3. 1 Лютнева революція 1917 р. Та її наслідки

Причини Лютневої революції історики вбачають у глибокій економічній, політичній і соціальній кризі Російської імперії. Це кризове становище країни значною мірою зумовила Перша світова війна. Військові витрати Росії у 1917 р. становили 30 млрд карб. (з них 1/3 – закордонні кредити). Закривалися підприємства, а на тих підприємствах, які працювали, робочий день було збільшено у середньому до 11-12 год. на добу (до війни робочий день становив 10 год.). Катастрофічно зросла інфляція, змінилося співвідношення цін (наприклад, до війни в Україні пуд заліза можна було купити за півтора пуда пшениці, а у 1916 р. – за 6 пудів пшениці; за пуд пшениці можна було придбати 10 аршин ситцю, а у 1916 р. – лише два). Було встановлено тверді ціни і введено карткову систему на продукти харчування. 23 лютого 1917 р. саме з жіночих “хлібних” мітингів та демонстрацій у Петрограді розпочалася революція.

24 лютого 1917 р. страйковий рух у Петрограді набув масового характеру. 25 лютого було призупинено діяльність Державної думи. 27 лютого самодержавство впало, влада перейшла до Тимчасового комітету Державної думи. 2 березня 1917 р. члени комітету прийняли від царя акт про зречення і сформували Тимчасовий уряд. Більшість його членів належала до партії конституційних демократів, уряд очолив князь Г. Львов.

Характер Лютневої революції більшість істориків оцінюють як буржуазно-демократичний. Основними завданнями для нового уряду після перемоги Лютневої революції стали: утворення нової держави, визначення стосовно її участі у війні, подолання кризових тенденцій в економіці, вирішення аграрного і національного питань.

Тимчасовий уряд проголосив політичні свободи і пообіцяв скликати Всеросійські установчі збори (парламент) – саме вони мали вирішити долю Росії і ухвалити її конституцію. Виконавча влада на місцях перейшла до представників Тимчасового уряду – губернських і повітових комісарів. Владу на місцях також перебрали на себе різні громадські організації, які почали досить активно формуватися після революції. Органи царської адміністрації в Україні було ліквідовано 3-5 березня 1917 р.

Другим претендентом на політичну владу у Росії стала Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів на чолі з меншовиком М. Чхеїдзе (до її складу ввійшли діячі партій соціалістів-революціонерів та соціал-демократів (меншовиків)). В Україні мережа рад робітничих, солдатських та селянських депутатів була найбільш розвиненою в Донбасі (70 %), великих містах (Харків, Київ, Катеринослав, Луганськ, Полтава) та прифронтовій смузі; ради фінансувалися Тимчасовим урядом і на владу в Україні спершу не претендували.

Крім двох вищезазначених центрів влади, в Україні склався і третій, представлений Центральною Радою (далі – ЦР). Її утворили 4 (за іншими даними – 7) березня 1917 р. представники різних політичних (Товариства українських поступовців, українських соціалістичних партій), наукових, освітніх, кооперативних та студентських організацій. Головою ЦР заочно був обраний М.С. Грушевський¹. Спершу Рада відігравала роль київської міської організації, висуваючи культурно-національні вимоги.

Отже, нова система влади, утворена після Лютневої революції, у Росії отримала назву двовладдя, а в Україні –тривладдя. Серед причин встановлення такого розподілу сил історики називають практичну відсутність демократичних інститутів у Російській імперії, соціально-політичне розшарування суспільства та поляризацію політичних сил, а також невирішеність національного питання.

Вагомим досягненням Лютневої революції була демократизація суспільного життя: населення Російської держави отримало політичні права та свободи, було проголошено амністію політичним в’язням, ліквідовано репресивні органи царської влади, скасовано національні та релігійні обмеження. Однак Тимчасовий уряд не зробив рішучих кроків для розв’язання болючих для суспільства соціально-економічних проблем й до осені 1917 р. почав втрачати авторитет. У ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р. у Росії відбувся державний переворот, до влади прийшли більшовики, які розпустили Тимчасовий уряд.

Таким чином, безпосередніми наслідками Лютневої революції для України стали формування нових органів влади, демократизація суспільства, політизація суспільних рухів та зростання національно-культурної активності українського народу.