Pat_fiziologiya_Ataman

речовин, що стимулюють утворення лейкоцитів, або зі зменшенням вмісту інгібіторів лейкопоезу. Серед лейкопоетинів найбільш вивченим нині є колонієстимулятивний фактор — речовина, що належить до групи цитокінів. Вона, будучи продуктом секреції активованими макрофагами, стимулює утворення гранулоцитів у червоному кістковому мозку.

На роль інгібіторів лейкопоезу претендують високомолекулярний інгібітор сироватки крові (ліпопротеїн), кейлони і лактоферин.

II. Збільшення переходу резервних лейкоцитів із червоного кісткового мозку в кров. Цьому сприяють інтерлейкін-1 і бактеріальні ендотоксини, що підвищують проникність стінки кровоносних судин червоного кісткового мозку.

26.2.8.Які особливості характерні для перерозподільного лейкоцитозу?

Перерозподільном називають лейкоцитоз, що виникає в результаті переходу лейкоцитів із пристінкового пулу в циркулюючий. Його особливостями є:

а) короткочасний характер зі швидким поверненням кількості лейкоцитів до норми після завершення дії причини; б) збереження нормального кількісного співвідношення різних видів лейкоцитів

(лейкоцитарна формула не міняється); в) відсутність дегенеративних змін лейкоцитів. Більшість форм фізіологічного

лейкоцитозу за механізмом свого розвитку є перерозподільними.

26.2.9.Наведіть приклади нейтрофільного, еозинофільного, базофільного, лімфоцитарного і моноцитарного лейкоцитозів.

Нейтрофільнш лейкоцитоз характерний для:

а) гнійно-запальних процесів, спричинених гноєтворними бактеріями (абсцеси, флегмони, сепсис); б) важкого кисневого голодування (велика гостра крововтрата, гострий гемоліз);

в) ендогенної інтоксикації (уремія).

Еозинофільний лейкоцитоз розвивається при:

а) алергічних реакціях І типу за класифікацією Кумбса і Джелла; б) гельмінтозах; в) хронічному мієлолейкозі.

Базофільний лейкоцитоз буває дуже рідко. Він може супроводжувати розвиток: а) хронічного мієлолейкозу; б) гемофілії;

в) хвороби Вакеза (поліцитемії).

Лімфоцитарний лейкоцитоз часто буває при:

а) гострих інфекційних захворюваннях (кашлюк, вірусний гепатит); б) деяких хронічних інфекційних хворобах (туберкульоз, сифіліс, бруцельоз); в) хронічному лімфолейкозі.

Моноцитарний лейкоцитоз характерний для:

а) хронічних інфекцій (туберкульоз, бруцельоз); б) інфекційного мононуклеозу;

в) інфекцій, збудниками яких є рикетсії та найпростіші (висипний тиф, малярія).

26.2.10.Що таке лейкопенія? Як класифікують лейкопенії?

Лейкопенія — це зменшення кількості лейкоцитів у периферичній крові нижче 4- 109/л. Лейкопенія часто виступає симптомом якого-небудь захворювання. Однак є нозологічні одиниці, при яких саме лейкопенія є основним проявом хвороби, вона по суті визначає картину недуги та всі інші симптоми.

Класифікація лейкопепій.

І. За походженням лейкопенії бувають набутими і спадково обумовленими. Набуті лейкопенії можуть виникати під впливом фізичних (іонізуюча радіація), хімічних (бензол, цитостатики, лікарські препарати), біологічних (віруси гепатиту, інфекційного мононуклеозу) та імунних факторів.

Прикладами спадкових лейкопеній є нейтропенія Костмана, спадкова нейтропе-нія аутосомно-домінантного типу, синдром "лінивих лейкоцитів", циклічна нейтропенія.

її. За видом лейкоцитів, кількість яких зменшена, виділяють:

а) нейтропенію; б) лімфопенію; в) еозинопенію.

III. За патогенезом розрізняють:

а) лейкопенії, обумовлені порушенням надходження лейкоцитів із червоного кісткового мозку в кров; б) лейкопенії, пов'язані зі скороченням часу перебування лейкоцитів у периферичній крові;

в) перерозподільні лейкопенії.

IV. Виділяють цілий ряд клініко-гематологічних синдромів, для яких лейкопенія є провідною ознакою. Серед них агранулоцитоз, гіпопластична анемія, геморагічна алейкія.

26.2.11. Які механізми можуть лежати в основі розвитку лейкопеній, пов'язаних з порушеннями надходження лейкоцитів із червоного кісткового мозку в кров?

1.Ушкодження кровотворних клітин. При цьому розвивається так

званамієлотоксична лейкопенія. Виділяють три основних механізми ушкодження кровотворних клітин:

а) цитолітичний. Пов'язаний з дією на клітини іонізуючої радіації, цитоста-тичних препаратів, імунних факторів (антитіл, Т-лімфоцитів) та ін. Ступінь ураження червоного кісткового мозку при цьому залежить від дози й тривалості дії зазначених факторів; б) антиметаболічний. У його основі лежить дія агентів, які втручаються в обмін

пуринових і піримідинових основ, порушуючи при цьому процеси поділу стовбурових клітин. За таким принципом діють деякі протипухлинні препарати й антибіотики (левоміцетин).

в) ідіосинкразичний. Реалізується при повторному введенні лікарських препаратів, чутливість організму до яких підвищена (ідіосинкразія). Найчастіше це препарати, що містять у своїй структурі бензольні кільця. У випадку ідіосинкразії немає зв'язку між імовірністю розвитку лейкопенії і дозою, а також тривалістю дії лікарських засобів.

2.Порушення мітозу - неефективний лейкопоез. Найчастіше його причиною є:

а) дефіцит необхідних для клітинного поділу речовин, зокрема вітаміну В12 і фолієвої кислоти; б) порушення регуляції мітозу — дефіцит лейкопоетинів.

3. Порушення дозрівання лейкоцитів. їхню основу можуть складати генетично обумовлені дефекти як самих кровотворних клітин (наприклад, нейтропенія Костмана), так і клітин "мікрооточення" (наприклад, лейкопенія у "сталевих" мишей лінії SL/SI/). При цьому дозрівання клітин крові досягає певної стадії

(наприклад, промієлоцитів) і зупиняється.

4= Порушення виходу лейкоцитів із червоного кісткового мозку в кров. Подібні порушення часто пов'язані з генетичними дефектами лейкоцитів, що порушують основні їхні функції й властивості (наприклад, рухливість). Прикладами можуть бути синдром "лінивих лейкоцитів ", нейтропенія "єменських євреїв ".

5. Зменшення плацдарму лейкопоезу. Має місце при заміщенні кровотворної тканини лейкозними клітинами, метастазами пухлин та ін.

26.2.12. Які механізми можуть лежати в основі розвитку лейкопеній, пов 'язаних зі скороченням часу перебування лейкоцитів у периферичній крові?

1. Деструкція (руйнування) лейкоцитів. Може бути обумовлена:

а) аутоімунними механізмами (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак); б) гаптеновими механізмами (амідопіринова гостра нейтропенія); в) гіперспленізмом (підвищенням фагоцитарної активності макрофагів селезінки).

2.Посилене використання лейкоцитів. Цьому передує прискорений вихід лейкоцитів із крові в тканини в умовах хронічного рецидивуючого запалення.

3.Посилене виведення лейкоцитів з організму. Виражена хронічна втрата

нейтрофілів спостерігається у курців: під час ранкового кашлю з мокротинням втрачається від 0,5 до 2-Ю8 гранулоцитів і 0,8 - 1,6-108 макрофагів.

26.2.13.Що таке агранулоцитоз?

Агранулоцитоз - це клініко-гематологічний синдром, що характеризується різким зменшенням вмісту нейтрофілів нижче 0,75-109/л при зменшенні загальної кількості лейкоцитів нижче 1'109/л.

В основі розвитку агранулоцитозу можуть лежати два механізми: а) мієлотоксичний — ураження червоного кісткового мозку;

б) імунний — руйнування клітин гранулоцитарного ряду антилейкоцитарними антитілами.

Агранулоцитоз супроводжується значним ослабленням реактивності організму у зв'язку з порушенням захисної функції лейкоцитів.

26.2.14.Що таке зміщення лейкоцитарної формули?

Зміщення лейкоцитарної формули (ядерне зміщення) - це порушення співвідношення між незрілими і зрілими формами нейтрофілів.

При дослідженні лейкограми встановлюють наявність ядерного зміщення нейтрофільних гранулоцитів уліво або вправо. Ця термінологія пов'язана з розташуванням незрілих нейтрофільних гранулоцитів (мієлоцитів, метамієлоцитів, паличкоядерних нейтрофілів) у лівій частині лейкоцитарної формули (формули Арнета й Шилінга), тимчасом як зрілі, сегментоядерні нейтрофіли умовно поставлені в крайнє праве положенні. Збільшення вмісту в крові молодих форм нейтрофільних гранулоцитів свідчить про ядерне зміщення вліво, переважання зрілих нейтрофілів з великою кількістю сегментів (5-6) на тлі зникнення більш молодих клітин - про ядерне зміщення вправо.

26.2.15.Які виділяють різновиди зміщення лейкоцитарної формули

вліво?

Розрізняють такі різновиди ядерного зміщення вліво.

1.Регенеративне зміщення є показником реактивної активації гранулоцитопоезу (на тлі помірного загального лейкоцитозу підвищений вміст паличкоядерних нейтрофілів та метамієлоцитів, можуть зустрічатися поодинокі мієлоцити).

2.Гіперрегенеративне зміщення відображає надмірну гіперплазію лейкопоетичної

тканини з порушенням дозрівання клітин і вираженим омолодженням складу крові. При цьому різко зростає число паличкоядерних гранулоцитів та метамієлоцитів, з'являються мієлоцити, промієлоцити; загальна кількість лейкоцитів може бути збільшена, незмінена і навіть знижена внаслідок того, що розвивається виснаження мієлоїдного паростка після попередньої активізації.

3.Дегенеративне зміщення свідчить про пригнічення й глибокі порушення лейкопоезу, коли на тлі загальної лейкопенії в лейкограмі збільшується число паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів з дегенеративними змінами в їхній цитоплазмі та ядрі при зменшенні кількості сегментоядерних форм і відсутності метамієлоцитів.

4.Регенеративно-дегенеративне зміщення спостерігається при гіперпродукції в червоному кістковому мозку патологічно змінених лейкоцитів і порушенні їх дозрівання. У цьому випадку виявляють лейкоцитоз, а в мазку крові зростає число паличкоядерних гранулоцитів, метамієлоцитів та мієлоцитів з ознаками дегенерації.

26.2.16.Які дегенеративні зміни можуть бути характерні для лейкоцитів в умовах патології?

Дегенеративні зміни лейкоцитів можуть виявляти себе анізоцитозом, наявністю в цитоплазмі вакуоль, токсигенної зернистості, включень типу тілець Князько-ва— Деле (базофільно забарвлені грудочки цитоплазми); великою азурофільною зернистістю; зникненням звичайної зернистості, пікнозом або набряканням ядра, його гіпер- і гіпосегментацією, а також невідповідністю ступеня дозрівання ядра й цитоплазми, каріорексисом, цитолізом.

Дегенеративні зміни найчастіше спостерігають у нейтрофільних гранулоцитах і моноцитах. Причиною їх виникнення є утворення лейкоцитів з порушеним обміном речовин, що й обумовлює структурні аномалії (при лейкозі, спадковій ензимопатії), а також ушкодження лейкоцитів у кровотворних органах і крові під впливом різноманітних патогенних факторів (бактерій, вірусів, антитіл).

26.2.17.Що таке гемобластози і лейкози?

Гемобластози — це пухлинні захворювання системи крові. Інакше кажучи,

це злоякісні пухлини, які ростуть із кровотворних клітин.

Залежно від того, чи уражується первинно червоний кістковий мозок, гемобластози поділяють на дві великі групи: лейкози і гемобластози, що мають первинну локалізацію поза червоним кістковим мозком. Найчастішим місцем локалізації останніх є лімфатичні вузли.

Лейкози - це злоякісні пухлини, що виникають із кровотворних клітин і первинно уражують червоний кістковий мозок.

26.2.18. Які існують докази того, що лейкози - це захворювання пухлинної природи?

1.При лейкозах, як і при злоякісних пухлинах, відбувається безмежний і нерегульо-ваний поділ клітин.

2.Лейкоз, як і будь-яка злоякісна пухлина, виникає з одної-єдиної первинно зміненої, трансформованої клітини. Усі лейкозні клітини, якими б різними вони не були, походять із однієї клітини.

3.Для лейкозів, як і для інших злоякісних пухлин, характерне явище анаплазії— поява морфологічних, біохімічних та інших властивостей, які наближають лейкозні клітини до ембріональних.

4.Для лейкозів, як і для інших злоякісних пухлин, характерна пухлинна прогресія, тобто набуття із часом лейкозними клітинами все більш і більш злоякісних властивостей.

5.Однаковість причин розвитку лейкозів і злоякісних пухлин. Одні й ті ж етіологічні фактори (фізичні, хімічні, біологічні) здатні викликати виникнення як лейкозів, так і інших злоякісних пухлин.

26.2.19.ЧИМ лейкози відрізняються від інших злоякісних пухлин?

1.У випадку лейкозу неможливо встановити первинну локалізацію пухлини, а отже, радикально видалити її вже на ранніх етапах розвитку.

2.Лейкози - це пухлини, які з самого початку метастазують. Лейкозні клітини легко проникають у кров і розносяться нею по всьому організмі. Вони заселяють все нові й нові ділянки, на яких виникають вторинні лейкозні інфільтрати.

3.Для лейкозів характерна системність ураження. У зв'язку з раннім метастазуванням уражується вся система крові: червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінка, печінка.

4.При лейкозах пригнічується нормальне кровотворення. Це пов'язано з витісненням нормальної кровотворної тканини лейкозними клітинами. З другого боку, має значення токсична дія продуктів лейкозних клітин на клітини гемопоезу.

5.Лейкози — це різновид пухлин, що вражають людину переважно в дитячому і молодому віці.

26.2.20.На які класи поділяють кровотворні клітини?

I клас — стовбурові поліпотентні клітини. Ці клітини дають початок усім клітинам крові.

II клас — частково детерміновані поліпотентні клітжи-попередники. Він складається з двох груп клітин: клітин-попередників лімфоцитарного ряду і клітин- по-передників мієлопоезу.

III клас — уніпотентні клітини-попередники. Клітини цього класу дають початок певному паростку крові. До них відносять клітини-попередники В-лімфоцитів, клітини-попередники Т-лімфоцитів, еритропоетинчутливі клітини, що утворюють колонії.

Клітини перших трьох класів неможливо розрізнити за допомогою відомих нині морфологічних і цитохімічних методів дослідження, тому їх об'єднують під загальною назвою - клітини, яких неможна морфологічно диференціювати.

IV клас — клітини, що проліферують. Клітини цього класу мають специфічні морфологічні й цитохімічні ознаки. До них належать бласти (плазмобласти, лімфобласти, монобласти, еритробласти, мегакаріобласти), проклітини (проплазмоцити, пролімфоцити, промієлоцити, пронормоцити, промегакаріоцити) і так звані цитні форми (мієлоцити, нормоцити, мегакаріоцити).

Уклас — клітини, що дозрівають. Ними є метамієлоцити, паличкоядерні гранулоцити, ретикулоцити. Загальна властивість цих клітин - втрата ними здатності до поділу.

VI клас — зрілі клітини крові.

26.2.21.Які кровотворні КЛІТИНИ можуть бути джерелом лейкозу?

Будь-яка пухлина може розвиватися тільки з тих клітин, що мають первісну

здатність до поділу. Не є винятком і лейкози.

Джерелом лейкозів можуть бути клітини І—IV класів, тобто клітини, здатні до проліферації. Клітини V і VI класів (ті, що дозрівають, і зрілі) трансформуватися в лейкозні не можуть, оскільки втратили структури, необхідні для здійснення клітинного поділу.

26.2.22. Як класифікують лейкози?

I. Залежно від особливостей патогенезу і пов'язаної з ними гематологічної картини лейкози поділяють на гострі й хронічні.

II. Залежно від того, які кровотворні клітини втягуються в пухлинний процес,

лейкози поділяють на лімфолейкози (уражується лімфоцитарний паросток), мієлолейкози (уражується гранулоцитарний паросток), еритромієлози та ін.

III. Залежно від вмісту лейкоцитів у периферичній крові лейкози бувають лейкемічними (виражений лейкоцитоз — від 20— 109/л до 100-109/л), сублейкемічними (помірний лейкоцитоз до 20-109/л), алейкемічними (вміст лейкоцитів не міняється), лейкопенічними (кількість лейкоцитів зменшується).

26.2.23.У чому полягає основна патогенетична відмінність між гострими і хронічними лейкозами?

Основною рисою патогенезу гострих лейкозів є те, що лейкозні клітини, набувши здатності до безмежного неконтрольованого росту, повністю втратили здатність дозрівати, тобто диференціюватися в наступні форми.

У той же час при хронічних лейкозах лейкозні клітини поряд зі здатністю до безмежного росту зберігають властивість дозрівати й давати наступні форми.

Таким чином, при гострих лейкозах пухлинні клітини тільки діляться і не дозрівають, при хронічних — діляться і дозрівають. З урахуванням цієї обставини гострі лейкози варто вважати більш злоякісним видом захворювання.

26.2.24.Які існують ВИДИ гострих лейкозів?

Джерелом гострих лейкозів можуть бути кровотворні клітини перших чотирьох класів.

Якщо лейкоз розвивається з клітин І—III класів, що не мають специфічних морфологічних і цитохімічних ознак, то такий лейкоз називають

недиферещійованим.

Якщо лейкоз розвивається з клітин IV класу, то за допомогою морфологічних і цитохімічних методів можна встановити клітину, від якої походить пухлина. Для цього використовують сім цитохімічних реакцій: 1) реакцію на пероксидазу; 2) реакцію із Суданом чорним (на ліпіди); 3) реакцію на кислу фосфатазу; 4) PASреакцію (на глікоген); 5) реакцію на а-нафтилацетатестеразу; 6) реакцію на хлорацетатестеразу; 7) реакцію на сульфатовані глікозаміноглікани.

Якщо джерелом лейкозних клітин є лімфобласт, то такий лейкоз називається

гострим лімфобластним, якщо мієлобласт — гострим мієлобластним, якщо монобласт — гострим монобластним і т. д.

26.2.25. Дайте характеристику картини крові при гострих лейкозах.

Для гострих лейкозів характерні алейкемічний і лейкопенічний варіанти перебігу. Як приклад розглянемо два види гострих лейкозів, що найчастіше зустрічаються: гострий мієлобластний і гострий лімфобластний.

Гострий мієлобластний лейкоз розвивається переважно у молодих людей і людей середнього віку. Назва лейкозу свідчить про те, що його джерелом є мієлобласт і що лейкозні клітини (мієлобласти) не здатні диференціюватися. Це визначає такі особливості картини крові (рис. 107; див. форзац).

1.Лейкозні мієлобласти постійно діляться і легко надходять у кров. Отже, у крові будуть виявлятися пухлинні клітини -мієлобласти.

2.Оскільки в червоному кістковому мозку зберігаються осередки нормального кровотворення, то вони будуть джерелом надходження у кров нормальних лейкоцитів, тобто тих, які мають бути в крові у нормі — метамієлоцитів,

паличкоядерних і сегментоядерних нейтрофілів.

3.У крові відсутні перехідні форми лейкоцитів від мієлобластів до тих клітин, які виявляються в крові у нормі, тобто немає промієлоцитів~і мієлоцитів. Таке явище отримало назву лейкемічного провалу (hiatus leucemicus). Відсутність у крові перехідних форм пояснюється тим, що лейкозні мієлобласти не здатні диференціюватися в зазначені клітини, а з другого боку, осередки нормального кровотворення не "випускають" у кров промієлоцитів і мієлоцитів (рис. 108).

Рис. 108. Походження "лейкемічного провалу" при гострому мієлобластному лейкозі

Гострий лімфооластнии лейкоз. Є типовим лейкозом дитячого віку. Лейкоз розвивається з лімфобласта. Пухлинні клітини втрачають здатність до дозрівання. Тому для картини крові будуть характерні лімфобласти (пухлинного походження), а також всі ті клітини, які мають бути в нормі (з осередків нормального кровотворення).

Картина червоного кісткового мозку при всіх гострих лейкозах має ряд особливостей. По-перше, у пунктаті кісткового мозку кількість бластних клітин значно зростає і перевищує 30 %. По-друге, лейкозні бластні клітини мають якісні відмінності, що є ознакою їх анаплазії.

26.2.26. Які існують ВИДИ хронічних лейкозів?

Хронічні лейкози розвиваються з кровотворних клітин IV класу.

Номенклатура хронічних лейкозів ґрунтується на тому, який тип клітин становить переважну більшість у популяції лейкозних клітин. Назва лейкозу вказує на паросток кровотворення, що виявився ураженим.

Виділяють хронічний мієлоцитарний лейкоз (хронічний мієлолейкоз), хронічний лімфоцитарний лейкоз (хронічний лімфолейкоз), хронічний моноцитарний лейкоз,

хронічний еритромієлоз. При цьому зазнають уражень відповідно

гранулоцитарний, лімфоцитарний, моноцитарний та еритроїдний паростки крові.

26.2.27.Дайте характеристику картини крові при хронічних лейкозах.

Для хронічних лейкозів найчастіше характерні лейкемічний і сублейкемічний варіанти перебігу.

Розглянемо два види хронічних лейкозів, що найчастіше бувають: хронічний мієлоцитарний і хронічний лімфоцитарний.

Хронічний мієлоцитарний лейкоз. Найбільш імовірним джерелом розвитку цього лейкозу є мієлобласти (іноді можуть бути промієлоцити і мієлоцити). Оскільки лейкоз хронічний, то це означає, що лейкозні мієлобласти зберігають здатність до диференціювання у наступні форми. Тому з лейкозної тканини червоного кісткового мозку в кров у великій кількості виходять всі клітини, які походять від мієлобластів, а саме промієлоцити, мієлоцити, метамієлоцити, паличкоядерні І сегментоядернг гранулоцити.

У червоному кістковому мозку переважають клітинні елементи мієлоїдного ряду. Жирова тканина повністю витісняється кровотворною (рис. 109; див. форзац). Хронічний лімфоцитарний лейкоз. Джерелом його розвитку елімфобласти, які зберегли здатність диференціюватися в наступні форми — пролімфоцити і лімфоцити, І Тому основна маса лейкозних клітин крові представлена лімфоцитами. їхня 1

кількість у лейкоцитарній формулі становить 80-90 %. Крім лейкозних лімфоцитів, у крові можуть виявлятися пролімфоцити і поодинокі лімфобласти. Характерною є поява так званих тіней Гумпрехта - напівзруйнованих ядер лімфоцитів, що утворюються як артефакт при готуванні мазків крові.

Лімфоцити лейкозного клону (В-лімфоцити) можуть продукувати імуноглобу-ліни однієї специфічності (моноклональні), однак при цьому пригнічується антитілоутворення іншими нормальними клонами В-лімфоцитів і поступово розвивається імунологічна недостатність.

У червоному кістковому мозку відбувається майже тотальне заміщення кровотворної тканини лімфоцитами (рис. ПО; див. форзац).

26.2.28.Дайте порівняльну характеристику картини крові при гострому мієлобластному і хронічному мієлоцитарному лейкозах.

1. При гострому мієлобластному лейкозі пухлинні клітини представлено лейкозними мієлобластами, у той час як при хронічному мієлолейкозі основну масу становлять похідні лейкозних мієлобластів: промієлоцити, мієлоцити, метамієлоцити, паличкоядерні і сегментоядерні клітини.

2. При гострому мієлобластному лейкозі виявляється феномен "лейкемічного провалу", у той час як при хронічному мієлолейкозі його немає - навпаки, у крові з'являються всі перехідні форми від мієлобласта до сегментоядерних гранулоцитів. 3. Хронічний мієлолейкоз на відміну від гострого мієлобластного характеризується гіперрегенеративним зміщенням лейкоцитарної формули вліво.

4. Для хронічного мієлолейкозу характерний гіперлейкоцитоз, тобто збільшення вмісту лейкоцитів крові понад 20109/л. У той же час при гострому мієлобластному лейкозі кількість лейкоцитів у периферичній крові або не міняється, або зменшується.

5. При хронічному мієлолейкозі часто виникає так звана базофільно-еозинофільна асоціація - збільшується частка базофілів і еозинофілів у периферичній крові.

26.2.29. Чи може гострий лейкоз із часом перейти в хронічний, і

навпаки, хронічний - у гострий?

Перехід гострих лейкозів у хронічні неможливий. Таке перетворення означало б, що лейкозні клітини, які втратили здатність до дозрівання, знову набули цю властивість. Нині немає даних про те, що такий перебіг подій можливий, хоча б принципово } з урахуванням відомих механізмів розвитку пухлин.

З другого боку, хронічний лейкоз із часом може трансформуватися в гострий. Це означає, що лейкозні клітини, які ще зберігали здатність до диференціювання, таку властивість втрачають. При цьому лейкоз із менш злоякісної перетворюється у більш злоякісну форму. Подібне явище по суті відображає пухлинну прогресію — загальну властивість усіх злоякісних пухлин.

Гематологічним проявом переходу хронічного лейкозу в гострий є так званий "бластний криз", коли в крові й червоному кістковому мозку різко зростає кількість бластних клітин, а в крові поступово зникають перехідні форми.

26.2.30.Які фактори можуть бути причиною розвитку лейкозів?

Причиною лейкозів можуть бути всі фактори, що здатні викликати розвиток злоякісних пухлин узагалі. Такими є:

1) фізичні фактори (іонізуюча радіація);

2) хімічні агенти (хімічні канцерогени);

3) фактори біологічного походження (онкогенні віруси).

26.2.31.Які існують докази того, що іонізуюча радіація може бути причиною лейкозів?

Перші докази було отримано після вивчення наслідків атомного бомбардування японських міст Хіросіми й Нагасакі в 1945 р.

Було показано, що частота лейкозів серед тих, що вижили після бомбардування, різко зросла через кілька років і досягла максимуму через 6—7 років, зберігаючись підвищеною ще 25 років.

Установлено, що частота лейкозів залежить від дози поглиненої радіації. В осіб, що перебували ближче до епіцентру вибуху, частота виникнення лейкозів була вища. Крім того, частота лейкозів залежить від виду іонізуючої радіації. Після опромінення нейтронами ріст числа лейкозів був значно вищий, ніж після у- опромінення.

Так, на Хіросіму скинули бомбу, вибух якої був джерелом нейтронів і у-випро- мінювання (уранова бомба), а на Нагасакі скинули плутонієву бомбу, після вибуху якої виділялося тільки у-випромінювання. У Хіросімі частота лейкозів істотно збільшилася вже при поглиненій дозі 0,5 Гр, у той час як у Нагасакі навіть при дозі 1 Гр частота лейкозів не зростала.

Нині всі ми є свідками й учасниками ще одного "експерименту" - чорнобильського. Отримана в ньому інформація, безумовно, розширить наші уявлення про роль іонізуючої радіації й зокрема радіонуклідів у виникненні лейкозів.

26.2.32.Що свідчить про роль хімічних агентів у виникненні лейкозів?

1. Індукція лейкозів у тварин (миші, щури, кури) за допомогою хімічних канцерогенів (поліциклічних ароматичних вуглеводнів, нітрозосполук).

2. Виникнення лейкозів у людей після тривалої інтоксикації бензолом і його похідними, після приймання цитостатичних засобів, що використовувалися з лікувальною метою.

26.2.33.Яке значення мають віруси у виникненні лейкозів?

У 1908 р. Елерман і Бат уперше отримали лейкоз у курей після введення їм безклітинних фільтратів лейкозних клітин. У 1950 р. Гросс аналогічним чином

індукував лейкоз у ссавців (дитинчат мишей). Ці експерименти довели значення вірусів у виникненні лейкозів.

Нині відомо багато вірусів, здатних викликати трансформацію кровотворних ! клітин у пухлинні. їх можна розділити на дві групи.

І. Онкогешіі віруси тварин. Викликають лейкози у різних видів тварин - птахів, мишей, щурів, кішок, мавп. Більшість з них належить до РНК-вмісних вірусів - ретровірусів. Залежно від характеру онкогенної дії їх поділяють на:

а) гостротрансформуючі віруси - викликають розвиток пухлин після короткого латентного періоду (віруси гострих лейкозів тварин). Ці віруси містять j у своїй структурі онкоген; б) повільнотрансформуючг віруси - викликають розвиток пухлин після тривалого

латентного періоду (віруси хронічних лімфолейкозів). Геном цих вірусів не містить онкогена.

її. Онкогенні віруси ЛЮДИІУІ. Сьогодні виявлено два таких віруси.

1.Вірус Епштейна—Барр: ДНК-вмісний вірус сімейства герпес-вірусів. Викликає розвиток лімфами Беркітта у дітей віком від 2 до 14 років у деяких країнах Центральної Африки. Лімфома Беркітта не є в буквальному значенні слова лейкозом, оскільки протікає без первинного ураження червоного кісткового мозку. Джерелом цієї пухлини є підщелепні лімфатичні вузли. Пухлина росте дуже швидко, збільшуючись у масі в 2 рази через кожні 2 дні. Через 6-12 тижнів дитина гине.

2.Вірус Т-клітинної лімфоми—лейкемії людини. Є ретровірусом, належить до так званих Т-лімфотропних вірусів (HTLV-вірусів). Викликає розвиток Т-клітинного лейкозу в Японії, країнах басейну Карибського моря, у Південній Америці, на Алясці. За своїми властивостями подібний до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), що викликає СНІД.

26.2.34.Які факти свідчать про роль спадкового фактора в розвитку лейкозів?

1.У людей із хромосомними хворобами істотно збільшується частота виникнення лейкозів, Так, в осіб з хворобою Дауна (трисомія по 21-й хромосомі) частота розвитку гострих лейкозів зростає в 18-20 разів. Таку ж закономірність виявлено й серед хворих на синдроми Клайнфельтера, Шерешевського-Тернера, Фанконі.

2.Майже при всіх видах лейкозів у пухлинних клітинах виявляють ознаки хромосомних аберацій: делеція, транслокація, інверсія. Дуже характерною ознакою хронічного мієлолейкозу є поява так званої "філадельфійської" хромосоми (вона виявляється у 92 % хворих з даним видом лейкозу). Ця хромосома являє собою одну з 22-ї пари хромосом, у якої відбулася делеція приблизно половини довгого плеча. Дуже часто цей фрагмент приєднується до 9-ї хромосоми.

3.Неодноразово в літературі описано випадки так званої сімейної форми хронічних лейкозів.

4.Виведено чисті лінії тварин (мишей), у яких спостерігається висока вразливість спонтанними лейкозами.

26.2.35.Як впливають на виникнення лейкозів імунні фактори?

Показано, що виникненню лейкозів сприяють стани імунологічної недостатності. Так, при спадково обумовлених імунодефіцитних станах, пов'язаних з ураженням В- і Т-лімфоцитів (синдроми Брутона, Луї-Барр, Віскотта-Олдрича), значно зростає частота розвитку гострого лімфобластного лейкозу й лімфосарком.

Застосування цитостатиків, що викликають розвиток імунодепресивного стану