2 Неокласична економічна теорія та її еволюція

Неокласична концепція — один з основних напрямів сучасної економічної теорії, що досліджує поведінку окремих господарських суб'єктів, тобто рівень мікроекономіки. Неокласична теорія ґрунтується передусім на постулатах австрійської математичної школи. Основоположником напряму був англійський економіст Альфред Маршалл; у СІНА — Дж.-Б. Кларк, в Італії — В. Парето. Методологічною основою неокласичного напряму є використання мікроекономічного аналізу, тобто оцінки сутності економічних явищ і процесів з боку окремих індивідів, підприємств, а також на рівні окремої галузі. Саме це відрізняє неокласичний напрям від класичної школи політичної економії, яка аналізувала економічну систему з точки зору класів чи суспільних груп.

3.Теоритична система та економічна програма Дж.М.Кейнса

Дж. Кейнса з погляду предмета вивчення та методології виявилось у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікро-економічним. Це означає, що на відміну від інших економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Однак головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії. Другою важливою складовою економічного новаторства Кейнса можна назвати обґрунтування концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту. Сучасний рівень виробництва або національного доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв'язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та доводить, що неузгодженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реалізацією саме і призводять до порушень процесу відтворення. Тому в центрі теорії Кейнса — проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання. Кейнс розглядає ефективний попит у зв'язку з дією трьох факторів: схильності до споживання, схильності до інвестицій, переваги ліквідності. Перший фактор — схильність до споживання — визначає величину споживчого попиту. Відповідно до теорії Кейнса витрати на споживання зростають мірою збільшення доходу, що є в розпорядженні суспільства. Дія «психологічного закону» може бути компенсована, на думку Кейнса, іншим фактором — схильністю до інвестицій, що визначає величину інвестиційного (виробничого) попиту. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, за Кейнсом, є норма процента й норма очікуваного прибутку. ще одним фактором, котрий впливає на ефективний попит, Кейнс називає переваги ліквідності. Таку саму назву мас і кейнсі-анська теорія попиту на гроші. Ліквідність у Кейнса — це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. ри цьому Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати передовсім гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації).