Лекція 2

СТРУКТУРА РОЗУМОВИХ ДІЙ ШКОЛЯРІВ ПРИ ЗАСВОЄННІ ПОНЯТЬ

2.1. Загальні зауваження

Задачі вчити мислити, самостійно придбати знання необхідно розглядати в органічному поєднанні з задачами оволодіння основами наук. Як вказує В.Н. Осинська, досвід підтверджує що висока результативність навчання школярів досягається перед усім тоді, коли з'являється турбота про розвиток мислення та озброєння школярів прийомами розумової діяльності. [6]

Формування активної діяльності потребує оволодіння такими знаннями:

1. Предметні знання та вміння.

2. Загальнопізнавальні дії.

Остання поділяються на алгоритмічні евристичні прийоми (виділення головного, аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення та конкретизація, підведення під поняття та виведення наслідків).

Шляхи формування розумової діяльності:

1. Стихійний, при якому на уроці не ставиться окрема задача формування певного прийому. В процесі засвоєння знань само собою розвивається й мислення школярів.

2. Непрямий, при якому вчитель ставить на уроці як окрему ціль формування певних прийомів в процесі засвоєння знань. При цьому зміст навчання, учбового матеріалу, типів вправ підбирається спеціально.

3. Прямий, коли вчитель виділяє на уроці задачу формування якогось прийому, паралельно з засвоєнням знань, знайомить з структурним складом прийому, алгоритмічним правилом-орієнтиром. Після цього вироблюються навики оволодіння даним прийомом в процесі засвоєння матеріалу.

2.2. Загальні розумові дії при засвоєнні понять

Характеризуючи пізнавальну діяльність як об'єкт управління, Н.Ф. Тализіна відмічає, що „формування поняття припускає, по-перше, засвоєння системи специфічних операцій по засвоєнню необхідних та достатніх ознак понять в конкретних предметах, по-друге, засвоєння загально логічної системи операцій: по підведенню об'єктів під дане поняття, по отриманню наслідків з належності об'єкта даному класу предметів та ін. Операційна сторона й складає власно психологічний механізм поняття. Без нього поняття не може бути ні сформульовано, ні застосовано до розв' язання різних задач. Через цю систему операцій й відбувається управління формуванням понять."[11]

Розкриємо сутність вказаних вище розумових дій.

2.2.1. Аналіз та синтез

Як вказує Ю.М.Колягін, методи наукового дослідження аналізу та синтезу в математичних дослідженнях грають особливо важливу роль. Також велика їх роль й в навчанні математиці, в якому вони виступають в самих різноманітних формах: як методи розв'язання задач, доведення теорем, вивчення властивості математичних понять й т.д. Аналіз й синтез практично невідокремлені один від одного, доповнюючи один одного, складаючи єдиний аналітико-синтетичний метод. [9]

В первісному розумінні аналіз розглядається як шлях (методи розв'язання) від цілого до частин цього цілого, а синтез - як шлях (метод мислення) від частин до цілого.

Подальше аналіз почали розуміти як прийом мислення, при якому від наслідку переходять до причини, яка породила цей наслідок, а синтез - як засіб мислення, при якому від причини переходять до наслідку, який породжений цією причиною.

Й нарешті, аналіз (аналітичний) приймають як метод дослідження, якого основу складає кількісне вивчення властивостей об'єкта, яке відображається на понятті числа й міри, а синтез (синтетичний) - як метод дослідження, основу якого складає вивчення якісних властивостей об'єкта.

Аналіз та синтез виступають ще й як особливі форми процесу мислення, тобто як важливіші психологічні характеристики мислення.