ), проте виникає у Німеччині та Франції у 30–50-х роках XX ст. У 1945 р. він набув у середовищі інтелектуалів дивовижної популярності. Представниками екзистенціалізму вважають М. Гайдеґґера, К. Ясперса, Ж.-П. Сартра (1905– 1980) та його дружину Сімону де Бовуар (1908–1985), Мерло-Понті (1908– 1961), А. Камю (1913–1960) та ін. Представники цього напрямку приділяють вирішальну увагу внутрішньому сприйняттю людиною свого існування у світі. У межах екзистенціалізму людська екзистенція (людський спосіб існування) розглядається у таких аспектах: 1) актуально; екзистенція ніколи не є, вона

160