1.3. Камеральний період.

Завершенням комплексних польових досліджень є опрацювання зібраних матеріалів і виконання за ними карт, схем, геолого-геоморфологічних розрізів, інших графічних робіт та написання письмової фізико- географічної характеристики території.

В камеральний період повинні бути виконані такі види робіт:

1) скласти окомірний план досліджуваної території та нанести на нього найважливіші географічні об’єкти, лінії маршрутів, всі пункти спостережень;

2) побудувати геоморфологічну карту (в масштабі окомірного знімання);

3) побудувати схематичні геоморфологічні профілі найбільш характерних форм рельєфу: річкових долин, ярів, зсувів, льодовикових та водно- льодовикових форм рельєфу (наприклад моренних горбів, озів і т.п.);

4) скласти схематичні геологічні розрізи найбільш характерних відслонень і зведену колонку геологічної будови місцевості;

5) побудувати схематичну карту природно-територіальних комплексів (в масштабі окомірного знімання);

6) побудувати зведений схематичний (ландшафтний) профіль всієї території, де горизонтальний масштаб повинен бути в 2-3 рази більший, ніж масштаб окомірної зйомки, скласти ландшафтну таблицю;

7) написати звіт про практику (дати загальну фізико-географічну характеристику досліджуваній території).

Вивчення рельєфу і мікрорельєфу. На маршруті поповнюються відомості про геоморфологічну основу природно-територіальних комплексів (ПТК) морфометричними характеристиками мікро- та мезоформ рельєфу (висота горбів, грив, крутизна схилів, глибина карстових утворень, вимоїн). На карту наносяться нові форми рельєфу, що виникли не так давно та не нанесені на топографічну основу, відсутні на аерофотоматеріа лах (ерозійні ритвини, вимоїни, нові яри, свіжі зсуви, карстові просадки, нові обриси берегової лінії, місця інтенсивної абразії). Наносяться також нано- та мікроформи рельєфу, які не вдалося відобразити на попередній карті. Дешифрування аерофотознімків уточнюється на місцевості - це не чітко виражені в рельєфі геоморфологічні елементи: прогини пологих схилів, тилові шви контуру делювіальних плащів, шлейфів та ін.

Морфологічні характеристики урочищ, балок і ярів одержують при допомозі поперечних профілів, закладених через типові відрізки балок і ярів. Профілі викреслюють в польових книжках у визначеному вертикальному та горизонтальному масштабах. На польовій карті вказується тільки положення профілів.

Елемент мезорельєфу, в межах якого закладена ТОФ, описується детально в бланку відповідної форми і в щоденнику. Вимірюється відносна висота, глибина, ширина, довжина, експозиція, ступінь розчленування; форма поверхні і її частини; вододіл, вершина, схил річкової долини. Характеризується мікрорельєф, на якому закладена точка, наприклад: центральна частина балки, яру, западини; знижена або підвищена ділянка вирівняної заплави; схил північної (південної) експозиції, нижня, середня або верхня його частина.

Дуже важливо відзначити, який елемент мікрорельєфу характеризує приведений в описі грунтово-рослинний покрив. При описі мікро- та нанорельєфу відмічаються улоговини, ерозійні ритвини, вимоїни, купини, западини, карстові утворення.

В бланку характеристика може бути записана таким чином: покатий (10-11 відсотків) схил яру південно-східної експозиції, довжина схилу - 10 м, глибина врізу яру -7 м, ширина дна -2 м. Схил сильно почленований свіжими промоїнами з густотою розчленування 10 промоїн на ділянці протяжністю 70 м.

Вимірювання крутизни схилу може проводитись різними способами. Як правило, користуються гірським компасом. Для цього його встановлюють так, щоб його верхня сторона була паралельна лінії схилу; за кутоміром компасу визначають крутизну схилу. При наявності топографічних карт крутизна схилів визначається за горизонталями. В цьому випадку вимірюють віддаль між горизонталями в кількох місцях (циркулем чи міліметровкою) і за масштабом карти (масштабом закладення) знаходять крутизну. З цією метою використовують також звичайний транспортир з тягарем. Пряму його сторону встановлюють паралельно схилу і беруть відлік.

Вимірювання глибини негативних форм рельєфу роблять за горизонталями. На топографічній карті знаходять абсолютні висоти дна яру і його країв (плакора) і за різницею визначають глибину врізу.

Визначення коливання висот топографічної поверхні або перевищення точок місцевості проводиться з допомогою різних методів нівелювання. При цьому використовують рейки і ватерпас, барометр-анероїд і кутомір. Вибір способу нівелювання залежить від характеру рельєфу і протяжності лінії профілю. На крутих, порівняно коротких схилах проводять ватерпасовку. Для цієї роботи потрібні дві розмічені рейки і столярний ватерпас. Рейки встановлюють послідовно, починаючи з дна балки (яру), та переміщують в заданому напрямку. По вертикальній рейці рахують перевищення висот (Н), а по горизонтальній - закладення ділянок схилу (Д). За цими двома величинами будують профіль у вигляді ступінчатого абрису.

Нівелювання території з більшою різницею абсолютних висот можна провести з допомогою барометра-анероїда. Відомо, що з. підйомом чи спуском проходить закономірна зміна атмосферного тиску, за різницею тисків можна визначити перевищення однієї точки над другою. Звичайна похибка барометричного нівелювання складає 5-3 м. Для підвищення точності нівелювання проводять рано-вранці (до 9 год.) або у вечірній час (після 16 год.). Роботи виконують у такому порядку: в характерних точках рельєфу (найвищі або найнижчі поверхні) беруть відліки по барометру і термометру барометра. Температуру вимірюють у першій та кінцевій точках спостереження. До відліків анероїда вводять поправки: шкалову, додаткову, температурну - і визначають виправлений тиск у нижній та верхній точках спостережень. [3]

Дані записують у такій формі:

1) температура повітря;

2) температура за анероїдом;

3) відлік по шкалі анероїда;

4) поправки: шкалова, температурна, додаткова;

5) виправлений тиск;

6) тиск у нижній точці;

7) тиск у верхній точці;

8) перевищення верхньої точки над нижньою.

При барометричному нівелюванні для розрахунків перевищення одного пункту над другим користуються формулою Бабіне:

16000 (1 + at) Рн + PR H B_

p + p н г в

де a = 0,004, PH, PB - виправлений тиск за анероїдом у верхній і нижній точках спостереження, 16000 - коефіцієнт перерахунку. Одночасно між точками спостережень вимірюють віддаль, яку використовують для побудови профілю території, що нівелюється. Лінія профілю та перевищення висот можуть бути отримані шляхом вимірювання кутів нахилу земної поверхні екліметром або простим кутоміром. Для цього кутомір ставлять у початковій точці спостережень, його діопори спрямовують на шест, встановлений у точці, перевищення якої вимірюють. При цьому точка наведення повинна знаходитись на висоті кутоміра, щоб промінь зору був паралельний до земної поверхні. Віддаль між точками вимірюють рулеткою або іншим способом. За кутом нахилу і віддаллю вираховують переміщення між точками, користуючись формулою тригонометрії:

h = Sj sin a.

Дані спостережень записують у формі:

1) точка стояння і спостереження (N);

2) відліки по кутоміру;

3) віддаль між точками;

4) перевищення між точками.

Далі проводимо класифікацію форм рельєфу різних рангів, при описі яких необхідно дуже прискіпливо вивчати морфологічні характеристики, так як від них залежить формування морфологічних одиниць ландшафту і структури самого ландшафту. Крім того, проводиться класифікація схилів за крутизною, яка суттєво впливає на формування ПТК та інтенсивність триваючих в них процесів. [1]