Тематика рефератів до самостійної роботи

1. Особливості формування і розвитку трипільської культури

2. Світогляд та міфологія Скіфії

3. Взаємовпливи землеробської та скотарсько-степової культури на проукраїнських

землях.

Методичні поради до самостійної роботи

Тема 1. Аналізуємо одну з найдавніших цивілізацій на українській землі – трипільську культуру, вказуємо на особливості формування першої землеробської культури, звертаємо увагу на періодизацію; аналізуємо релігійні обряди, міфологію, первісне мистецтво, культуру побуту.

Тема 2.Характеризуємо шляхи формування скіфської міфології. ЇЇ спорідненість з іракомовною культурою південно-східних народів. Впливи автохтонної та античної культури на формування світогляду древньої Скіфії.

Тема 3. Аналізуємо значення землеробської культури для становлення людської цивілізації. Впливи скотарсько-степової культури на проукраїнські землі. Історичне значення синтезу цих культур для формування протоукраїнської. Культури.

Модуль 2. Основні етапи розвитку української культури.

ТЕМА 1. Культура українського середньовіччя

4 год.

ПЛАН

!. Основні засади формування середньовічної культури

2.Культура східнослов’янських об’єднань

3.Культура Київської Русі::

а) християнізація середньовічної України-Руси

б) розвиток писемності та шкільництва

в) правова та політична культура

г) літературні пам’ятки княжої доби

г) наука ;

г) архітектура та мистецтво.

3.Культура Галицько-Волинської князівства.

При відповіді на перше питання студент повинен знати, що:

Хронологічні рамки Середньовіччя 4 – 14 (5 -15) ст. Культура європейського Середньовіччя формувалась у часи руйнації античної культури варварськими племенами та розповсюдження християнської релігії.

Українське Середньовіччя виразно має два періоди. Перший – це Раннє середньовіччя 4 – 9 ст. ; Другий – Високе середньовіччя 9 – 14 ст. У цю епоху можемо спостерігати процеси переходу від політеїстичного до монотеїстичного світогляду, які вплинули на формування матеріальної і духовної культури українців-русинів того часу.

Феодальна система землеволодіння створювала економічну основу для суворої ієрархії, що встановлювала чітко визначений характер взаємодії соціальних груп суспільства та становище людини у ньому. Насамперед, вони визначалися стосунками особистої відданості, вірності, заступництва, що закріплювались договорами і клятвами. Основним смислом життя людини середньовічного суспільства було служіння. Саме виконання своїх обов’язків, зумовлених становищем людини в соціальній і духовній ієрархії, розглядалось як головна цінність, сенс життя.

Соціально-політичні і економічні негаразди привели до поширення і прийняття за державну релігію християнство. Саме християнство вивело народи Європи з варварського стану, але при цьому саме по-варварськи розправлялись зі своїми опонентами. Ця епоха відкинула античні ідеали гідності і краси людини і запропонувала ідею нікчемності людського розуму, гріховності її плоті.

Основним «об’єктом» служіння був Бог. Служіння Богові передбачало любов до нього, а також надію на порятунок від мирської гріховності за допомогою смирення і покори. Звісно, в основу любові та надії була покладена глибока й щира віра в Бога як особливий стан душі людини. Людині епохи Середньовіччя більш властиво схилятись до світу символів, містичним провидінням і розповідям, аніж до самостійного критичного мислення. Уся природа здавалась їй символом вищого невидимого світу, який творить Бог, Абсолют. Символом всесвіту вважався церковний храм – «дім Божий» на землі. купол якого сприймався як небесна сфера. портал – як небесні ворота і т.п. Все, що стосувалось християнського культу, мало своє символічне значення. Люди розглядали реальний світ як миттєвий, де треба прожити праведне життя, щоб заслужити тисячолітнє блаженство у потойбічному світі. Лінійна модель світу сприймалась пересічними громадянами як шлях випробувань та жертв, який треба пройти кожному на цій дорозі життя. Ідеальна особистіть епохи Середньовіччя - страстотерпець

Середньовічна культура витворила своє унікальне мистецтво, яке має певні особливості. Так, мистецтво повністю підпорядковане релігії. Церква не тільки опікувалась освітою і наукою , але і була основним замовником творів мистецтва.

Мистецтво як одна з форм духовної творчої діяльності людини повинно було служити відтворенню християнського канону у житті. Формується школа іконописання, заперечується краса античної скульптури і на її місце приходить дрібна пластика, музичне мистецтво створювало трансцендентальний фон літургії у храмі і т.п.

Щоб відповісти на друге питання, слід пам’ятами, що

розвиток культури східнослов’янеських племен у історичному ракурсі охоплює середину 1 тис. до н.е. і триває, аж до середини 1 тис. н.е. Ми ж звертаємо увагу на ранній період українського Середньовіччя 4 – 9 ст. Цей період у історичному контексті охоплює час існування антського державного союзу до утворення феодальної держави Київська Русь.

Про слов’ян багато свідчень залишили давньогрецькі, візантійські та арабські письменники. З-поміж давньогрецьких авторів, виділяється Геродот, автор відомої «Історії». Це єдиний автор, який свого часу подав комплексну картину природи, населення, госпо­дарства, побуту і культури земель, що простиралися від Істри (Дунаю) до Танаїса (Дону). В інших античних авторів (Гіппократ, Діодор Сицилійський, Страбон, Птолемей) мож­на знайти описи подій або окремих аспектів життя племен, розселених на території сучасної України і суміжних земель. Більш системними є праці візантійських та захід­ноєвропейських авторів від VІ до ХІ ст. Найвідомішими авторами є Прокопій Кесарійський, візантійський імператор Маврикій, патріарх Фотій, імператор Костянтин Порфирород­ний, візантійський хроніст Лев Діакон. Цінними для нас є і свідчення арабських авторів ІХ-ХІ ст., які повідомляють нам, що слов’яни і руси у ті давні часи були великими наро­дами, заселяли величезну територію і виконували помітну роль у тодішніх міжнародних політичних і економічних відносинах.

Українська міфологія – одна із ланок загальнослов’янської і світової міфології.. Слов’янські племена створили свою багату міфологію, яка ґрунтувалася на народних віруваннях анімістично-магічного характеру.

Хліборобство, яким займалися з прадавніх часів народи, що проживали на цій території, вимагало тривалої осідлості. Це зумовлювало світогляд давніх слов’ян, зорієн­тований на єдність з природою. На початкових етапах своєї історії праукраїнці спиралися на міфологічну картину світу, обожнюючи сили природи, вірячи у духів, які супровод­жували людину від її народження до смерті. Це, власне, і стало основою релігії, яка отримала назву «язичництво». Міфологічна свідомість не знала розподілу світу на при­родний і надприродний. Світ поділявся на «свій» і «чужий» і вважався упорядкованим, коли був оцінений по семи координатах: схід — південь — захід — північ і верх — центр — низ. Цей світ сприймався невід’ємним від людини, що освоює його, встановлюючи у ньому порядок.

В основі давньої слов’янської міфології були реальні образи, які людина брала з природи. Найдавніші міфи були в геоморфічній формі. Небо здавалося то полем, то морем,, на якому написані сонце, місяць, зорі; хмари здава­лися лісами, дібровами, скелями; сонце – соколом. Поступово геоморфічні міфи засту­паються антропоморфічними. Народ створює генерації богів з повними родами, цілий світ духів, який оточував людину у повсякденному житті.

Третє питання є основним для цієї теми. Тому, слід розділити його на підпункти для логічного викладу матеріалу: а) християнізація середньовічної України-Руси

Процеси формування держави не могли обійтись без формування нової ідеології, яка б могла об’єднати усю території України-Руси. Тому князі Аскольд та Дир. ( 9 ст..) вже приділяли велику роль ідеологічному та культурному поступу своєї країни. На Русі починаються процеси християнізації.. Це підняло на новий щабель давньоруську культура. Розвивається храмова архітектура, література тощо.. Взимку 860-861 років славетний просвітник Кирило під час своєї хазарської місії мав нагоду бачити у Херсонесі “Євангеліє і Псалтир русь­кими письменами писані”. Це було за рік до винайдення ним особливої слов’янської абетки. Але

Руські землі, ще не були готові до об’єднання навколо однієї ідеології. Верхівка племен противилася прийняттю християнства і, організувавши заколот, убила Аскольда і Діра.

.Другу спробу християнізації України-Руси здійснює у Х ст. Володимир Святославич., після того, як його дії по централізації язичницьких вірувань не увінчались успіхом. . Слідом за наверненням киян до християнства (988 р.) розпочалося хрещення мешканців інших давньоруських земель. Хрещення Русі викликало гостру реакцію народу, що ви­являлася нерідко у формі фізичної розправи.. Прийняття християнства, звичайно, було прогресивним для Русі. Саме ця обставина остаточно визначила входження Русі до загального європейського ландшафту, розши­ривши економічні, політичні і культурні зв’язки з християнськими державами Європи. Християнство справляло значний вплив на процес формування давньоруської народ­ності, сприяло єднанню всіх руських земель. Разом з феодалізмом і християнством на Русі утверджується новий світогляд, який наголошує на сприйнятті значущості людини і людства у навколишньому світі. Природа віднині розглядається як така, що слугує людині, допомагає їй матеріальними благами.

Не підлягає сумніву, що прийняття християнства сприяло розвитку писемності, освіти, мистецтва, розвитку філософської, політичної, соціальної думки. Писемність на Русі з’явилася ще до введення християнства. Але. через християнську літературу на Русь прийшла вся культура раніше нагромаджена європейським світом.

Християнство, на відміну від античної раціоналістичної філософії, звернулося не стільки до розуму, скільки до почуття, до душі. Православ’я, що прийшло в стародавню Русь, промовляло не стільки раціоналістичними словесними формами, скільки образа­ми, одухотвореними символами, притчами, що були більш зрозумілими. Поетичність, чуттєвість, сентиментальність — ці характерні риси українського народу знайшли своє вираження у християнстві. Прийняття християнства визначило основні напрями. розвитку культури. Храми і монастирі стали головними осередками розвитку освіти, мистецтва. Християні­зація Русі стала важливим стимулом поширення книжного знання. При храмах і монастирях створювалися бібліотеки, скрипторії. Перша бібліотека у Київській Русі була заснована за часів Ярослава Мудрого у Со­фійському соборі ( 1037 р.), згодом з’явилася бібліотека і в Києво-Печерському мона­стирі. Книжне знання розцінювалося тоді як головна ознака гідності людини.

б) розвиток писемності та шкільництва

Основою писемної мови Київської Русі була жива давньослов’янська мова східних слов’ян. Вона почала формуватися у VІ-Х ст. з праслов’янської мови. Із введенням хри­стиянства на Русь приходить і книжна церковнослов’янська мова, яку називають ще старослов’янською. Із становленням давньоруської літературної мови утверджувалася і література Київської Русі. Письменство розвивалося у тісному єднанні з уснопоетич­ною народною творчістю, яка мала переважно синкретичний і дуалістичний характер, поєднуючи язичницький світогляд з християнством

Розвиток освіти у Київській Русі базувався на власних традиціях із використан­ням болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Шкільна освіта за часів князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого ста­ла частиною загальнодержавної та церковної політики. У Київській державі утворюються чотири форми шкільництва:

- початкові школи при храмах і монастирях (церковно-приходські школи, що в певній видозміні існували до початку ХХ ст..);:

- палацова школа для дітей князя та бояр;

- приватна школа домашнього навчання;

- жіноча освіта (школа при Андріївському монастирі)

У давньоруських школах навчали писати, читати, рахувати, співати псалми. .. Крім того, вивчали музику та спів, розглядаючи їх як одне з «семи вільних мис­тецтв». Писали на дерев’яних дощечках, вкритих воском, роговою або металевою па­личкою, яка називалася стилем. Поширенню грамотності сприяла меценатська діяльність київських князів Воло­димира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха.

в) правова та політична культура

Уже в ХІ ст. важливим елементом ідеології давньоруського суспільства стала політична та правова культура. Своєрідність давньоруської політичної думки виявляється в її орієнтації на суспільно-корисні цінності. Ідеї патріотизму, єдності русь­кої землі, морального вдосконалення особистості стають основним змістом просвітництва на київських землях. З цього погляду непересічне значення мають такі пам’ятки давньо­руської літератури, як «Повчання дітям» Володимира Мономаха,. «Ізборники Святослава» 1073 та 1076 років та ін.

Правову культуру формували перші судебники, що з’явились на нашій землі – «Руська Правда» Ярослава Мудрого, «Правда Ярославовичів» та «Устав Володимира Мономаха»

г) літературні пам’ятки княжої доби

Запровадження християнства та входження руської культури у європейську . прискорили процес становлення літерату­ри Київської Русі. Визначальними рисами української середньовічної літератури були притаманний їй історизм, громадянська активність та публі­цистичний стиль. Сформована на середину одинадцятого століття, вона досить швидко досягла рівня розвинутих літератур тогочасної Європи

Літературу Київської Русі прийнято ділити на перекладну й оригінальну,

Переписувалася і пе­рекладалася, насамперед, релігійна література. Серед оригінальної літератури, що з’явилась у часи українського Середньовіччя слід аналізувати:

- історичну літературу (літописання – «Повість минулих літ». Київський та ін..літописи)

- релігійна; агіографічна.

- науково-публіцистична (твори видатних проповідників-письменників Іларіона, Климента Смолятича та Кирила Туровського, епос «Слово о полку Ігоревім» та ін)

- ораторська проза (Поучання до братії» новгородського єпископа Луки Жидяти, кілька повчань Феодосія Печерського, повчання Георгія Зарубського та Григорія Філософа.)

.

.

г’) наука

Розвиток наукових знань у часи українського Середньовіччя був обумовлений двома причинами. Перша – панівне становище християнської ідеології з догматичним сприйняття «Святого Письма», що зумовило становище науки у добу геоцентризму; друга – у більшості випадків Візантія, як спадкоємиця наукової античної спадщини, все таки зберегла і розповсюджувала певні наукові знання на територіі, котрою духовно опікувалася.

Звідси, на Русі стають відомими такі га­лузі знань, як філософія, діалектика, граматика. Твори Платона, Аристотеля, Сократа, Епікура стають основними джерелами формування давньоруської філософської думки. Але християнська філософська доктрина була

визначальною.

Завдяки Візантійському духовному протекторату .руські книжники володіли інформацією з історії (хроніки Іоанна Малали, Георгія Синкелла і Георгія Амартола.),географії («Християнська топографія» Козьми Індикоп­лова,), медицини (природничонаукова література енщклопедичного характеру.) тощо . На основі їх творчого, а не критичного осмислення і розвивалася руська наука.

Київська Русь не поступалася в освіченості тогочас­ним країнам Європи. При дворі київських князів здобували освіту, займалися наукою і ставали інтелектуалами свого часу багато тих, хто є гордістю нашої культури. Серед них діти Ярослава Мудрого Всеволод, Святослав, Анна Ярословна, літописець Нестор, перший руський митрополит Іларіон, Євпраксія-Зоя, Сильвестр, Никон, Агапіт та багато ін..

г) архітектура та мистецтво.

Розвиток мистецтва часів Київської Русі свідчив про великий вплив Візантійської культурної традиції. Це проявилось у розповсюдження візантійського (хресто – купольного) архітектурного стилю при будівництві перших кам’яних храмів (Десятинна церква та ін.). У першій половині 11 ст. формується автохтонний (руський) архітектурний стиль ( храми «Софія Київська», «Михайлівський золотоверхий» та ін..)

Серед жанрів образотворчого мистецтва, набрали розповсюдження наступні

• фрески – (образотворчий твір виконаний на вологій штукатурці, а згодом поправлений);

• мозаїка – (образотворчий твір виконаний з допомогою скла, кераміки, майоліки;

• іконографія – (станкове зображення християнських св’ятих)

• книжкова мініатюра

У XII ст. Українське середньовічне мистецтво повністю

знаходилося в руках місцевих майстрів художників, які вийшли із середовища міських ремісників. Княжі й церковні літописи донесли до нас імена прославлених зодчих: киянина чи смолятича Петра Милонега, який став кня­жим зодчим, галицького зодчого і скульптора Авдія, полочанина Іоанна, новгородця Корова Яковлевича., іконописція Алімпія Печерського та Григорія та ін..

Наприкінці ХІІ – початку ХІІІ ст. давньоруська культура досягає свого апогею. У містах бурхливо розвивається будівництво торговельних і ремісничих посадів. Розбу­довуються маленькі столиці удільних князівств, які в мініатюрі копіювали столичні Київ та Чернігів.

При відповіді на четверте питання звертаємо увагу на те, що

Культура Галичини і Волині періоду феодальної роздробленості цікава і своєрід­на. Вона характеризується, зокрема, діяльністю «славетного» співака Мітуси, чудового скульптора Авдія, ряду талановитих художників і літописців.

Освічені люди, знавці іноземних мов, працювали в княжих і єпископських кан­целяріях. Вони готували тексти грамот, вели дипломатичне листування. У літописі, крім ряду нагадувань про грамоти, наведений текст двох грамот Володимира Васильковича й однієї — Мстислава Даниловича. Відомі в оригіналах грамоти Андрія Юрійовича, Левка II, Юрія II, боярина-правителя Дмитра Детько, що призначалися закордонним адреса­там, написані латинською мовою, з урахуванням загальноприйнятих у той час правил дипломатики. Що стосується рукописних книг, створених у Галицько-Волинській Русі ХІІ-ХІV ст., то збереглася лише незначна їх частина. Здавна знаходилося в Подністров’ї Галицьке євангеліє 1144 року.

Літопис XIII ст., який прийнято називати Галицько-Волинським, дійшов до нас у складі Волинського літописного зведення кінця XIII-початку XIV ст