46. Політичне становище українських земель в Російській імперії в першій половині XIX ст.

В першій половині XIX ст., в Російській державі панівною залишалася феодально-кріпосницька система. Царський уряд всіляко сприяв поміщикам у посиленні експлуатації селян. Дедалі сильнішою ставала панщина, збільшувалися грошові й натуральні податки. Надзвичайно тяжкою для селян була рекрутська повинність. У рекрути брали переважно найбідніших селян, козаків, міщан.

Російський царизм, який став жандармом Європи, вів реакційну як зовнішню, так і внутрішню політику, спрямовану на збереження кріпосництва, зміцнення самодержавно-поліцейського апарату, придушення визвольного руху, вільнолюбства, утисків преси, освіти, насадження казарменого режиму і військової муштри. У другій чверті XIX ст. в ряді країн Європи прокотилася хвиля революцій. У Росії наростала боротьба селянських мас, поширювалися визвольні ідеї, поглиблювалася криза феодально-кріпосницької системи. В Україні царський уряд Миколи І посилав своїх чиновників зі свого бюрократичного державного апарату. Разом з тим, не визнаючи українського народу окремим народом, царизм здійснював в Україні політику національного гноблення. Особливо ця політика посилилася на Правобережжі після поразки польського повстання 1830—1831 pp., яке частково охопило й Правобережну Україну. Царизм намагався ліквідувати навіть назви «Україна» і «Малоросія». В 1865 р. за царським указом Азовське козацьке військо ліквідовано.

47.Економ станов Наддніпрянської України в першій половині XIX ст..

У першій половині XIX ст. ринкові відносини продовжували поширюватись у всіх сферах господарства Наддніпрянської України. Втягуючись у ринкові відносини, поміщики посилювали експлуатацію селян-кріпаків, головним чином за рахунок збільшення панщини. Панщина часто сягала до 6 днів на тиждень. Ще одним шляхом розширення поміщицького господарства було обезземелення селян. Таким чином, кріпосна система господарювання не могла ефективно функціонувати в умовах розвитку товарно-грошових відносин і економічно занепадала. В Україні відбувався подальший. Починаючи з 1830-х рр., у промисловості почали застосовуватись парові машини. Найбільш розвинутою галуззю промисловості було цукроваріння. Зароджувалось машинобудування, виникла і швидко розвивалася кам’яновугільна промисловість у Донбасі. Розміщення промислових підприємств у містах сприяло зростанню міського населення, чисельність якого у першій половині XIX ст. зросла втричі. Політика царизму в Україні була спрямована на те, щоб перетворити Україну на ринок збуту російських промислових товарів. Що ж до місця України в зовнішній торгівлі Російської імперії, то вона виступала як основний постачальник зерна (зокрема пшениці), що вирощувалось головним чином у Степовій Україні і вивозилося в Європу через чорноморські порти.

48. Селянські рухи та виступи робітників в Україні в першій половині XIX ст. Устим Кармелюк.

Неприйняття феодальних порядків, підтримуваних царським урядом, спричиняло протести селян, що набували різних форм. Селяни продовжуючи вірити в «доброго царя» зверталися до нього зі скаргами. Іншими формами протесту були: відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади. Ще одним осередком опору були військові поселення, що почали створюватись царським урядом з 1816 р. У військових поселеннях селянські сім'ї не тільки займалися землеробством, а й утримували власним коштом 1—2 солдатів. Селяни вдавалися до відкритих збройних виступів. Таких виступів відбулося кілька сотень. Значного розмаху надбув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюком (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекрути, але 1813 р. втік і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу. Його загоном було здійснено понад сто нападів на поміщицькі маєтки та на місцевих багатіїв. Але 1835 р. Кармалюк потрапив у засідку, і його було вбито.