2.Cибірка: етіологія, діагностика, профілактика та заходи боротьби

Сибірка (Anthrax, сибірська виразка, телій) - гостре інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських, домашніх і диких тварин, що характеризується гарячкою, септицемією, інтоксикацією організму, серозно-геморагічним запаленням підшкірної та субсерозної сполучної тканин і внутрішніх органів, утворенням набряків та карбункулів.

Етіологія. Збудник інфекції – сибіркова бацила – нерухома грамнегативна, спороутворююча паличка розміром 5-8 х 1-1,5 мкм. Морфологічні ознаки: вільні кінці заокруглені, а повернуті один до одного – обрублені. Вірулентні форми бацил мають капсули, авірулентні – безкапсульні. В організмі спор не утворюють. При вільному доступі кисню в тому числі і на живильних середовищах утворюються спори. Вегетативні форми збудника гинуть при 55°С через 40 хв., при кип’ятінні  - миттєво, а спорові – при кип’ятінні через 45-60 хв., в автоклаві при 120°С – через 10 хв. В зовнішньому середовищі зберігається у споровій формі десятками років, в ґрунті за певних умов може розмножуватись.

Діагноз на сибірку вважається установленим у разі виділення з патологічного матеріалу культури з властивостями, характерними для збудника сибірки, та загибелі хоча б однієї лабораторної тварини. Позитивний діагноз установлюють також у разі відсутності в посівах з патологічного матеріалу росту культури, але загибелі хоча б однієї лабораторної тварини з двох заражених і виділення з її органів культури з властивостями, характерними для збудника сибірки. Позитивна реакція преципітації під час дослідження гнильного патологічного матеріалу також є підставою для встановлення діагнозу.

Профілактика

Після одужання від сибірки у тварин виникає стійкий і довготривалий імунітет. Використання вакцин проти сибірки із штаму 55-ВНИИВ и М, вакцини живої проти сибірки тварин штаму К-79z дозволяє створити у тварин стійкий активний імунітет. В стаціонарно неблагополучних вогнищах (ґрунтові вогнища) з профілактичною метою проводять вакцинацію. Ґрунтовим вогнищем вважають місце, де встановлено поховання сибіркових трупів, або місце, на якому заразились тварини. При встановленні хвороби на господарство (населений пункт) негайно накладають карантин і проводять заходи в строгій послідовності  з діючою інструкцією.

Заходи боротьби. У місцях виникнення хвороби встановлюється карантин, межі неблагполучного пункту, який підлягає карантинуванню, та загрозлива зона. За умови карантину на території неблагополучного пункту забороняються введення, ввезення, виведення та вивезення поза її межі тварин усіх видів; заготівля й вивезення продуктів та сировини тваринного походження; перегрупування тварин у господарстві; використання молока від хворих тварин; забій на м'ясо; розтинання трупів і зняття шкур із загиблих тварин; проведення хірургічних операцій (крім невідкладних); вхід на неблагополучну ферму (господарство) стороннім особам; в'їзд на територію транспорту, не пов'язаного з обслуговуванням цієї ферми (господарства); спільний водопій тварин зі ставків та інших водойм; торгівля тваринами й продуктами тваринництва в межах загрозливої зони; проведення в цих межах ярмарків, виставок та інших заходів, пов'язаних зі скупченням людей і тварин. З метою своєчасного проведення протиепідемічних заходів щодо сибірки негайно повідомляють санітарно-епідеміологічну службу. Для догляду за хворими тваринами закріплюють окрему обслугу, яку забезпечують спецодягом. Лікар ветеринарної медицини після огляду всіх тварин у неблагополучному пункті розділяє їх на дві групи. До першої групи відносять хворих і підозрюваних щодо захворювання на сибірку тварин, які мають клінічні ознаки захворювання. До другої групи відносять підозрюваних у зараженні сибіркою тварин, тобто решту тварин, в яких не проявляються ознаки захворювання на сибірку, але які знаходять- ся у стаді (отарі, дворі), де встановлено це захворювання. Тварин першої групи лікують і через 14 діб після клінічного видужання щеплюють протисибірковою вакциною. Трупи, гній, підстилку, залишки фуражу знешкоджують спалюванням. Закопувати трупи категорично забороняється. Приміщення та місця перебування хворих на сибірку тварин ретельно дезінфікують. Тварин другої групи щеплюють про- тисибірковою вакциною згідно з настановою з її застосування. У разі виявлення сибірки під час забою на м'ясокомбінатах та інших забійних підприємствах лікар ветеринарної медицини цеху (забійного пункту) негайно припиняє роботу цеху первинної обробки, а потім проводить усі заходи, передбачені чинними Правилами ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясопродуктів.

3. Туберкульоз (Tuberculosis) - хронічнаВРХ, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина.

ЕтіологіяЗбудник туберкульозу. Належить до роду Mycobacterium, в якому розрізняють 5 видів патогенних мікобактерій: Myc. tuberculosis - збудник туберкульозу людини; Myc. bovis - збудник туберкульозу великої рогатої худоби; Myc. avium - збудник туберкульозу птахів; Myc. murium - збудник туберкульозу мишей; Myc. poikilotermum - збудник туберкульозу холоднокровних. Видову належність збудника туберкульозу визначають на основі культуральноморфологічних властивостей та вірулентності для різних тварин і людини.  Мікобактерії бичачого виду можуть бути збудниками захворювання людини, а також усіх господарських тварин, хутрових звірів.  За певних умов мікобактерії здатні утворювати ниткоподібні, гіллясті форми з колбоподібним здуттям на кінцях, що стало підставою для зміни назви «бацили Коха» на «мікобактерії туберкульозу». Спор і капсул мікобактерії не утворюють. Фарбуються за методом Ціля - Нільсена у яскраво-червоний (інші бактерії - в синій) колір. Мікобактерії туберкульозу культивують в аеробних умовах на елективних живильних середовищах Петраньяні, Гельберга, гліцериновому МПА та МПБ, середовищі Левенштейна - Йєнсена. Утворюють гладенькі S-форми та шорсткі R-форми.

Епізоотологія хвороби. Із домашніх тварин найбільш чутливою є велика рогата худоба, потім свині, коні; з птахів частіше хворіють кури, фазани. Основним джерелом збудника інфекції є хворі на туберкульоз тварини й птиця, рідше - хворі люди. виділяється з харкотинням, фекаліями, молоком, рідко - із сечею та спермою. Факторами передавання збудника є повітря, корми, вода, підстилка та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин. Зараження на туберкульоз сприйнятливих тварин відбувається через дихальні шляхи і травний канал. Велика рогата худоба інфікується в основному під час вдихання дрібних крапель, що відкашлюються хворими тваринами, або часточок пилу, в яких міститься збудник. Клінічні ознаки та перебіг хвороби.. Розрізняють активний ( відкритий ) туберкульоз, коли збудник хвороби виділяється з організму в зовнішнє середовище з бронхіальним слизом, молоком та фекаліями, і латентний туберкульоз , коли мікобактерії з організму хворої тварини назовні не виділяються. У великої рогатої худоби перебіг хвороби хрон ічний (латентний), рідше - підгострий . У молодих тварин у разі масивного зараження можливий гострий перебіг.. Залежно від місця локалізації патологічного процесу розрізняють легеневу, кишкову та генералізовану форми хвороби, а також ураження вимені, матки, серозних покривів. У великої рогатої худоби найчастіше трапляється легенева форма туберкульозу. При ураженні легенів спостерігаються непостійна гарячка, кашель, на початку хвороби - сухий, короткий, сильний, а при тривалій хворобі - частий, слабкий, беззвучний, болісний. У тяжких випадках, при сильному руйнуванні легень, спостерігаються різкі зміни в диханні, стогін, зниження вгодованості та продуктивності. При кишковій формі туберкульозу спостерігають швидке виснаження тварини, загальну слабкість, хронічний пронос, що іноді супроводжується виділенням кров'янистих гнійних фекалій з неприємним запахом. Під час ректального дослідження виявляють дуже збільшені брижові та портальні лімфовузли. При кишковій формі швидко настає загибель тварини.

Патологоанатомічні зміни. Специфічні ураження виявляються в легенях, бронхіальних та медіастинальних лімфовузлах. Уражені ділянки легень тверді, мають червоно-сірий колір, пронизані дрібними сірувато-жовтими вузликами різної форми та розмірів. При розрізуванні легень знаходять сирнисто-перероджені й кальцифіковані осередки, а також гнійні фокуси (каверни), оточені щільною сполучнотканинною капсулою. Вузлики виявляються і в інших паренхіматозних органах, кістках і кістковому мозку. Бронхіальні й медіастинальні лімфовузли горбисті, різко збільшені в розмірі, тверді, містять сирнисті або гнійні фокуси, які при розрізуванні хрустять внаслідок їх переродження й кальцифікації. При «перловій хворобі» на серозних покривах черевної та грудної порожнин спостерігають дрібні, круглі, щільні, сірувато-червоні розрощення, які з часом звапновуються і гронами висять на сполучній тканині, нагадуючи цвітну капусту.

Діагноз на туберкульоз установлюють комплексно, використовуючи основні й допоміжні методи діагностики. Основні методи діагностики включають: прижиттєвий метод - клінічний огляд тварин, одноразову внутрішньошкірну туберкулінову пробу та посмертний метод - патологоанатомічне і бактеріологічне дослідження. Допоміжні методи діагностики включають: симультанну алергічну пробу, внутрішньовенну туберкулінову пробу, серологічні дослідження (постановка реакції, зв'язування комплементу), а також дворазову внутрішньошкірну туберкулінові проби, гістологічний метод. Алергічна діагностика туберкульозу тварин великої рогатої худоби передбачає проведення в благополучних господарствах планових одноразових діагностичних досліджень при епізоотичних (епідемічних) показниках, а також перед продажем тварин з племінною чи виробничою метою. Для своєчасного з'ясування епізоотичного стану на туберкульоз у благополучних господарствах неблагополучних районів велику рогату худобу досліджують на туберкульоз поголовно, починаючи з 2-місячного віку, двічі на рік. Після оздоровлення всіх господарств району впродовж перших чотирьох років досліджують усе поголів'я худоби, починаючи з двомісячного віку, один раз на рік, а маточне поголів'я - двічі на рік. У разі благополучного щодо туберкульозу стану району впродовж чотирьох років і більше все поголів'я худоби, починаючи з двомісячного віку, досліджують один раз на рік. Якщо стадо благополучне понад 10 років, контроль може здійснюватись на м'ясопереробних підприємствах за результатами після забійної експертизи. В усіх племінних господарствах незалежно від тривалості благополуччя маточне поголів'я (корів, бугаїв, нетелей) і весь молодняк, починаючи з 2-місячного віку, досліджують один раз на рік. Тварин обов'язково досліджують на туберкульоз у період карантину при реалізації їх в інші господарства або при завезенні для комплектування власного стада. В усіх господарствах, що постачають молоко в дитячі та медичні заклади, санаторії або безпосередньо в торговельну мережу, продуктивне стадо досліджують двічі на рік.. Лабораторна діагностика. В лабораторію для прижиттєвої бактеріологічної діагностики надсилають молоко з кожної дійки , а також мокротиння, фекалії, сечу. В разі підозри на туберкульозне ураження кишок в лабораторію надсилають відібрані з прямої кишки проби фекалій, що містять слиз і прожилки крові. Від свіжих трупів або від забитих з діагностичною метою тварин, які позитивно реагували на туберкулін, надсилають парні лімфатичні вузли, а також частини органів з патологічними змінами. Для серологічного дослідження в лабораторію направляють по 2 - 3 мл сироваток крові від підозрюваних щодо захворювання на туберкульоз великої рогатої худоби та свиней. Відібраний для дослідження матеріал доставляють у свіжому вигляді або консервованому в 30 %-му стерильному водному розчині гліцерину, а для гістологічного дослідження - в 10 %-му водному розчині нейтрального 40 %-го формаліну.Для індикації збудника туберкульозу в патологічному матеріалі, визначення його виду та встановлення вірулентності проводять біологічні дослідження. Біопробу ставлять на 3 - 5 морських, 3 - 5 кролях масою не менш ніж по 2 кгПатологічний матеріал після спеціальної обробки вводять кролям по 1 -2 мл у крайову вену вуха, морським свинкам - підшкірно в ділянці паху.

Заходи в разі встановлення туберкульозу у сільськогосподарських тварин. За поданням головного лікаря ветеринарної медицини району та рішенням органів місцевого самоврядування господарство, населений пункт чи окремий двір оголошують неблагополучним щодо захворювання на туберкульоз, запроваджують карантинні обмеження. За умовами карантинних обмежень забороняється вхід і в'їзд сторонніх осіб і транспорту в приміщення та на територію ферми; вивезення з неблагополучної ферми (двору) тварин без дозволу головного ветеринарного лікаря; продаж тварин, кормів, проведення на неблагополучній території ярмарків, базарів, виставок, екскурсій; використання хворих на туберкульоз тварин з метою одержання від них молока й приплоду для відтворення стада; продаж населенню для вирощування та відгодівлі тварин з неблагополучних ферм; спільне випасання, водопій та інші контакти хворих тварин з благополучним щодо туберкульозу поголів'ям. Хворих на туберкульоз тварин перевозять на м'ясокомбінат для забою у спеціально обладнаному автомобільному транспорті під контролем ветеринарного спеціаліcта. В разі обмеженого поширення ферма (стадо) може бути оздоровлена за допомогою систематичних алергічних досліджень, видалення зі стада хворих тварин та забою їх на м'ясопереробних підприємствах. Поголів'я великої рогатої худоби з 2-місячного віку досліджують одноразово через кожні 45 - 60 діб за допомогою внутрішньошкірної проби. Тварин, які реагують на туберкулін або мають клінічні ознаки захворювання на туберкульоз, негайно видаляють із стада, таврують літерою «Т» на шкірі щоки, ізолюють і не пізніше як через 15 діб здають на забій. У тому разі, якщо на фермі великої рогатої худоби неблагополучного господарства під час планового дослідження двічі поспіль не виявлено тварин, що реагують на туберкулін, цю ферму (бригаду) ставлять на 6-місячний профілактичний контроль. За цей час тварин двічі, з інтервалом 3 міс досліджують на туберкульоз алергічним та клінічним методами. Якщо тварини не реагували на туберкулін і не виявлялось клінічних ознак хвороби, то після проведення комплексу оздоровчих заходів ферму вважають оздоровленою від туберкульозу. У разі виявлення під час першого чи другого діагностичного контролю тварин, що реагують на туберкулін, їх усіх піддають діагностичному забою. За умови відсутності у них туберкульозних уражень і одержання негативних результатів бактеріологічного дослідження матеріалу, відібраного від забитих тварин, ферму вважають оздоровленою від туберкульозу

4. Бруцельоз (Brucelosis) - хронічне інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських і диких ссавців, що характеризується абортами із затримкою посліду, розладом репродуктивної здатності тварин, ендометритами, орхітами, бурситами, гігромами та артритами. На бруцельоз хворіє людина.

Етіологія. Збудник хвороби - бруцели, що належать до роду Brucella і представлені шістьма видами: Brucella abortus - спричинює захворювання великої рогатої худоби, а також верблюдів, буйволів, яків, коней; Br. suis - свиней, північних оленів; Br. melitensis - кіз, овець, буйволів; Br. canis - собак, Br. ovis - овець; Br. neotomaе - пацюків. За морфологічними властивостями бруцели і являють собою поліморфні коко- або паличкоподібні, нерухомі грамнегативні бактерії. Не утворюють спор, деякі штами формують капсулу. Добре забарвлюються усіма аніліновими фарбами, грамнегативні. Лабораторні штами бруцел добре ростуть на звичайних МПА і МПБ.

Епізоотологія хвороби. Найсприйнятливіші до бруцельозу велика рогата худоба, вівці, кози, свині, північні олені, менш чутливі - коні, верблюди, м'ясоїдні тварини. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, особливо в період аборту, коли бруцели у великій кількості виділяються з плодом, плодовими оболонками і водами та виділеннями зі статевих органів, періодично з молоком , із сечею й калом. У разі захворювання статевих органів бики, а також барани й хряки виділяють бруцели із спермою. Факторами передавання можуть бути забруднені виділеннями хворих тварин корми, вода, годівниці, гній, предмети догляду, одяг і руки обслуговуючого персоналу. Проникає в організм тварин головним чином аліментарно, а також через шкіру, в тому числі й неушкоджену, через слизові оболонки, кон'юнктиву очей. У овець і свиней переважає статевий шлях передавання збудника хвороби

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Основною клінічною ознакою бруцельозу є аборт на 5 - 8-му місяці тільності, затримка посліду, гнійний ендометрит, які зумовлюють яловість і безпліддя. Повторні аборти бувають рідко. Характерними ознаками бруцельозу є гігроми, серозні бурсити передніх кінцівок, абсцеси задніх кінцівок. У биків можуть спостерігатися орхіти й епідидиміти. . У баранів часто вражаються сім'яники та їхні придатки. У свиноматок аборти виникають на 4 - 12-му тижні поросності, часто без затримки посліду. Можливі повторні аборти. У кнурів уражаються тестикули та їхні придатки. Хвороба може ускла- днюватись ураженням суглобів, кісток, утворенням абсцесів у підшкірній клітковині, м'язах і навіть у паренхіматозних органах. У коней характерними є бурсити в ділянці холки й потилиці, некрози хрящів, остистих відростків, утворення свищів. Аборти бувають надзвичайно рідко. Патологоанатомічні зміни. При бруцельозі у корів спостерігаються насамперед після аборту. Плодові оболонки та котиледони значною мірою інфільтровані, потовщені, пронизані крововиливами, часто вкриті пластівцями фібрину і гною. У корів виявляється кіста яєчників, мастити, бурсити, ураження суглобів, у биків - гнійно- некротичні ураження сім'яників та придатків. У свиней буває муміфікація плодів, множинні дрібні гранульоми в матці, абсцеси в підшкірній клітковині. У коней характерними є гнійно-некротичні процеси в ділянці потилиці й холки, можливі ендометрити, сальпінгіти, оофорити, піометрити.

Діагноз установлюють на підставі бактеріологічних, серологічних та алергічних (у овець і свиней) досліджень з урахуванням епізоотологічної ситуації та клінічної картини хвороби. Бактеріологічне дослідження на бруцельоз. У лабораторію надсилають абортовані плоди з плодовими оболонками, навколоплідну рідину або шлунок плода з вмістом, шматочки печінки й селезінки. Для серологічного дослідження на бруцельоз за кільцевою реакцією направляють сироватку крові та молоко. На інфекційний епідидиміт баранів бактеріологічно досліджують сім'яники з придатками від клінічно хворих або серологічно позитивних баранів після діагностичного забою чи кастрації, а також абортовані плоди з плодовими оболонками, цервіко-вагінальні виділення у вівцематок у перші 5 днів після аборту. Бактеріологічні дослідження включають мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, виділення та ідентифікацію культури збудника, постановку біопроби на морських свинках.. Біопробу проводять на морських свинках, яким підшкірно вводять патологічний матеріал в об'ємі 1 - 2 мл. Через 10, 20 і 30 діб сироватку їхньої крові, досліджують за допомогою реакції аглютинації. Біопроба вважається позитивною в разі виявлення специфічних. Морських свинок, що позитивно реагують за РА, забивають, з органів та лімфовузлів проводять посіви на живильні середовища. Серологічні та алергічні дослідження. Для дослідження на бруцельоз великої рогатої худоби, яків використовують розбенгал пробу (РБП), реакцію аглютинації (РА), реакцію тривалого зв'язування комплементу (РТЗК), реакцію зв'язування комплементу (РЗК), кільцеву реакцію з молоком (КР), а також бруцельозний алерген; овець, кіз, оленів використовують серологічний (РБП, РЗК, РТЗК) і алергічний методи, свиней - серологічний (РЗК, РТЗК, РА, РБП) і алергічний методи, коней - серологічний метод (РА, РБП, РЗК); верблюдів - серологічний метод (РБП, РА, РЗК); собак та інших тварин - серологічний метод (РА, РЗК). У разі виявлення клінічних ознак захворювання на бруцельоз великої рогатої худоби (аборти, мертвонароджені, орхіти, артрити тощо) хворих тварин ізолюють і обов'язково досліджують двічі за РБП (РА) і РЗК (РТЗК) з інтервалом 15 - 20 днів та алергічною пробою. Коней досліджують серологічно за РБП та РЗК на бруцельоз у разі виявлення клінічних ознак хвороби, а також у разі контакту з неблагополучним поголів'ям інших видів тварин у бруцельозному осередку. Діагноз на бруцельоз вважається установленим, якщо виділено культуру бруцел з патологічного матеріалу або одержано позитивні результати біопроби на морських свинках; виявлено позитивні серологічні й алергічні реакції у тварин з клінічними ознаками бруцельозу; виявлено зростання титрів антитіл за РА і РЗК у повторних пробах сироваток, відібраних з інтервалом 15 - 20 діб, а також при позитивній алергічній реакції та збільшенні загальної чисельності позитивно реагуючих тварин.

Профілактика та заходи боротьби.

Профілактика бруцельозу в різних видів тварин та інфекційного епідидиміту баранів. З метою запобігання занесенню в Україну збудника бруцельозу не дозволяється завозити поголів'я великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней або сперму, зиготи, ембріони з неблагополучних щодо бруцельозу господарств, а також тварин, щеплених проти бруцельозними вакцинами. Імпортні племінні тварини утримуються після карантину відокремлено від свого стада не менш як 12 міс, до одержання благополучного отелення (окоту, опоросу), а також негативних результатів серологічних досліджень. Організація проти бруцельозних, карантинних та ветеринарно-санітарних заходів. При в'їзді на неблагополучну ферму (господарство) вивішується сповіщувальний знак «КАРАНТИН! В'ЇЗД ЗАБОРОНЕНО», обладнуються спецпропускник, дезбар'єр, установлюється пост. Відповідно до обмеження забороняються провезення чи переганяння через територію ферм, виведення чи вивезення з ферми сприйнятливих до бруцельозу тварин, крім вивезення на м'ясокомбінат; перегрупування тварин без відома головного лікаря ветеринарної медицини господарства; Тварин усіх видів, які позитивно реагують на бруцельоз або у яких з'явилися клінічні ознаки захворювання, негайно ізолюють і здають на м'ясокомбінат. Категорично забороняється організація ферм-ізоляторів чи пунктів концентрації хворих на бруцельоз тварин. Худобу, закуплену населенням у господарствах, неблагополучних щодо бруцельозу, упродовж 6 міс до встановлення діагнозу та введення карантинних обмежень на господарство негайно здають на забій. Абортовані плоди та посліди негайно засипають хлорним вапном і захоронюють на скотомогильнику або спалюють. Пасовища, на яких перебувало неблагополучне поголів'я худоби, або зібране з таких угідь сіно дозволяється використовувати не раніше як через 3 міс в цьому самому господарстві.Забороняється забій у господарстві хворих на бруцельоз тварин, їх перевозять на м'ясокомбінат в автомашинах з водонепроникним кузовом під наглядом спеціаліста ветеринарної медицини. Молоко від корів, які позитивно реагують на бруцельоз, знезаражують кип'ятінням упродовж 30 хв і використовують для годівлі тварин у межах господарства. Для дезінфекції застосовують 20 %-й розчин свіжогашеного вапна або просвітлений розчин хлорного вапна не менш як з 2 % активного хлору, гарячий 2 %-й розчин їдкого лугу, гарячий 5 %-й розчин кальцинованої соди, 2 %-й розчин формальдегіду.Тваринницьку ферму, господарство, населений пункт визнають оздоровленими від бруцельозу після забою всіх хворих і підозрюваних у захворюванні тварин разом з приплодом від цих тварин та після проведення всього комплексу організаційно-господарських, санітарно- протиепідемічних і ветеринарних заходів. Оздоровлення господарств, неблагополучних щодо бруцельозу великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней. У разі встановлення захворювання на бруцельоз вперше в неблагополучному пункті припиняються відтворення стада і здійснюються оздоровлення методом повної заміни всього поголів'я ферм з приплодом у термін 30 діб. В першу чергу на забій здають тих тварин, які мають клінічні ознаки, і тих, які серологічно (алергічно) реагують на бруцельоз. Решта поголів'я (всіх видів тварин) неблагополучної ферми не досліджується і також здається на забій разом з приплодом. На благополучних фермах цього господарства все поголів'я худоби досліджується на бруцельоз серологічно за РБП (РА) та РЗК двічі з інтервалом 30 діб до отримання двічі підряд негативних результатів у всіх стадах. У подальший 6-місячний контрольний період серологічні дослідження проводяться двічі з інтервалом 3 міс. У господарствах загрозливої зони, проводяться дослідження того виду тварин, які хворіють на бруцельоз у неблагополучному господарстві. У разі встановлення захворювання на бруцельоз у свиней терміново забивають усіх тварин, а технологічний цикл відтворювання свиней продовжують лише після ретельної санації приміщень та прилеглої території. Якщо захворювання на бруцельоз установлене в сільськогосподарських тварин, що знаходяться в користуванні населення, хворих разом з іншими тваринами приватного господарства забивають, а поголів'я населеного пункту досліджуються за РБП (РА) і РЗК з інтервалом 30 діб до отримання двічі підряд негативних результатів щодо всього стада. Надалі в межах 6-місячного контрольного періоду серологічні дослідження проводяться двічі з інтервалом 3 міс. У разі встановлення захворювання серед племінних баранів плідників або племінного молодняку додатково серологічно досліджують вівцематок, які мали контакт з цими баранами або від яких було одержано позитивно реагуючий племінний молодняк. Оздоровлення неблагополучних отар проводять шляхом діагностичних досліджень за РТЗК.

5. Вірусна геморагічна хвороба кролів:діагностика та заходи боротьби («некротичний гепатит», «геморагічна пневмонія» кроликів) - гостропротікаюча висококонтагіозна хвороба, що характеризується явищами геморагічного діатезу у всіх органах, особливо в легенях і печінці. Етіологія. Збудник хвороби РНК-вірус сімейства Caliciviridae. Розмір віріона 28-37 нм, ікосаедральной форми, високовірулентен. Вірус здатний викликати утворення в організмі тварини віруснейтралізуючою, комплементсвязивающіх, антигематглютинуючих антитіл. Вірус стійкий до ефіру, хлороформу, інактивується 0, 1%-ним розчином формаліну протягом доби. Епізоотологія. До збудника чутливі тільки кролики незалежно від породи і статі, серед яких найбільш чутливі дорослі особини масою 3,0 -, 5кг. У неблагополучних господарствах молоді кроленята до 1,5 місячного віку, як правило, стійкі до захворювання, але по досягненню віку старше 2-х місяців вони можуть захворіти і загинути. Летальність -90% Джерелом збудника інфекції є хворі і перехворіли кролики, а також знаходяться в інкубаційному періоді і стадії реконвалесценції. Вірус виділяється в зовнішнє середовище з витіканнями з носа і рота. Зараження відбувається в основному респіраторним шляхом при спільному утриманні хворих і здорових тварин. Симптоми і течія. У кроликів інкубаційний період триває 48 години, іноді до 120 годин, клінічно хвороба майже не проявляється. При надгострий перебігу зазвичай зовні здорові кролики здійснюють кілька судомних рухів кінцівками і гинуть. При цьому температура тіла в межах норми, апетит збережений. При гострому перебігу хвороби через 2 діб після інфікування у кроликів з'являються ознаки пригнічення, розлади нервової системи, збудження, закидання голови назад, розлад дихання, тварини стогнуть і пищать. Незадовго до смерті з носових отворів з'являються жовто-червоного кольору виділення. Тривалість хвороби 24-48 годин. Патологоанатомічні зміни. При розтині полеглих кроликів виявляють геморагічний діатез, катаральний риніт, ларингіт і трахеїт з наявністю в просвіті пінистої кров'янистої рідини. Крім того, виявляють лілового кольору гіперплазовану селезінку, катарально-геморагічну пневмонію з крововиливами в легенях, серозно -геморагічний лімфаденіт і зернисту дистрофію печінки та нирок з крововиливами. Діагностика на підставі клініко-епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін і результатів лабораторних досліджень. ВГХК необхідно диференціювати від пастерельозу, сальмонельозу, колібактеріозу, міксоматозу, еймеріоза, отруєнь та ін Лікування. У період розвитку перших клінічних ознак хвороби застосовують специфічну сироватку проти ВГХК, яку вводять одноразово, підшкірно в об'ємі 0 , 5 мл. Профілактика і заходи боротьби. В цілях профілактики ВГХК необхідно суворо дотримуватися ветеринарно-санітарні правила з приймання, транспортування та переробки кролів та кролячого сировини; своєчасно проводити планові профілактичні щеплення; не допускається спільне зберігання шкурок кроликів і кормів; обов'язкової мийці та дезінфекції піддаються транспортні засоби після перевезення кроликів і кролячого сировини. У неблагополучному пункті проводять: точний облік усього кролікопоголовья; ретельний клінічний огляд усього поголів'я для виявлення хворих тварин; забій хворих і підозрілих на захворювання тварин безкровним методом; утилізацію трупів; ретельне механічне очищення та дезінфекцію приміщень, де містилися вищевказані тварини. Імунізацію залишився умовно-здорового поголів'я проводять з використанням інактивованої тканинної гідроокисьалюмініевую формолвакцину або сухий асоційованої вакцини проти міксоматозу і ВГБК. Шкурки кролів, заготовлені в неблагополучному пункті, направляють на переробне підприємство, для знезараження, минаючи бази і склади. За відсутності вакцини головний ветлікар району вносить пропозицію виконкому про забої всіх кроликів в неблагополучному пункті. Хворих та молодих кроликів, які не досягли 2 місячного віку вбивають безкровним методом і разом зі шкіркою утилізують. Дорослих кроликів вбивають на м'ясо безпосередньо в неблагополучному пункті, запобігаючи поширення хвороби. Тушки кроликів, убитих на м'ясо , проварюють, голови, лапи, внутрішні органи і кров знищують спалюванням або закопують на глибину 1,5 м з попередньою обробкою деззасобами. Гній, підстилку, залишки корму, малоцінний інвентар спалюють або обробляють дезрозчином і закопують на глибину 1,5 м. При проведенні поточної дезінфекції використовують 5%-ний розчин хлораміну, 2%-ний розчин формальдегіду, освітлений розчин хлорного вапна, що містить 5% активного хлору, 1%-ний розчин глютарового альдегіду. дезрозчином застосовують 2 рази при експозиції не менше 3-х годин. Обмеження знімають через 15 днів після останнього випадку захворювання або знищення хворих кроликів, проведення вакцинації та заключних ветеринарно-санітарних заходів. Ввезення кроликів в колишній неблагополучний пункт і угрожаемую зону допускається після зняття обмежень, але не раніше, ніж через 15 днів після вакцинації їх інактивованої тканинної вакциною.