23. Економічна теорія прав власності

Питання взаємозв'язку між приватною власністю й "ефективними стимулами" перебувало у центрі уваги мислителів Стародавнього світу. Зокрема, Аристотель вважав, що власність має бути приватною. Коли кожна особа має особливий інтерес, люди досягнуть більших успіхів у розвитку, оскільки кожен турбуватиметься про власну справу.

Ідеї ефективності приватної власності вже у першій половині XVIII ст. підтримував Д. Юм. Учений виправдав потребу її існування, керуючись міркуваннями утилітаризму. Зазначаючи, що приватна власність створює механізм стимулів, Д. Юм одночасно висував і психологічні аргументи на її захист — наявність психологічних зобов'язань. Через два з половиною століття Шліхт розвинув обидва підходи у запропонованій Д. Юмом аргументації. Він критикував "економізм" теорії прав власності, що звужує вплив приватної власності до стимулів за фактично повного заперечення дії "ефектів власності" і всіх видів психологічних зобов'язань, що супроводжують власність.

Основи концепції прав власності як системного аналізу економічних стимулів, спричинених власністю на рідкісні ресурси, були закладені у працях Р. Коуза, А. Алчіана, Г. Демсетца та інших сучасних відомих економістів. Вони зазначали, що за умови надання індивідам, які приймають рішення, різних прав власності на використаня ресурсів альтернативні інституціональні улаштування звичайно призведуть до протистояння цих індивідів один іншому.

Книга Р. Коуза "Проблема соціальних витрат" (1960) має програмний характер. У ній учений, який став одним із основоположників теорії прав власності, наполягав на потребі змінити аналітичний підхід.

24.Теорія суспільного вибору Дж.М. Б′юкенена

Ця теорія сформувалась у 60-х рр. Її автором визнають видатного американського економіста Джеймса М. Б’юкенена (1919 р. нар.). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема: «Формула згоди» (1962)*16, «Попит і пропозиція суспільних благ» (1968), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін. 1986 р. Б’юкенен здобув Нобелівську премію за «дослідження конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень».

Спільно з Г. Таллоком він організував у політехнічному інституті штату Вірджинія «Комітет із вивчення прийняття неринкових рішень», який згодом було перетворено на «Центр досліджень суспільного вибору». У США видається спеціальний журнал «Public choice» («Суспільний вибір»), що свідчить про значну роль цієї теорії.

Поява теорії була підготовлена працями К. Ерроу, А. Бергсона, Д. Блека. Сам Б’юкенен зазначав, що на формування його поглядів великий вплив мали праці Ф. Найта і особливо шведського економіста К. Вікселя (1851—1926), якого він називає «основоположником сучасної теорії суспільного вибору»*17.

В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б’юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і в дослідженні політичних процесів.