5. Соціально-релігійні ідеї на Близькому і Середньому Сході

Особливістю соціокультурного розвитку даного регіону, на відміну від Індії та Китаю, було переконання, що соціальна поведінка особи вважалась значимою як для самої людини, так і для долі світу в цілому. Релігії, народжені в даному регіоні: іудаїзм, зороастризм, християнство, іслам ― орієнтували кожну людину на активну, вольову життєву позицію у ставленні до зовнішнього світу. Формування даних установок було пов'язане з утвердженням духовних альтернатив щодо більш давніх традицій Близького Сходу ― приниження, безправ'я, закабалення людини у суспільстві.

Особливості духовного розвитку Передньої Азії зумовили подібність основних положень релігій, народжених у даному регіоні, які полягали: а) у розумінні Бога як Творця; б) у розумінні світу як арени боротьби добра і зла; в) у визнанні за кожною людиною права на свободу вибору і відповідальності за свої дії; г) у вірі в кінцеву, наперед визначену перемогу добра над злом.

Утвердження ідеї, що перебіг подій у цілому світі підпорядкований волі і промислу Божому, ставило проблему взаємин людини і земної влади. Ні людина, ні держава не можуть бути нейтральними відносно Творця. Людина і держава або реалізують волю Всевишнього, незважаючи на всі перешкоди і страждання, або перешкоджають Йому, а значить, виступають його противниками і ворогами. Тому, якщо влада від Бога, тоді людина має визнати її святість і беззастережно служити їй, якщо ж вона не від Бога, тоді з нею потрібно боротись (іудаїзм, зороастризм, іслам), або морально протистояти їй (християнство).

На сьогодні у даному регіоні утвердився іслам, як панівна релігія, яка сформувалась у результаті поєднання ідей християнських єресей, зороастризму, буддизму та арабського язичництва, що здійснив засновник даної релігії Мухамед у 7 ст. н. е. Для ісламу характерна простота і доступність для звичайних людей і відсутність вимог, які складно виконувати. Іслам має п'ять головних релігійних правил: 1) віра в єдиного Бога; 2) молитва п'ять разів на день; 3) милостиня; 4) піст; 5) паломництво до святих місць ісламу.

В ісламі ідеї свободи, людської волі і покори суперечливо переплетені між собою. Зокрема, сам термін "іслам" арабською буквально означає "покірність, слухняність", що має передбачати цілковиту покору Богові, а у суспільному житті набуває форм жорсткого підпорядкування дітей батькам, жінок ― чоловікам, підлеглих ― своїм правителям. Ієрархічність іслам утверджує і стосовно представників інших релігій, зокрема, за умов панування мусульманського права, економічно і соціально християни та іудеї завжди були дискриміновані, а становище усіх інших "невірних" було ще складніше.

Характерною особливістю ісламського бачення світу є контрастне "чорно-біле" сприйняття світу: з одного боку "добро" ― це ісламський світ, з іншого, "зло", до якого належить все, що не ввійшло до складу першого. Тому мусульмани зобов'язані в разі потреби навіть ціною власного життя включити все, що можливо, у світ "добра" (ісламу), а що не можливо ― знищити, оскільки воно є "зло". Ці особливості зорієнтовують активність ісламу у зовнішній простір, в той час, як його внутрішній світ уявляється мусульманам таким, що не потребує суттєвих змін, оскільки побудований на "найдовершеніших" засадах. У зв'язку з цим, для мусульман притаманне поєднання двох різних моделей поведінки: зовнішнього радикалізму і внутрішньо ісламського консерватизму.

Попередником ісламу та християнства був іудаїзм, який на сьогодні виступає як національна релігія євреїв. Сучасний іудаїзм формує світогляд своїх послідовників на ідеях викладених у Торі, Талмуді і Кабалі. У Торі розвивається ідея вибраності єврейського народу на служіння Богу, вимога до нього боротись з поклонінням чужим богам(що часто набирало форми боротьби з іншими релігіями), проголошується його право панувати над іншими народами та пророкується прихід месії, який встановить досконалий суспільний лад(Ісуса Христа іудеї за посланця Божого не визнали, а очікуваного іудейського месію багато з християнських Святих Отців трактують, як Антихриста, про якого попереджає в Євангелії Іоан Богослов).

У Талмуді викладені правила поведінки іудеїв у середені своєї своєї громади та з її оточенням. Зосереджується увага на беззастережному виконанні усіх вимог Талмуду, які регламентують найдрібніші деталі життя людей. При цьому єдиним тлумачем виступає іудейське духовенство, що дозволяло йому зосереджувати у своїх руках величезну владу над своєю паствою. У свою чергу, не іудейський світ подається, як щось негативне і неповноцінне, що потребує іудейського впорядкування.

Кабала являє собою містичне вчення в якому природа трактується, як еманація(продовження) Бога, що зближує його з релігіями Індії, Китаю, Середземноморського язичництва. Людина,згідно даного вчення, займає центральне місце у Всесвіті, оскільки містить у собі земне і небесне, матеріальне і духовне, а тому здатна за допомогою певних магічних дій впливати на хід подій. У той час, як язичницькі астрологія чи хіромантія лише пасивно передбачають , то Кабала націлює на досягнення конкретного результату.