МВ Сем_ІС

Семінарське заняття № 8

Тема. Інформаційні технології та засоби передачі інформації

Мета: сформувати знання про сучасні інформаційні технології та засоби передачі даних; визначити основні етапи розвитку інформаційно-

комунікаційних технологій; охарактеризувати базові складові інформаційних технологій та тенденції їх розвитку.

План заняття

1.Поняття інформаційних технологій.

2.Етапи розвитку інформаційних технологій.

3.Базові складові інформаційних технологій.

4.Тенденції розвитку інформаційних технологій.

Короткі теоретичні відомості

Слово «технологія» є грецького походження від двох складових: «logos» – поняття, вчення, «techne» − мистецтво, майстерність, уміння,

процес. Під процесом потрібно розуміти певну сукупність дій, які скеровані на досягнення поставленої мети. Процес повинен визначатися вибраною стратегією і реалізуватися за допомогою сукупності різних засобів і методів.

Під технологією матеріального виробництва розуміють процес, який визначається сукупністю засобів і методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини або матеріалу. Технологія змінює якість або первинний стан матерії з метою отримання матеріального продукту.

Метою технології матеріального виробництва є випуск продукції, що задовольняє потреби людини або системи.

Інформація є одним з найцінніших ресурсів суспільства, поруч з традиційними матеріальними видами ресурсів таким як : нафта, метал,

корисні копалини тощо, тому процес переробки інформації, подібно до процесів переробки матеріальних ресурсів, можна сприймати як технологію.

Інформаційна технологія передбачає вміння грамотно працювати з інформацією і обчислювальною технікою.

21

Інформаційна технологія – процес, що використовує сукупність засобів і методів збору, отримання, накопичення, зберігання, обробки, аналізу та передачі даних (первинної інформації) в організаційній структурі з використанням засобів обчислювальної техніки для отримання інформації нової якості про стан об’єкта, процесу або явища (інформаційного продукту).

Метою інформаційної технології є виробництво інформації для її аналізу та прийняття рішення для виконання певної дії.

Якщо застосовувати різні технології до одного матеріального ресурсу,

можна отримати різні вироби, продукти. Це буде справедливим і для технології переробки інформації.

Етапи розвитку інформаційних технологій:

- перший етап (до другої половини XIX ст.). «Ручна» інформаційна технологія, інструментарій якої складали: перо, чорнильниця, книга.

Комунікації здійснювалися в ручний спосіб або через пошту листів, пакетів,

депеш. Основною метою було подання інформації в потрібній формі;

-другий етап (з кінця XIX ст.). «Механічна» технологія, інструментарій якої складали: друкарська машинка, телефон, диктофон і пошта, що оснащена більш довершеними засобами доставки. Основною метою було подання інформації в потрібній формі більш зручними засобами;

-третій етап (40–60 рр. XX ст.). «Електрична» технологія,

інструментарій якої складали: великі ЕОМ і відповідне програмне забезпечення, електричні друкарські машинки, ксерокси, портативні диктофони. Акценти в інформаційній технології починають зміщатися з форми представлення інформації на формування її змісту;

- четвертий етап (з початку 70-х рр.). «Електронна» технологія,

основним інструментарієм якої стають великі ЕОМ та інформаційно-

обчислювальні системи, оснащені широким спектром базових і спеціалізованих програмних комплексів. Центр технології зміщується на формування змістовної сторони інформації для управлінського середовища різних сфер суспільного життя;

22

- п’ятий етап (з середини 80-х рр.). «Комп’ютерна» («нова») технологія,

основним інструментарієм якої є персональний комп’ютер з широким спектром стандартних програмних продуктів різного призначення. На цьому етапі відбувається процес персоналізації обчислювальних систем і широке використання телекомунікацій. У зв’язку з переходом на мікропроцесорну базу істотних змін зазнають і технічні засоби побутового, культурного та іншого призначень. Починають широко використовуватися в різних галузях глобальні та локальні комп’ютерні мережі.

Базові складові інформаційних технологій:

•технічне забезпечення;

•програмне забезпечення;

•інформаційне забезпечення;

•методичне й організаційне забезпечення.

Завдання до теми

1.Написати реферат (теми 29, 47, 57).

2.Охарактеризуйте тенденції розвитку інформаційних технологій.

Контрольні питання

1.Визначте основні властивості інформаційних технологій.

2.Назвіть основні класифікаційні ознаки для інформаційних технологій.

3.Наведіть основні характеристики поколінь ЕОМ.

Література: [4, с.11–200; 10, с.11–185; 72, с.5–149; 79; 82, с.14–180].

Семінарське заняття № 9 Тема. Нормативно-правова основа інформаційного суспільства

Мета: сформувати знання про нормативно-правову базу щодо

розбудови інформаційного суспільства в Україні та світі; охарактеризувати

правові відносини в інформаційному суспільстві.

План заняття

1.Нормативні документи, що регламентують розвиток ІС в Україні.

2.Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства.

23

3.Паризький меморандум щодо взаєморозуміння інформаційного суспільства.

4.Права людини в інформаційному суспільстві.

Короткі теоретичні відомості

Орієнтація України на створення інформаційного суспільства й інтеграцію до європейського інформаційного суспільства вперше була передбачена Стратегією інтеграції України до ЄС, уперше ухваленою 1998 р.

Цей документ вимагав дотримання Україною нових вимог ЄС до сфери інформаційної політики й інформаційної безпеки. Уже тоді було зрозуміло,

що Українська держава не увійде до світового та європейського інформаційного простору на рівноправній основі без інтенсивного запровадження в усі сфери життя ІКТ, істотної перебудови системи державної інформаційної політики, необхідності зміцнювати прямі й зворотні зв’язки між владними структурами та суспільством, вирішення проблем ефективного розвитку національної інформаційної інфраструктури,

створення інформаційно-аналітичних систем органів державної влади,

прискорення процесів модернізації матеріально-технічної бази, надійного захисту інформаційних ресурсів.

Нині сфери ІКТ і розвитку інформаційного суспільства регулюються такими базовими законами України: «Про Концепцію Національної програми інформатизації»; «Про Національну програму інформатизації»; «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007–2015 роки»; «Про електронні документи та електронний документообіг»; «Про електронний цифровий підпис»; «Про захист персональних даних».

На жаль, в Україні пригальмувалося прийняття Закону «Про доступ до публічної інформації», який є аналогом американського «Про свободу інформації», що міг би стати важливим базисним елементом розбудови ефективного та дієвого електронного урядування.

Центральним галузевим нормативно-правовим актом, який за відсутності більш фундаментального документа можна назвати тимчасовою

24

національною стратегією побудови інформаційного суспільства, є Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (від 09. 01. 2007 р. № 537–V), на основі якого уряд прийняв відповідний план втілення його в життя.

Основні сфери правового регулювання інформаційних правовідносин :

-визначення та правове закріплення провідних напрямів і методів державної політики у сфері вибору мов спілкування;

-правове регулювання суспільних відносин у сфері засобів масової інформації (преса, видавнича справа, радіо, телебачення, комп’ютерні масмедіа, інтернет-технології тощо);

-права на інформацію;

-державні інформаційні системи та мережі;

-доступ до інформації;

-правове та технічне забезпечення регулювання захисту інформації;

-реалізація конституційних прав осіб на режим доступу до персональних даних інформації про громадян та їх спільності (організації) за умов інформатизації державних органів управління;

-державно-правове сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, технологій з пріоритетами для вітчизняних виробників інформаційної продукції, засобів, технологій;

-формування та використання національних інформаційних ресурсів, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, поширення та надання споживачам інформації.

Завдання до теми

1.Написати реферат (теми 25–28).

2.Охарактеризуйте сфери правового регулювання інформаційних правовідносин.

Контрольні питання

1.Назвіть основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні.

25

2.Які заходи щодо розвитку інформаційного суспільства передбачені Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015»?

3.Назвіть ключові принципи та підходи у розбудові інформаційного суспільства, задекларовані в «Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства» 2000 р.

Література: [8, с.12–156; 11; 19, с.5–132; 31, с.4–345; 49; 60; 61; 62].

Семінарське заняття № 10

Тема. ЮНЕСКО та концепція розвитку суспільства знань

Мета: сформувати знання про роль ЮНЕСКО у розбудові суспільств,

заснованих на знаннях; визначити місце питання про розбудову інформаційного суспільства у міжнародній політиці; розкрити сутність і можливості процесу гуманізації глобалізації.

План заняття

1.Розвиток інформаційного суспільства як чинник міжнародної політики.

2.ЮНЕСКО та гуманізація процесу глобалізації.

3.Формування концепції суспільств, основаних на знаннях.

4.Основні положення концепції ЮНЕСКО про розвиток суспільних знань.

Короткі теоретичні відомості

Проблеми створення інформаційного суспільства почали обговорюватися в середині 1990-х рр. на нарадах, організованих Радою Європи, Європейською Комісією, ЮНЕСКО та багатьма іншими міжнародними та міжурядовими організаціями. 1998 р. Міжнародний союз електрозв’язку (ITU) виступив з пропозицією, адресованою Організаційному комітету Організації Об’єднаних Націй, про проведення під егідою ООН Всесвітнього Саміту з інформаційного суспільства (WSIS). Наступного року в ООН було ухвалено позитивне рішення, і почалася підготовка Саміту.

Таким чином, уперше обговорення питань формування інформаційного суспільства були винесені на рівень голів держав-членів ООН. Інша відмінна

26

риса Саміту полягала в тому, що до процесу його підготовки і до участі в самому саміті були залучені представники комерційного та неурядового секторів суспільства. Проведення Саміту було заплановане в два етапи.

Перший – у грудні 2003 р. в Женеві, інший – у листопаді 2005 р. в Тунісі.

Паралельно з консультаціями в рамках ООН здійснювалася аналогічна діяльність у рамках Групи Восьми (G8), яка завершилася підписанням 2000

р. «Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства». Окінавська хартія є рамковим документом, у якому лідери держав, що входять у

«Вісімку», позначили готовність до реалізації у своїх країнах програм,

направлених на розвиток інформаційного суспільства та ліквідації інформаційної нерівності (так званого «цифрового розриву»).

2002 р. почалося широке обговорення проектів двох основних документів Всесвітнього Саміту: «Декларації принципів» і «Плану дій», які були прийняті 2003 р. на Женевському Саміті. «Декларація принципів» носить узагальнений і консолідований характер і визначає загальний вектор безлічі концептуальних уявлень і політичних устремлінь представників різних країн. Документ у повному розумінні може бути віднесений до основоположних, оскільки на сьогоднішній день відображає сукупність філософських, соціально-політичних, соціологічних, культурологічних і технологічних уявлень про прийдешнє суспільство.

«План дій» є достатньо конкретним документом і включає орієнтовні показники застосування інформаційно-комунікаційних технологій у країнах-

учасниках Саміту до 2015 р., які можуть коригуватися з урахуванням національної специфіки. Серед оцінок «Плану дій», що прозвучали були діаметрально протилежні: від затвердження неможливості досягти встановлених показників до зазначеного року, до пропозиції скоротити встановлені терміни до п’яти років. Дане різночитання ясно підводить до розуміння однієї з головних проблем, що прозвучали на Саміті: проблеми створення рівних можливостей для розвитку та застосування інформаційних

27

технологій в усьому світі або необхідності подолання наявної або, що навіть розширюється, інформаційної нерівності.

Значним внеском ЮНЕСКО у Всесвітній саміт явилося вироблення концепції «суспільств, заснованих на знаннях». Прихильність цієї міжнародної організації ідеї створення суспільств, заснованих на знаннях,

була схвалена учасниками міністерського круглого столу з назвою «До суспільств, заснованих на знаннях», проведеного під час Генеральної конференції ЮНЕСКО в жовтні 2003 року. Потім відбувся симпозіум

«Створення суспільств, заснованих на знаннях, – від бачення до дії»,

організований ЮНЕСКО під час Всесвітнього саміту в Женеві у грудні 2003

року.

Визнаючи тісний зв’язок між знанням і розвитком, лідери, що брали участь у цих двох заходах ЮНЕСКО, підкреслили, що створення суспільств,

заснованих на знаннях, має визначальне значення для поліпшення якості життя, зміцнення соціальних зв’язків на основі поваги до різноманітності та зміцнення економік різних суспільств.

У документах ЮНЕСКО підкреслюється, що створення суспільств,

заснованих на знаннях, відкриває шлях до гуманізації процесу глобалізації.

Упродовж своєї участі в процесі підготовки двох етапів Усесвітнього саміту ЮНЕСКО постійно підкреслювала значення чотирьох ключових принципів,

на яких мають базуватися суспільства, засновані на знаннях:

–свобода висловлювання думок;

–якісна освіта для всіх;

–універсальний доступ до знань та інформації;

–повага до культурної та мовної різноманітності.

У «Декларації принципів» і «Плані дій», прийнятих на женевському етапі Всесвітнього саміту, зазначено пріоритети, які ЮНЕСКО позначила як основи своєї діяльності.

28

У доповіді ЮНЕСКО «До суспільств знання» формулюються

основоположні позиції моделі суспільств знання («три стовпи суспільства

знання»):

–більш справедлива оцінка знань для ліквідації наявних видів нерівності («існуючих розривів»);

–ширша участь усіх зацікавлених сил у розв’язанні питання доступу до

знань;

–успішніша інтеграція політичних дій у сфері знання й інновацій.

Для підвищення ефективності необхідної політики автори формулюють

низку рекомендацій:

–збільшувати інвестиції в якісну освіту для всіх і забезпечення рівних можливостей;

–збільшувати кількість точок загального доступу до інформаційних і комунікаційних технологій;

–сприяти забезпеченню загальнодоступності знання через музеї,

бібліотеки, інститути, дослідницькі центри;

–підсилювати спільність використання наукових знань;

–активізувати сумісне використання знань у галузі охорони навколишнього середовища з метою стійкого розвитку;

–надавати пріоритетне значення мовному різноманіттю;

–прагнути через сертифікацію до гарантії якості знань доступних і одержуваних в Інтернеті;

–укріплювати «цифрову солідарність» і партнерство для подолання

«цифрового розриву»;

–особливу увагу приділяти подоланню нерівності жінок як одержувачів знання;

–прагнути оцінювати рівень знань комплексними,

недискримінаційними критеріями, адекватними цілями та

пріоритетами суспільних знань.

29

Завдання до теми

1.Написати реферат (теми 23, 24, 41, 45, 46, 54, 55, 60).

2.Охарактеризуйте «Декларацію принципів» і «План дій», які було прийнято 2003 р. на Женевському Саміті з інформаційного суспільства

(WSIS).

Контрольні питання

1.Охарактеризуйте ключові принципи, на яких мають базуватися суспільства, засновані на знаннях.

2.Які проблеми розглядалися на міжнародній конференції «Свобода вираження в кіберпросторі» (Париж, лютий 2005р.)?

3.Охарактеризуйте «три стовпи суспільства знань», задекларовані ЮНЕСКО.

Література: [25; 26; 32, с.3–229; 37; 40; 64; 66; 77; 81].

Семінарське заняття № 11

Тема. Соціально-економічні проблеми розвитку інформаційного

суспільства

Мета: сформувати знання про економічний базис суспільства нового типу; визначити місце людського потенціалу в інноваційній економіці;

охарактеризувати чинники, що впливають на економічний розвиток країн в умовах інформаційного суспільства.

План заняття

1.Економічна діяльність суспільства нового типу.

2.Основні означення «економіки знань».

3.Інноваційна економіка.

4.Інтелектуальний капітал.

Короткі теоретичні відомості

В інформаційному суспільстві основою економічної діяльності виступає виробництво та застосування інформації, а обмежуючим чинником

– знання, в той час як в індустріальну епоху економічна діяльність орієнтувалася переважно на матеріальне виробництво, а обмежуючим

30