26. Встановлення влади директорії та її боротьба за державний суверенітет унр.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Непослідовна політика гетьмана П. Скоропадського при¬скорила падіння його влади. 14 листопада 1918 р. Укр. нац. союз утворив для керівництва антигетьманським повстанням тимчасовий верховний орган під назвою Директорія у складі п’яти осіб: В.Винниченко (голова), С.Петлюра, А.Андрієвський, А.Макаренко та Ф.Швець. Обраного заочно С. Петлюру було затверджено Головним Отаманом Армії УНР.

15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. 17 листопада Директорія підписала угоду з представниками окупаційних військ про їх нейтралітет у подіях.

Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. На її бік перейшла частина гетьманських військ, у тому числі добре дисциплінований і навчений полк Січових Стрільців, якими командував Є. Коновалець, а також Сірожупанна дивізія. Під селом Мотовилівкою (за 40 км від Києва) 18 листопада гетьманські війська, значну частину яких становили російські офіцерські дружини, були вщент розбиті. Гетьманці залишили на полі бою 600 вбитих. Після цього повстання стало всеукраїнським. 20 листопада повстанські війська, які діяли в районі Києва, підійшли до столиці і почали її облогу. Через три тижні становище гетьмана стало безнадійним. 14 грудня Скоропадський зрікся влади. Гетьманський режим перестав існувати. Рада Міністрів передала владу Директорії. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва.

Відразу після зайняття Києва Директорія прийняла Декларацію, у якій проголошувалося про повалення поміщицько-монархічного гетьманського панування та ліквідацію органів влади Гетьманату. Було відновлено дію законів УНР й ухвалено нові: усі дрібні й трудові селянські господарства залишалися їхнім власникам, а решта земель переходила у власність малоземельних і безземельних селян без викупу, відновлювався 8-годинний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок, закон про автокефалію Української Православної Церкви та ін.

Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату.

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв’язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

У листопаді 1920 р. Директорія припинила своє існування, а С.Петлюра змушений був емігрувати за кордон. Туди відбув і уряд УНР.

27.Акт злуки зунр і унр(причини і наслідки)

Багатовікове бажання українського народу жити в єдиній соборній державі було здійснено 1919 року. Дві українські держави, що існували на той час, УНР та ЗУНР об'єдналися в одну Українську Народну Республіку.

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії постали дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. Незважаючи на розбіжності і власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки прийшли до згоди про об'єднання. Здійснювалась мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України. Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Національної Ради просити у Гетьмана П. Скоропадського військової і морально-політичної підтримки. П. Скоропадський пообіцяв підтримку. Але стрімкі події у Наддніпрянській Україні, які призвели до повалення Гетьманату, не дали змоги реалізувати цю резолюцію.

Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднання. З січня 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславі урочисто проголосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну суверенну Народну республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва. Святковий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12 годині. Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і щастя робочого люду". Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі, який відбувся 22 січня 1919р. Євгена Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 млн гривень, надав військову і продовольчу допомогу. Проте до справжнього об'єднання справа не дійшла. Через декілька днів після проголошення злуки Директорія змушена була покинути Київ під ударами Червоної Армії. На плечі ЗУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним, і наприкінці 1919 р. Євген Петрушевич його денонсував. Як зраду сприйняли галичани переговори уряду УНР з Польщею навесні 1920р. Незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі. Фактично вперше за всю історію України більшість українського народу опинилися в складі однієї держави.

28.Українсько-польсько-радянська війна 1920 р.Ризький мирний договір та його наслідки для України.

Історичні уроки визвольних змагань українського народу в 1917-1921 рр. На мою думку ,1920-ті роки були досить важким періодом для нашої держави. Якщо оглянути весь час революції 1917-1921 рр., то можна виділити одразу декілька конфліктів, що групуються таким чином: тривав конфлікт між Тимчасовим урядом і Радами, який після жовтневого перевороту набрав форми громадянської війни і суттєво вплинув на події в Україні,визрів і набрав нової сили український національний рух та звісно ж прагнення українців здобути політичні права для своєї нації.

Не можна упускати і те ,що Польсько-радянська війна 1920р. за незалежність та кордони, була тісно пов’язана з національно-визвольними і революційними рухами в Україні. Не маючи іншого виходу, Голова української Директорії С.Петлюра у квітні 1920р. підписав з поляками Варшавський договір. Після цього об'єднана польсько-українська армія, швидко здолавши опір червоних військ, у травні 1920 р. здобула Київ. Проте українське селянство не підтримало Директорію. 12 червня 1920 р. польсько-українська армія залишила Київ і почала відступати, не маючи змоги чинити опір переважаючим силам радянських військ. Запеклі бої розгорнулися на підступах до Варшави й Львова. Над Польщею нависла небезпека, але Ю. Пілсудський, мобілізувавши всі ресурси, зумів у боях під Замостим і Варшавою відкинути радянську кінноту й перейти в контрнаступ. Червона армія відступила з території Галичини.

У такій ситуації у жовтні 1920 р. між Польщею і радянською Росією було підписано перемир'я, а 18 березня 1921 р. у Ризі між цими державами був укладений мир,під назвою Ризький мирний договір, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919–1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920.

Українська революція 1917–1921 рр. показала, що ідея незалежності України близька різним верствам українського суспільства,прагнення мати власну було настільки великим,що більшовики задля своєї влади,були змушені визнати українську. Українці знову нагадали про себе всьому світу, як про окрему націю, що має право мати власну державу.

Можемо говорити про те,що роки української революції та громадянської війни 1918–1921 рр. були визначальними для українського народу на шляху до національного самовизначення. Велику роль в подальшому розвитку української політичної боротьби відіграв досвід державотворення, що спонукав нові покоління до спроб розбудови власної держави та здобуття незалежності.

29. Українські землі початок 20х років ХХ ст. Приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни стало вбивство у Сараєві австрійського престолонаслідника ерцгерцога Франца-Фердинанда. Війна, яка втягнула у свій вир і українців, була збройним протистоянням двох воєнних коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) і Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але поступово до неї долучилися 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони мали одну мету: загарбання чужих територій, встановлення контролю над джерелами сировини, та ринками збуту, боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо. Українські землі в планах воюючих сторін посідали істотне місце. Росія, прикриваючись ідеєю "об'єднання усіх руських земель", відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не проти взяти під свій контроль най родючіші землі Європи. Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини. Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ, який не мав власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн. українців у російській армії та 250—300 тис. в австрійському війську боролися та вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного народу, розділеного між двома імперіями, мусили вбивати одне одного. Упродовж усієї війни територія Західної й певною мірою Центральної України стала одним з основних театрів бойових дій на сході Європи. Тут зійшлися разом — Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку і Росія з другого. Зокрема, під час запеклої Галицької битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р., австро-угорську армію було розгромлено. Галичина та Буковина опинилися під окупацією царської Росії.Нелегкий, але героїчний бойовий шлях пройшов легіон Українських січових стрільців (УСС), створений з початком Першої світової війни як окремий структурний підрозділ австрійської армії. У серпні 1914 р. на заклик новостворених Головної української ради та Бойової управи УСС до новітнього українського війська зголосилися бл. 30 тис. добровольців з усієї Галичини. Наслідки війни були руйнівними для економіки воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Це викликало гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визвольного руху. Активізувалася страйкова боротьба робітників і селян. На революційну боротьбу стали солдати, які відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавалися у полон, браталися із солдатами противника тощо. До революційного руху активно долучалася демократична інтелігенція, зокрема студентська молодь. Усе це свідчило про те, що наприкін. 1916 — на поч. 1917 рр. в Україні, як і в усій Російській імперії, назріла глибока економічна й політична криза. Український народ, витримавши на поч. XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь.