13.3. Поширення кейнсіанства в різних країнах

Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динаічічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

Вивчаючи неокейнсіанство, слід мати на увазі, що в ньому домінують дві тенденції: американська, пов'язана з іменами ряду економістів США, та європейська, репрезентована передовсім дослідженнями французьких учених. Отже, необхідно послідовно розглянути концепції цих учених-неокейнсіанців.

У СІЛА ідеї Дж. М. Кейнса розвивали ще з 30-х pp. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен (1887—1975) та С.Харріс (1897—1974). Ґрунтовне вивчення їхніх концепцій (насамперед інвестиційної теорії циклу) допоможе усвідомити загальні риси (особливості) американського неокейнсіанства. Так, по-перше, його характерною рисою є те, що в поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає в «коливаннях динаміки інвестицій». Капіталовкладення набувають характеру своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні. По-друге, американські неокейнсіанці доповнили концепцію мультиплікатора Кейнса концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв''язок між національним доходом та інвестиціями. По-третє, велике значення в неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні (незалежні від руху споживання або національного доходу) та похідні інвестиції (пов'язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу). Саме останній тип інвестицій бере участь у моделі «мультиплікатор-акселера-тор». По-четверте, американські послідовники Кейнса змінили метод перманентного регулювання й спрямування приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами (видатками) залежно від економічної кон'юнктури (незважаючи на можливий дефіцит державного бюджету). Він є основною складовою концепції «вбудованих» стабілізаторів і неокейнсіансь-ких антициклічних програм, які теж слід докладно розглянути.

Далі необхідно перейти до вивчення неокейнсіанства у Франції. Його особливістю є те, що деякі французькі економісти вважали необов'язковим положення Дж. М. Кейнса щодо регулювання позичкового процента як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони запропонували використання індикативного методу планування економіки як визначального засобу забезпечення незгасання інвестиційного процесу. Слід розглянути концепцію індикативного планування, автором якої є Ф. Перру і яка справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції.

Тема 14. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм.

Перш ніж розпочати вивчення цієї складної і досить перевантаженої інформацією теми, необхідно знову звернутись до тих обставин, що склалися на початку 20-х років XX ст. і визначали риси економічної теорії, а саме:

— економічна теорія набуває рис, які свідчать, що її дальший розвиток неможливий у рамках єдиної методології: так само, як і на початку XIX ст., у її межах формуються різноманітні течії, які або спростовували класичну методологію, або дотримувались її лише частково;

— розбіжності в методології аналізу економічної дійсності, яку використовували різні школи, було зумовлено невизначеністю завдань, що стояли перед цією наукою;

— у свою чергу, це було спричинене історичними обставинами та змінами в економіці, характерними для того часу.

Отже, щоб зрозуміти, чому для економічної теорії цей період став періодом невизначеності та формування великої кількості течій і шкіл, слід передовсім визначити та проаналізувати завдання, які тоді мала розв'язати політична економія, створити бодай загальне уявлення про ці течії та напрями, класифікувати їх та з'ясувати, що в них є спільного.

Такий аналіз може дати відповідь на питання про природу різ-носпрямованості досліджень сучасної політичної економії як її характерної риси. Спираючись на знання такої природи, легше зрозуміти сутність і обумовленість методології, яка використовується в межах різних напрямів.

Суспільно-економічні процеси початку XX ст. своєрідно позначились на розвитку економічної теорії. Монополізація економіки, транснаціоналізація економічних зв'язків, посилення економічних функцій держави, революційні події у світі тощо спричинили нагальну потребу в теорії, яка не лише пояснила б природу об'єктивних залежностей, що склались в економіці, а й стала б теоретичною базою економічної і соціальної політики держави, орієнтованої на стабільний поступальний розвиток суспільства.

Отже, теоретична наука отримує новий імпульс для розвитку: держава стає «замовником» розроблення теоретико-економічних підвалин формування своєї політики. Саме з цих позицій необхідно оцінювати ті тенденції в розвитку неокласичної теорії, які виявилися на початку 30-х pp. XX століття.