2.1 Диктат

Диктат у родині, де одні її члени пригнічують у інших самостійність, ініціативу, почуття власної гідності, і зараз може виявлятися у формах, бути може, не настільки різких, але досить певних. Ніхто не сперечається - батьки можуть і повинні висувати вимоги до своєї дитини, виходячи з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, в яких необхідно прийматипедагогічно і морально виправдані рішення. Але максимальна вимогливість старших повинна поєднуватися з максимальним довірою і повагою до нього - в іншому випадку вимогливість обертається грубим тиском, примусом. Батьки, які віддають перевагу всім видам дії наказ і насильство, неминуче зіштовхуються з опором об'єкта виховання - дитини, який відповідає на натиск, примус, погрози та інші жорстокі заходи впливу своїми діями: лицемірством, обманом, спалахами гніву, а інколи відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір зломлено, перемога виявляється пірровою. Разом зі зламаним завзятістю виявляються зламаними, розтоптаними багато цінних якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і свої можливості.

Безоглядна авторитарність батьків, ігнорування інтересів та думки дитини, позбавлення його права голосу при вирішенні питань, до нього відносяться, - усе це гарантія катастрофічної невдачі формування його особистості. Важко передбачити долю молодої людини, що опинилася жертвою подібної виховної системи. Може бути, виросте підлабузник, пристосуванець, боягуз, може бути - цинік, хам, деспот. Може трапитися, і виправиться під впливом яких-небудь поза сімейних впливів, і все обійдеться без тяжких наслідків.

Існують сім'ї, в яких дитина є справжнім маленьким тираном. Взагалі-то нерідко це відбувається в сім'ях, де дитина довго хворіє і батьки, пройняті жалем і співчуттям, готові зробити все, щоб компенсувати те, чого позбавила його хвороба. Або це може бути довгоочікувана дитина, що народився в сім'ї немолодих батьків, які втратили надію на потомство. Як правило, відмови такому малюкові не буває ні в чому, будь-які його вимоги беззастережно виконуються.

2.2 Опіка

По суті, диктат батьків і опіка - явища одного порядку. Відмінності у формі, а не в суті.Так, зрозуміло, диктат припускає насильство, наказ, жорсткий авторитаризм, а опіка - піклування, огородження від труднощів, ласкаве участь. Однак результат багато в чому збігається: у дітей відсутні самостійність, ініціатива, вони так чи інакше відсторонені від рішення питань, їх стосуються, тим більше, загальних проблем сім'ї.

Виникає ще в ранньому дитинстві імпульс, майже інстинкт "Я сам", поступається місцем млявого байдужості: "Нехай мама, хай тато зроблять, вирішать, допоможуть". "Диктат знизу" - деспотизм дитини, про який було тільки що сказано, - це теж зворотний бік надмірної опіки, яка каже дитини в позиції маленького божка. Однак зовсім не обов'язково опіка породжує крайності деспотичного поведінки. Цього може і не бути, якщо батьки не втрачають почуття власної гідності і вміють змусити себе поважати. Але і в цьому випадку негативні наслідки опіки як тактики сімейного виховання обов'язково позначаться.

Питання про активне формування особистості дитини відходить на другий план. На авансцену педагогічного дії виходить інша проблема - задоволення потреб дитини та огорожу його від труднощів. Опіка як виховна тактика - відвертий ворог трудового виховання, тому що опікуваного, перш за все, захищають від трудових зусиль і відповідальності. Згубити людину за допомогою надмірної опіки, в общем-то, легше, ніж ощасливити.

Пригадується дотепна казка одного з сучасних письменників. Тут фігурують традиційні персонажі: батько, мачуха, рідна донька, падчерка. Звичайно, мачуха прагне погубити осоружний падчерку та ощасливити улюблену дочку. І, звичайно, все це відбувається при повному непротивлення батька, душі не чающего в злочинниці-мачухи. Однак казка не тече по знайомому руслу.

Мачуха виявляє неабиякі здібності і, у всякому разі, в соціальній психології сімейних відносин чудово орієнтується. Вона влаштовує так, що на перинах ніжиться не її рідна донька, а ненависна пасербиця. Вона ж, ця падчерка, солодко їсть, солодко п'є та на зведену сестрицю покрикує. А та весь день у роботі і в лісі, і в полі, і вдома. Підступний план приносить свої плоди. Як і слід було очікувати, з'являється прекрасний принц і, звичайно ж, закохується в скромну, роботящу і розумну мачухи доньку і зі сміхом відвертається від пасербиці, дурепи, ледарки і ласуни ... Що ж, ця казка має глибокий сенс і непогано ілюструє можливі плоди опіки як системи виховання.

Батьки, які постійно стурбовані тим, щоб на їхнє дитя не звалилися будь-які життєві труднощі, щоб не нього, боронь боже, не дмухнув вітер повсякденності, щоб його не продуло в парній атмосфері сімейної оранжереї, фактично роблять всю роботу за нього. Вони, по суті, відмовляються подумати про серйозну підготовку підлітка до зіткнення з реальністю за порогом рідної хати. А, отже, надають погану послугу рідного дитяти, яким, скажімо прямо, ніхто надалі, окрім них, підстилати перину не стане.

Але от цікаву обставину. За даними психологічних спостережень, саме ця категорія підлітків дає найбільше число зривів і "повстань" в перехідному віці. Як раз ці діти, яким, здавалося б, і скаржитися нема на що, настільки привільно вони влаштувалися у сімейному гніздечку, починають бунтувати проти батьківської опіки. У чому справа? Невдячність? Але вона теж повинна мати свої пояснення. Що ж ще?

Проте пояснити це не так вже й важко. Як свідчать дані вікової психології, центральнимновоутворенням в підлітковому віці стає формується "почуття дорослості", прагнення якщо не бути, то, у всякому разі, вважатися дорослим. Виникаюча нова життєва позиція підлітка, який всіляко прагне утвердити свою незалежність, вступає в протиріччя з повсякденною опікою, і це стає грунтом, що породжує конфлікти і протест.

Вчора ще мати санкціонувала вибір друзів, вибирала одяг і взуття за своїм смаком, дбайливо замотували шарфом шию і застібала верхній гудзик пальта - ти схильний простуді! - Перевіряла домашні завдання, тягнула з рук важку валізу - віддай татові, не забудь, що в тебе було розширення пахових кілець, ти що, грижу хочеш заробити! І це приймалося як належне. А сьогодні ...

- Щоб я таке надів?! Ви мені ще слинявчик начепити і пинеточки! - У нас всі хлопціходять без шапок. Ну що ж з того, що вісімнадцять градусів. У мене он, яке волосся густі, жоден мороз не візьме .- Давайте домовимося раз і назавжди. Мій щоденник не календар - нічого туди щодня заглядати. Чув, чув, як тато вчився ...

За всіма позиціями - афронт. І зрозуміти що-небудь батькам важко, і зробити нічого не можна: всі зустрічається в багнети - підозріло, непримиренно. Пожинають плоди надмірної опіки; пружина, стиснута до межі, розпрямляється, ламаючи сформовану систему сімейних відносин. Бунт проти ласкавою опіки тата і мами за своїми наслідками мало чим відрізняється від боротьби проти жорсткого батьківського диктату. Форма протесту може бути різною - від холодної ввічливості відсторонення і відчуження до грубого, безжалісного відсічі. Це вже залежить від індивідуальних особливостей особистості підлітка і характеру реакції батьків на ситуацію, що складається.

Важко дати рецепт, як вести себе в цій критичній ситуації батькам. По всій імовірності, немає такого рецепту, придатного для кожної родини. Одне очевидно - слід рішуче переглянути систему відносин з сином або дочкою. Знайти шляхи гнучкого переходу від того типу спілкування, що характеризується "мораллю послуху", до типу відносин, специфічних для спілкування дорослих людей.

Звичайно, дорослій людині вкрай важко подолати інерцію сформованих відносин з дітьми. Багато міркують так: "Який же він дорослий, він і сьогодні як слід шию і вуха вимити не вміє", "Дорослий, а копійки в житті не заробив самостійно". Так-то воно так, та тільки дорослість ця міряється з двох сторін різними мірками.

Батьки беруть до уваги відносну стабільність життєвої ситуації підлітка (він був і залишається школярем, матеріально повністю від них залежним), наявність у нього зримих дитячих рис - "за моїм-то не вгледиш, так він п'ять ложок піску в чай бухнет!" - І роблять висновок: "який же він дорослий - як був дурним, таким і залишився, даром, що вуса пробиваються". Скажемо прямо, цей висновок і суб'єктивний, і сумнівний.

Якщо мати на увазі позицію й мірку підлітка, то тут інша логіка: "Мені шістнадцять років, книжок я прочитав, може бути, у два рази більше, ніж ви з батьком, разом узяті. Що ж з того, що я не заробляю, самі не захотіли, щоб я, закінчивши десятирічку, працювати, пішов - не став би, сидіти у вас на шиї до чорт знає, якого віку. Чому хлопці у дворі, навіть ті, кому вже в армію йти пора, мене за маленького не тримають, а вдома що хочуть зі мною, те й роблять, як з першокласником. У спортсекцій не пускали - руки-ноги мені там зламають, а в мене тепер розряд з самбо, це що, дрібничка? З Ритою у нас все дуже серйозно, а батько зі смішком питає: ти, напевно, ще з дівчатами б'єшся? "

Цей або який-небудь інший, подібний внутрішній монолог вимовляє не один хлопчисько, якому батьки дають зрозуміти, що він все ще потребує опіки. Безперечно, і він далекий від об'єктивності, і реально у нього не так вже й багато підстав претендувати на права дорослого. І все-таки рівновагу в сім'ї відновиться тільки в тому випадку, якщо сторони знайдуть форми розумного компромісу, і батько і мати поставляться з належною повагою до прав дорослішає члена їхньої родини.