1.9. Основні типи самовизначення сучасної філософії

У сучасному світі самовизначення філософії, тобто розуміння нею свого предмета, завдань і сутності, таке ж багатоманітне, як і в історії філософії. Можна виділити сьогодні три основних підходи до трактування сутності філософії.

Перший підхід, який зберігає своє значення і нині, можна назвати доктринальним. Згідно з цим підходом, філософія є певною доктриною, тобто системою закінчених, встановлених істин, відкритих тем, вивчення яких обумовлено силою «мислячого розуму». Завдання його послідовни­ків —використати цю доктрину для аналізу сучасних процесів. Доктринальний підхід репрезентовано сьогодні або ортодоксальним марксизмом, або неотомізмом, який донедавна вважався офіційною філософією като­лицької церкви. Автор цієї доктрини, видатний мислитель середньовіччя Тома Аквінський, сформулював відмінність між теологією і філософією. Вони вивчають одні й ті ж предмети — людину, світ, Бога. Але розум — основа філософії — йде від пізнання наслідків до першопричини, а Одкровення —основа теології — від пізнання першопричини до наслідків. Тому саме істини Од­кровення виступають в ролі кри­терію істинності суджень, здобу­тих розумом. Віра орієнтує ро­зум, теологія орієнтує філо­софію, без елімінації (виключен­ня) останньої.

Інструментальний підхід до визначення сутності філософії ре­презентовано в інтелектуальній культурі XX ст. логічним пози­тивізмом, прагматизмом, аналі­тичною філософією. Сутність цієї позиції визначив А. Вітгенштейн: «Філософія —це не доктрина, а діяльність» —діяльність щодо прояснення мови, і передусім щодо прояснення мови науки. Мета цієї діяльності —ви­лучити з мови науки всі беззмістовні висловлювання, тобто такі, які не може бути зведено до «протокольних речень», котрі фіксують «атомарні факти», що сприймаються чуттєво, або до тавтологій. Наприклад, су­дження «Матеріальний добробут є благо» при всій правильності грама­тичної форми його побудови є беззмістовним висловлюванням, істинність або хибність якого не може бути встановлена. Воно містить у собі при­хований імператив —«прагни до матеріального добробуту» —і повинно бути переформульовано для того, щоб мати смисл. Так, ми можемо оці­нити істинність судження: «Більшість людей вважає, що матеріальний добробут є благо». Багато філософських висловлювань, вважають логічні позитивісти, містили в собі приховані імперативи і, таким чином, не мали відношення до наукового пізнання.

Сучасний американський філософ Р. Рорті, спираючись на традиції аналітичної філософії, проводить відмінність між систематичною і на­ставницькою філософіями. Перший тип філософії прагне до пізнання іс­тини і знайдення правильного словника для репрезентації сутності світу, універсального для всього людства. Філософами-систематиками він вважає Платона, Арістотеля, Р. Декарта, І. Канта, Г. Гегелята багатьох ін­ших представників класичної філософії. Філософи-наставники, навпаки, вважають, що любов до мудрості зовсім не означає любові до аргумен­тації, а наука —лише один з багатьох словників з тієї нескінченності слов­ників, у яких може бути описано світ. Сутність наставницької філософії полягає в тому, щоб підтримувати розмову, а не в тому, щоб шукати об'єктивну істину. Цей погляд на філософію виходить із уявлень про людину як суб'єкта, здат­ного генерувати все нові й нові описи світу. Роль наставницької філософії полягає у запереченні хибної думки, згідно з якою лю­дина змішує себе з поняттям того, що вона знає про себе. До філософів-наставників належать Ф. Ніцше, С. К'єркегор, К. Маркс, З. Фрейд, пізній А. Вітгенштейн, М. Гайдеггер, Г. Гадамер.

Третій підхід до визначення сутності філософії —це її екзистенціаль­не самовизначення. Філософія розглядається як «трагічне прояснення смислу людського існування» (М. Бердяев),як спосіб дійсного існування, котрий виявляє цінність і сенс життя. Цей підхід репрезентовано персона­лізмом, філософією життя, екзистенціалізмом.

В екзистенціалізмі К. Ясперса філософствування є комунікація між абсолютно вільними і рівними індивідами. Мета філософствування —ста­ти справжньою людиною завдяки розумінню буття. На відміну від науки, у філософії питання про буття ставиться не залежно від філософа, а так, як воно переживається людиною як філософом. Філософствування, згідно з М. Гайдеггером, є таким запитуванням, котре ставить під сумнів того, хто запитує. Представники цього підходу вважають, що філософія значно ближча до мистецтва, ніж до науки. Проте мистецтво осягає втілене ціле, а філософія —екзистенцію або цілісність, яка постійно змінюється.