74.Розкажіть про структуризацію в наукових дослідженнях.

Наукове дослідження складається з 4 взаємопов’язаних етапів (процесів):

1. Загальне ознайомлення з проблемою: вибір теми, встановлення об’єкта дослідження, дослідження відомого про об’єкт, постановка і формулювання проблеми, визначення предмета дослідження, вибір мети і задач дослідження, складання плану дослідження (вибір методів і процедур), попереднє визначення очікуваного економічного ефекту;

2. Інформаційний пошук, об’єктивний і критичний аналіз результатів пошуку, уточнення цілі, визначення чи уточнення теми;

3. Науковий пошук (теоретичні і експериментальні дослідження ), вивчення фізичної суті об’єкта, розробка теорій, висування гіпотез, вибір методики, обґрунтування методик, перевірка гіпотез, вибір технічної бази,проведення експерименту, обробка результатів, формування нових наукових теорій, оформлення звіту;

4. Впровадження (завершення циклу дослідження – розробка - виробництво): визначення сфери застосування знайденого рішення, літературне оформлення результатів дослідження, перевірка і уточнення висновків дослідження в масовому досвіді, у широкому експерименті (впровадженні в практику), проведення доводочних робіт і робіт по налаштуванню, розробка методики по роботі з обладнанням, по застосуванню нових способів / методів.

Відповідно до вимог технології проведення наукового дослідження прийнято

дотримуватися таких його загальних етапів:

1. ознайомлення з проблемою дослідження та обґрунтування актуальності його

теми;

2. вибір об’єкта й обґрунтування предмета дослідження та постановка його мети;

3. аналіз стану розробленості проблеми дослідження та постановка його завдань;

4. висування гіпотези та розробка теоретичних передумов проведення

дослідження;

5. розробка програми й методики та постановка окремих питань

експериментального дослідження;

6. безпосереднє виконання теоретичного чи експериментального дослідження;

7. обробка й аналіз результатів експериментального дослідження і визначення

їхньої надійності (достовірності);

8. практична апробація ефективності результатів дослідження та їхнє

узагальнення;

9. оформлення наукової роботи за результатами дослідження, її публікація та

захист.

75.В чому полягає бібліотечний пошук на засадах використання Універсальної Десяткової Класифікації (удк)?

Універсальна десяткова класифікація (УДК) — бібліотечна класифікація документів, широко використовується у всьому світі для систематизації творів науки, літератури і мистецтва, періодичного друку, різних видів документів і організації картотек.

УДК одна з інформаційно – пошукових мов, яка відноситься до бібліотечно-бібліографічного типу, яка застосовується для індексування документів при систематизації.

УДК складається із основної, допоміжної таблиць і алфавітно-предметного покажчику. Основна таблиця містить індекси, за допомогою яких матеріал систематизується по змісту. Кожному поняттю, відображеному в основній таблиці, відповідає визначений індекс УДК. Вся сума людських знань ділиться на 10 основних класів: 0 – загальний відділ; 1 – філософія; 2- релігія, атеїзм; 3- суспільні науки; 4 – вільний; 5 – математика, природні науки; 6 – прикладні науки, медицина, техніка; 7 – мистецтво, прикладне мистецтво, фотографія, музика, ігри, спорт; 8 – мовознавство, філологія, художня література, літературознавство; 9 – географія, біологія, історія.

Кожна наступна цифра, що додається до позначення основного розділу, уточнює його. Подібна побудова індексів дозволяє ділити самі загальні поняття на вузько спеціальні. Чим більший степінь дроблення, тим більше число знаків входить в індекс. Для кращої осяжності індексу після кожних трьох знаків ставиться точка. В межах одного розділу індекси розміщуються по принципу від загального до часткового. Послідовність індексу УДК визначається порядком цифр даного індексу.

Наряду з основними індексами в основній таблиці приведені спеціальні (аналітичні) визначники, які відображають признаки характерні для вузького кола понять і, які використовуються лише в тому розділі, в початку якого вони розміщені. В видавництвах УДК аналітичні визначники виділяють жирною вертикальною лінією зі сторони полів. Вони приєднуються до основних індексам за допомогою тире ( –), точки (.) і нуля (0).

В допоміжних таблицях УДК перераховані загальні визначники, які відображають ознаки, по яким матеріали можуть підрозділятись в всіх підрозділах, а також різні знаки, які слугують для з’єднання кількох основних індексів. До індексів можуть в випадку необхідності додаватися букви латинського чи російського алфавітів, окремі слова чи імена.

Наряду з загальними визначниками використовуються в УДК і різні знаки для з’єднання ряду індексів. Знак приєднання використовується коли розглядається кілька самостійних питань рівного значення. Знак розповсюдження служить для заміни індексів, які відображають близькі по значенню питання. Знак відношення дозволяє класифікувати матеріали, які трактують питання між якими є внутрішній зв'язок. Знак об’єднання (чи синтезу) використовується при класифікації матеріалів по хімічним з’єднанням чи сплавам.

Бібліотечний пошук на засадах використання УДК полягає в наступному: встановивши основний зміст матеріалу, необхідно звернутися до алфавітно-предметному покажчику і визначити по ньому розділ, який відповідає змісту та вибрати відповідну рубрику. По відповідній рубриці потрібно здійснювати бібліотечний пошук.

Класифікаційна схема УДК у світі використовується в багаточисленних електронних каталогах, базах даних та інформаційно-пошукових програмних пакетах. УДК використовується в інформаційно-пошукових сервісах (ІПС), які підтримуються програмним пакетом CDS/ISIS. Як міжнародна класифікація – УДК має своє поле в бібліографічних записах MARC формату та може комбінуватись з індексами інших класифікаційних схем. УДК використовують у багатьох країнах світу в бібліотеках та інформаційних службах Європи, Азії, Америки. Таблиці УДК перекладено на 23 мови світу.