Рівні «вигорання»

Компоненти «вигорання»	Низький рівень	Середній рівень	Високий рівень
Деперсоналізація	1-2,99	3-4,99	5 і вище
Особиста задоволеність	5 і вище	3-4,99	1-2,99
Емоційне виснаження	1-2,99	3-4,99	5 і вище

Методика 5. Методика «Дослідження синдрому «вигорання»

Інструкція. Навпроти кожного висловлювання поставте, будь ласка, 1 бал, як­що Ви згодні з твердженням, або 0 — якщо не згодні.

Текст опитувальника

1. Чи знижується ефективність Вашої роботи?

2. Чи втратили Ви частину ініціативи на роботі?

3. Чи втратили Ви інтерес до роботи?

4. Чи посилився Ваш стрес па роботі?

5. Чи відчуваєте Ви втому або зниження темпу роботи?

6. Вас турбує, головний біль?

7. Вас турбують болі в животі?

8. Ви втратили вагу?

9. У Вас проблеми зі сном?

10. Ваше дихання стало уривчастим?

11. У Вас часто змінюється настрій?

12. Вас легко розгнівати?

13. Ви легко піддаєтесь фрустрації?

14. Ви стали більш підозрілим, ніж зазвичай?

15. Ви відчуваєте себе більш безпорадним, ніж завжди?

16. Ви вживаєте забагато ліків, що виливають на настрій (транквілізатори, ал­коголь тощо)?

17. Ви стали менш гнучким?

18. Ви стали більш критично ставитися до особистої компетентності і до компе­тентності інших?

19. Ви працюєте більше, а відчуваєте, то зробили менше?

20. Ви частково втратили почуття гумору?

Обробка та інтерпретація результатів

Підрахуйте, будь ласка, загальний бал «вигорання» та оцінить рівень розвит­ку цього синдрому за наведеною нижче таблицею. (Обробка даних запропонована авторами навчального посібника).

Рівні «вигорання»

	Низький рівень	Середній рівень	Високий рівень
«Вигорання»	0-7	8-14	15-20

Індивідуальна та групова програми для профілактики і подолання синдрому «професійного вигорання» в організаціях

1. У процесі розробки та реалізації корекційно-розвивального компонента тех­нології попередження і подолання синдрому «професійного вигорання» в органі­заціях необхідно враховувати низку наступних теоретичних положень, які роз­кривають природу професійного стресу та синдрому «професійного вигорання».

2. Згідно з цими положеннями професійний стрес є реакцією па професійну си­туацію, яка сприймається з прикрістю та образою, що виявляється в емоційному та психічному реагуванні.

3. За своєю структурою професійний стрес є комбінацією стресора і стресової реактивності. Стрєсори — це фактори, здатні потенційно викликати стресову ре­акцію. Стресова реактивність є зміною фізіологічного стану організму (збіль­шення напруження м'язів, посилення серцебиття, підвищення артеріального тис­ку, збільшення потовиділення, підвищення рівня холестерину в крові, соляної кис­лоти в шлунку тощо).

4. Модель професійного стресу має такі основні складові:

• професійна ситуація (послідовно або несподівано виводить людину зі стану рівноваги);

• сприйняття професійної ситуації як стресової (такої, що викликає стурбо­ваність);

• емоційне збудження (страх, гнів, відчуття загрози, стан потрясіння тощо) як реакція на події, що примушують страждати;

• фізіологічне збудження (підвищення артеріального тиску, напруження м'я­зів, пониження ефективності імунної системи тощо);

• наслідки (занедужання, хвороби, зниження продуктивності праці, міжособистісні конфлікти тощо).

5-. «Професійне вигорання» особистості є результатом хронічного професійно­го стресу. Отже, аналізуючи його природу, варто насамперед виходити з базових понять, які стосуються професійного стресу, та враховувати певні специфічні особливості цього явища [18].

6. Управління професійним стресом та синдромом «професійного вигорання» — це можливість використання особистістю наявних важелів управління, не покладаючи їх на інших людей або обставини.

Важливою складовою комплексної моделі управління стресом є втручання — встановлення особистістю бар'єрів (за допомогою спеціальних прийомів) на всіх фазах розгортання стресу з мстою протидії йому. Основна мета втручання полягає в тому, щоб попередити негативні наслідки, які можуть викликати стрес-фактори. Когнітивна оцінка ситуації, вибіркове сприйняття, релаксація, фізичні вправи є основними бар'єрами, які може виставити особистість на певних фазах перебігу стресу.

7. На думку авторів, можна виділити дві основні форми спеціальних програм для профілактики та подолання синдрому «професійного вигорання» в організаціях:

• індивідуальні програми — програми, які використовуються на рівні однієї осо­бистості. Ці технології можуть реалізовуватися окремими менеджерами або пра­цівниками організацій самостійно або за допомогою організаційних психологів;

• групові програми — технології, які використовуються на рівні організації. Вони можуть реалізовуватися організаційними психологами для роботи з ор­ганізацією в цілому, окремими ЇЇ підрозділами. Розглянемо послідовно кожну індивідуальну та групову програми.