3. Форми етносоціальної спільності людей.
Найпоширенішеми єтносоціальними спільностями людей є: рід, плем'я, народність, нація. Рід - це група кровних родичів, що усвідомлюють себе нащадками єдиного (реального чи міфічного) предка і мають родове ім'я. Л.Морган виділяв такі основні риси роду, як: а) демократичне обрання, або зміщення вождя; б) панування полігамних стосунків; в) захист своїх і наявність кровної помсти; г) спільне проживання; д) найважливіші питання вирішуються колегіально на зборах роду; є) панування колективної власності. Для роду характерні колективізм, відсутність приватної власності і моногамної сім'ї та деякі інші ознаки.
Плем'я - це форма етносоціальної спільності людей докласового суспільства, що об'єднує декілька родів. Плем'я функціонує на общинному етапі розвитку суспільства, хоч родоплемінні відносини мають стійкий характер, і їх окремі прояви можуть зустрічатись навіть у тих суспільствах, що вже кілька століть, як відійшли від племінного устрою. Характерними рисами племені є: спільна територія, спільна економічна діяльність, єдина племінна мова, племінна самосвідомість і самоідентифікація, спільні звичаї і культурні традиції. З розвитком суспільства відбувається процес укріплення племен, поглиблюється розподіл праці, з'являється приватна власність, утверджується моногамна сім'я, кровні зв'язки поступово перестають бути основою етнічних спільнот. А остаточне витіснення родових відносин товарними призводить до розпаду племен і до об'єднання їх у народності.
Народність - це форма мовної, культурної, територіальної та економічної спільності людей, для якої характерна певна внутрішня структурованість, коли з'являються групи людей, що виконують спеціалізовані функції. Народність характерна для доіндустріального періоду розвитку етносу, який перейшов від привласнюючих форм господарювання до виробляючих.
Нація - це така форма етносоціального організму, коли з'являється чітка внутрішня структура спільноти, яка вже складається з великої кількості спеціалізованих підсистем, виявляється певна їх ієрархічність, де провідну роль починає відігравати інтелектуальна, політична, господарська і духовна еліта, що формує національну мету і виступає організатором її реалізації. Нації з'являються переважно на індустріальному етапі розвитку суспільства. Ознакою переростання народності в націю є прагнення етносу опанувати всі можливі сфери людської життєдіяльності, де найпершим є прагнення витворити власну національну державу, як інструмент реалізації національної мети. У зв'язку з цим, більшість вчених сходить до думки, що за великої кількості етносів, націй нараховується небагато - в межах півтори сотні.
Тема №10
4. Походження українського етносу
Формування українського егносу відбувалося протягом тривалого часу і охоплювало, як сферу матеріальної, так і духовної культури та супроводжувалося чергуванням етапів ускладнення і розбудови суспільства та періодів його спрощення і деградації. Серед основних щаблів становлення української о етносу можна виділити:
І. .Неолітична революція, яка с одним з ключових переломних моментів світової історії, розпочавшись у VШ тис. до н.е. на Близькому Сході і значною мірою завдяки переселенцям з даного регіону відбулась на теренах України у VI тис. до н.е. При цьому аж до початку V тис. до н.е. Східне Середземномор'я і Північне Причорномор'я залишались єдиними регіонами світу, де люди перейшли до землеробства і скотарства
II. Формується трипільська культура з IV тис. до н.е. на території лісостепової правобережної України і Молдови, яка, очевидно підгримувала зв'язки з першою відомою державою у світі - Шумером, про що свідчить схожість матеріальної культури, а також приналежність населення двох регіонів до одного балкано-кавказького антропологічного типу. У цей час, відбувається перехід до орного землеробства, відкриття колеса, приручення коня, розвивається металургія, ткацтво, гончарство, з'являється писемність. У середині ІV тис. до н.е. в регіоні завершується перший великий суспільний поділ праці, що призвів до появи скотарів, а разом з цим воїнського прошарку суспільства, з яким пов’язане здійснення далеких походів (від Близького Сходу до Індії та Китаю)
Ш. Відбувасться становлення індоєвропейців (аріїв), переважно у степовій смузі Східної Скропи, між Карпатами та Уралом в середині ІV тис. до н.е., яких в найбільшій мірі пов'язують з першими у світі кочовими скотарями. У свою чергу, їх появу стимулювала взаємодія переселенців з Близького Сходу та місцевого населення.
IV. Утверджується динарський антропологічний тип на території України на межі III і ІІ тис. до н.е., який зберігся до сьогодні, в результаті змішування трипільської людності балканокавказького антропологічного типу та місцевого населення нордичяого типу. У цей час, очевидно, під впливом кліматичних змін, відбулося масове розселення індоєвропейців (аріїв) з території півдня сучасних України та Росії по величезному Євразійському континенту, що призвело до індоєвропеїзації всісї Європи, Близького та Середнього Сходу, Центральної Азії, Північної Індії. В результаті, на сьогодні 45% людства розмовляють індоєнроленськими мовами
V. Перше протодержавне утворення - Скіфія з'являється на території України з VII ст. до н.е., засновниками якої були кочові арії з Центральної Азії. Центром цього утворення стала степова Україна, а його вплив сягав степів Казахстану аж до півдня Західного Сибіру. В Китаї иро скіфів залишилась згадка під назвою народу "ді", в Індії під назвою - шаки, в Ірані - саки.
VI. Виділення слов'янства з індоєвропейської групи народів відбулося на початку нашого літочислення. Їх батьківщиною була територія між Дніпром та Віолою, звідки вони розселилися з ІV ст. н е. практично по всій Центральній та Східній Європі. З того часу і до тепер зберігається безперервна тривалість розвитку матеріальної культури, що на сьогодні є найважливішим аргументом при визначенні тривалості життя етносу.
VII. Перша держава - Київська Русь з ІХ ст.
VIII. Утвердження християнства, що забезпечило входження Русі до європейського кола народів Х ст.
IX. Становлення сучасної української літературної мови з поч. ХІХст.
X. Остаточне витіснення з вжитку назв Русь і русини, назвами Україна та українці, поч. ХХ ст.
XI. Встановлення сучасних територіальних меж України - сер. ХХ ст.
XII. Незалежність України - кінець ХХ ст.
Тема №10