Етнологічний доробок і.Я.Франка

Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухавсь я.

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

…Праця ввела мене в тайники темні,

Відки пісень б¢є чарівна нора,

Нею дива прояснилися земні,

Загадка нужди людської стара…

Очевидно, заряд любові до народної творчості поет отримав у родині, всотав з молоком матері повагу до своєї малої батьківщини, ніколи не зрікся свого бойківського роду. І. Франко присвятив етнографії бойків кілька праць, у бойківському фольклорі черпав теми для своїх творів.

Бойківщина подарувала світові таких велетнів культури, як ректор Болонського університету, поет і гуманіст доби Відродження Юрій Котермак (Дрогобич), гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. І.Франко у своїй повісті “Захар Беркут” блискуче зобразив мужність і волелюбність бойків, які в горах Тухольщини зупинили степовиків-монголів.

З ранньої молодості І.Я.Франко захопився етнографією і фольклористикою. Ще в гімназії записав з уст народу сотні народних пісень, казок, прислів'їв і т. п. Франкова збірка галицько-української пареміографії, охоплює близько 15 000 зразків усної народної творчості. Свій фольклорний та етнологічний доробок вчений оприлюднював і у польських і в українських часописах.

Фольклор, міфологія, демонологія, етнологія, етнографія, краєзнавство – за всі ці наукові галузі брався Іван Франко не як аматор, а як фахівець. Ось лише не повний перелік його праць з фольклористики, етнології та етнографії.

Цикл праць по звичаєвому праву Галичини та Буковини, збірка весільних пісень та обрядів, цикл статей про галицьке краєзнавство, розвідки про українське килимарство і писанкарство, статті з етнографії Бойківщини.

Можливо І.Я.Франко один із перших в Україні започаткував гендерні студії. Його праця “Жіноча неволя в галицько-руських народних піснях” відкриває нову сторінку у розвитку української етнології і ставить її на один рівень з європейською.

І.Я.Франко був також відомим організатором етнографічної науки. Йому доводилось працювати секретарем і кореспондентом етнографічних виставок. Блискучу лекцію «Найновіші напрямки в народознавстві», проголошену вченим на відкритті зібрання народознавчого товариства у Львові у 1895 р., можна вважати програмною для багатьох поколінь українських етнологів. В ній Франко поставив українську етнологію в загальноєвропейський контекст, а намічені ним напрями етнологічних досліджень в Україні ще й сьогодні далеко не вичерпані.

Отже, від бойківської ідентичності до загальноукраїнської, від української до європейської і світової – цей духовний шлях великого мислителя мусить бути орієнтиром для нас з вами.

Народна творчість та етнографія. – 2004. - № 5.

Етнографічні дослідження на кафедрі етнології та українознавства кну ім.Тараса шевченка

Валентина Борисенко, Марина Гримич

Напередодні здобуття Україною незалежності етнологія як наука існувала лише в одному дисциплінарному прояві, а саме етнографічному. У радянські часи в цій науковій галузі працювали два-три десятки дослідників (переважно в Києві і Львові) у двох класичних етнографічних напрямах: матеріальна та духовна культура українців. Варто визнати, що тут було зроблено чимало, проте усі серйозні теоретичні аспекти етнології (теорія етносу й етнічних процесів, проблеми етнічної історії, міжетнічної конфліктології тощо) зосереджувалися в установах Москви та Ленінграда.

Після проголошення в Україні незалежності перед дослідниками різних поколінь і дисциплін гуманітарного напрямку постала серйозна проблема переорієнтації наукових досліджень, зміни методологічних та методичних принципів наукового пізнання світу, оновлення джерельної бази тощо. За розв'язання цих проблем в етнології взявся Київський національний університет імені Тараса Шевченка. На історичному факультеті з ініціативи тодішнього декана проф. А. Г. Слюсаренка та за активної участі проф. В. Ф. Колесника у червні 1995 р. була створена кафедра етнології та краєзнавства. Вирішальна роль у розбудові кафедри належить доктору історичних наук, проф. В. К. Борисенко, що завідувала нею з 1995 до 2002 р.

Окрім величезної навчально-методичної роботи, зокрема з розробки нових нормативних та спеціальних курсів, доктор історичних наук В. К. Борисенко розпочала широку наукову та організаційну роботу по створенню нової етнологічної школи в Україні на нових методологічних засадах. На той час вона була вже досвідченим науковцем, зокрема в галузі весільної обрядовості, і почала активно гуртувати навколо себе молодих талановитих дослідників, навчати їх принципам наукової роботи з першоджерелами та методикою польових досліджень. Паралельно вона продовжувала свої наукові дослідження з таких напрямів: весільна обрядовість, історія української етнології, регіональна етнологія¹, усна історія народу тощо.

Так, зокрема, в колективній монографії "Холмщина та Підляшшя" завідувач кафедри етнології та краєзнавства виступила керівником проекту, упорядником і автором кількох наукових розвідок з проблем етнографічного вивчення українців Холмщини та Підляшшя, господарської діяльності холмщан та підляшан, народного харчування та обрядів життєвого циклу².

В. К. Борисенко розпочала в етнології надзвичайно актуальну в світлі переосмислення уроків історії тему - Голодомор 1932-1933 років в Україні. Нею була розроблена програма-питальник і силами студентів зібрано понад 1500 свідчень з усної історії українського народу, який дає можливість по-новому осмислити цю трагедію в історії України. Цій темі дослідниця присвятила кілька публікацій³ і ряд виступів на міжнародних конференціях.

У ряді статей В. Борисенко розглядає проблеми сучасного міфотворення навколо етнічних процесів в Україні⁴.

Етнічна специфіка традиційної культури висвітлена В. Борисенко у багатьох статтях та в розділі колективної монографії "Українці"⁵.

Кафедра етнології та краєзнавства багато зробила для популяризації української народної культури. За останні 9 років опубліковано кілька десятків матеріалів у газетах, популярних журналах, де розкриваються не лише класичні етнографічні теми щодо звичаїв та обрядів українського народу, а й такі злободенні теми як збереження національної ідентичності, культури, самосвідомості; уроки історії.

На кафедрі досліджують діяльність окремих вчених першої половини ХХ ст., відкрито ряд незаслужено забутих імен дослідників, яких спіткала сумна доля - репресії, розстріли, еміграція. Зокрема, про етнологів О. Алешо, Н. Загладу, Л. Шульгину та інших6.

Проф. В. Борисенко на основі розробленого нею спецкурсу для етнологів "Святково-обрядова культура українців" підготувала навчальний посібник, в якому використано унікальний етнографічний матеріал, зібраний автором під час експедицій у більш, як 500 населених пунктах України⁷.

Вагомим внеском проф. Борисенко В. К. є вивчення етнокультури українців українсько-польського порубіжжя. З цієї проблеми вона написала цілий ряд статей, які вийшли в зарубіжних виданнях, зокрема, в Польщі⁸, та у виданні Союзу Українок Америки у Сполучених Штатах Америки⁹. Її досить ґрунтовне дослідження вміщено і в серії "Народи і культури", що виходить в Росії¹⁰. У співпраці з науковцями Фінляндії нею видано працю українського художника Юрія Павловича з вивчення культури фінів¹¹. Нею ж виголошені були наукові доповіді у Варшаві (Польща), Празі (Чехія), Бібліотеці Конгресу США (м. Вашінгтон)¹².

Чимало зроблено і в справі організації наукової діяльності кафедри. На кафедрі у 1999 р. засновано науковий збірник "Етнічна історія народів Європи" (К., 1999-2003, №1-15). На сторінках збірника опубліковані її ж статті з актуальних проблем сучасності¹³.

Викладачі кафедри - автори численних статей до Енциклопедії Сучасної України¹⁴. Викладацький склад кафедри етнології та краєзнавства - 5 кандидатів наук, доцентів, 12 аспірантів.

М. В. Гримич очолює кафедру етнології та краєзнавства з 2002 р. У коло її наукових інтересів входять такі напрями етнологічної науки, як когнітивна антропологія (вивчення традиційної моделі світу та системи цінностей), історична етнологія, звичаєве право, соціальна антропологія. Так, її перша монографія на основі великого архівного матеріалу розкриває основні категорії народної філософії українців: світоглядну модель світу, часово-просторові відчуття українців (народний хронотоп), уявлення про сакральне, стереотип етнічного героя, проблему народного християнства¹⁵. У цій та інших працях вона також порушила окремі питання української етнопсихології¹⁶.

Ряд статей М. Гримич розкривають соціо-антропологічні аспекти укладу традиційного українського суспільства, зокрема, системи спорідненості¹⁷, статево-вікової стратифікації¹⁸. Дослідниця працює в галузі звичаєвого права. Їй належить історіографічна розробка проблеми¹⁹, розгляд теоретичних питань, пов'язаних із звичаєм²⁰, аналіз конкретних юридичних та економічних звичаїв²¹. М. В. Гримич написала докторську дисертацію на тему "Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ ст."

Вона також працює над теоретичною розробкою питань етнічних процесів, міжетнічної комунікації та конфліктології²² та підготовкою наукового видання "Українські думи" у межах спільного проекту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Гарвардського університету (США) та Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України.

М. В. Гримич - співавтор посібника з української мови для іноземців (початковий рівень), базованого на комунікативній методиці²³.

Кафедра здійснила етнографічні експедиції в різні регіони України, результати яких публікувалися в університетських наукових виданнях²⁴.

Кандидат історичних наук, доцент М. Хоменко працює на кафедрі від дня її заснування. Викладання ним теоретичних етнологічних дисциплін значною мірою базуються на результатах науково-дослідницької роботи автора. До кола його наукових інтересів входять проблеми теорії етносу, етнічності та етнічних процесів²⁵. Вченим аналізуються спроби тлумачення окремих сучасних, переважно російських, дослідників-нігілістів категорії "етнос" і до теорії етносу взагалі, їхнє прагнення підмінити це поняття категорією "етнічність". У зв'язку з цим, автор аналізує розробку феномену етнічності в зарубіжній та вітчизняній літературі, основні теоретичні засади етнічності, зокрема її культурно-мовну, психо-культурну теорії та основні концепції: примордіалізму, ситуаціонізму чи інструменталізму або мобілізаціонізму, конструктивізму.

Деякі аспекти розгортання етнічних процесів у сучасному світі висвітлюються М. Хоменком в статті "Інтеграційні процеси в Західній півкулі: сучасний стан, тенденції та перспективи"²⁶. Проблеми української діаспори та національних меншин в Україні досліджуються членами кафедри в рамках комплексної теми "Міжнаціональні відносини в Україні"²⁷.

Ключові термінологічні поняття етнологічної науки запропоновані М. Хоменком у статтях до колективного навчального посібника "Історична наука: Термінологічний і понятійний довідник" (К., 2002, 430 с.). З методичних видань останніх років підготовлених за участю Хоменка М. М., Гончарова О. П., варто назвати поради щодо написання студентських наукових робіт, проходження педагогічної практики тощо²⁸. Співробітники кафедри опублікували ряд наукових та науково-методичних праць²⁹.

У коло наукових інтересів кандидата історичних наук, доцента Олександра Гончарова входять проблеми загального та історичного краєзнавства, питання екскурсознавства. За роки незалежності ним опубліковано близько 30-ти наукових праць. В останні роки за участю О. П. Гончарова підготовлено ряд методичних видань³⁰ та посібник з краєзнавства³¹.

Він розробляє також теоретичні, методологічні та практичні аспекти сучасного краєзнавства, наприклад, краєзнавство та політичні партії³², проблеми взаємодії краєзнавства і туризму³³, питання історіографії. Гончаров О. П. - автор науково-популярних нарисів про ряд видатних діячів історії України³⁴ та вчених М. О. Максимовича, В. Б. Антоновича, І. М. Каманіна³⁵. У співавторстві опублікував розвідку про М. І Костомарова як дослідника життя й діяльності українських гетьманів³⁶. Дослідник цікавиться пам'ятками історії та культури³⁷, досвідом співробітництва закладів освіти у галузі історичного краєзнавства³⁸, етнічною історією етнокультури народів Криму³⁹.

Доцент Віктор Пилипенко є автором понад двадцяти наукових праць у вітчизняних та зарубіжних виданнях, опублікованих за часи незалежності, та співавтором декількох видань хрестоматії з історії України⁴⁰. У хрестоматіях вміщено найголовніші документи і матеріали з історії України від доісторичних періодів до сьогодення. Дослідник є співавтором підручника з історії України фінською мовою⁴¹. В. В. Пилипенко здійснив переклади наукових праць іноземних істориків, зокрема дослідження з політичної історії Фінляндії⁴².

Особливо цікаві переклади, що стосуються маловідомих сторінок історії українсько-фінських взаємин другої половини 1918 - початку 1919 рр.⁴³. Вчений є спеціалістом у галузі етнографії народів Північної Європи, активним збирачем предметів матеріальної культури українців, що зберігаються в Музеї етнографії при Навчальній фольклорно-етнографічній лабораторії; відповідальним секретарем збірника наукових праць "Етнічна історія народів Європи" (К., 1999-2003, вип. 1-15).

Доцент Кирило Третяк займається вивченням української та європейської культури, зокрема національних рис у зодчестві України. Особливу увагу приділяє дослідженню зруйнованих пам'яток. Адже ХХ ст. принесло чимало руйнацій. Його перу належать дослідження, присвячені зруйнованим пам'яткам культури в Україні, темі історії українського мистецтва⁴⁴. К. Третяк підготував два видання з історії руйнації пам'яток Києва⁴⁵. З-поміж багатьох видань, присвячених долі київських святинь та архітектурних шедеврів, дана книга посідає гідне місце. Читач дізнається про нові факти, пов'язані з руйнуванням Києва у XVIII- XX ст., познайомиться з маловідомими, але вартими уваги спорудами, що були зруйновані. Книга багатоілюстрована, для написання її автор використав фонди Державного архіву м. Києва, Державного архіву Київської області, Центрального Державного Кінофотофоноархіву України, Центрального Державного архіву-музею літератури та мистецтв України, Державного НДІ теорії та історії архітектури та містобудування. Доцент К. Третяк нині досліджує культову архітектуру Київщини та має близько 20 наукових публікацій⁴⁶.

На кафедрі активно ведеться підготовка наукових фахівців. Викладачами та аспірантами підготовлено ряд дисертаційних робіт. Зокрема, захистила кандидатську дисертацію про діяльність професора М. Сумцова О. Мандибура (керівник В. К. Борисенко), кандидатські дисертації захистили К. Третяк, пошукач А. Дмитренко про народні промисли українців Західного Полісся, С. Ситник захистила працю з проблем трансформації етнічної культури українців у ХХ сторіччі, М. Парахіна достроково захистила кандидатську дисертацію на тему: "Діяльність етнологічних центрів Всеукраїнської Академії наук у 1920-тих - на початку 1930-тих років", у 2004 р. аспірантка О. Галько захистила дисертацію про шлюбні традиції бойків Карпат (науковий керівник В. К. Борисенко).

На кафедрі навчаються два докторанти та дванадцять аспірантів, які досліджують актуальні проблеми української етнології.

Вихованці кафедри етнології та краєзнавства долучаються до педагогічного процесу. Так, асистент Наталя Розинка працює на кафедрі з 2002 р. Її наукові інтереси зосереджуються навколо питань етнопсихології, а також зарубіжної (зокрема, південно-європейської) етнографії⁴⁷ та етнографії національних меншин⁴⁸. Вона активно поєднує викладацьку роботу з виховною, а також з написанням кандидатської дисертації на тему "Етнокультурні традиції італійців у ХІХ-ХХ столітті".

У планах кафедри - завершення старих та розробка нових наукових проектів, гармонізація наукових концепцій з європейською наукою. Список пропонованих тем для написання студентами курсових, бакалаврських, магістерських робіт включає нові напрями: антропологія міста, антропологія сучасного українського села тощо.

Так, зокрема, надзвичайно актуальними у Європі вважаються дослідження з усної історії народів. У цьому плані активно працюють В. К. Борисенко, О. П. Гончаров. Внаслідок експедиційних відряджень в різні регіони України, здійснення етнографічної практики студентів зібрано значний польовий матеріал, що зберігається в фольклорно-етнографічному архіві при кафедрі. Розробляються нові методологічні підходи до вивчення сучасних етнографічних явищ.

З перших років існування кафедра етнології та краєзнавства дбала про розгортання наукових контактів із зарубіжними вченими для спільних досліджень⁴⁹. З цією метою було організовано і проведено чотири міжнародні конференції. Зокрема, на Міжнародну етнологічну конференцію молодих вчених "Етнічна історія народів Європи" (Київ, квітень 1999 р.) з'їхалися вчені з багатьох міст України та з Македонії, Болгарії, Білорусі, Польщі, Росії, Фінляндії. За матеріалами цієї конференції було опубліковано три наукових збірники⁵⁰.

Наступні три міжнародні українсько-фінські симпозіуми були проведені за сприяння Посольства Фінляндської Республіки в Україні на актуальні теми: "Україна та Фінляндія: західні й східні впливи на історичний та культурний розвиток" (травень, 2000 р.); "Історико-етнологічні дослідження і національна ідея" (травень, 2001); "Сучасні напрями історико-етнологічних досліджень: тенденції і перспективи" (травень, 2003 р.). За матеріалами цих трьох українсько-фінських симпозіумів кафедрою було опубліковано 85 статей українських та зарубіжних вчених⁵¹.

Кафедра за період незалежності України започаткувала вивчення зарубіжної етнології, порівняльні дослідження етнокультур народів світу. В даній галузі помітні праці магістра нашої кафедри Умебаяші Масакі (2000-2002 рр.) з Японії⁵² та асистента Наталії Розинки⁵³.

Кафедра активно залучає до наукової роботи студентів. Зокрема, за даний період студенти-етнологи опублікували ряд статей у наукових фахових виданнях⁵⁴.

Підсумовуючи наукову роботу співробітників кафедри етнології та краєзнавства за роки незалежності, можна виділити такі основні моменти: на кафедрі створена сучасна етнологічна школа, що розробляє ряд класичних етнографічних тем, а також вводить в обіг нові субдисциплінарні дослідження антропологічного характеру, надаючи таким чином своїм науковим дослідженням європейський контекст. Кафедра видає періодичний науковий збірник "Етнічна історія народів Європи", внесений у перелік видань ВАК України.

За даний період членами кафедри було видано шість монографій, в тому числі й колективних, 2 підручники, зокрема колективний електронний підручник, підготовлений доцентами Гончаровим О. П., Пилипенком В. В., Третяком К. О. та іншими⁵⁵, 6 навчальних посібників, понад 100 статей в журналах та наукових збірниках, десятки навчально-методичних матеріалів, програм.

1 Борисенко В. К. Сімейні звичаї подолян // Поділля. Під ред. А. П. Пономарьова. - К., 1994. - С. 211-228.

2 Холмщина і Підляшшя. Під ред. В. К. Борисенко. - К., 1997. - С. 9-24; 103-116; 215-223; 280-310.

3 Борисенко В. К. Голос історії: свідчення очевидців голодомору // Голодомор 1932-1933. - К., 2003. - С. 24-32; Famine in Ukraine, 1932-1933 (on the basis of oral testimonies) // Етнічна історія народів Європи (далі ЕІНЄ). - Вип. 14. - К., 2003. - С. 22-28; Записи студентів Київського національного університету ім. Т. Шевченка від свідків голодомору // Українка в світі. - Січень-березень 2003. - Торонто. - С. 3-12; Усна історія про голодомор 1932-1933 років // Три голодомори в Україні в ХХ ст.: погляд із сьогодення. - К., 2003. - С. 218-232.

4 Борисенко Валентина. Політична міфологізація проблем дерусифікації в Україні // ЕІНЄ. - Вип. 11. - К., 2001. - С. 4-11; Міф про поліетнічність України // Пам'ять століть. - К., 2002. - №1. - С. 3-7.

5 Борисенко Валентина. Весільна обрядовість // Українці. - Опішне, 1999. - Кн. 1. - С. 433-455.

6 Борисенко Валентина. Нариси з історії української етнології 1920-1930-х років. - К., 2002. - 92 с.

7 Борисенко Валентина. Традиції і життєдіяльність етносу. На матеріалах святково-обрядової культури українців. - К., 2000. - 191 с.

8 Borysenko Walentyna. Podlaskie paradokcy ocryma kijowskich etnologуw // Над Бугом і Нарвою. - 2000. - №3. - С. 20-22.

9 Борисенко Валентина. Осінні свята народного календаря // Наше життя. - Нью-Йорк, 1996. - №10. - С. 7-10; її ж. Зимові свята українців // Там само. - 1996. - №12. - С. 2-6; її ж. Дівочі та парубочі громади на Україні // Там само. - 1996. - №11. - С. 12-15; її ж. Заради історичної правди // Там само. - 1996. - 31. - С. 8-12; її ж. Знання української культури і мови збереже національну самобутність // Там само. - 2002. - №12. - С. 2-4 та ряд інших.

10 Борисенко В. К. Свадебные обычаи и обряды // Украинцы. - М., 2000. - С. 291-308.

11 Павлович Юрій. Фінляндія 1905-1910. Вступна стаття та упорядкування В. К. Борисенко, В. Пилипенка, Мікко Хаутала. - К., 2001. - 62 с.

12 Див.: Спільний проект збереження пам'яток культури. Презентація // Родовід. - К., 1993. - №6. - С. 4-9.

13 Борисенко В. Вірування у повсякденному житті українців на початку ХХІ століття // ЕІНЄ. - Вип. 15. - К., 2003. - С. 4-11.

14 Див.: Енциклопедія Сучасної України. - К., 2001. - Т. 1. - С. 79, 379 та ін.

15 Гримич М. В. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. - К., 2000. - 376 с.

16 Гримич М. В. Два виміри національного образу // Українці: Історико-етнографічна монографія у 2-х кн. - Кн. 2. - Опішне. - 1999. - С. 169-176.

17 Гримич М. В. З історії української системи спорідненості // ЕІНЄ. - Вип. 4. - К., 2000. - С. 59-65; її ж. Методологічні засади вивчення систем спорідненості // Там само. - Вип. 6. - К., 2000. - С. 35-39.

18 Гримич М. В. Основні напрями вивчення гендерних проблем в традиційному українському суспільстві // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - Вип. 45. - К., 1999. - С. 4-9; її ж. До питання про статус жінки в традиційному українському суспільстві // ЕІНЄ. - Вип. 7. - К., 2000.

19 Гримич М. В. Звичаєве право у дослідженнях Олександра Кістяківського // ЕІНЄ. - Вип. 9. - К., 2001. - С. 28-33; її ж. І. Франко як дослідник звичаєвого права // Там само. - Вип. 12. - К., 2002. - С. 4-7; її ж. Теоретичний доробок "Комісії для виучування звичаєвого права України" // Там само. - Вип. 13. - К., 2002. - С. 13-17.

20 Гримич М. В. Дискусійні аспекти трактування терміна "звичаєве право" // ЕІНЄ. - Вип. 8. - К., 2001. - С. 4-9; її ж. Литовський Статут і звичаєве право // Там само. - Вип. 10. - К., 2001. - С. 4-9; її ж. До поняття "звичай" // Народознавчі зошити. - Львів, 2001. - №3. - С. 525-528; її ж. Сучасний погляд на проблему волоського права // ЕІНЄ. - Вип. 11. - К., 2001. - С. 110-116.

21 Гримич М. В. Вплив соціо-антропологічних чинників на інститут власності в традиційному українському суспільстві // "Соціум": Альманах соціальної історії. - Вип. 2. - К., 2003. - С. 135-148; її ж. Угоди за звичаєвим правом українців в ХІХ - на початку ХХ ст. // ЕІНЄ. - Вип. 15. - К, 2002. - С. 11-19.

22 Гримич М. В. Типологія етнічних процесів (комунікативна методика) // ЕІНЄ. - Вип. 1. - К., 1999. - С. 15-19; її ж. Міжетнічні контакти в Галичині в сфері звичаєвого права // Там само. - Вип. 5. - К., 2000. - С. 81-87; її ж. Customary Law Conceptions of Ukrainians regarding 19th Century Land Law (on the basis of legal cases concerning the "starozayimochni" (seized long time ago) in Slobozhanshchyna) // Ethnic History of European Nations". - №14. - К., 2003. - С. 11-17.

23 Гримич М. В., Непийвода Н. Ф., Різун В. В. Українська мова щодня: комунікативна методика: Навч. посіб. - К., 1998.

24 Борисенко В., Войцехівський О. Етнокультурна ситуація на Підляшші (за матеріалами експедиції 1997 року) // ЕІНЄ. - Вип. 5. - К., 2000. - С. 77-81; Борисенко В., Стишова Н. Осінні традиційні свята українців Північного Підляшшя // Там само. - Вип. 6. - К., 2000. - С. 29-35; Гримич М. В. Матеріали наукової експедиції для вивчення етнічної історії та етнокультури населення Криму // Вісник Київського університету. Історія. Етнокультура сучасного Криму. - Вип. 67. - К., 2003. - С. 27-48.

25 Хоменко Микола. Етнос чи етнічність? До питання пошуку базової категорії сучасної етнології // ЕІНЄ. - Вип. 1. - К., 1999. - С. 83-86.

26 Хоменко М. М. Інтеграційні процеси в Західній півкулі: сучасний стан, тенденції та перспективи // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. Історія. - Вип. 42. - К., 1999. - С. 13-15.

27 Хоменко М. Відродження культур національних меншин сучасної України (1991-1996) // Вісник Київського університету. Історія. - Вип. 36. - К., 1997. - С. 82-90; Борисенко Валентина. Традиційне весілля греків Приазов'я // Під одним небом. - К., 1999. - С. 69-79.

28 Методичні рекомендації з написання курсових, бакалаврських, дипломних та магістерських робіт для студентів історичного факультету. - К., 1999; робоча програма та методичні рекомендації з проведення педагогічної практики для студентів 4-5 курсів історичного факультету. - К., 2000.

29 Програми нормативних та спеціальних курсів з етнології та краєзнавства. Укладачі: В. К. Борисенко, Г. А. Скрипник, М. В. Гримич, М. М. Хоменко, В. В. Пилипенко, К. О. Третяк. - К., 2000. - 58 с.

30 Гончаров О. П., Калінцев Ю. О. та інші. Вулицями Києва: матеріали для проведення оглядової екскурсії по місту. - К., 1998. - 46 с.

31 Гончаров О. П. Історико-культурні пам'ятки України: з історії, етнології та краєзнавства. Посібник для студентів істор. фак. (в співавт.). - К., 2002. - 66 с.

32 Гончаров О. П. Краєзнавство та політичні партії: перспективи взаємодії у дослідженні населених пунктів // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуск 17. - Київ-Донецьк, 2001. - С. 140-144.

33 Гончаров О. П. Концепція історії української державності та її значення для організації вітчизняного туризму // Матеріали Всеукр. наук.-практичної конференції. - Косів, 1994. - Ч. II. - С. 234-235.

34 Гончаров О. П. Князі України-Руси // Український історичний календар'96. Науково-популярний альманах Історичного товариства Нестора-літописця. - К., 1995.

35 Гончаров О. П. М. О. Максимович, В. Б. Антонович, І. М. Каманін - перші наукові дослідники життя і діяльності П. Сагайдачного // 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті. Матеріали Респ. наук. конференції. - К., 1993. - С. 26-30.

36 Гончаров О. П. М. І Костомаров як дослідник життя й діяльності українських гетьманів (в співавт.) // Там само. - С. 35-39.

37 Гончаров О. П. Скляні вироби (в співавт.) // Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-річчя освячення. - К., 1996. - С. 95-100.

38 Гончаров О. П. Про співробітництво вищих навчальних закладів у галузі історичного краєзнавства // Матеріали четвертої Сумської обл. наук. істор.-краєзнавчої конференції (14-15 грудня 2001 р.) - Суми, 2001. - С. 13-15.

39 Хоменко М. М, Гончаров О. П. Релігія і релігійність кримських татар та деякі тенденції їхнього відродження (за матеріалами польових досліджень) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Етнокультура сучасного Криму. - Вип. 67. - К., 2003. - С. 6-10; вони ж. Усна історія кримсько-татарського народу ХХ століття (за матеріалами етнолого-краєзнавчої експедиції) // Там само. - С. 60-66.

40 Історія України: Хрестоматія: у 2-х ч. Вид. 2-е, перероб. і доп. / Упор. С. М. Клапчук, Б. І. Білик, Ю. А. Горбань. - К., 1996. Т. 1; Хрестоматія з історії України. За редакцією В. І. Червінського. - К., 1996. (Співавтори В. Є. Кругляков, Д. Ф. Розовик та ін.)

41 Viktor Pilipenko, Georgy Kasjanov. Ukrainan Historia. Venдjдn ja Itд-Euroopan instituutti. - Helsinki, 1997. - 261 p.

42 Юссіла О., Гентіля С., Неваківі Ю. Від Великого Князівства до сучасної держави: Політична історія Фінляндії від 1809 р. - К., 2002. - 407 с. - Бібліогр. с. 394-396. (Переклад з фінської В. В. Пилипенка у співавторстві з М. Гаутала).

43 Ґуммерус Г. Україна в переломні часи. - Київ, Таксон, 1997. - 200 с. (Переклад з фінської, передмова, коментарі Пилипенка В. В. у співавторстві з Й. Ремі).

44 Третяк К. О. Архітектурне вирішення забудови міст України в кінці ХІХ - на початку ХХ століть // Вісник Київського університету. Історія. - Вип. 39. - К., 1997. - С. 36-39; його ж. Українське бароко як вираз національної ідеї в архітектурі // ЕІНЄ. - Вип. 9. - К., 2001. - С. 40-44; його ж. Національні традиції в культовій архітектурі України // ЕІНЄ. - Вип. 8. - К., 2001. - С. 10-14 та ін.

45 Третяк К. О. Київ. Путівник по зруйнованому місту. - К., 1998. - 160 с.

46 Третяк К. О. Історичний розвиток православної культової архітектури Київщини // Вісник Київського університету. - Вип. 60. - К., 2002.

47 Розинка Наталія. Різдво у звичаях та обрядах італійців (кінець ХІХ - початок ХХ століття // ЕІНЄ. - Вип. 15. - К., 2003. - С. 56-63.

48 Розинка Н. О. Поховальна обрядовість кримських татар (за матеріалами етнографічної експедиції // Вісник Київського університету. Історія. Етнокультура сучасного Криму. - Вип. 67. - К., 2003. - С. 54-60.

49 Україна-Фінляндія. Збірник наук. статей. Під ред. А. Г. Слюсаренка. - Київ-Гельсінкі, 1999. - 193 с.

50 Див.: Теоретичні проблеми етнології // ЕІНЄ. - Вип. 1. - К., 1999. - 94 с.; Традиційна етнічна культура слов'ян // ЕІНЄ. - Вип. 1. - К., 1999. - 154 с.; Національні меншини // ЕІНЄ. - Вип. 1. - К., 1999. - 148 с.

51 Див.: Етнічна історія народів Європи. - №5. - К., 2000. - 133 с.; там само. - №9. - К., 2001. - 140 с.; там само. - №14. - 157 с. (англ. мовою).

52 Умебаяші Масакі. Обрядовість Нового року в японській етнокультурі // ЕІНЄ. - №13. - С. 5-9; Забловський А., Умебаяші М. Звичай "саджати на лубок" та "убасте" в українській та японській етнокультурній традиції // Там само. - С. 99-101.

53 Rozynka Natalia. Celebrating Ferragosto in Italy (the example of Gemona del Friuli) // ЕІНЄ. - №14. - К., 2003. - С. 116-120.

54 Колодюк І. Найголовніші свята зимового циклу в Іспанії // ЕІНЄ. - Вип. 1. - К., 1999. - С. 33-36; Мащенко С. Українці в Криму: Етнодемографічні аспекти (VІІІ-ХХ століття) // Там само. - С. 41-44; Hacydzhak Lesia. Beliefs and Traditions in Ritual Festivals of the Priazovs'ki Greaks // Там само. - Вип. 14. - К., 2003. - С. 153-156 та ін.

55 Історія України. Мультимедійний електронний підручник. Повний мультимедійний курс історії України від давніх часів до сьогодення. - К., 2003.

проблеми викладання українознавства

у вищих навчальних закладах

(з досвіду роботи КДПУ ім. В.Винниченка)

Восени 2002 р. кафедра народознавства та історії культури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка відзначає 10-річчя з дня створення. Ця дата – добра нагода для того, щоб оцінити досягнення, визначити недоліки, окреслити перспективи розвитку.

Вивчення українознавства розпочалося 1991 року з відкриттям спеціальності “історія та народознавство”. На історичному факультеті були введені нові історичні дисципліни, спецкурси та семінари – “Етнографія народів світу”, “Етнографія України”, “Етнопедагогіка”, “Етнопсихологія”, “Етнолінгвістика”, “Етногеографія”, “Етномузеєзнавство”, “Історичне краєзнавство та історія рідного краю”, “Українська та зарубіжна культура”, “Історія української літератури”, “Фольклор України”.

При викладанні дисциплін українознавчого циклу неминучим було дублювання окремих тем. Тому основною проблемою для викладацького складу кафедри стала оптимізація навчальних курсів з суміжних дисциплін з метою уникнення повторів, налагодження міжпредметних зв’язків. Її подоланню сприяло запровадження постійно діючих теоретико-методологічного та науково-методичного семінарів.

З 1992 р. на семи факультетах університету розпочалося викладання курсу народознавство в обсязі 62 годин. Зокрема, на музично-педагогічному факультеті було введено спеціальність “музика та народознавство”. Навчально-методичне забезпечення здійснювалося кафедрою спеціальних історичних дисциплін і народознавства. В основу було покладено навчальну програму з курсу “Етнографія України”, розроблену авторським колективом на чолі з професором В.І.Наулком (1991 р.). З дисциплін “Етнографія”, “Етнопедагогіка”, “Етнопсихологія”, “Етнолінгвістика” та ін. були розроблені авторські програми.

Однак у 1996 р. Міносвіти України здійснило досить дивний крок (у причинах і подальших наслідках якого слід було б розібратися ретельніше) – українознавство було вилучене з переліку обов’язкових компонентів середньої освіти. Після відповідної вказівки обласного управління освіти історичний факультет КДПУ припинив набір студентів за спеціальністю “історія та народознавство”.

У теперішній час вивчення народознавства здійснюється лише на 1-3 курсах денного відділення, 2-3 курсах заочного відділення історичного факультету, 4 курсі музично-педагогічного факультету. На факультетах природничому, фізичного виховання, педагогічному вивчається курс “Українознавство” в обсязі 40 годин. У 1999 р. на історичному факультеті відкрито спеціальність “історія” зі спеціалізацією “українознавство”, а на філологічному факультеті відкрито спеціальність “українська мова і література та українознавство”.

На ході становлення кафедри певною мірою відбилися явища, характерні для вищої школи періоду перебудови національної системи освіти.

Так, починаючи з 1992 р., кафедра тричі реорганізовувалася. Спершу вона мала назву “спеціальних історичних дисциплін та народознавства”, згодом “народознавства та історії культури”. 1998 – 2000 рр. узагалі були періодом невизначеності, оскільки в структурі кафедри спеціальних історичних дисциплін і правознавства існувала лише секція народознавства. Відповідно до організаційних змін неодноразово переглядалися навчальні плани та програми.

На початку 90-х років більшість викладацького складу кафедри складали колишні викладачі історії КПРС. Лише в 1997-1998 рр. ряд молодих викладачів кафедри здійснили захист дисертаційних досліджень на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, теми яких стосувалися українознавчих аспектів. Перше дисертаційне дослідження за спеціальністю “українознавство” було захищене 2001 року.

Завдяки ентузіазмові молодих викладачів та за активної участі студентів пожвавилася науково-методична робота. Щорічно організовується етнографічна практика. Створено кабінет народознавства. При ньому діє музей, експозицію якого складають знахідки, привезені студентами та викладачами з польових поїздок. На історичному факультеті стали традиційними “Вечорниці на Андрія”, які збирають студентів і молодих викладачів усіх факультетів.

Кафедра плідно співпрацює з кабінетом українознавства Кіровоградського інституту післядипломної освіти вчителів, який очолює Л.А.Гайда. Традиційними стали лекції з українознавчої тематики, з якими викладачі кафедри виступають перед вчительською громадою. На базі ЗОШ № 1 м. Кіровограда пройшло виїзне засідання кафедри. У жовтні 2001 року спільними зусиллями працівників інституту, викладачів кафедри, студентів історичного факультету підготовлено та проведено науково-практичну конференцію з народознавства “Духовна і матеріальна культура населення Центральної України: історія і сучасність”. Видаються збірки матеріалів “Етнографія Кіровоградщини. На допомогу вчителям українознавства”.

Змінилося сприйняття студентами предмету українознавства. Так, якщо в 1992-1995 рр. більшості студентів-істориків незрозуміла була навіть сама необхідність його вивчення (зокрема через українофобські стереотипи, закладені радянською школою), то зараз до університету приходить молодь, яка отримала українознавчі знання на шкільній лаві й упевнилася в актуальності та перспективності вивчення цієї наукової дисципліни.

Ще кілька років тому студентів більше цікавили суто етнографічні аспекти (традиційні матеріальна та духовна культура українців). Нині ж їх приваблюють насамперед проблеми теорії етносу, нації, націоналізму, міжетнічних взаємин. Це призвело до зміни пріоритетів у викладанні українознавства з вивчення суто етнографічних явищ на вивчення етнонаціональних. Так, з 2002 року для студентів історичного факультету зі спеціалізацією “українознавство” введено нову навчальну дисципліну – “Українська етнологія”, на вивчення якої передбачено виділити 50 аудиторних годин.

Тепер щодо проблем.

Основною з них є та, що приблизно з 1996 року в Кіровоградській області відбувається поступове скорочення числа середніх шкіл, в яких викладається українознавство. Так, на 2002 рік в обласному центрі українознавство викладається лише в українській гімназії імені Т.Шевченка, ЗОШ №№ 1, 17, 21, 24. Не помилюся, якщо зазначу, що вказана проблема напевне є актуальною для більшості областей Центру, Півдня та Сходу України.

Виходячи з цього, студенти історичного факультету (на яких насамперед і орієнтовано курс українознавства) неодмінно втрачатимуть інтерес до вивчення предмету, з викладанням якого їхня педагогічна діяльність не буде пов’язана.

Відсутні нормативні навчальні програми з українознавства для середньої та вищої школи. Так, викладачі кафедри досі послуговуються застарілими програмами 1991, 1992, 1996 років. Проект навчальної програми для вищих навчальних закладів, що передбачала розгляд українознавства як інтегративної дисципліниⁱ, не був затверджений Міністерством освіти.

Крім того, навчання студентів історичного та філологічного факультетів з однією й тою ж спеціалізацією “українознавство” відбувається за різними програмами. Так, студенти-історики на 2-у курсі вивчають етнографію України (а не українознавство, що було б очевидним), а на 3-у – етнологію; натомість студенти-філологи на 2-у курсі вивчають українознавство, а на 3-у – методику його викладання.

Такі основоположні документи, як “Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи” та “Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті” містять ряд положень щодо необхідності вивчення українознавства, але у них робиться акцент здебільшого на “органічному поєднанні національного із загальнолюдським”, оволодінні “багатствами світової культури”, пропонують висвітлювати “українознавчий аспект змісту в інших навчальних предметах”, формувати “систему національних інтересів” тощо.

Викладачі українознавства відчувають брак якісної навчально-методичної літератури. Зокрема, курси лекцій з української етнографіїⁱⁱ та етнологіїⁱⁱⁱ, посібники з українознавства^iv виходили друком (незначними накладами) ще в середині 90-х років і наявні в бібліотеках лише в кількох примірниках, що є явно недостатнім для забезпечення самостійної роботи студентів. “Українці” – фундаментальна праця колективу ІМФЕ імені М.Рильського НАН України^v - недоступна пересічному викладачеві вищого навчального закладу насамперед через свою вартість (наприклад, у київському книжковому магазині “Сяйво” вона становить 147 грн.) та неможливість придбання в провінції (за винятком хіба що Львова та Харкова). Взагалі відсутні вузівські підручники (курси лекцій, навчальні посібники) з етнології. З іншого боку, не бракує посібників з українознавства, які сповнені тенденційності, грішать белетристичністю викладу матеріалу, містять науково некоректні, а то й прямо помилкові твердження та висновки^vi.

З цього приводу хотілося б навести думку Григорія Грабовича – літературознавця, професора Гарвардського університету (США). Торкаючись проблем сучасної історіографії української літератури, Г.Грабович зробив висновок про те, що вона потерпає від захоплення пропедевтикою (навчальною літературою, викладеною в елементарній формі) на противагу ретельній дослідницькій праці: “Суспільство, звільнене з-під ідеологічного тиску й накинутої провінціалізації, має право на ширший вибір (бодай якесь вишуканіше меню, якщо не суцільний бенкет) культурної та інтелектуальної поживи, а також – обов’язок критично осмислювати цю продукцію; без цього залишаються лише інерція і – як наслідок безреформності – повзуча деградація наукового дискурсу”^vii.

Викладачі провінційних університетів прагнуть перебувати в руслі подій наукового життя. Цьому сприяли б насамперед поїздки чільних українознавців до регіонів. Хотілося б зазначити, що Кіровоградщина не була обділена увагою київських колег. Так, у 1994 році наш університет відвідали директор Інституту українознавства НАН України, академік П.Кононенко й Т.Гунчак, а в 2000 р. – професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка В.Борисенко, які виступали з лекціями, невимушено спілкувалися з викладачами й студентами. В силу відсутності у провінціалів можливості часто бувати в Києві такі виїзди мають неоціненне значення для підвищення науково-методичного рівня викладання українознавства.

iУкраїнознавство: Навчальна програма нормативної дисципліни для вищих закладів освіти (проект для обговорення на Всеукраїнській нараді завідуючих кафедрами соціально-гуманітарних дисциплін). – К., Генеза, 1997.

iiПономарьов А.П. Українська етнографія: Курс лекцій. – К., Либідь, 1994; Етнографія України: Навчальний посібник /За ред. С.А.Макарчука. – Львів: Світ, 1994.

iiiНельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій. – К., Тандем, 1997.

ivКононенко П.П. Українознавство: Посібник. – К., Либідь, 1994; Українознавство: Посібник. /Укладачі В.Я.Мацюк, В.Г.Пугач. – К., Зодіак – ЕКО, 1994.

vУкраїнці: Історико-етнографічне дослідження. – У 2-х т. – Опішня, 1999.

viНапр.: Тур О.С. Чумацькими шляхами: Посібник. – К., Інститут системних досліджень освіти Міністерства освіти України, 1996.

viiГрабович Г. Літературне історіописання та його контексти. //Критика. – 2001. – РікV, Число 12 (50). – С. 11.

Народна творчість та етнографія. – 2004. - № 3.