Філософія_1

Філософія та коло її проблем

не вимагає визначення їх як матеріальних чи духовних. На прикладі філософії М. Фуко найкраще простежуються зміни основного спрямування думки в сучасній філософії. За визначенням Фуко, основним питанням філософії стає проблема теперішнього, оскільки “питанням філософії довгий час було: “У цьому світі, де все гине, – що є таким, що не минає? Хто ми є, котрі мусять померти, – порівняно з тим, що не минає?” Мені здається, що починаючи з XIX ст., філософія невпинно наближається до питання: “Що відбувається тепер, і що таке ми?”

Проблема “людина – світ” є джерелом не тільки найістотніших філософських проблем, але й основних філософських дисциплін. На основі осмислення світу, природи, космосу формуються онтологія, натурфілософія,

космологія (або космогонія).

Вченням про буття займається онтологія: вона виділяє різні сфери проявів буття – неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види усе, що становить буття. Термін “онтологія” з’явився у кінці XVI ст. До XVII ст. основною філософською дисципліною вважалася метафізика – вчення про джерела та засади буття (детальніше про поняття “онтологія” та “метафізика” див. Ч.2, Т.11). Натурфілософія або філософія природи (“натура” – з лат. природа) зосереджує увагу на осмисленні природних явищ, їх ієрархії та якостях, всезагальних закономірностях їх розвитку. Разом з цим вона торкається й питань людського буття, оскільки люди перебувають в органічних зв’язках з природою та поза нею їх існування просто неможливе. Космологія вивчає не тільки небесні світила, але й ставить глобальні філософські питання про сутність та походження космосу; питання виникнення, еволюції та форм породження космосу перебувають у сфері космогонії (“народження космосу” із д.-грецької мови).

Унаслідок осмислення суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнософія, есхатологія та ін. Соціологія як окремий напрямок дослідження виникла у межах філософії у ХІХ ст., хоча намагання осмислити суспільство простежувалось у філософії здавна. Оскільки соціологія тяжіла до вивчення окремих фактів соціального життя, то вона перетворилася на прикладну соціологію та соціологію окремих сторін суспільства, наприклад, соціологія сім’ї. Філософське осмислення особливостей суспільного життя, зв’язків суспільства та природи, суспільства та

21

Тема 1

окремого індивіда стали предметом вивчення соціальної філософії. Предметом філософії історії постають закономірності та спрямованість історичного процесу, його джерела, рушійні сили, чинники, об’єкт і суб’єкт. Культурологія має своїм предметом вивчення культури як особливої сфери суспільного життя, що постає якісною засадою формування суспільства і людини. Есхатологія є різновидом філософії історії, що намагається з’ясувати мету людської історії у космічному вимірі, причини можливої загибелі людства. Етнософія – це новий напрям філософських досліджень суспільства, який окреслює роль етносів, народів та націй в історії людства, а також виявити причини і наслідки поділу людства на різні етнічні групи.

Проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, – що таке людина? – привела до появи цілої низки філософських дисциплін, таких як філософська антропологія, антропософія, соціобіологія. Філософська антропологія (на відміну від антропології як частини історичної науки, яка вивчає особливості будови людського організму) ставить завдання вивчати людину в усіх її можливих виявленнях та характеристиках. Антропософія претендує на те, щоби збагнути сенс появи людини у світі, її всекосмічне призначення та причини саме таких її виявлень. До дисциплін антропологічного циклу інколи додають соціобіологію – науку про те, як змінюється людина під впливом соціальних чинників упродовж історії. Але цю науку не усі згодні визнавати як філософську.

На основі осмислення свідомості людини та її духовного життя виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. До них належать логіка, гносеологія (чи епістемологія), аксіологія, етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії. Логіка – одна з найдавніших філософських дисциплін – досліджує форми, закони та норми правильного мислення. Гносеологія – це дослівно теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови досягнення та ознаки достовірного знання, можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін “епістемологія” (теорія знання): часто саме так називають вчення про наукове пізнання, але в нашому культурному регіоні це є філософська теорія знання. Ціннісне відношення людини до світу є предметом вивчення аксіології – філософської дисципліни, яка досліджує цінності як явище людського життя. Аксіологія є

22

Філософія та коло її проблем

підґрунтям етики, естетики, філософії релігії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішому аспекті, ніж аксіологія. Етика – це вчення про норми та засади людських взаємин. Естетика досліджує природу людського захоплення красою, причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого. Філософія релігії досліджує природу та сутність релігії, її впливи на суспільство та особу. Філософія права звертається до таких явищ, як право, закон, справедливість тощо. І нарешті, історія філософії, збираючи історичні досягнення філософії, з’ясовує закономірності та чинники розвитку філософських ідей і вписує їх у сьогодення.

Вищезазначене не вичерпує усієї сукупності філософських проблем і відповідно дисциплін. Філософія може вивчати будь-який феномен, якщо він посідає вагоме місце в житті людей. Саме цим зумовлена поява філософії науки, філософії техніки, філософії мови, філософії мистецтва, філософії спорту, філософії бізнесу тощо, які зосереджуються на вивченні цих феноменів під найзагальнішим кутом зору.

Багатогранність філософії спричинила й численні прояви її функцій в житті сучасного суспільства. Серед функцій філософії найголовнішими є:

∙світоглядна: філософія допомагає людині зрозуміти світ, знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з’ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

∙пізнавальна: завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія дає змогу зрозуміти будову знання і пізнання, їх роль в житті людини і суспільства, оцінити пізнавальні можливості людини;

∙логічна: філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та со- ціально-культурних діалогах;

∙соціальна: філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

∙виховна: філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів;

∙ціннісна (аксіологічна): щоб орієнтуватись у світі, потрібно дати оцінку тому, що відбувається, відповісти на запитання, яким він є для людини, – добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим уваги, корисним чи ні?

23

Тема 1

∙методологічна: філософія вказує шляхи та методи отримання надійного, достовірного знання, сприяє виробленню та оцінці способів використання таких знань у практичній діяльності;

∙самоусвідомлення: саме філософська думка сприяє тому, щоб людина замислилась над самою собою, над своїми здібностями та можливостями, оцінила себе критично та реалістично, була спроможна сформувати гідні цілі та мотиви своїх життєвих дій.

Висновок

Отже, філософія у формі теоретичного світогляду постала способом самовизначення людини у світі. Центральною фундаментальною проблемою усієї філософії виступає проблема “людина – світ”. Однак в різних історичних умовах ця проблема ставилася та вирішувалася по-різному, тому й предмет філософії історично змінювався. Багатогранність філософії як науки зумовлює широкий спектр функцій, які вона виконує.

Завдання для самостійного опрацювання лекцій

Тема 1. Філософія, її предмет та коло проблем

Теоретичні питання:

1.Що таке світогляд? Чи є світогляд у тварин? Скільки світоглядів може бути в однієї людини, а у суспільства?

2.Що таке міф? Чи існують вони у свідомості сучасної людини?

3.Якщо філософські проблеми ніколи не можуть бути вирішені остаточно, то чи варто взагалі намагатися їх вирішити?

4.Якщо людину називають мудрою, то чи не означає це, що вона є філософом?

5.Чи можна стверджувати, що, подібно до того, як філософія є любов до мудрості, то фізика, наприклад, є любов до природи?

6.Що спільного та відмінного у філософії з мистецтвом, релігією та

наукою?

7.Навіщо інженеру потрібна філософія, якщо він уже склався як спе-

ціаліст?

24

Філософія та коло її проблем

Тестові завдання для самоперевірки:

1. Поняття світогляду є ширшим від поняття філософії:

Так	Ні
2. За своїм змістом світогляд є тотожним природознавству:
Так	Ні
3. Міфологія ґрунтується на дискурсивному мисленні, а філософія постає
синкретичним духовним утворенням:
Так	Ні
4. До структури філософського знання належать онтологія, логіка, етика
та педагогіка:
Так	Ні

5.Зміст світогляду групується довкола відношення:

а) природне – соціальне; б) тварина – інша тварина; в) рослини – світ; г) людина – світ;

д) природні речі – штучні речі.

6.Міфологічний світогляд передбачає:

а) протистояння людини природі; б) єдність людини з природою;

в) розмежованість людського та природного; г) поділ усього сущого на матеріальне і духовне; д) правильне все вищезгадане.

7. У відношенні до світогляду філософія постає:

а) однією із його складових; б) тією основою, на якій виробляються світоглядні уявлення;

в) проясненням змісту основних світоглядних термінів; г) теоретичною формою світогляду, що спрямована на його критичний

аналіз.

8. Яке з наведених визначень є найприйнятнішим?

а) філософія – це мистецтво виживати і вмирати; б) філософія – це вчення про мораль; в) філософія – це наука усіх наук;

г) філософія – не наука, а наука – не філософія;

25

Тема 1

д) філософія – це сфера інтелектуальної діяльності, що покликана виробляти засоби людського життєвого самовизначення.

9.Філософський світогляд є:

а) свідомо вибудуваним; б) логічно послідовним;

в) характеризується рефлексією, тобто думкою про думку; г) є авторською формою мислення; д) правильне все вищезгадане.

10.Складнощі визначення предмета філософії обумовлені:

а) тим, що сфера її предметних інтересів майже безмежна; б) тим, що взаємини людини із світом історично мінливі;

в) тим, що весь історичний досвід людського самоосмислення включається у зміст філософського знання;

г) тим, що філософія працює в сфері духовного, яке не можна фіксувати фізично;

д) правильне все перераховане.

26

Філософія Стародавнього Сходу

Тема 2

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Поряд з європейською філософією стоїть східна філософія, яка своєю чергою розпадається на індійську філософію, китайську філософію, мусульманську або арабську філософію. Стосовно шумерської, вавилонської, єгипетської цивілізацій, де вперше виникли початки філософських знань, необхідно сказати таке: такі літературні пам’ятники, як “Бесіда пана з рабом”, “Пісня арфіста” повні філософських роздумів про добро, зло, смерть, безсмертя, мудрість вчинків. Проте загалом це ще не є філософія, а протофілософія, коли можна говорити про кризу релігійно-міфологічного світогляду східних народів і початок становлення філософського мислення, яке ми знаходимо в Індії та Китаї, в країнах Стародавньої Греції.

План (логіка) викладу та засвоєння матеріалу:

1.Індійська філософія.

2.Китайська філософія.

Питання 1. Індійська філософія

“Захід є Захід, Схід є Схід, і з місця їм не зійти”, – відомі рядки Р. Кіплінга ось вже довгий час уособлюють собою відношення європейців до Сходу, підкреслюючи його таємничість, загадковість, неосягненість для західного інтелекту. У колективній багатотомній праці “Історія і культура індійського народу” індійські учені виказують думку про виключність індійської цивілізації, протестуючи проти культурного європоцентризму ...

говориться, що індійцям притаманна дивна одухотвореність. Їх культуру порівняно з грецькою, римською і сучасною європейською відрізняє духовна сила, постійний наголос на внутрішню свідомість, на владну необхідність

27

Тема 2

злиття з Всесвітом і духовним принципом “втіленим у ній”, з думкою Ґ. Геґеля про те, що індійський дух зводиться до мрійливості і лету фантазії, перекликається точка зору К. Юнга про те, що “…Індія демонструє інший шлях до цивілізованої людини – без насилля, без підкорення, без раціоналізму”.

Виникнення філософії у Стародавній Індії відноситься приблизно до середини І тисячоліття до н. е., коли на території сучасної Індії стали формуватися держави. На чолі кожної такої країни стояв раджа, влада якого спиралася на землевласницьку аристократію і родову жрецьку знать (брахмани). Староіндійське суспільство поділялось на чотири варни: 1) грецька варна (брахмани); 2) варна військової аристократії (кшатрії); 3) варна землеробів, ремісників, торговців (вайшьї); 4) найнижча варна (шудри). Поділ на варни освячувався релігією – Родовиті жрецькі сім’ї значно впливали на розвиток суспільства і були носіями освіченості і спеціальних знань.

Розвиток філософської думки Індії охоплює три основні періоди: 1) величний період (ХVІ–VІ ст. до н. е.); 2 Класичний, або брахмано-буддійський: (VI ст. до н. е. – XI ст. нашої ери) і 3) післякласичний, або індуїстський період

(з XI ст).

Ведичний період визначається книгами Вед. Веди є творінням аріїв, племен індоєвропейської групи, які деякий час перебували на території України, а згодом заполонили давніші розвинені цивілізації Індії – МохенджоДаро і Харапську.

Веди (з санскриту – знання, а також від кореня від – відати, однопорядкового значення з українським словом) – священні книги брахманів, котрим вони приписують надприродне походження. Веди розпадаються на чотири санхіти (збірники): Рігведа (веда гімнів), Самаведа (жертовні пісні), Яджурведа (жертовні промови), Атхарваведа (пісні – заклинання). До цих книг близько X ст. до н. е. приєдналися Брахмани (ритуальні тексти), Араньяки ( “лісна книга”, яка розповідає про жертвоприношення (і близько XIII ст. до н. е. – Упанішади (філософське таємниче вчення).

Староіндійський світогляд характеризується потужним розвитком у ньому філософського мислення. Роздуми індійців над проблемами буття, їх своєрідний підхід до питань світобудови знайшов яскраве відображення в тексті “Рігведи”, який отримав назву “Космогонічний гімн” (X, 129).

28

Філософія Стародавнього Сходу

“Тоді не було ні сущого, ні несущого:

Не було ані повітряного простору, ані неба над ним. Що в русі було? Де? Під чиєю габою?

Чим були води, непроникні, глибокі?” Тобто основою буття проголошувалось безособове, відсутній поділ на

суще і не-суще (пізніше Упанішади розвинуть цей принцип – концепцію походження буття із небуття, стверджуючи одночасно, що над обома початками стояло дещо третє, яке не зводилось до жодного з них), не було ані повітря, ані небосхилу.

Наступний уривок розвиває думки першого: “Тоді не було ні смерті, ні безсмертя, не було Різниці між ніччю і днем.

Без повівання само по собі дихало Єдине, І нічого, крім нього, не було”.

Не тільки смерть, але й безсмертя неможливе в тому стані, який попереджував творення. Існувало Дещо Єдине – цілісне і неділиме. Цікавим є і інше визначення: Воно дихало без коливання повітря, тобто одночасно дихало і не дихало.

Інший шар індійського міфологічного світогляду – Упанішади. У цих філософських трактатах (букв.: “сидіти поруч, внизу, біля ніг вчителя, одержуючи повчання”) на відміну від Вед, в центрі постає обмірковування питань про призначення людини, спосіб її життя, норми поведінки тощо. Метою людини здебільшого є не прагнення досягти земного благоденства, а звільнення від світського існування. Остаточно формулюються два основні поняття індійської філософії – брахман і атман. Брахман – невиразний (безособовий) абсолютний початок, позаналежний проявленому світові, довічний і невисловлений, який наповнює Всесвіт і народжує усе. Атман проявляється як всепронизуюча суб’єктивна реальність, як “емпіричне я” реальності. Поряд з цим є в Упанішадах живий міфологічний бог Брахман. Всесвіт є брахман, а брахман є атман. Найвища мета життя – злиття з атманом – брахманом ще за життя: звільнення від синів, багатства і досягнення “світу Брахмана” після смерті.

Класичний період. Протягом цього періоду проявляється інтерес до етичних проблем. У VІ ст. до н. е. виникають серйозні сумніви щодо істинності

29

Тема 2

ведично-брахманських ідей. Індійське суспільство увійшло в період інтенсивних духовних пошуків. Носіями нових ідей були аскети-Болоцюги. З часом перші бурлаки засновують громади, де їх оточують учні. Виникають різноманітні школи і системи індійської філософії, які можна поділити на два великі табори – ортодоксальні (астіка) і неортодоксальні (настіка). У сучасних індійських мовах ці слова відповідно означають “теїст” і “атеїст”. Однак у філософській літературі, написаній на санскриті, слово “астіка” означає тих, “хто вірить в авторитет вед”, або тих, “хто вірить в життя після смерті”. До першої групи ортодоксальних шкіл, які визнають авторитет вед, належить шість філософських систем: міманса, веданта, санкх’я, йога, ньяя і вайшешика. До неортодоксальних шкіл належать; матеріалістична (типа чарвака), буддійська і джайністська. Вони не визнають авторитету вед.

Філософія країни – це квіт її культури і цивілізації. Вона виникає із ідей, що панують в суспільстві, і несе на собі їх несвідомий відбиток. Незважаючи на те, що різноманітні школи індійської філософії відрізняються розмаїттям поглядів, ми також можемо розгледіти на них загальний відбиток індійської культури. Коротко цю спільність можна назвати спільністю моральних і спірітуалістичних поглядів. Щоб зрозуміти це, потрібно виявити спільні моменти для усіх цих шкіл.

Основний і найзначущий момент подібності полягає у тому, що усі школи розглядають філософію як практичну необхідність. Як тільки з’явилась нова система думки, групи її прихильників сприймали її як філософію життя і створювали школу цієї філософії. Вони жили нею і передавали її поколінням своїх послідовників, які успадковували їх спосіб життя і думки.

Практичний мотив будь-якої філософської системи закономірно пробуджує душевну тривогу за існуючий порядок речей. Індійська філософія прагне зрозуміти джерело зла, істинну природу Всесвіту і сенс людського життя, з тим, щоб відшукати засоби для повного знищення людських страждань. Індійську філософію часто критикують за песимізм, який є шкідливим для практичного життя. Але песимізм є тільки початкова, а не кінцева стадія. Чотири благородні істини, які становлять сутність просвітлення Будди, притаманні кожній філософській системі, зокрема: є страждання, є причина страждання, є можливість припинення страждань і є шлях до припинення страждань.

30