Пояснення до бланків опису геосистеми (птк) та складання ландшафтної характеристики

1) № фації, Р-1-1, де Р - прізвище, 1 - номер бригади, 1 - перша точка.

2) Варіант фації - за станом фітоценозу, є корінні (К) та похідні (П) фації (Карпенко А.С., 1965):

К1 - абсолютно корінні - ті, що збереглись у незмінному вигляді від доагрикультурного періоду;

К2 - умовно корінні - ті, де під впливом одного (іноді кількох антропо-генних факторів) пройшли незначні зміні в складі і структурі рослинних угрупувань, або такі, які були порушені чи сильно змінені, але з тих пір пройшло достатньо часу для відновлення корінного фітоценозу;

К3 - умовно корінні угрупування, які більш-менш представляють собою стійкі стадії в процесі розвитку сучасного, порушеного людиною рослин-ного покриву. Вони неодноразово піддавались у минулому пожежам, вирубкам, були випасами для худоби і т.д. В наш час вони зазнають послабленого впливу людини, але в багатьох відношеннях (флористич-ному, структурному, екологічному) є близькими до вихідних угрупувань;

П1 - тимчасово похідні - існують протягом життя двох чи одного поколінь. Виникають на місці корінних і довгочаснопохідних угрупувань (дубняк на вирубці дубового лісу, дубняк на місці соснового лісу);

П2 - довгочаснопохідні - виникають під впливом багаторазового чи систематичного впливу одного чи кількох антропогенних факторів в умовах певного типу географічного середовища (в фаціях з легким механічним складом, бідних, сухих чи з застійним зволоженням). При цьому поряд із змінами в рослинному покриві відбуваються існотні зміни в грунтоутворен¬ні, в ході геоморфологічних процесів і гідрологічному режимі. Внаслідок цього виникають менш сприятливі умови для відновлення корінної рослин¬ності (Сочава В.Б., цит. за Карпенком A.C., 1965).

Виділяють дві групи довгочаснопохідних фацій:

а/П2 - відносно довгочаснопохідні - генетичні умови змінюються частко-во. В них спостерігається тенденція до відновлення вихідних угрупувань (кількох сотень рослин) - ялинові ліси, соснові ліси на місці мішаних лісів;

б/П - стійкі довгочаснопохідні - ті, в яких вплив будь-якого фактора призвів до суттєвих необоротних змін і.в рослинному покриві і в умовах місцезростання. Наприклад, на місці вирубки соснового лісу залишився моховий покрив з чагарником, чагарник засох, засох мох, утворились відкриті землі, які в результаті вимивання перетворюються в сипучі піски (безрослинні території).

3) Абсолютна висота (Н). Визначається в центрі фації.

4) Генетична назва фації дається в кінці опису.

5) Роль фації. Визначається за індикаторними властивостями і займаною ними площею: індикуючі - І, тривіальні - Т.

Індикуючі (І) - це ті, які відрізняють урочище одного виду від урочища другого виду. Фації різняться в геолого-структурному відношенні (віднос¬не залягання пластів, сортованість, несортованість пушистих відкладів), морфологічною і морфометричною формою, крутизною, розмірами форм рельєфу чи його елементів, в гідро-кліматичному відношенні (мікроклімат, зволоження, сніговий покрив) та за флористичним складом. Індикуючі фації тісно пов’язані між собою, поява одного фактора веде до появи другого, індикуючі властивості зростають з рангом комплексу.

Тривіальні фації одного виду урочища за основними показниками подібні до фацій другого виду урочища, відмінність зростає з рангом ПТК. Величина за площею фації:

Дп - домінантні за площею (50 відсотків площі);

СДп - субдомінантні (коли немає чіткого домінування фацій, а сум.і Дп та СДп становить більше-рівне 50 відсотків);

Пп - підпорядковані.

Класифікація за частотою зустрічі фацій:

Дз - домінантні за частотою зустрічі (належать до одного виду);

Сдз - субдомінантні;

Пз - підпорядковані за частотою зустрічі;

Од - зустріч одинична;

Ун - унікуми (якщо фація з’являється завдяки характерним умовам морфогенезу, не повторюється в інших урочищах того ж виду. Наприклад, фація зони озера, що заболочується.

Роль фації записується таким чином: І-Дп-Дз, Т-Сдп-СДз.

6) Адреса, прив’язка природна, незмінна.

7) Положення в мезорельєфі і мікрорельєфі (відмічають ритвини, вимоїни, западини, горби); наприклад, - слабопохилене до гирла ступінчасте горбисто-моренно-болотне дно кара довжиною 650 м, шириною 320 м, пересічене з слабо врізаними - до 35-40 см - звивистими потоками. Точка закладена на одному із слабо випуклих моренних горбів у середній частині дна. Горб витягнутий вздовж кара розміром 56x17 м, відносна висота 5-6 м.

8) Положення фацій в ряду геохімічного підпорядкування (Полинов Б.В., 1952, Глазовська М.А., 1964):

- Елювіальна (автономна) - поверхні плоских вододілів з глибоким заляганням грунтових вод.

- Транселювіальна (транзитна) - верхніх частин схилів.

- Елювіально-акумулятивна - нижніх частин схилу і сухих улоговин.

- Акумулятивно-алювіальна - місцевих замкнутих знижень з глибоким рівнем грунтових вод.

- Транссупераквальна - надводних поверхонь з близьким заляганням грунтових вод.

- Супераквальна (підпорядкована) - замкнутих знижень зі слабим водообміном.

- Трансаквальна (підпорядкована) - непроточних озер (субаквальна).

- Аквальна (підпорядкована) - непроточних озер (субаквальна).

9) Корінна порода (характер літології, потужність, простягання і падіння пластів, густина, колір, карбонатність. Наприклад, пласти сірого дрібнозер¬нистого кварцитоподібного карбонатного пісковика (0,8-10 м) з прошар¬ками чорних аргілітів і алевритів (0,15-0,20); простягання - 315 градусів, падіння - ПДз - 20°;

10) Зволоження. Відмічають три показники зволоження: джерела зволоження, ступінь та режим зволоження. Джерела зволоження:

а) атмосферне;

б) грунтове безнапірне чи напірне;

в) делювіальне - зволоження за рахунок вод поверхневого стоку;

г) наливне, зволоження за рахунок паводкових вод;

д) надлишкове - грунт мокрий (2 варіанти - поточний, застійний).

Режим зволоження:

а) стійке чи постійне;

б) нестійке чи змінне.

Режим зволоження визначається за рослинністю. Для характеристики заплавних фацій:

а) короткозаливні - заливаються на 10-15 днів;

б) середньозаливні - 15-25 днів;

в) довгозаливні - 25-45 днів;

г) особливо довгозаливні - 45 днів і більше.

11) Глибина залягання грунтових вод. Визначається від поверхні грунту до місця, звідки сочиться вода. Коли води немає - не відкриті грунтові води. Буває верховодка (після танення снігу, випадання дощу).

12) Сучасні фізико-географічні процеси. Це шкідливі для людини природні процеси (ерозійно-акумулятивна діяльність рік, площинний змив, лінійна ерозія, зсуви, обвали, вітровали, буреломи). До сучасних фізико- географічних процесів відносять і антропогенні та екзогенні зміни, які сприяють інтенсифікації стихійних явищ: надмірна рубка лісу, розкорчову¬вання, надмірний випас худоби, витоптування, зараження шкідниками і хворобами, пожежі.

13) Рекомендації щодо заходів до припинення негативних змін при-родного середовища.

14) Дослідження фітоценозу на геоботанічному майданчику (400 м2 в лісі, а в полі - 100 м2).

Тип лісорослинних умов, тип лісу і асоціації. Тип визначається за індикаційними властивостями рослин, в першу чергу, за складом, структурою і продуктивністю лісових ценозів. Тип лісової ділянки за едафічною мережею Алексеєва Є.В. та Погребняка П.С. (за двома едафіч- ними факторами: грунтовим багатством та вологістю грунту).

Бори - бідні на гумус (піски, торфові, підзолисті грунти, рослинність - сосна звичайна); субори - бідні місцезростання (формуються на супісках, суглинках, торфових грунтах); сугруди - відносно багаті місцезростання, домінують деревні та чагарникові породи, рослинність мезотрофна (дуб, вільха); груди - найбагатші місцезростання, формуються на потужних