курсова

Додаток 7  Таблиця 21. Дані по соціометричною методикою «Два будиночка». 

№ п / п	Ім'я дитини	Число позитивних виборів	Число негативних виборів	Остаточний результат.
1	Міша А.	4	3	1
2	Катя А.	10	0	10
3	Женя В.	8	2	6
4	Вова В.	10	3	7
5	Ліза Г.	5	1	4
6	Юля І.	2	0	2
7	Лєра К.	8	1	7
8	Максим К.	6	0	6
9	Ліза К.	7	1	6
10	Сашко М.	9	1	8
11	Юля П.	4	1	3
12	Надя С.	1	1	0
13	Віталій Х.	5	9	- 4
14	Віка К.	3	1	2
15	Захра Х.	2	2	0
16	Лєра Р.	4	1	3
17	Ліза Р.	0	9	- 9
18	Олена А.	3	1	2
19	Маша А.	8	2	6
20	Аня Б.	4	0	4
21	Слава Г.	3	3	0
22	Лія Д.	1	2	1
23	Христина Ж.	2	3	- 1
24	Ашот К.	0	10	- 10
25	Діляра К.	7	1	6
26	Саша О.	1	2	- 1
27	Ваня П.	5	1	4
28	Діма Т.	7	2	5
29	Рубін Т.	1	10	- 9
30	Рома Ш.	6	6	0
31	Ярослав Ц.	6	3	3
32	Настя Ш.	4	4	0
33	Сніжана О.	8	1	7

Додаток 8  Зразкові вправи, ігри, спрямовані на підвищення рівня самооцінки, розвиток адекватної самооцінки.  Гра «Моє ім'я».  Мета: ідентифікація себе зі своїм ім'ям, формування позитивного ставлення дитини до свого «Я».  Ведучий ставить питання, діти по колу відповідають.  - Тобі подобається твоє ім'я?  - Хотів би ти, щоб тебе звали по-іншому? Як?  При утрудненні у відповідях ведучий називає пестливі похідні від імені дитини, а той вибирає найбільш йому сподобалося.  Ведучий говорить: «Чи відомо вам, що" імена ростуть разом з людьми? Сьогодні ви маленькі та ім'я у вас маленьке. Коли ви підросте і підете до школи, ім'я підросте разом з вами і стане повним, наприклад:  Гра «Сполучна нитка».  Мета. Формування почуття близькості з іншими людьми.  Діти, сидячи в колі, передають клубок ниток. Передача клубка супроводжується висловами про те, що той, хто тримає клубок, відчуває, що хоче для себе і що може побажати іншим. При утрудненні психолог допомагає дитині - кидає клубок йому ще раз. Коли клубок повернеться до ведучого, діти натягують нитку і закривають очі, уявляючи, що вони становлять одне ціле, що кожен з них важливий і значущий у цьому цілому.  Гра «Візьми і передай».  Мета. Досягнення порозуміння та згуртованості, вміння передавати позитивний емоційний стан.  Діти стають в коло, беруться за руки, дивляться один одному в очі і мімікою передають радісний настрій, добру посмішку.  Гра «Настрій».  Мета. Допомога в подоланні негативних переживань, вчити самостійно приймати рішення, зменшення тривожності.  Діти по колу пропонують способи, як можна підвищити настрій.  Наприклад: зробити добру справу, поговорити з одним, пограти з домашніми тваринами, подивитися улюблений мультфільм, намалювати картину, посміхнутися собі у дзеркалі, подарувати посмішку одному.  Гра «На що схоже настрій?»  Мети. Емоційний усвідомлення свого самопочуття, розвиток симпатії.  Учасники гри по колу за допомогою порівняння кажуть, на яку пору року, природне явище, погоду схоже їх настрій. Починає гру ведучий: «Мій настрій схоже на біле пухнасте хмаринка в спокійному блакитному небі. А твоє? «Ведучий узагальнює - яке ж сьогодні у всієї групи настрій: сумний, веселий, смішне, зле.  Гра «Компліменти».  Мети. Допомогти дитині побачити свої позитивні зі сторони; дати відчути, що його розуміють і цінують один діти.  Стоячи в. колі, всі беруться за руки. Дивлячись в очі coceду, дитина говорить: «Мені подобається в тобі ...». Приймаючий киває головою і відповідає: «Спасибі, мені дуже приємно». Вправа триває по колу. Після вправи обговорюються, що відчували учасники, що несподіваного вони дізналися про себе, чи сподобалося їм дарувати компліменти.  Вправа на розвиток мімічних рухів: підняти брови, опустити брови, нахмурити брови, зрушити і надути губи, опустити куточки губ, посміхнутися, відкопилив губ наморщити ніс і т.д. Бажано, щоб діти виконай вправу перед великим дзеркалом.  Вправа «Назви і покажи».  Мета. Визначення та передача емоційних станів, виражених за допомогою міміки.  Діти сидять у колі. Ведучий говорить: «Коли я сумую - такий». Показує мімікою свій стан. Потім продовжують діти по колу, кожен раз зображуючи відмінне від уже названих емоційний стан. Коли черга доходить знову до ведучого, він пропонує ускладнити вправу: один показує - все вгадують, яке емоційний стан вони побачили.  Етюд «Ласка»  Мета. Розвиток уміння висловлювати почуття радості, задоволення.  Звучить музика А. Холмінова «Лагідний кошеня». Діти розбиваються на пари: один - кошеня, другий - його господар. Хлопчик з посмішкою гладить і притискає до себе пухнастого кошеня. Кошеня прикриває очі від задоволення, муркоче і висловлює прихильність до господаря тим, що треться головою об його руки.  Гра «Казкова скринька»  Мета. Формування позитивної «Я»-концепції, самоприйняття, упевненості в собі.  Ведучий повідомляє дітям, що Фея казок принесла свою скриньку - в ній сховалися герої різних казок. Далі він каже: "Згадайте своїх улюблених персонажів і розкажіть: які вони, чим вони вам подобаються, опишіть, як вони виглядають (які у них очі, зростання, волосся), що у вас з ними спільного. А тепер з допомогою чарівної палички все перетворюються в улюблених казкових героїв: Попелюшку, Карлсона, Вінні-Пуха, Буратіно, Червону Шапочку, Мальвіну. Вибирайте будь-який персонаж і покажіть, як він ходить, танцює, спить, сміється і радіє ».  Гра «Принц та принцеса»  Мета. Дати відчути себе значущим, виявлення позитивних сторони особистості; згуртування дитячої групи.  Діти стоять у колі. У центр ставиться стілець - це трон, Хто сьогодні буде Принцом (Принцесою)? Дитина за бажанням сідає на трон. Інші діти надають йому знаки йому знаки уваги, кажуть щось хороше. 

С.Л. Рубінштейн під самооцінкою розуміє стрижневе утворення особистості, яке будується на оцінках індивіда іншими і його оцінюванні цих інших. Самооцінка розглядається у вигляді основної структури особистості. Основу самооцінки представляють цінності, прийняті особистістю і на внутрішньоособистісних рівні визначають механізм саморегуляції поведінки. У концепції С.Л. Рубінштейна самосвідомість людини є результатом пізнання, для якого потрібно усвідомлення реальної обумовленості своїх переживань. Самосвідомість пов'язано з самооцінкою, яка істотно обумовлена ​​світоглядом, визначальним норми оцінки [42].  За А.В. Захарової, самооцінка є «центральним, ядерним утворенням особистості, через призму якого, переломлюються і опосередковуються всі лінії психічного розвитку дитини, в тому числі становлення його особистості та індивідуальності» [20, с. 97]. Самооцінка розглядається як системне утворення, взаємопов'язане з факторами психічного розвитку, що є компонентом самосвідомості.  За Леонтьєву О.М. самооцінка є одним з істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує у індивіда потреба відповідати рівню вимог оточуючих і відповідати рівню власних особистісних оцінок.  Зейгарник Б.В., Лурія А. Р., Рубінштейн С.Л., Соколова Е.Т., Федотова Є.О. розглядали особливості самооцінки при різних відхиленнях від нормального інтелектуального та особистісного розвитку.  І.І. Чеснокова під самооцінкою розуміла взаємодії двох сфер: емоційно-ціннісного самоставлення та сфери самопізнання, створюючи особливе утворення самосвідомості особистості - самооцінку, яка включається в регуляцію поведінки особистості. За допомогою самооцінки відбивається рівень знання особистістю себе і ставлення до себе, що є, на думку І. І. Чеснокова, необхідним внутрішнім психологічним умовою тотожності особистості, її константності.  Л.В. Бороздіна під самооцінкою розуміє наявність критичної позиції індивіда стосовно того, чим він володіє, але це не констатація наявного потенціалу, асаме його оцінка, самооцінка є самостійним елементом структури самосвідомості.  Проведений теоретичний аналіз підходів показав, що в рамках дослідження проблем самосвідомості самооцінці відводиться провідна роль: вона характеризується як стрижень цього процесу, показник індивідного рівня його розвитку, інтегруюче начало, його особистісний аспект, органічно включений в процес самоусвідомлення (Ананьєв Б.Г., Кон І.С., Рубінштейн С.Л., Спиркин А.Г., Столін В.В., Чамата П.Р., Чеснокова І.І.).  Самооцінка включає в себе вміння оцінити свої сили і можливості, вона дозволяє людині «приміряти» свої сили до завдань і вимог навколишнього середовища і відповідно з цим самостійно ставити перед собою певні цілі.  Таким чином, самооцінка є, однією з форм прояву самосвідомості, оціночної складової «Я-концепції», афективної оцінкою уявлення індивіда про самого себе, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси «образу Я» можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або осудом.  Під самооцінкою в даній роботі розуміється чуттєво забарвлене ставлення, яке приписується індивідом собі або окремим своїм якостям, що впливає на його поведінку, результати діяльності, взаємини з оточуючими.  Розвиток самооцінки відбувається під час всього життя людини, і «саме орієнтири для самооцінки, закладені в дитинстві, підтримують самі себе протягом усього життя людини, і відмовитися від них надзвичайно важко» [40, с. 216].  Таким чином, важливо відзначити, що старший дошкільний вік грає важливу роль для початку становлення самооцінки.  1. 2. Особливості розвитку особистості у дітей старшого дошкільного віку  Дошкільний вік вважається початковим етапом формування особистості. У дітей виникають такі особистісні новоутворення, як супідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільності поведінки.  Особливе місце в періоді дитинства займає старший дошкільний вік. До цього періоду можна віднести вік дітей от5.5 до 7 років [32, с. 7]. Старший дошкільний вік відіграє особливу роль в особистісному розвитку дитини: в цей період життя починають формуватися нові психологічні механізми діяльності та поведінки.  У старшому дошкільному віці закладаються основи майбутньої особистості: формується стійка структура мотивів; зароджуються нові соціальні потреби(потреба в повазі та визнання дорослого, у визнанні однолітків, проявляється інтерес до колективних форм діяльності); виникає новий (опосередкований) типмотивації - основа довільної поведінки; дитина засвоює певну систему соціальних цінностей; моральних норм і правил поведінки в суспільстві.  Дитина в старшому дошкільному віці починає усвідомлювати й узагальнювати свої переживання, формується внутрішня соціальна позиція, більш стійка самооцінка і відповідне їй ставлення до успіху і невдачі в діяльності.  Розвиток особистості дитини включає дві сторони. Одна з них полягає в тому, що дитина поступово починає розуміти навколишній світ і усвідомлює своє місце в ньому; це породжує нові типи мотивів поведінки, під впливом яких дитина робить ті чи інші вчинки. Інша сторона розвиток почуття і волі. Вони забезпечують дієвість цих мотивів, стійкість поведінки, його відому незалежність від зміни зовнішніх обставин [14, 25].  Старший дошкільний вік відіграє особливу роль у психічному розвитку дитини: в цей період життя починають формуватися нові психологічні механізми діяльності та поведінки.  Цей етап сприятливий для оволодіння соціальним простором людських відносин через спілкування з дорослими і однолітками. Цей вік приносить дитині новіпринципові досягнення. Одним з найважливіших досягнень старшого дошкільного віку є усвідомлення свого соціального "Я", формування внутрішньої соціальної позиції, уявлень про себе.  У старшому дошкільному віці у зміст уявлень про себе входить відображення своїх властивостей, якостей, можливостей. Дані про свої можливості накопичуються поступово завдяки досвіду різноманітної діяльності, спілкування з дорослими і однолітками. Уявлення дитини про себе доповнюютьсявідповідним ставленням до самого себе [11].  Формування образу самого себе відбувається на основі встановлення зв'язків між індивідуальним досвідом дитини та інформацією, яку він отримує в процесі спілкування. Налагоджуючи контакти з людьми, порівнюючи себе з ними, зіставляючи результати своєї діяльності з результатами інших дітей, дитина отримує нові знання не тільки про іншу людину, але і про саму себе.  У старшому дошкільному віці відбувається розвиток самосвідомості. При цьому, дорослий, організовуючи діяльність старшого дошкільника, допомагає дитині оволодіти засобами осознавания себе і самооцінювання. Джерелом розвитку самосвідомості вважається провідна діяльність.  Таким чином, ми можемо відзначити, що основним фактором, що робить, істотний вплив на розвиток особистості дитини в дошкільному віці є гра.  Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямованої на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, у предметах науки і культури.  Під терміном "самосвідомість" в психології зазвичай мають на увазі існуючу у свідомості людини систему уявлень, образів і оцінок, що відносяться до нього самого. У самосвідомості виділяють дві взаємопов'язані складові: змістовну - знання та уявлення про себе (Хто я?), І оцінну, або самооцінку (Який я?) [27].  Змістовний і оцінний аспекти самосвідомості є єдиним нероздільним цілим, тому що будь-яке судження старшого дошкільника про себе, в тій чи іншій мірі включає і самооцінку. Уявлення про своїх індивідуальних якостях, виникаючи, відразу ж обростають і певним ставленням до себе.  У процесі розвитку у дитини в дошкільному віці формується не тільки уявлення про властиві йому якостях і можливостях (образ реального "Я" - "який я є"), але також і уявлення про те, яким він повинен бути, яким його хочуть бачити оточуючі ( образ ідеального "Я" - "яким би я хотів бути"). Оцінна складова самосвідомості відображає ставлення людини до себе і своїх якостях, його самооцінку [27].  У старшому дошкільному віці позиція близькості реального і ідеального «Я» є найбільш сприятливою (Л. І. Божович, Р. Бернс, М. І. Лісіна, А. І. Сильвестру, Є. Є. Кравцова, Т. А. Рєпіна) , бо служить пусковим механізмом актуалізації однієї з найважливіших потреб особистості - потреби в саморозвитку, самовдосконаленні, яка, власне, і становить базис визначення мети.  Таким чином, наявність у дитини «позиції близькості двох Я» свідчить про його самототожності, тобто про його упевненість у собі, впевненості в тому, що він хороший, улюблений [6].  До старшого дошкільного віку ставлення до себе істотно змінюється. До цього віку, діти починають усвідомлювати не тільки свої конкретні дії і якості, але й свої бажання, переживання, мотиви, які, на відміну від об'єктивних характеристик, не є предметом оцінки та порівняння, але об'єднують і консолідують особистість дитини в цілому все це відбивається в посиленні суб'єктної складової самосвідомості і в змінах взаємини старшого дошкільника до інших людей.  Власне «Я» дитини вже не настільки жорстоко фіксовано на своїх достоїнствах і оцінці своїх об'єктивних якостей, але відкрито для інших людей, їх радостей і проблем. Самосвідомість дитини виходить за межі своїх об'єктних характеристик і відкрито для переживань інших. Інша дитина стає вже не тільки протилежним істотою, не тільки засобом самоствердження і предметом порівняння з собою, але й самоцінною особистістю, суб'єктом спілкування та обігу їх цілісного «Я». Саме тому діти залюбки допомагають одноліткам, співпереживають їм, і не сприймають чужі успіхи як свою поразку.  Навколишні впливають на розвиток особистості старшого дошкільника за допомогою моральних норм. Вони засвоюються дитиною під впливом зразків і правил поведінки. Зразками поведінки для дітей служать, перш за все, самі дорослі - їх вчинки, взаємини. Дитина схильний їм наслідувати, переймати їх манери, запозичувати у них оцінку людей, подій, речей.  Діти старшого дошкільного віку знайомляться з життям дорослих багатьма шляхами - спостерігаючи їх працю, слухаючи розповіді, вірші, казки. Як зразок для нього виступають поведінка тих людей, які викликають любов, повагу та схвалення оточуючих. Дорослі навчають дитину правилам поведінки, і ці правила ускладнюються протягом дошкільного дитинства.  Також саме дорослі організовують повсякденну поведінку дітей та забезпечують вправу в позитивних вчинках. Пред'являючи дітям вимоги і оцінюючи їх вчинки, дорослі домагаються від дітей виконання правил. Поступово і самі діти починають оцінювати свої вчинки, виходячи з уявлень про те, якої поведінки очікують від них оточуючі.  Супідрядність мотивів є одним з важливих новоутворенням у розвитку особистості дошкільника. Виникаюча ієрархія мотивів надає певну спрямованість всьому поведінки. У міру розвитку з'являється можливість оцінювати не тільки окремі вчинки дитини, а й його поведінку в цілому як хороше і погане. Якщо головними мотивами поведінки ставати громадські мотиви, дотримання моральних норм, дитина в більшості випадків буде діяти під їх впливом, не піддаючись протилежним спонукань, який штовхає його на те, щоб, наприклад, образити іншого або збрехати. Навпаки, перевага в дитини мотивів, які змушують отримувати особисте задоволення, демонструвати своє дійсне або уявне перевагу над іншими, може призвести до серйозних порушень правил поведінки. Тут будуть потрібні спеціальні виховні заходи, спрямовані на перебудову несприятливо складаються основ особистості.  Після виникнення супідрядності мотивів, дитина не завжди у всіх випадках керується одними і тими ж мотивами. Такого не буває і у дорослих. У поведінці будь-якої людини, можна знайти безліч різноманітних мотивів. Але супідрядність призводить до того, що ці різноманітні мотиви втрачають рівноправність, шикуються в систему.  У старшому дошкільному віці ускладнюються відносини дітей з оточуючими, їм самим доводиться визначати своє ставлення до чогось, оцінювати свої вчинки і обов'язкових правил ставати більше, зіткнення різних мотивів стають частіше і гостріше. Особливо важко дітям вибирати між особисто значущими і суспільно значущими мотивами. Якщо старший дошкільник зазнав невдачі в якому-небудь значущу для нього справу, то це не вдається компенсувати задоволенням, від чогось іншого. Так як однієї зі сторін розвитку мотивів поведінки у дошкільному віці є підвищення їх усвідомленості.  Дитина в старшому дошкільному віці починає віддавати собі все більш ясний звіт в спонукальних силах і наслідки своїх вчинках. Це стає можливим у зв'язку з тим, що у дошкільника розвивається самосвідомість - розуміння того, що він собою уявляє, якими якостями володіє, як ставляться до нього оточуючі і чим спричиняється це відношення. Найбільш явно самосвідомість проявляється в самооцінці.  Таким чином, до кінця старшого дошкільного віку дитина не тільки стає суб'єктом діяльності, а й усвідомлює себе як суб'єкта. Формується його самосвідомість, здатність до самооцінками своїх дій, вчинків, переживань.  У дітей старшого дошкільного віку відбувається подальший розвиток компонента самосвідомості - самооцінки. Вона виникає на основі знань і думок про себе.  1. 3. Самооцінка дітей старшого дошкільного віку  Поява і розвиток самосвідомості відбувається в різних видах діяльності. При цьому, дорослий, організовуючи на ранніх етапах цю діяльність, допомагає дитині оволодіти засобами осознавания себе і самооцінювання. Джерелом розвитку самосвідомості, вважається провідна діяльність. У старшому дошкільному віці вирішальне значення у формуванні самооцінки має гра.  Вивчаючи розвиток самосвідомості в онтогенезі, вітчизняні дослідники приділяють переважну увагу самооцінці дітей шкільного віку (Боришевський, Л. М. Запрягалова, А. І. Ліпкіна, Л.Г Подоляк, Є. І. Савонько, Л. С. Сапожникова, Г. А. . Собіева, А. Л. Шнірман та інші).  У роботах, присвячених самооцінці дітей дошкільного віку, підкреслюється її залежність від рівня освоєння дитиною тієї діяльності, в якій вона проявляється (Н. Є. Анкундінова, А. М. Богуш, В. А. Горбачова, К. А. Архипова, Р. Б. Стеркиной, Е. О. Смирнова, Г. Б. Тагієва).  На думку М.І. Лисиной самооцінка є механізмом переробки знань про себе на рівні афективного процесу, тобто, механізмом «обростання» знань про себе, відповідним ставленням до самого себе. Поняття самооцінка на погляд М.І. Лісіна, є більш вузьким, ніж поняття образ самого себе. Чітка самооцінка так само, як і самосвідомість виникає на більш пізніх етапах пізнання дитиною себе [28].  Дослідженнями С.Г. Якобсон, В.Г. Шур, Л.П. Почеревіной встановлено, що образ "Я" і пов'язане з ним самоповагу грають важливу роль у детермінації моральної поведінки дітей дошкільного віку.  Я.Л. Коломинский, дослідження, якого присвячені проблемі дитячого колективу, виявив ряд загальних і вікових особливостей в усвідомленні і переживанні дитиною своїх взаємин з іншими членами групи. Було показано, що діти, які об'єктивно знаходяться в незадовільному стані в групі, переоцінюють своє положення. Члени групи, які знаходяться в сприятливому положенні, мають тенденцію недооцінювати своє положення в групі (явище "феномену неадекватності усвідомлення").  У роботах показано, що самооцінка виступає в якості необхідної передумови формування моральних почуттів дитини (Є. І. Кульчицька, Р. М. Ібрагімова, Р. Х. Шакуров) і розвитку його моральної регуляції (Т. М. Титаренко).  Аналіз літератури свідчить про те, що труднощі дитини старшого дошкільного віку в ігровому спілкуванні з однолітками багато в чому обумовлені його високою самооцінкою і недооцінкою партнерів по грі (Т. В. Антонова, К. Я. Больціс, А. А. Рояк, Т.О. . Рєпіна).  Згідно з концепцією В.С. Мухіної, існують «ланки структури самосвідомості, які вперше отримують інтенсивний розвиток у дошкільному віці або вперше заявляють про себе": орієнтація на визнання своєї внутрішньої психічної сутності та зовнішніх фізичних даних, визнання свого імені; соціальне визнання; орієнтація на фізичні, психічні та соціальні ознаки певної статі; на значущі цінності в минулому, сьогоденні і майбутньому; на основі права в суспільстві; на борг перед людьми. Структура самосвідомості дошкільника формується у співпраці з дорослими як повне уявлення про самого себе [31, с. 212].  Самосвідомість постає у В.С. Мухіної як психологічна структура, що є єдність ланок, що розвиваються за певними закономірностями. Причому змістовне наповнення цієї структури, на відміну від універсальної структури свідомості, строго індивідуально для кожної людини [31].  А.І. Ліпкіна вважає, що в самооцінці інтегрується знання дитини, отримані від інших і його власна зростаюча активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей.  Оцінка дошкільням самого себе багато в чому залежить оцінки дорослого. Занижені оцінки надають саме негативний вплив. А завищені спотворюють уявлення дітей про свої можливості в бік перебільшення результатів. Але в той же час відіграють позитивну роль в організації діяльності, мобілізуючи сили дитини.  Тому, правильність уявлень старшим дошкільням своїх дій багато в чому залежить від оцінного впливу дорослого. У той же час, повний сформоване уявлення про себе дозволяє дитині критично ставитися до оцінок оточуючих.  Власна внутрішня позиція дітей старшого дошкільного віку по відношенню до інших людей характеризується усвідомленням власного Я, своєї поведінки та інтересом до світу дорослих. [12, с. 173]  У старшому дошкільному віці дитина відокремлює себе від оцінки іншого. Пізнання дошкільням меж своїх сил відбувається не тільки на основі спілкування з дорослими чи однолітками, а й власного практичного досвіду. Діти із завищеними або заниженими уявленнями про самих себе більш чутливі до оціночних впливів дорослих і легко піддаються їх впливам.  У той же час суттєву роль у розвитку самооцінки у дітей старшого дошкільного віку відіграє спілкування з однолітками. При обміні оцінними впливами виникає певне ставлення до інших дітей і одночасно розвивається здатність бачити себе їх очима. Уміння дитини аналізувати результати власної діяльності прямо залежить від його вміння аналізувати результати інших дітей. Так, у спілкуванні з однолітками складається здатність оцінювати іншої людини, яка стимулює виникнення самооцінки.  У старших дошкільників багатий досвід індивідуальної діяльності допомагає критично оцінювати дії ровесників. Серед дошкільників існує система цінностей, яка визначає взаємні оцінки дітей.  Оцінка старшим дошкільням себе відбувається важче, ніж однолітка. До ровеснику він більш вимогливий і оцінює його більш об'єктивно. Самооцінка дошкільника дуже емоційна, часто позитивно. Негативні самооцінки спостерігаються дуже рідко.  Самооцінка у дітей старшого дошкільного віку зазвичай неадекватна (частіше завищена), це відбувається тому, що дитині важко відокремити свої вміння від власної особистості в цілому. Для нього визнати те, що він щось зробив або робить гірше інших дітей, означає визнати, що він взагалі гірше однолітків.  З віком самооцінка у старшого дошкільника стає все більш правильною, повніше відображає його можливості. Спочатку вона виникає у продуктивних видах діяльності і в іграх з правилами, де наочно можна побачити і порівняти свій результат з результатом інших дітей. Маючи реальну опору: малюнок, конструкцію, дошкільнятам легше дати собі правильну оцінку.  Виконання дитиною будь-якої ролі в грі дає дітям старшого дошкільного віку можливість узгоджувати свої дії з однолітками, розвиває здатність до співпереживання і формує колективістські якості. У грі у дитини задовольняється потреба у визнанні і здійснюється самопізнання. Гра - це школа соціальних відносин, в якій моделюються форми поведінки дошкільника. [11, с. 170].  Саме в процесі гри розвиваються основні новоутворення дошкільного віку.  У різних видах діяльності самооцінка різна. У образотворчої діяльності дитина оцінює частіше всього себе правильно, в грамоті - переоцінює, а в співі може недооцінювати себе.  Для формування самооцінки, важлива та діяльність, в яку включений дитина і оцінки його досягнень дорослими і однолітками.  У результаті досліджень було виявлено, що діти, які прагнуть виділити себе через діяльність, частіше завищують свої самооцінки; якщо виділення відбувається через сферу відносин, самооцінка зазвичай буває заниженою.  Важливо відзначити, що в регулюванні поведінки самооцінці належить особлива роль, вона виступає «стрижнем» всього процесу саморегулювання поведінки на всіх етапах його здійснення ... Разом з тим в процесі саморегулювання поведінки в різних видах соціальної взаємодії самооцінка безперервно розвивається, коригується, поглиблюється і диференціюється »[54, с. 131].  У старшому дошкільному віці дитина добре представляє свої фізичні можливості, оцінює їх правильно, у нього складається уявлення про особистісні якості і розумових можливостях.  Позитивна самооцінка заснована на самоповагу, відчутті власної цінності і позитивного ставлення до всього, що входить до уявлень про самого себе. Негативна самооцінка висловлює неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.  У визначенні різних типів самооцінки дітей старшого дошкільного віку відзначають: дітей з неадекватно завищеною самооцінкою, з адекватною самооцінкою і дітей із заниженою самооцінкою.  Діти з неадекватно завищеною самооцінкою дуже рухливі, нестримані, швидко перемикаються з одного виду діяльності на інший, часто не доводять розпочату справу до кінця. Вони не схильні аналізувати результати своїх дій і вчинків. У більшості випадків вони намагаються вирішувати будь-які, в тому числі й досить складні завдання з швидко, не розібравши до кінця. Найчастіше вони не усвідомлюють своїх невдач. Ці діти схильні до демонстративного поведінки і домінування. Вони прагнуть завжди бути на виду, афішують свої знання та вміння, намагаються виділитися тлі інших хлопців, звернути на себе увагу.  Якщо з яких-небудь причин вони не можуть забезпечити собі повну увагу дорослого успіхами в діяльності, то роблять це, порушуючи правила поведінки. На заняттях вони можуть вигукувати з місця, коментувати вголос дії вихователя, балуватися. Це, як правило, зовні привабливі діти. Вони прагнуть до лідерства, але в групі однолітків можуть бути не прийняті, оскільки спрямовані на себе і не схильні до співпраці.  До похвали вихователя діти з неадекватно завищеною самооцінкою ставляться як до чогось само собою зрозуміле. Її відсутність може викликати у них здивування, тривогу, образу, іноді роздратування і сльози. На осуд вони реагують по-різному. Одні діти ігнорують критичні зауваження на свою адресу, інші відповідають на них підвищеною емоційністю. Деяких дітей однаково приваблюють і похвала й осудження, головне для них - бути в центрі уваги дорослого. Діти з неадекватно завищеною самооцінкою нечутливі до невдач, їм властиві прагнення до успіху і високий рівень домагань.  Діти з адекватною самооцінкою в більшості випадків схильні аналізувати результати своєї діяльності, намагаються з'ясувати причини своїх помилок. Вони впевнені в собі, активні, врівноважені, швидко перемикаються з одного виду діяльності на інший, наполегливі в досягненні мети. Прагнуть співпрацювати, допомагати іншим, вони досить товариські й дружелюбні. При попаданні в ситуації невдачі намагаються з'ясувати причину і вибирають завдання дещо меншої складності. Успіх у діяльності стимулює їх бажання спробувати виконати більш складне завдання. Дітям з адекватною самооцінкою властиве прагнення до успіху.  Діти з заниженою самооцінкою в поведінці найчастіше нерішучі, нетовариський, недовірливі до інших людей, мовчазні, скуті у своїх рухах. Вони дуже чутливі, готові розплакатися в будь-який момент, не прагнуть до співпраці і не здатні постояти за себе. Діти з заниженою самооцінкою тривожні, невпевнені в собі, важко включаються в діяльність. Вони заздалегідь відмовляються від вирішення завдань, які здаються їм складними, але при емоційної підтримки дорослого легко справляються з ними. Дитина із заниженою самооцінкою здається повільним. Він довго не приступає до виконання завдання, побоюючись, що він не зрозумів, що треба робити і виконає всі неправильно; намагається вгадати, чи задоволений їм дорослий.  Чим більш значима для нього діяльність, тим важче йому з нею впоратися. Дітям із заниженою самооцінкою властиве прагнення уникати невдач, тому вони малоініціативними, вибирають свідомо прості завдання. Неуспіх у діяльності найчастіше приводить до відмови від неї.  Такі діти, як правило, мають низький соціальний статус у групі однолітків, потрапляють в категорію знедолених, з ними ніхто не хоче дружити. Зовні це найчастіше малопривабливі діти.  У роботі з дошкільниками із заниженою самооцінкою необхідно пам'ятати, що для них дуже значуща оцінка педагога. Емоційна підтримка, похвала можуть частково зняти невпевненість у собі і тривожність.  Навпаки, осуд і окрики посилюють негативний стан дитини, призводять до відходу від діяльності. Він стає пасивним, загальмованим, перестає розуміти, що від нього вимагають. Таку дитину не слід квапити з відповіддю, треба дати йому можливість зібратися з думками. Завдання дорослих в роботі з такими дітьми - забезпечити успіх діяльності, дати можливість дитині повірити в свої сили.  Особливості прояву самооцінки дітей старшого дошкільного віку залежить від багатьох причин. Причини індивідуальних особливостей самооцінки у старшому дошкільному віці обумовлені своєрідним для кожної дитини поєднанням умов розвитку.  В одних випадках неадекватно завищена самооцінка у старшому дошкільному віці обумовлена ​​некритичним ставленням до дітей з боку дорослих, бідністю індивідуального досвіду і досвіду спілкування з однолітками, недостатнім розвитком здатності усвідомлення себе і результатів своєї діяльності, низьким рівнем афективного узагальнення та рефлексії.  В інших - формується в результаті надмірно завищених вимог з боку дорослих, коли дитина одержує тільки негативні оцінки своїх дій. Тут завищена самооцінка буде виконувати швидше захисну функцію. Свідомість дитини як би «вимикається»: він не чує травмуючих його критичних зауваження на свою адресу, не помічає неприємних для нього невдач, не схильний аналізувати їх причини.  Кілька завищена самооцінка найбільш властива дітям, що стоїть на порозі кризи 6 - 7 років. Вони вже схильні аналізувати свій досвід, прислухаються до оцінок дорослих. В умовах звичної діяльності - у грі, на спортивних заняттях - вони вже можуть реально оцінювати свої можливості, їх самооцінка стає адекватною.  У незнайомій ситуації, а саме, у навчальній діяльності діти ще не можуть правильно оцінити себе, самооцінка в цьому випадку завищена.  Вважається, що завищена самооцінка дошкільника при наявності спроб аналізу себе та свою діяльність несе в собі позитивний момент: дитина прагне до успіху, активно діє і, отже, має можливість уточнити уявленні про себе в процесі діяльності.  Занижена самооцінка у старшому дошкільному віці зустрічається значно рідше, вона заснована не на критичному ставленні до себе, а на невпевненості у своїх силах. Батьки таких дітей, як правило, висувають до них завищені вимоги, використовують тільки негативні оцінки, не враховують їх індивідуальних особливостей і можливостей.  Прояв у діяльності та поведінці дітей сьомого року життя заниженої самооцінки є тривожним симптомом і може свідчити про відхилення в особистісному розвитку.  Формування адекватної самооцінки, вміння бачити свої помилки і правильно оцінювати свої дії - основа формування самоконтролю і самооцінки. Це має величезне значення для подальшого розвитку особистості, свідомого засвоєння норм поведінки, слідування позитивним зразкам.