14.Козацько-селянські повстання кінця 16 початку 17 століть. Петро Конашевич- Сагайдачний.

Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населення і зумовили шерег потужних повстань, які мали антифеодальний та національно-визвольний характер.

Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстаня,очолюване К. Косинським,відбулося в 1591-1593 рр. Його підтримували козаки, селяни і міська біднота. У 1591 р. він захопив Білу Церкву, Трипілля і Переяслав,підійшли до Києва. Рух перекинувся також на Волинське і Брацлавське воєводства.

У травні 1593 Косинський оточив Черкаси. Черкаський староста розпочав переговори з Косинським,запросив його до замку і вбив (є версія що загинув у бою). Повстання ще тривало, але було придушено.

Навесні 1594 р. повстання очолив Северин Наливайко,сотник. Спочатку пішов у Молдавію проти турецько-татарський загарбників,а після розпочав боротьбу проти польсько-шляхетської влади.Козаки заволоділи містами Брацлавав, Бар і Луцьк. Усе українське Правобережжя та Південно-Схіжна Білорусія опинилася в руках повстанців.

Проти повстанців виступили восени 1595 р. польсько-шляхетське військо на чолі зі Станіславос Жолкевським, литовські магнати під керівництвом литовського гетьмана Х. Радзивілла,білоруська шляхта під керівництвом воєводи Миколи Буйвіди.

У грудні 1595 р. п’ятитисячний загін Буйвіди підійшов до Могильова,де перебувало 1,5 тис. козаків і селян на чолі з Наливайком. Відбулася битва.Буйвіда відступив.При переході на р. Сині Води поблизу села Прилуки відбулася битва з військами Жолкевського.Перемогли козаки.Навесні 1596 р. війська Наливайка,Лободи і Шаули об’єдналися неподалік від Білої Церкви.. В урочищі Гострий Камінь відбулася битва.Козаки зазнали великих втрат, Наливайка схопили і повели до Варшави, де після 9 місяців допитів відрубали голову, а тіло четвертували.

У 1616 р. гетьманом Запорізької Січі було обрано Петра Сагайдачсного,шляхтича з міста Самбора.Він вважав,що козаки ще поступаються силою Речі Посполитій,і тому основною його політикою стало примирення з Польщею. П. Сагайдачний очолював великі загони козаків,які допомагали полякам у нескінченних війнах з Москвою і Оттоманською імперією. У 1619 р. він погодився скоротити реєстр до 3 тис, закріпив несанкціоновані морські походи і визнав право короля затверджувати козацьких старшин. Важлива заслуга П. Сагайдачного полягає в тому, що він об'єднав військову силу козаків з політично слабкою церковною і культурною верхівкою України. У 1620 р. П. Сагайдачний разом з усім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства, тобто запорожці стали підтримкою й захисниками релігії та культури України. Того ж року він разом з православними священиками запросив до Києва єрусалимського патріарха Феофана для освячення нових православних ієрархів. Відносини між Польщею і козаками ставали дедалі напруженішими. Проте загроза турецької агресії після поразки шляхетського війська на Цецорських полях у 1620 р. змусила короля знову звернутися до українського гетьмана по допомогу. Участь козаків у боях проти військ султана Османа II забезпечила успішне завершення в 1621 р. Хотинської війни. Смертельно пораненого в одній із битв П. Сагайдачного відвезли до Києва. У 1622 р. П. Сагайдачний помер.

Хоча поразка повстання була великою трагедією для України та ідея визвольного руху жила в народі й незабаром відродилася. Діяльність П.Конашевича-Сагайдачного привела до зміцнення авторитету і впливу українського козацтва.

15. Берестейська церковна унія 1596 року та її значення для долі українських земель

У 1590 р. у Белзі відбулася нарада єпископів на якій було порушено питання про прийняття унії. 23 грудня 1595 р. Терлецький і Потій у присутності папи Клемента VIII проголосили унію. Унію викликав натиск католицької церкви і криза в українському громадянстві.

За Берестейською унією українська церква зберігала: східні обряди; церковнослов'янську літургійну мову; право на заміщення митрополичої та єпископських катедр; старий (юліанський) календар; право на одруження нижчого духовенства тощо. А також визнавала: зверхність папи римського над усією християнською церквою; учення католицької церкви. Духовенство, яке підтримало рішення Берестейського собору, одержало низку привілеїв: зрівняння в правах з католицьким духовенством; звільнення від сплати податків і виконання різноманітних повинностей; єпископам були обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої. Одразу ж після Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимиро-Берестейська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська та Полоцька. Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її згодом, відповідно 1692 року та 1700 року.

Високу оцінку Унії дали ряд істориків і громадських діячів (І. Крип'якевич,  Д. Дорошенко, Митрополит Йосиф Сліпий, сучасний історик Д. Степовик та інші).

Унія зробилася головним заборолом української народности проти полонізації. Відбулася зміна ставлення Польської держави до української церкви, припинилися переслідування православних.

Унія стала ефективним засобом для формування українського народу як окремішньої нації. Переходячи у підпорядкування могутнього Риму, Україна віддалялася від Москви, захищалася від її експансії своєю вірою, водночас зберігала народ від спольщення. Унія пробудила національну свідомість і врятувала український народ від загибелі.

Шляхта й міщани, що прийняли унію, також зрівнювалися в правах з католиками латинського обряду й одержали право займати посади в державних та міських урядах.

Берестейська церковна унія 1596 року залишила величезний слід в історії України, який цікавить багатьох дослідників і дотепер.

16. Причини, початок і хід Національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького у 1648-1649 рр.У Національно-визвольної війни в середині XVII ст. основними були причини політичного,  національно-релігійного, соціального характеру.А) Політичні:

- Люблінська унія (ліквідація литовсько-руської держави)

- Позбавлення українців перспектив політичного розвитку

Б) Соціально-економічні:

- Люблінська унія (Поява полько-шляхетської колонізації, оренди; конфлікт козацько-фермерського господарства й панського фільваркового господарства)

- Закінчення слобод (50 років). Населення впрягається в панщину.

В) Національно-релігійні:

- Берестейська унія (утиски православ’я, поширення католицтва)

- Польський уряд вдавався до ополячення українців

Г) Психологічна:

- У середині 17 ст. все негативне у українців асоціювалось з Польщею і поляками. З’являється бажання поквитатись.

Д) Ординація війська Запорозького 1638 р.

Привід:

- Особиста образа Хмельницького

Польський шляхтич Данієль Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав для себе маєтку Хмельницького. Напав на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Коли численні скарги до суду виявилися марними, розлючений Хмельницький пішов на Січ.

У січні 1648 р. обраний Богдан Хмельницький гетьманом Війська Запорозького. У своїх універсалахвін закликав народ до повстання проти сваволі польської шляхти йтрудностей безправного становища. Хмельницький помстив за Суботів.

Цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним та антифеодальним. Рушійними силами сталикозаки (!!!), селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.Становище на українських земелях в період “золотого спокою” Речі Посполитої (1638 – 1648 рр.) було під повним свавіллям польської шляхти. Як приклад із Суботовим.

Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Повстання охопило Київщину, Поділля, Волинь та Лівобережну Україну.

13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. Протягом жовтня - листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки дістали викуп й рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли. Тут дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Тут Б. Хмельницький піднявся політично вище і усвідомив свої обов'язки щодо всього народу (а не лише козацтва). Заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади.

5-6 серпня 1649 р. Б. Хмельницький за допомогою кримськогохана здобув перемогу над польськими військами у битві підЗборовом. Липень-серпень тривала облогаЗбаразької фортеці. Але хан Іслам-Гірей III не дозволив завершити розгром польської армії. Він вирішив проводитиполітику«рівноваги сил», що вела б до взаємного виснаження України й Польщі.

Вперше в історіїукраїнської суспільно-політичної думки гетьманом Богданом Хмельницьким було сформульовано основні принципинаціональної державної ідеї, єдності та незалежності України. Відбулася також еволюція поглядів у селян і міщан та формування державницької програми.

17 Зборівський мирний договір. Відродження української державності, її розбудова і міжнародне визнання.8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономіюукраїнської козацької державив межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.

Згідно з умовами договору чисельність козаків Запорізького Війська обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

Відбувалося утвердження Української козацької держави — Гетьманщини. На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система. Сформовано органи державної влади. Найвищим законодавчим органом держави стала Генеральна рада. Далі Роль Генеральної ради (збори всього війська) перебрала Старшинська рада. Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Керувати всіма справами гетьманові допомагав уряд — генеральна старшина. Гетьман керував фінансовою системою.

Герб Війська Запорозького - козак з мушкетом та шаблею - став гербом усіх визволених українських земель.

Всю територію Української держави було поділено на 16 полків. Полковник був обраний на полковій раді або призначений гетьманом. Територія полку поділялася на 10—20 і навіть більше сотень.

Гетьманська держава мала одну з найсильніших армій і налічувала понад 100 тис. вояків та була організована за полково-сотенним територіальним принципом.

У зовнішній політиці Української козацької держави Богдан Хмельницький зосередив особливу увагу на дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької України, визнання Гетьманщини європейськими державами.

Відбувалися позитивні зміни в соціально-економічному житті. Формувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю. Влада та основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини. Козацька старшина формувалася з представників різних суспільних верств. Розширення кола старшини відбувалося й через службу на відповідних посадах.

Відбулося відродження української державності, її розбудова та міжнародне визнання.

№ 18 Українсько-Московська угода 1654р.

У жовтні 1653р. Московський Земський собор дав згоду на укладення російсько-українського союзу і відправив в Україну посольство, очолюване боярином В. Бутурліним.

Москва погодилися на підписання договору з Хмельницьким і на війну з Польщею через бажання розширити свої території й залучити козаків до охорони власної держави. Зі свого боку Хмельницький сподівався на військову підтримку Москви, щоб утворити власну державу. Цілі сторін в перспективі не збігалися.

Укр. сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою «Просительські статті». Але в процесі переговорів у березні 1654р. в Москві документ був зменшений і значно змінений (з 23 статтів, до кінця переговорів їх кількість була скорочена до 11. Підписаний договір мав конституційний характер. Україна отримала статус автономії , хоча Б.Хмельницький ставив мету конфедерацію України з Москвою на умовах союзу самостійних держав, створених для певних цілей).

21 березня 1654р. були затверджені «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті» :

• Визначалося верховенство московського царя над Україною.

• Козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис. осіб.

• Генеральна та полкова старшина отримували платню.

• Гетьмана мало обирати козацьке військо та сповіщати про це царя.

• Україна мала право на зовн. відносини, окрім як з Польщею та Туреччиною.

• Податки мали збирати укр. Чиновники.

• У міста зберігалося мамоуправління.

• Підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності.

• У Києві та на кордонах України з Річчю Посполитою мали розташовуватися російські військові залоги.

• Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654р.

• У разі татарських нападів на Україну передбачалося спільні московські-укр. Походи проти Кримського ханства.

«Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Сх. Європі. Українаа сприймала їх як тимчасове явище, а Москва – як перший крок до цілковитого об’єднання.

Наслідки для України :

• Дозволив зберегти державність (зберегти шляхетське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання й кріпосницькі відносини. Життя в Україні організовувалося на основі звичаєвого права , а в містах - Магдебурського права) судовий, адмін.., військовий устрій.

• Забезпечив Україні союзника для протистояння Речі Посполитій та Туреччині.

• Звільнив від релігійних утисків православну церкву.

Віленська угода 1656р.

– угода про припинення війни між Рос. д-вою та Річчю Посполитою, підписана 24 жовт. повноважними представниками польс. короля Яна ІІ Казимира та рос. царя Олексія Михайловича, що завершила переговори, які відбувалися у Вільно (нині Вільнюс) у серп. 1656.

Переговори у Вільно тривали протягом серпня-жовтня 1656. Українська делегація, на вимогу польської сторони, не була допущена до участі у виробленні умов Віленського перемир'я, а висунуті гетьманом Богданом Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За угодою припинялися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна II Казимира.Московсько-польський мир порушував Переяславську угоду. Москва ставала союзницею Польщі. Крім того московсько-польський союз був спрямований проти нового союзника України — Короля шведського Карла Густава.

Віленський мир викликав обурення Богдана Хмельницького та козацької старшини. На Раді, скликаній у Чигирині козацькій Раді, всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть спільно боротися за Україну.

Сам Богдан Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити «польське питання». До неї входили Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Молдавія, Валахія і Литва. Згідно з планами учасників коаліції Польща мала бути розділена між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, протекторат над Литвою, що повинна була перетворитись на Литовське королівство. Проте смерть гетьмана не дозволила реалізуватися цим планам.

№ 19 Руїна Українсько-козацької держави (1657-1687 рр. ) (Причини, основні персоналії, нвслідки)

Період від смерті Хмельницького до початку гетьманування Мазепи, історики назив., Руїною. Вона характеризувалася внутрішньою б-бою козацької старшини за владу та іноземнимними вторгненнями в Укр.

Причини :

• Відсутність загальнонаціонального лідера, який міг би продовжити справу Хмельницького після його смерті.

• Розкол серед укр.. еліти з питань вн. і зовн. політики : част. Орієнтувалася на Москву, частина – на Річ Посполиту.

• Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими.

• Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.

• Втручання у внутрішньоукраїнські справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московської Держави та Кримського ханства.

Основні персоналії :

• Іван Виговський (1657-1659);

• Юрій Хмельницький (1659-1663);

• Павло Тетеря (1663-1665);

• Іван Брюховецький (1663-1668);

• Петро Дорошенко (1665-1676);

• Дем’ян Многогрішний (1669-1672);

• Іван Самуйлович (1672-1687);

• Останнє гетьманування Юрія Хмельницького (1677-1681).

Результати і наслідки Руїни :

• в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з Андрусівським договором (1667 р.) Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще зберігалась обмежена внутрішня автономія.

• Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом. В основі цих договорів лежали так звані “Статті Б. Хмельницького”, але з кожним наступним договором вводились все нові обмеження української автономії.

Внаслідок кровопролитної громадянської війни та іноземної агресії українські землі зазнали страшних матеріальних втрат, масового знищення культурних пам'яток і саме найстрашніше - значних людських жертв. Та найтяжчим випробуванням стала духовна руїна, яка виявилася в деградації особистості, закріпленні в національному менталітеті ідеології провінційності та мало вартості, що негативно вплинуло на подальший перебіг подій української історії.

№ 20 Гетьманування Івана Мазепи та його боротьба за незалежність України

На кінець XVII ст. внаслідок поділу України на сфери впливу, загострення міжусобних сутичок, яким, здавалося, не буде кінця, українські землі були в тяжкому стані. Десятки великих міст і містечок, сотні сіл було зруйновано, а їх мешканці загинули чи змушені були залишити їх під натиском ворога. Авторитет гетьманської влади занепав, а значно зростала роль козацької старшини, яка легко могла скинути того, хто їй не догодив. Саме в такий складний час 26 липня 1687 р Івана Мазепу було обраним гетьманом України.Тут же підписується нова угода з Москвою —Коломацькі статті: - Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана; гетьманському урядові заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами; в Батурині передбачалось розміщення полку московських стрільців; схвалювались змішані шлюби. У проведенні внутрішньої політики новий гетьман спирався на козацьку старшину — роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність. Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа вводить Нову категорію козацької старшини — бунчукових товаришів, цілком залежних від нього. У зовнішній політиці Мазепа проводив Промосковську політику. У кінці 17 ст. Мазепа зі своїм військом бере участь у походах Петра І проти Туреччини. Були захоплені фортеці Кізикермен, Ісламкермен. (У 1700 р. Петро І укладає мир з Туреччиною). У 1699 р. після рішення польського сейму про ліквідацію козацтва На Правобережній Україні там спалахує повстання під керівництвом С. Самуся, С. Палія і А. Абазина. В 1704 р. за наказом Петра І лівобережні полки Мазепи передислокувалися на Правобережжя. Арешт Палія. Мазепа затвердився на Правобережжі. Поступово Петро І втягує Україну в Північну війну. Тисячі українців гинули у походах, на будівництві фортець та нової столиці — Санкт-Петербурга. У 1708 р. перед Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. На прохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовою. Коли поповзли чутки про намір Петра І реорганізувати козацтво, а гетьмана замінити російським ставлеником, то захвилювались і старшина, і Мазепа. Мазепа починає переговори зі Швецією. Він обіцяє Карлові XII зимові квартири в Україні для шведської армії, запаси їжі та фуражу та військову допомогу в обмін на звільнення України від впливу Москви. В кінці жовтня 1708 р. Мазепа виступає з Батурина назустріч шведам. Пізніше між Україною і Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вольностей і недоторканності українських кордонів. Петро І здійснює рішучі заходи. Збирається Глухівська рада, де обирається новий гетьман — І. Скоропадський, Було зруйновано козацьку столицю Батурин. Бік Мазепи взяли запорожці під орудою кошового отамана К. Гордієнка. За це Петро І у 1709 р. ліквідує Запорізьку Січ. Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня 1709 р. Під Полтавою. Війська Карла XII і Мазепи були розбиті, і вони відступили у Молдавію. Тут 22 вересня 1709 р. І. Мазепа помер.

Спілка зі Швецією і поразка у війні з Росією безумовно відіграли фатальну роль в історії України. Головними причинами провалу політики Мазепи можна вважати передусім вузькість соціальної бази, на яку він спирався, і переоцінка сил Швеції. Це й зумовило неможливість збереження оптимального варіанту української автономії у найскладніших внутрішньо- і зовнішньополітичних умовах.Але попри невдачі Мазепа – один з найвидатніших діячів України, який прагнув перетворити її на незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана.

21. Діяльність останніх гетьманів по збереженню суверенітету України. Ліквідація російським самодержавством Гетьманщини.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.

У 1708 р. під тиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708—1722). І. Скоропадський звернувся до царя з проханням підтвердити традиційні права та вольності, до яких додав ще декілька пунктів (щоб козаками командували не московські офіцери, а власна старшина; щоб повернули гармати, вивезені з Батурина та ін.). Резюме Петра І було коротким і однозначним: «Українці й так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». Після цього розпочинається форсований наступ на українську автономію. Характерними рисами цього процесу були: обмеження влади гетьмана та контроль за нею економічні утиски; експлуатація демографічного потенціалу,культурні обмеження.Цей етап мав свої особливості: пасивна протидія офіційній російській політиці з боку І. Скоропадського, створення 1722 р. Малоросійської колегії, яка, приймаючи від населення скарги на українські суди, контролюючи фінанси, стежачи за стосунками старшини та козацтва, не лише звужувала владні повноваження гетьмана, а й обмежувала українську автономію, була дієвим дестабілізуючим чинником, що дедалі глибше вбивав клин між українською елітою та народом. Дещо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722—1724), людини енергійної, палкого оборонця української автономії. Намагаючись нейтралізувати руйнівні дії Малоросійської колегії, він проводить судову реформу. Після смерті Петра І наступним гетьманом став Д. Апостол (1727—1734). Новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р. Натомість одержав «Решительные пункты», відповідно до яких гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників затверджував цар; для контролю за гетьманськими фінансами вводилися посади не одного, а зразу двох підскарбіїв — росіянина та українця; мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну та ін. Отже, часткове повернення Україні її прав і свобод були нічим іншим, як тактичним відступом, своєрідною реакцією на зміну політичної кон'юнктури. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Намагаючись забезпечити собі тили, створити опору в найвпливовішій частині українського суспільства, К. Розумовський йде назустріч старшині і 1760—1761 pp. забороняє переходи селян без письмової згоди пана, починає скликати з'їзди старшини — Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламент на зразок польського сейму. Було проведено певну модернізацію війська: удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський виношував плани відкриття у Батурині університету. Однак прихід до влади Катерини II (1762—1796) кардинально змінив ситуацію. Після ліквідації гетьманства Катериною ІІ 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою імператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу». Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі в XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей. Останні гетьмани України справді відчайдушно боролись за її незалежність, але враховуючи натиск з боку російського царату, їм не вдалося створити незалежної країни.