Філософія_1

Філософія та коло її проблем

Тема 1

ФІЛОСОФІЯ ТА КОЛО ЇЇ ПРОБЛЕМ

Філософія – одна із найдавніших наук. Ще й досі її інколи називають “наукою всіх наук”. Зміст філософських проблем так чи інакше пов’язаний з проблемою людини та її стосунків з навколишнім світом. Як особлива сфера людського знання вона виникла внаслідок світоглядних пошуків людини і постала формою свідомого вирішення найперших питань людського буття у світі. Збираючи та концентруючи історичний досвід вирішення таких питань, філософія стає інтелектуальним ядром світогляду людини та неоціненним засобом його формування.

План (логіка) викладу та засвоєння матеріалу:

1.Поняття світогляду та його типи.

2.Предмет філософії та особливості філософського мислення. Філософія, наука та мистецтво.

3.Основні питання, структура та функції філософії.

Питання 1. Поняття світогляду та його типи

Людство на усіх етапах розвитку завжди цікавили вічні “надокучливі” питання: Що таке оточуючий світ? Як він виник та його доля в майбутньому? Що таке Бог та який він? Врешті, яке місце і роль людини в цьому світі, в чому полягає її покликання тощо? Відповіді на ці запитання зумовлені потребою самовизначення людини у цьому світі як біосоціальної істоти, у якій у дивний спосіб поєднується біологічне (природне) та соціальне (духовне).

Людина укорінена у світ не тільки тілом (інстинктом), а й духом, свідомістю, творячи за їх допомогою свій власний світ – світ культури.

Людина як істота свідома мотивує і планує свої вчинки, організовує своє життя в просторі і часі, співвідносячи теперішнє з минулим і майбутнім, вивчає

11

Тема 1

і враховує у своїй діяльності причинно-наслідкові зв’язки, формуючи в такий спосіб свій духовний світ. Буття людини неможливе без усвідомлення себе, навколишнього світу та свого місця у ньому. Формою усвідомлення навколишнього світу та свого місця у ньому постає світогляд. Він постає як духовне явище, в якому з найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина. Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, переконань, принципів, практичних настанов, у яких виявляється найзагальніше усвідомлення, розу-

міння світу та місця у ньому людини. Найперше завдання світогляду полягає у формуванні виправданої відповіді щодо життєвого призначення людини. Він визначає ціннісні орієнтації людини, її життєву позицію, що зумовлює поведінку та вчинки людини. Як складне духовне явище він включає у свій зміст не тільки знання, але й переконання, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, принципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо.

Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак: за носієм – індивідуальний, груповий, класовий, національний, регіональний, тощо; за рівнем інтелектуальної зрілості – усвідомлений, неусвідомлений, частково усвідомлений, буденний, науковий, філософський тощо; за історичними епохами – архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, сучасний; за морально-ціннісними орієнтирами – егоїстичний, альтруїстичний, гуманістичний, антигуманний, цинічний, шовіністичний тощо; за будовою – цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий; за ступенем адекватності сприйняття дійсності – реалістичний, фантастичний, викривлений; за ставленням до визнання існування вищих сутностей – релігійний, скептичний, агностичний та атеїстичний.

У ході свого розвитку світогляд пройшов через низку форм, що дало підстави виділити три історичні його типи: міфологічний, релігійний, філософський. Міфологічний світогляд історично передує релігійному та філософському, оскільки він є найбільш ранньою відомою нам формою світоглядних уявлень. Міфологія є світоглядом родового суспільства та давніх цивілізацій. Суб’єктом-носієм міфу є рід, плем’я, народ, з яких особа ще не виокремлюється. Будучи доволі суттєво залежною від навколишньої природи і перебуваючи з нею у нерозривній єдності, людина так само не виокремлювала себе з природи. Тому міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною

12

Філософія та коло її проблем

формою свідомості. У ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних уподобань і навіть науки. В умовах істотної залежності від природних сил людина переносила людські риси на весь навколишній світ. В такий спосіб відбувається свого роду персоніфікація, уособлення та одухотворення природних сил та явищ. Міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думок та емоцій. Міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Вони передавалися від покоління до покоління, від народу до народу; не було навіть думки про необхідність їх перевірки. Міфологія ще не дійшла до ідеї якоїсь іншої реальності: її боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за своєю природою.

В умовах розпаду родового ладу та поступового виділення людини із прямих зв’язків із природою з міфології виділилися релігія, мистецтво, правові та моральні уявлення, фольклор, філософія. Із усіх цих форм очевидні сві-

тоглядні функції виконують релігія, мистецтво і філософія. Принципова відмінність релігії від міфології полягає у тому, що носієм міфологічного світогляду є рід (плем’я), а релігія спрямована на окрему людину, вписуючи її у загал. Релігія постулює потойбічне життя як відплату за колізії земного життя: у “цьому світі” можна грішити і прекрасно жити, але на “тому світі” за усе доведеться відповісти. Якщо серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, то серцевиною релігії – віра і мораль. Всевидячий і всемогутній Бог, з одного боку, і совість як моральний контролер, з іншого, – створюють силове поле, яке утримує особу в межах норм, вироблених суспільством.

Головна особливість релігії – це віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові й житті людей. Крім того, вказують ще на такі ознаки релігійного світогляду:

–поділ світу на поцейбічний (“земний”) і потойбічний (“небесний”), природний і надприродний;

–віра у безсмертну душу та потойбічне життя;

–наявність культу – системи усталених ритуалів, звичаїв, догматів;

–поклоніння Богові як вищій істоті та іншим надприродним силам. Філософський світогляд починається з протиставлення людини нав-

колишньому світу.

13

Тема 1

Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів, по-перше, полягає у тому, що він ґрунтується на розумінні (дискурсивному мисленні), тоді як релігія – на вірі, міфологія – на інтуїції та уяві. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія – абстрактними поняттями. І нарешті, до завдань філософії не входить функція соціального контролю та й вона не має для цього відповідних засобів. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою інтелектуальною. Філософський світогляд ґрунтується на розумінні, тобто він передбачає обґрунтування, логічну послідовність, аргументацію, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського дослідження стають найзагальніші проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна душа, що таке добро і зло тощо. Головним предметом філософських досліджень є співвідношення “людина – світ”, яке розглядається всебічно, з різних позицій. Тому, як правило, філософські погляди на світ розмаїті і не схожі між собою. Для них характерний інтелектуалізм, критичність, занепокоєність і динамічність думки. Цим філософські уявлення про світ різко відрізняються від релігійних поглядів і зближують філософію з наукою. Порівняно з наукою її особливість полягає у тому, що вона дає змогу в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дає змогу виробити таке бачення світу, яке водночас є і суб’єктивним, і об’єктивним, а отже, і досягти людині гармонії з собою, зі своїм баченням світу й самим світом.

Підводячи підсумок, можна стверджувати, що філософія – це теоретичний світогляд, у якому осмислюється всезагальне у світі, в людині і суспільстві. У такому плані можна сприйняти й тезу Р. Декарта, що саме філософія вирізняє нас від дикунів.

Питання 2. Предмет філософії та особливості філософського мислення. Філософія, наука та мистецтво

Термін “філософія” має давньогрецьке походження: він складається із слів: “філео” – любов і “софія” – мудрість і дослівно означає любов до мудрості. Українські філософи XVIII–XIX ст. позначали філософію словом “любомудріє”. Уперше термін “філософія” з’явився у відомого давньогрецького мислителя

14

Філософія та коло її проблем

Піфагора (IV–V ст. до н. е.), який вважав, що “мудрість” – це властивість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати і любити.

Філософія зародилася як явище давніх, проте високо розвинених цивілізацій. Під впливом успіхів соціальної діяльності, зачатків науки з’явилися більш-менш стрункі системи, що претендували на раціональне пояснення навколишнього світу. У ході історичного розвитку змінювалися й проблеми, що ставилися в центр її уваги. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми, що не є чимось винятковим. Предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також змінювався в ході її розвитку. Оскільки предмет вивчення філософії історично змінювався, то питання, що вивчає філософія, є однією з важливих проблем для неї. Однак у цій ситуації філософія аж ніяк не втратила свого предмета. Напроти, відмова від претензій на всезнання дала їй змогу чіткіше самовизначитися в системі наукового знання. У межах кожної конкретної науки є різні рівні узагальнення, що не виходять, однак, за межі певної сфери або аспекту буття. У філософському мисленні самі ці узагальнення спеціальних наук стають предметом аналізу. Філософія зводить воєдино результати дослідження різних областей знання, створюючи всеосяжний синтез універсальних законів буття і мислення. Виконуючи цю функцію, філософське мислення нерідко спрямовується на об’єкти, які недоступні емпіричному пізнанню. Найзагальніші засади сущого (буття – небуття, простір – час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких “конструюється” світ людини, і є предметом філософії. Тому її особливістю постають гранично широкі узагальнення. Коли ми кажемо про гранично широке узагальнення, то йдеться про виведення міркування на межу буття та небуття, тобто про намагання відшукати у досліджуваному явищі такі його ознаки або елементи, наявність яких робить це явище можливим, а відсутність, навпаки, неможливим. В іншому значенні граничний рівень узагальнення може поставати як ідеалізація певної сторони або певного відношення дійсності, наприклад, коли ми кажемо: “ідеально пряма лінія”, “ідеальне коло” “ідеальний газ” тощо. Ці поняття виступають як певні ідеали, зразки, які в дійсності недосяжні. Хоч ідеальні, еталонні виміри дійсності у реальності відсутні, проте, коли ми маємо їх у свідомості, ми отримуємо можливість оцінювати будь-які

15

Тема 1

реальні стани дійсності, бо усі вони постають у порівнянні з еталонами до певної міри як відхилення від останніх. Тому філософія окреслює дійсність не лише у її наявному стані, а переважно через її внутрішню необхідність та через належне, тобто вона не просто каже про те, що є, а й про те, як має бути. Разом з цим філософія вибудовує “стартовий майданчик” для подальшого руху у майбутнє, надаючи людині необхідні інтелектуальні інструменти для свідомого життєвого вибору. Лише людина здатна не тільки сприймати дійсність, але й оцінювати її. Лише людина має здатність судити, тобто зіставляти й аналізувати дійсність, тому саме судження постає для філософії вирішальною формою людського мислення. Отже, те, що філософія виводить свої основні твердження на гранично можливий рівень узагальнення, намагаючись відшукати сталі, фундаментальні, еталонні орієнтири для людини, що не є ситуативними та скороминущими, виступає важливою ознакою філософського мислення.

Крім того, можна виділити ще й інші важливі ознаки філософського знання. По-перше, філософське мислення постає внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, а значить – аргументованим, обґрунтованим. Філософія апелює до розуміння, до людської здатності мислити та осмислювати реальність. По-друге, філософське мислення є не тільки мисленням про певну реальність, а ще більшою мірою воно є мисленням про мислення, думкою про думку, тобто саморефлексією. Інакше кажучи, найпершою реальністю для філософії постає реальність самої думки. З одного боку, це пояснюється тим, що філософія намагається осмислювати не часткові явища, а ситуацію перебування людини в світі, спираючись при цьому на здатність людини мислити та усвідомлювати. З іншого, – коли філософія виходить за межі часткових форм, тобто за межі реальних станів дійсності взагалі, то вийти вона може лише у власний простір думки: думка, не підкріплена реальністю, може тримати лише сама себе. За великим рахунком це є прагнення і мужність тримати думку у напрузі та неперервності. По-третє, філософське мислення є теоретичною формою світоглядного знання, тому вона постає формою людського самоусвідомлення, тобто у ньому завжди постає відчутним момент присутності людини; це є мислення під кутом зору людини, її життєвих зацікавлень та життєвого вибору. По-четверте, усі зазначені ознаки філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе й відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі.

16

Філософія та коло її проблем

Зупинимось тепер на питанні, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності, оскільки істотні ознаки філософії викристалізовуються через її порівняння з наукою, мистецтвом та релігією.

Філософію та науку споріднює націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони ґрунтуються на дискурсивному мисленні, тобто передбачають аргументи і сумніви. Історично і філософське, і наукове знання постає теоретичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати філософію як науку. Проте тільки філософії властиве гранично широке узагальнення, конкретні ж науки, обмежені предметом свого дослідження, не виходять за його межі. Тому, хоча вони й прагнуть наблизити людину до істини, вони не досліджують, що таке істина, закон, пізнання тощо, так само, як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення. Філософське мислення є більш вільним, ніж жорстко прив’язане до фактів природничо-наукове. Якби на фактах можна було довести, що економіка для розвитку суспільства важить більше, ніж моральні цінності, що матерія первинна, а дух вторинний, чи навпаки, то філософія була б наукою, як й інші науки.

Необхідно також вказати на неоднорідність філософського знання. Вчення про простір і час, про закони і правила мислення максимально наближене до наукового, а такі поняття, як “свобода”, “ідеал”, “Бог”, “добро” і “зло”, виходять за межі фактологічної науки. Це дає підстави стверджувати, що філософія не відповідає усім вимогам науковості, вона принаймні відхиляється від того зразка науки, яким є, наприклад, природознавство. Філософію, звичайно, можна вважати наукою, оскільки вона виступає як знання, що ґрунтується на розумінні. Однак, будучи за формою діяльності наукою, вона не є наукою за своїми функціями та значенням для людини. Філософські знання містять, як правило, певне ціннісне відношення людини до світу. Наука формує картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ сам по собі, без людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому “картина світу” є лише моментом, це є стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу. Це не просто знання, а знання, “вдягнене” в ціннісні шати. Філософія досліджує не світ як такий, а смисл буття людини у світі. Людина для неї – не просто річ серед речей, а суб’єкт, здатний змінювати світ і самого

17

Тема 1

себе. Розглядаючи відношення “людина і світ”, філософія прагне піднятися до усвідомлення питань про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення.

Ціннісне відношення до світу споріднює філософію із мистецтвом та релігією. Філософію та мистецтво споріднює те, що вони подають дійсність не відсторонено, а через людське до неї відношення (суб’єктивно). Для філософії та мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги. Як філософія, так і мистецтво надають значної ваги самовідчуттю людини та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво його художньо-образним осягненням за допомогою почуттів, переживань, емоцій. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Художні образи, як і філософські поняття, відтворюють дійсність, але у специфічній формі. У художніх образах сам предмет і спосіб його бачення митцем зливаються воєдино. Оскільки філософське світобачення ґрунтується на розумі, то в ньому особа філософа все-таки відсувається на задній план порівняно з мистецтвом. Даючи різне тлумачення світу, філософи логікою розуму змушені прийти або до взаємного заперечення, або до різних форм згоди. Крім того, художні образи – це загальне в чуттєвій формі, це узагальнення на рівні відчуттів і подане в особливій художній формі. Воно лише “проглядається”, а не чітко фіксується. Отже, філософське мислення “вільніше” (від фактів, чуттєвості), ніж наукове, а художнє – “вільніше”, ніж філософське. Це означає, що філософія посідає проміжне місце між наукою і мистецтвом.

Питання 3. Основні питання, структура та функції філософії

Для філософії світ завжди є проблемою. Виникнення філософії свідчило про зрілість духу, його мужність не тільки порушувати, але й вирішувати важливі світоглядні проблеми. Якщо простежити історію розвитку різних філософських систем, то не важко помітити, що уся її тематика фактично зосереджена навколо центральної багатопланової проблеми “людина – світ”, яка має багато проявів, модифікацій: “суб’єктивне – об’єктивне”, “матеріальне – духовне”, “природа – суспільство” тощо. Проблема “людина – світ” виступає як вузлова й універсальна і може розглядатися як загальна формула,

18

Філософія та коло її проблем

смислова спрямованість, зорієнтованість фактично кожної філософської системи. Тому вона й становить вихідне предметне поле філософії. Німецький філософ І. Кант (1724–1804) стверджував, що принципове значення для філософії у найвищому плані має вирішення таких важливих світоглядних питань: “Що я можу знати?”, “Що я повинен чинити?”, “На що я можу сподіватися?” та “Що є людина?” З окреслених І. Кантом основних світоглядних питань випливають основні типи відношення людини до світу: пізнавальне, ціннісне, практичне та смислове. Пізнавальне відношення людини до світу виявляється у тому, що світогляд охоплює насамперед найзагальніше знання про світ, історію людства й окрему людину. Водночас людина мусить виробити своє ставлення до тих явищ, з якими вона стикається, дати їм свою оцінку, визначити їх вартість для свого життя. Тому світогляд включає також цінності, які виступають важливими регуляторами соціальних стосунків і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро – зло, прекрасне – потворне, справедливе – несправедливе, корисне – некорисне тощо). У цьому полягає ціннісне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити, як чинити? Смислове відношення передбачає вписування людиною себе у світову цілісність. Збираючи історичний досвід вирішення світоглядних питань і пропонуючи їх наступним поколінням, філософія постає інтелектуальним ядром їх світогляду. Вона стає формою свідомого вирішення найперших питань людського самовизначення, самоусвідомлення та самоствердження.

Як вже зазначалось, філософія передбачає узагальнене знання про засади світу і людини. В історичному розвитку філософії існували різні тлумачення таких засад, що постало основою виділення різних, проте основних філософських позицій. Тих філософів, що визнавали наявність у світу одного єдиного начала (або єдиної засади), називають моністами (від слова – одиниця). Моністи можуть бути матеріалістами (єдиним началом є матерія) або ідеалістами (началом світу є дещо духовне, ідеальне). Існують також інші варіанти вирішення цього питання. Дуалізм передбачає, що існують два окремі та незалежні одне від одного початки буття, взаємодія між якими і визначає весь стан буття; це можуть бути, наприклад, дух та матерія, добро та зло. Плюралізм припускає, що існує багато порівняно автономних початків буття.

19

Тема 1

Важливе значення має також осмислення станів світу та його начал, де фігурують також різні позиції. Динамізм визнає, що початок буття, як і його загальний стан, є активний і рухливий, в той час як константний підхід підкреслює статичність, незмінність засад буття; таке бачення начал світу інколи називають метафізичним. Динамізм може бути органічним (за взірець береться динаміка живого організму) або механічним.

Питання про засади світу виводять філософію на найболючішу тему: що таке людина? Адже знання про світ самі по собі можуть бути і корисними, і не дуже. Знання потрібні людині, щоб зайняти гідне місце у цьому світі. На думку більшості філософів, вирішувати цю проблему можна лише на основі з’ясування того, в якому відношенні перебуває людина до засад або начал буття. Чи можна пізнати і зрозуміти це відношення? – На це питання різні філософи відповідають по-різному, але ті, хто заперечує принципову можливість пізнання світу та його засад, отримали назву “агностиків” (від слова “гнозис” – пізнання із запереченням), ті філософи, що висловлювали сумнів щодо можливостей пізнання, називаються скептиками. Є філософи, що заперечують можливості пізнання на основі сумнівів у пізнавальних можливостях людського розуму; їх називають ірраціоналістами (проти розуму), або інтуїтивістами (лише інтуїція виправдана, а не розум чи логіка).

Проблема людини та сенсу людського життя стає центральною філософською проблемою некласичної філософії, яка виникає в середині XIX ст. Відомий французький письменник та філософ А. Камю вважав, що найперша проблема філософії стосується самогубства: вирішити, варте чи не варте життя праці, щоб бути прожитим, – значить відповісти на основне питання філософії.

Програмні принципи філософії обговорюються і в наш час. На філософській конференції в Клюні (1970) К. Глюксман висловив думку про те, що боротьба матеріалізму та ідеалізму більше не виступає визначальною ознакою сучасної філософії, тому це питання для філософії втрачає свою актуальність. І хоча йому заперечував Ж. Дерріда, сучасна філософія постмодернізму істотно трансформувала зміст і спрямування філософських пошуків. У філософії постмодернізму, яка відмовилась від лінійного типу детермінізму, центральним об’єктом аналізу постає щось окреме: “подія” у М. Фуко, “сингулярність” у Ж. Дельоза, “інтенсивність” у П. Віріліо тощо. Одиничні та унікальні події, на їх думку, мають особливий статус буття, який

20