2.2. Ландшафтні райони
Із характеристики природно-територіальних комплексів (ПТК) морфологічного рівня помітно, що одні з них поширені лише на певних територіях, утворюючи основне тло (наприклад, місцевості хвилястих і плоских рівнин поширені в центрі області), а інші — на території усієї області (наприклад, річкові заплави та придолинні схили). Внаслідок територіального групування ПТК кожна така ділянка має властиві тільки їй риси, за якими розрізняємо природні райони, або природні ландшафти із власною морфологічною структурою. Характеристику природних районів розпочнемо із найменшого за площею і дуже невластивого Тернопільщині ландшафту — Малого Полісся (рис. 2).
Мале Полісся займає північні частини Кременецького та Шумського районів (села Крижі, Гаї, Великі Берсжці, Білокриниця, Стіжок та ін.). Це гіпсометрично найнижчий природний район, середня висота якого — 230 м, тоді коли середня висота всієї Тернопільської області — 326 м. Така різниця в абсолютній висоті була спричинена тим, що поліські райони затоплювались талими льодовиковими водами одного зі зледенінь Європи, ймо-вірно окського (міндельського), які стікали долинами Західного Бугу та Стиру. Ці води залишили по собі піски, наявність яких сприяла виростанню тут соснових лісів і утворенню дерново-підзолистих грунтів. На більш високих ділянках виступала крейда — там згодом утворилися родючі перегнійно-карбонатні грунти.
Рис. 2. Схема ландшафтного районування Тернопільської області (за К.І. Геренчуком): 1-9 — ландшафтні райони[5]
Місцями на крейді відклалися лесовидні суглинки, на яких виникли опідзолені чорноземи. Долини річок (Ікви, Білії та їхніх приток) тут широкі й заболо¬чені, зовсім відмінні від приток Дністра. Отже, загалом район Малого Полісся — це денудаційна рівнина, яка складається з таких морфологічних частин (уро¬чищ): а) піщаних рівнин з сосновими лісами, дерново-слабопідзолистими ґрунта¬ми, полями на місці зведених лісів і лук та еоловими формами; б) безлесових рівнин з перегнійно-карбонатними ґрунтами, цілком розораними; в) лесових рівнин з опідзоленими ґрунтами, цілком розораними; г) комишкових боліт у долинах річок; ґ) останцевих горбів, розкиданих на всій площі цього природного району. Зауважимо, що малополіський район хоч і найбільш північний в області, проте він тепліший, ніж, скажімо, Тернопільський природний район. Якщо се¬редня температура січня у Тернополі —5,4°С, то в Білокриниці —4,6°С, а трива¬лість безморозного періоду, відповідно, 253 і 261 день. Холодніші зими у Терно¬полі, очевидно, за рахунок того, що він знаходиться на 100 м вище Білокриниці.
Кременецький горбогірний лісовий район займає центральні частини Кременецького та Шумського адміністративних районів. Абсолютні висоти у цьому природному районі значно перевищують 350 м, а на багатьох вершинах — вище 400 м. Ці максимальні висоти розташовані по самому північному краю горбогі- р’я, а на південь вони поступово знижуються, поверхня вирівнюється і переходить у долини Ікви та Вілїї, якими проводимо межу цього природного району. Завдяки значній абсолютній висоті Кременецьке горбогір’я одержує значно більше опадів, ніж сусідні райони Полісся та Тернопільського плато. Річна кількість опадів — близько 700 мм, тоді як в Тернополі — лише 590 мм. Очевидно, що температури горбогір’я — як зимові, так і літні, — нижчі і, враховуючи термічний градієнт, у січні близько до —6°С, а липні — близько +18°С. Вологі та прохолодні кліматичні умови сприяють виростанню широколистяних лісів, в основному дубово-грабових, серед яких трапляється навіть бук на північних схилах гори Черча. Отже, Кременецький природний район знаходиться у зоні широколистяних лісів, а не лісостепу. На приналежність Кременецького горбогір’я до зони широколистяних лісів вказують також ґрунти. Серед них переважають сірі та ясно-сірі опідзолені, які створюють ґрунтовий фон цього району.
Раціональне природокористування у цьому районі обумовили його включен¬ня до складу філіалу заповідника “Медобори” з відповідними формами господарювання, розгортання заходів щодо боротьби з площинною і лінійною ерозією, пониження кислотності ґрунтів і підвищення вмісту в них гумусу, збереження та відновлення джерел.
Бережанський горбогірний лісовий район територіально майже збігається з адміністративним районом, захоплюючи частини Підгаєцького, Зборівського і Козівського районів (села Кальне, Конюхи). Як і Кременецький природний район, Бережанське горбогір’я має значні абсолютні висоти, які в середньому перевищують 350 м, а подекуди досягають 430 м. Якщо західна та північна межі Бере¬жанського природного району відповідають адміністративним, то східну межу слід проводити приблизно по лінії сіл Кальне—Конюхи—Бишки—Куропатники- Криве—Літятин—Підгайці та далі по р. Коропець до с. Голгоча.
Завдяки значним абсолютним висотам Бережанський район одержує близько 700 мм опадів за рік, а на вершинах гряд ще більше, має дещо понижені темпе-ратури літа й зими. У Бережанах температури липня +18,1°С, січня -4,9°С, хоча це місто розташоване в долині на абсолютній висоті 300 м. Зрозуміло, що на вершинах горбів з висоти 400 м температури мають бути нижчі принаймні на 0,6°С. Кліматичні умови Бережанщини сприяють виростанню лісової рослинності, в якій основними компонентами є бук і дуб звичайний.
Враховуючи великий відсоток лісопокритої площі у Бережанському природному районі, наявність у ньому мальовничих краєвидів, порівняно невеликий відсоток орних земель, тут доцільно створити державний природний парк з розвинутою зоною відпочинку.
Монастириський горбогірний лісовий район лежить на південь від Бережанського, границю з яким умовно можна провести по адміністративній межі його з Підгаєцьким. Південна границя району природна — р. Дністер, а східну проводимо по лінії сіл Голгоча—Ковалівка—Бариш—Золотий Потік—устя Стрипи. Відміна цього лісового горбогірного району від Бережанського полягає у геологічній будові (більше вапнякових порід третинного (тортонського) віку) та у більш сухому кліматі, завдяки якому тут практично з лісостанів випадає бук, поряд із дубом звичайним з’являється дуб скельний. Схили долин стають стрімкими, на них з’являється степова і чагарникова рослинність, поширюються урочища “стінок”. Усе це надає Монастириському ландшафту риси, відмітні від Бережанського. Проте для раціонального природокористування ці ландшафти мають однакові перспективи.
Товтровий природний округ. Наскісне простягання Товтрового кряжа з північного заходу на південний схід зумовлене, як показують геологічні та геофізичні дослідження, наявністю тектонічного порушення розломного типу, вздовж якого проходила берегова лінія тортонського та сарматського морів, де сформувався бар’єрний риф (Т. Знаменська, 1976). Проте цей риф неоднорідний на території свого простягання. Існують обґрунтовані припущення, що він розбитий поперечними дислокаціями на окремі блоки, які відзначалися локальними рухами, сформувалися різні форми утворення біогермних споруд: бар’єрних рифів, атолоподібних групувань, ізольованих і розпорошених біогермних останців. З точки зору відмін у геологічній будові та рельєфі, рослинному покриві та ґрунтах, усе Товтрове пасмо, навіть у межах Тернопільської області, не можна віднести до одного природного ландшафту. Правильніше було б назвати все пасмо ландшафтним округом, який складається з таких індивідуальних ландшафтів:
а) Мильнівський, який представлений досить монолітною смугою рифових споруд з невеликою кількістю ізольованих товтр. Рифова смуга ніде не перетинається долинами річок. У ґрунтовому покриві переважають перегнійно-карбонатні ґрунти, лісів збереглося мало. Гнізна, яка перетинає Товтровий кряж біля с. Іванчани Збаразького району, є східною межею цього ландшафту.
б) Збаразький, що характеризується великою кількістю ізольованих і групових біогермних вогнищ, які розкинулись на великій площі від с. Великий Глибочок до с. Малий Глибочок. Головний Товтровий кряж на цьому відрізку понижений, не досягає 400 м абсолютної висоти і майже цілком обезлісений. На пологих схилах поширені опідзолені чорноземи, а у міжтовтрових озероподібних зниженнях — глибокі малогумусні чорноземи. Східну частину цього ландшафту ми проводимо по р. Дзюрава.
в) Медоборський — найбільш лісиста та монолітна частина головного пасма Товтрів, яку називають Медоборами. З наближенням до Збруча, який є східною межею Медоборів, Товтрове пасмо стає масивнішим, ширшим (до 15 км) і більш лісистим, особливо між селами Остап’є і Крутилів. Ліси багатого видового скла-ду, в якому поряд із буком, дубом звичайним і грабом ростуть дуб скельний і різноманітне трав’яне покриття, серед якого є багато ендеміків і реліктів. Необхідно відзначити помітний вплив Медоборів на клімат прилеглих територій. Наприклад, за даними метеостанції Красне, тут найбільш прохолодні зими (температура січня —5,4°С) і досить прохолодне літо (липень +18°С), великі річні суми опадів, що сприяє виростанню бука та інших середньоєвропейських елементів лісової флори. Ця ділянка послужила основою для створення природного заповідника “Медобори”.
Лановецький природний район розташований між Товтровим кряжем, Кременецьким горбогір’ям і межою з Хмельницькою областю. Це західна частина Авратинської височини, що поділена адміністративною межею на дві частини: західну (Тернопільську) і східну (Хмельницьку). На цій височині верхів’я таких річок: Горині — допливу Прип’яті, Збруча і Смотрича — притоків Дністра, Хомори — допливу Случі та верхів’я Південного Бугу. Таким чином, Авратинська височина є важливим вододілом, з якого ріки розтікаються на північ, південь і схід.
Фоновими ландшафтними місцевостями у Лановецькому ландшафті є: а) місцевості хвилястих (балочних) рівнин, вкритих переважно опідзоленими чорноземами; б) місцевості міждолинних плоских лесових рівнин з покривом глибоких малогумусних чорноземів; в) місцевості неглибоких річкових долин з широкими заболоченими заплавами; г) місцевості низьких терас з чорноземно-лучними ґрунтами і звичайними чорноземами; ґ) місцевості пологих і спадистих придолинних схилів із опідзоленими і еродованими чорноземами.Лісів у цьому ландшафті дуже мало, і тому рекреаційне значення його невелике. Тут домінує сільське господарство: пшениця, цукровий буряк тощо; завдання раціонального землекористування; боротьба з площинною і лінійною ерозією на прирічкових схилах. Тут доцільне будівництво ставків у долинах річок з метою промислового рибо- водства, а також водних рекреацій.
Тернопільський природний район розташований між Товтровим кряжем і Бережанським горбогір’ям, на сході його обмежує долина Серету і Гнізни, а на півдні — досить умовна лінія м. Бучач — с. Товсте. Тут повністю розміщені Козівський район, більша частина Зборівського, Тернопільського, Теребовлян- ського і Чортківського районів та невеличка частина Бережанського. І за пло¬щею, і за природною продуктивністю земель, цей природний ландшафт займає центральне місце в області.
Основні види його ландшафтних місцевостей такі: а) хвилясті (балочні) рівнини з переважним поширенням опідзолених чорноземів; б) місцевості міждолинних плоских рівнин, вкритих переважно глибокими малогумусними чорно¬земами; в) місцевості древніх долин з лучно-чорноземними ґрунтами і глибоки¬ми сезонно глеюватими чорноземами; г) придолинні місцевості, почленовані балками та ярами зі змитими опідзоленими чорноземами; г) місцевості заплав, переважно лучних. У цьому ландшафті часто трапляються урочища “стінок”.
Питання раціонального природокористування у Тернопільському ландшафті, мабуть, мусить мати два основних напрями: перший — організація землекорис-тування, спрямованого на максимальне підвищення урожайності полів (розробка науково обґрунтованих норм удобрень, використання елітних посівних матеріа-лів високопродуктивних сортів, боротьба з площинною ерозією); другий — перетворення рік Серету та Стрипи у добре обладнані туристські, зокрема байдарочні, маршрути. Важливе значення могло б мати ставкове риборозведення.
Гусятинський природний район займає частину території Тернопільської області, розташовану між Серетом і Гнізною на заході, Збручем — на сході; північно- східну межу цього ландшафту утворює Товтровий кряж, а південну — Придністровський, границю якого слід проводити по лінії Бучач—Борщів—Кам’янець- Подільський Хмельницької області.
Структура Гусятинського ландшафту багатьма рисами нагадує структуру Тернопільського. Як і в Тернопільському ландшафті, тут фоновими є місцевості міждолинних плоских рівнин з глибокими чорноземами та місцевості древніх долин з такими ж сезонно глеюватими чорноземами; дещо більше поширені місцевості природних схилів, на яких збереглися більш-менш значні масиви широколистяних лісів, неодмінний компонент яких — бук лісовий. Загалом це землеробський район, для якого основним завданням є раціональне землекористування. Описуваний природний район охоплює східну частину Теребовлянського і Чортківського та північну частину Борщівського районів.
Придністровський природний район прилягає безпосередньо до Дністра, охоплюючи південну частину Бучацького та Борщівського адміністративних районів, невелику південну частину Чортківського району та весь Заліщицький район.
Природний район відзначається найбільшою в області глибиною розчленування долинами Дністра і його приток, а також найтеплішим кліматом, завдяки якому цю частину Тернопільщини називають “теплим Поділлям”. Клімат зумовлює специфіку сільського господарства (садово-городній напрям), яка познача-ється на його економіці. Нарешті, цей природний ландшафт, завдяки Дністру, має найбільші потенціальні можливості рекреаційного використання. Тут створено регіональний ландшафтний парк “Дністровський каньйон”. Рекреаційний потенціал Придністровського ландшафту посилюється наявністю широковідомих кар-стових печер у гіпсах, раціональне використання яких потребує спеціальних заходів.