Lekcija_8

4, 6. Реферування і анотування наукових текстів

Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – аналітико-

синтетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії тощо),

аналіз його основних положень, фактів, результатів, висновків.

Реферат виконує інформаційну функцію (подає інформацію про певний документ) і пошукову (його використовують для пошуку конкретних тематичних документів та інформації).

За належністю до певної галузі знання реферати класифікують на реферати і автореферати, реферати, укладені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби, та ін.

Реферуючи наукове джерело, на етапі ознайомлювального читання з метою проведення оглядового аналізу читають заголовок, вступ (передмову),

зміст тексту, висновки, анотацію. На етапі поглибленого аналізу тексту документа з’ясовують особливості об’єкта, можливість його практичного застосування, вивчають факти, нові ідеї й гіпотези, експериментальні дані, нові методики, переваги застосування запропонованого варіанта розв’язання проблеми. За потреби включають до реферату ілюстрації, таблиці,

бібліографічні посилання.

Текст реферату складається, як правило, із трьох частин: вступу,

основної і завершальної частини. Вступ містить вихідні дані наукового джерела. Описуючи його, у вступі користуються такими зворотами:

пропонована стаття (книга, монографія) подає детальний розгляд питань;

тема статті становить значний інтерес…; вибір теми статті

(дослідження) не випадковий…; на початку статті (дослідження) автор подає обґрунтування актуальності теми (проблеми, питання, ідеї)…; у

статті узагальнюється досвід, обґрунтовується принцип…; у книзі описана методика…; у роботі аналізуються різні підходи до розв’язання проблеми… .

В основній частині подають характеристику важливих положень тексту,

тому доречне використання таких мовних кліше: аналізована книга

складається з … частин…; автор подає визначення (порівняльну

характеристику, огляд, аналіз)…; автор зупиняється на таких проблемах,

як…; дослідник детально з’ясовує історію виникнення (появи,

становлення)…; автор детально досліджує причини (умови) виникнення…;

особливу увагу автор приділяє коментуванню отриманих результатів…;

важливе значення мають дані, що свідчать про…; автор вважає за необхідне навести додаткову аргументацію…; автор доводить,

заперечує…; у посібнику наведено низку прикладів, що ілюструють…; у

статті (дослідженні) узагальнюються… .

Завершальна частина містить загальні висновки до роботи. Мовні кліше цієї частини такі: у висновках автор наголошує, що…; викладене дає змогу автору дійти висновку про те, що…; слід наголосити, що… .

Для характеристики композиції тексту-джерела використовують слова

узагальнено-абстрактного значення (огляд, підходи, погляди, основні положення, досвід): терміни, що позначають елементи структури наукового тексту (аргументація, доказ, ілюстрація, історична довідка, відомості,

узагальнення, оцінка (результатів), висновки), слова, які більш точно, повно

характеризують або оцінюють зміст окремих частин тексту-джерела, але не

використані автором (недоліки, особливості, відмінності, аспекти,

необхідність, сукупність, тенденції).

Елементами мовного оформлення реферату є:

-цитування, тобто дослівне відтворення фрагментів первинного документа;

-перефразування, що передбачає часткову зміну (скорочення,

об’єднання, групування тощо) окремих фрагментів тексту первинного документа;

-заміщення, тобто заміна фрагмента тексту (речення загалом чи його частини, словосполучення чи слова), якщо це не спотворює змісту документа, словами такі, подібні, вищезазначені, розглянуті попередньо;

-опущення, що полягає у пропуску слова чи словосполучення на зразок

ця стаття, відповідно, наприклад, зокрема без спотворення смислового змісту тексту реферату;

-суміщення, коли два чи кілька речень, де є подібні елементи,

накладають одне на одне, утворюючи складну конструкцію.

Текст реферату має вирізнятися конкретністю, чіткістю, лаконічністю,

небажано використовувати громіздкі речення, через які важко сприймати зміст.

Анотація (лат. аnnotatio – зауваження, примітка) – короткі відомості про книгу, статтю, монографію з погляду призначення, змісту, виду, форми й інших особливостей.

Анотування – це процес створення анотації, аналітико-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики наукового документа, що розкриває логічну структуру та зміст. Об’єктами анотування можуть бути наукова стаття, монографія, дисертація, підручники,

наукові посібники тощо.

Анотації належать до стандартизованих жанрів писемного наукового мовлення, від інших вторинних текстів відрізняються максимальною

компактністю (до 500 друкованих знаків) і лаконічністю: анотація подає загальне уявлення про зміст першоджерела, але не розкриває його подробиць.

Це зручно, наприклад, для огляду наукових джерел у курсових і дипломних роботах.

Складати анотацію бажано з урахуванням її сигнальної та пошукової функцій, тобто анотація подає таку інформацію про документ, що допомагає встановити його основний зміст і призначення, мету, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці.

Для підготовки анотації важливо виконати такі операції:

-оглядове, або ознайомлювальне, читання роботи, яке здійснюють з метою одержання уявлення про вихідні дані та загальний зміст наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, рубрики, ілюстрації тощо);

-повторне читання окремих частин тексту, спрямоване на смисловий аналіз з метою висловити актуальність, цільове і читацьке призначення; на структуру і головну інформацію тексту (як розглянуто і розв’язано поставлені проблеми: яких висновків доходить автор);

-мовне опрацювання інформації у вигляді стислої характеристики.

Головними структурними елементами анотації наукового джерела є:

1)вступ – вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації);

2)основна частина – перелік ключових проблем опрацьованого джерела (можна за розділами, главами, параграфами);

3)завершальна частина – актуальність і адресат джерела.

Показниками рівня якості анотації є стислість і точність інформації про першоджерело, а також оформлення відповідно до чинних мовних норм.

Найпоширеніша помилка при складанні анотацій – надлишковість (повтор інформації, використання невдалих висловів, зайвих фраз, складних конструкцій). Наукова термінологія має бути загальноприйнятою, а маловідомі терміни вимагають пояснення.

В анотації можливі такі мовні кліше:

1)дані про автора – автор монографії, відомий український…;

2)жанр твору – монографія видатного дослідника; у навчальному посібнику розглядаються…; у збірнику наукових праць уперше представлено…;

це перший в Україні підручник, у якому…; 3) характеристика видання – у посібнику подано програму, змістові

модулі і теми, короткий словник…; навчальний посібник створено відповідно до сучасних концепцій; наводиться статистичний матеріал…; монографія присвячена сучасним проблемам лінгводидактичної підготовки; в монографії здійснено аналіз…; автор, аналізуючи (що?), зупиняється на…; у книзі вміщено наукові та науково-популярні студії, розвідки та навчальні розробки відомого мовознавця; головна увага звертається на…; робота завершується оглядом…;

коротко викладається історія…; розкривається суть… тощо;

4) призначення – рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим; для широкого кола читачів; розраховано на викладачів, аспірантів,

студентів…; монографія адресована…; прислужиться усім, хто прагне ефективно використовувати мовний ресурс в усіх ділових ситуаціях… .

Кожний автор, видавець намагається уникнути монотонності й одноманітності викладу, загострити увагу на сутності питань, викладених у книзі, тому в анотаціях пропонуються такі мовні кліше: систематизовано

розглянуто найактуальніші проблеми…; предметом особливої уваги є…;

враховано найновіші гіпотези, що сформувалися в межах…; викладені в підручнику положення проілюстровано…; книга побудована на нових концептуальних засадах мовної освіти в Україні; подано спеціальні завдання, що сприятимуть глибшому засвоєнню матеріалу; особливу увагу приділено…; засвоєнню проблематики, наближенню знань до практичних потреб сприятимуть запропоновані завдання; подано зразок аналізу художнього твору з використанням структурного аналізу; теоретичні відомості проілюстровано з художньої літератури… .

Анотації, як правило, подають на початку книг. Після кожної анотації вміщують ключові слова відповідною мовою. Загальна кількість ключових слів

– від трьох до десяти.

В анотаціях широко використовують дієслівні форми на зразок

з’ясовано, описано, акцентовано, проведено, проаналізовано, установлено,

простежено, виявлено та ін.

5. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

Бібліографічний опис — це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складові чи групу документів, які оформлені відповідно до певних правил.

Для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні,

забезпечення можливості обміну результатами каталогізації розроблено новий національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 "Бібліографічний запис.

Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання", який набув

чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил,

методичних посібників зі складання бібліографічного опису. Матеріали для складання описів беруться безпосередньо з видання. Опис складається з обов'язкових елементів: основний заголовок, автори, повторність видання, рік видання, обсяг.

Основні правила бібліографічного опису Бібліографічний опис укладається мовою описуваного джерела. Джерела

відомостей для опису: титульний аркуш, зворотна сторона титульного аркуша,

обкладинка, остання сторінка.

Опис складається з елементів, що наведені в певній послідовності.

Бібліографічні відомості зазначають в описі в тому вигляді, в якому вони наведені в джерелі інформації.

Числівники в описі наводять в тій формі, в якій вони представлені у виданні (римські, арабські, в словесній формі). Числівники, що позначають том,

випуск, частину, номер, сторінки – завжди записують арабськими цифрами без нарощування відмінкового закінчення: Вип. 1; В 2 т. ; Т. 3 ; Ч. 5 ; С. 12 –16 ; 241 с. Римські цифри та числівники в словесній формі заміняють на арабські цифри також при позначенні кількості класів чи курсів навчальних закладів;

порядкових номерів видань; року або дат виходу, розповсюдження документа:

заявл. 18.12.00; опубл. 10.03.01; введ. 2002-07-01. Порядкові числівники наводять з нарощуванням закінчень за правилами граматики мови: 2-е изд.; 3-тє вид.; 2-гий курс.

Не можна скорочувати перші три слова в назві. Частина довгої назви може бути пропущена, а пропуск позначений трьома крапками (...).

ЗРАЗКИ БІБЛІОГРАФІЧНИХ ЗАПИСІВ

Згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1-2006. СІБВС. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис.

Загальні вимоги та правила складання.

Назва видання		Зразок опису
Книга одного	1.	Нечуй-Левицький Іван. Світогляд українського народу. Ескіз
автора	української міфології / Нечуй-Левицький Іван. – К. : Обереги, 2003 –
	144 с.
	2.	Бредемайєр К. Чорна риторика: влада і магія слова / Бредемайєр
	К. – К. : Наукова думка, 2005. – 304 с.
	3.	Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст

	/ Забужко О. – К. : Довіра, 1993. – 211 с.
Книга двох авторів	Залізняк Г., Масенко Л. Мовна ситуація Києва: день сьогоднішній та
	прийдешній / Залізняк Г., Масенко Л. – К. : Теmpora, 2001. – 95 с.
Книга трьох	Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство:
авторів	Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей / Т. І. Панько,
	І. М. Кочан, Г. П. Мацюк. – Львів : Світ, 1994. – 156 с.
Книга чотирьох	Сакральні мотиви українських пісень / Н. О. Данилюк, В. О. Войтович,
авторів	В. Ю. Ковальчук, Г. І. Лозко. – К. : Наукова думка, 2010. – 518 с.
Книга, що має	Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
більш ніж чотири	С. Я. Єрмоленко, К. В. Лененць, Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 2000. –
автори	170 с.
Збірник наукових	Мова. Культура. Взаєморозуміння : збірник наукових праць. –
праць	Дрогобич : Коло, 2011. – 372 с.
Окремий том	Історія української культури. В 5 т. Т 1. Історія культури давнього
багатотомного	населення України. – К. : Наукова думка, 2001. – 615 с.
видання
Автореферат	Китова О. С. Традиційна і сучасна пісенна творчість весняно-літніх
дисертації	обрядів Волинського Полісся : автореферат дис. … канд. мист. наук :
	10. 02. 01 / О. С. Китова – Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. – К.,
	2004. – 18 с.
Електронні	1. Нестеренко В. Вступ до філософії: онтологія людини : [навчальний
ресурси:		посібник для студентів вищих учбових закладів] : [Електронний
		ресурс] – К. : Абрис, 1995. – 336 с. – Режим доступу до посібника:
		http://www.filosof.ua/~ontlogy/vik/vikart11.htm
	2. Костенко Л. В. Гуманітарна аура нації або дефект головного
		дзеркала :[Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті:
	http://uranos.cto.us.edu.pl/~zjros/konfer/macko.html
		Складові частини документів:
Глава		Мельник Т. П. Ландшафтна архітектура / Мельник Т. П. //
		Архітектурні ідеї сьогодення. – Львів : Світ, 2010. – Гл. 8. –
		С. 517 – 580.
Стаття з журналу		Андрухович Ю. Орім свій переліг … і сіймо слово / Ю. Андрухович
		// Урок української. – 2001. – № 7. – С. 3.
Стаття із збірки		Огнистий А. П. Мариністичні полотна Івана Айвазовського
		італійського періоду / Г. П. Головатий // Наукові записки
		Львівського національного університету. Серія: Мистецтвознавство.
		– Львів : ЛНУ, 2006. – Т. 16. – С. 425 – 428.

СКЛАДАННЯ СПИСКУ ЛІТЕРАТУРИ ДО НАУКОВОЇ РОБОТИ Є такі способи групування матеріалу в списках літератури:

алфавітний;

систематичний;

хронологічний;

нумераційний;

до кожного розділу роботи.

Автор вибирає способи групування матеріалу враховуючи особливості своєї роботи. Не можна змішувати різні методи групування.

Найбільш поширені способи:

Нумераційний – матеріал розташований в порядку цитування та згадування літератури в тексті;

Алфавітний – в алфавіті прізвищ авторів та назв робіт. Роботи одного автора розташовані за алфавітом назв або в хронології їх написання. Алфавітні ряди розташовані в алфавіті:

мови опису, якщо бібліографічні описи складені однією мовою;

зведеного кирилічного, якщо описи двома або більшою кількістю мов з кирилічною графікою (російська, українська, болгарська та ін.);

іноземна література розташована в латинському алфавіті.

Нумерація безперервна. Список за кирилічним алфавітом можна відділити від списку за латинським алфавітом інтервалом.

Покликання на літературу

Під час написання статті, реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи в тексті розвідки повинні бути вказівки на видання, що включені в список літератури. Найчастіше покликання вказують у квадратних дужках,

зокрема номер під яким це видання значиться в списку. Наприклад:

покликання на одне видання [18];

покликання на декілька видань [12; 20 ; 25];

покликання на багатотомне видання [25; Т. 2];

покликання на конкретну сторінку видання [32, с. 11].

Якщо список не пронумерований, в посиланні проставляють перші слова бібліографічного опису та рік видання:

[Костенко Л. В., 2000]; [Українська культура, 2002].

У тексті наукової роботи покликання систематизують таким чином:

вказівку на цитоване джерело ставлять після прізвища автора, на якого зроблене покликання, якщо немає цитування (Лариса Масенко [7]

вважає історико-культурну ситуацію в Україні критичною);

після цитати, якщо прізвища авторів наводять перед нею, та після прізвища автора, якщо воно наведене після цитати (Сьогодні все більшої актуальності набуває думка Ч. Айтматова про те, що «Держава – це піч, яка палає на одних дровах – на людських!» [3, с. 16]);

в логічно відповідному місці, якщо автор, думки якого викладаються, не згадується та дослівно не цитується (Одним із правил, на яких ґрунтується українська етнопедагогіка є слова про те, що світ не зігрієш, світ не одягнеш, світ не нагодуєш, але ніколи не відпускай голодною дитину [45]).

2.Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті

Наукова стаття – вид наукової публікації, у якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань.

Обсяг наукової статті зазвичай становить від 6 до 24 сторінок, тобто

0,35 – 1 друкований аркуш. За змістом наукові статті класифікують на:

1)власне наукові статті (виклад основних результатів роботи);

2)науково-популярні статті (орієнтують на читацьку аудиторію, серед якої можуть бути непрофесіонали). Ознакою таких статей є доступність змістової інформації;

3)науково-навчальні та науково-методичні статті (містять практичний виклад закономірностей досліджуваних об'єктів, методи їх застосування у практичній діяльності);

4)науково-публіцистичні статті (присвячені актуальним для наукової громадськості проблемам).

Призначені наукові статті науковцям, спеціалістам певної галузі або кількох галузей. За кількістю авторів наукові статті бувають одноосібні (один автор) або колективні (колектив авторів).

За галузевим призначенням виокремлюють статті мовознавчі,

літературознавчі, педагогічні, психологічні та інші. За науковим завданням –

теоретичні і прикладні.

Наукові статті виконують такі функції:

1)дослідницьку (подають наукові результати);

2)презентаційну (представляють дослідника в науковому товаристві);

3)оцінну (оцінюють стан наукових досліджень із певної

проблеми);

4)комунікативну (слугують засобом спілкування дослідників).

Ознаками мови наукової статті є логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність розкриття одного або кількох питань), логічність і обгрунтованість висновків, наявність міркувань і посилань.

За способом розкриття статті поділяють на оглядові, проблемні і методологічні. Оглядові статті містять характеристику стану і перспектив наукових дослідженьу тій чи тій предметній галузі. У проблемних статях

наявний аналіз проблеми, яка не одержала всебічного осмислення.

Методологічні статті подають обгрунтування методології розв'язання проблеми.

Підготовка наукової статті охоплює такі етапи: 1. Формулювання робочої назви статті:

а) заголовок має бути лаконічним і однозначним;

б) заголовок повинен сконцентрувати увагу читача на предметі дослідження.

2.Визначення меж теми та обсягів наукової інформації, представленої в науковій статті.

3.Розроблення орієнтовного плану (змісту) статті: вступу, основної частини, висновків, перспективи дослідження.

4.Окреслення у вступі змісту роботи:

а) постановка проблеми, з'ясування її актуальності та науково-

практичного значення;