Потреба як внутрішній чинник активності людини це:

• –       нестаток необхідного (дефіцит);

• –       предмет задоволення нестатку;

• –       необхідність;

• –       стан;

• –       системна реакція особистості.

Існують різні точки зору на проблему співвідношення потреби та мотиву:

а) між потребою та мотивом можливі далекі та опосередковані відношення;

б) потреба надає поштовх до виникнення мотиву;

в) потреба перетворюється на мотив після опредметнення, тобто після знаходження предмета, який може її задовольнити;

г) потреба – частина мотиву;

д) потреба й є мотив.

Потреби можуть поділятися за:

1) походженням – первинні потреби (вроджені, стійкі, пов’язані з органічними процесами в організмі, мають циклічний характер задоволення) та вторинні потреби (не пов’язані з органічними процесами, зумовлюються суспільними обставинами життя людини);

2) характером задоволення – матеріальні, соціальні, духовні потреби.

 

12.2. Загальна характеристика мотивів

Основні функції мотиву:

•        спонукальна (енергетика мотиву);

•        спрямовуюча (спрямованість енергії на певний об’єкт, на певну активність);

•        стимулююча (стимулююча);

•        керівна (регуляція, організація, контролювання дії);

•        змістоутворювальна (створення особистісного сенсу дії);

•        пояснювальна (свідоме формулювання особистістю джерела її поведінки);

•        відображальна (відображення в свідомості людини потреб і цілей, засобів їх досягнення та своїх можливостей, наслідків для себе та морального самопочуття);

•        захисна (справжня мета замінюється на “офіційну версію”, яка необхідна для раціонального пояснення причини дії).

Мотиви мають динамічні та змістовні характеристики. До динамічних належать сила та стійкість мотиву. До змістовних:

1. 1)    повнота усвідомлення структури мотиву;

2. 2)    впевненість у правильності вибору;

3. 3)    спрямованість мотиву – особистісна, індивідуальна або суспільна, колективна;

4. 4)    орієнтація на зовнішні або внутрішні чинники при поясненні своєї поведінки;

5. 5)    види потреб, на задоволення яких спрямований мотив – біологічні або соціальні;

6. 6)    діяльність, в якій реалізуються мотиви – ігрова, навчальна, трудова, спортивна тощо.

Моністичні уявлення про мотив зводять його до якогось одного явища: потреби; мети; чиннику дії; особистісної диспозиції; формулювання; задоволеності; стану; наміру.

На думку І. Є. Ільїна, залежно від того, на якій стадії зупинився мотиваційний процес, який ступень усвідомлення (розуміння) чинників поведінки, який ступень задоволення потреби (досягнення мети, запланованого результату) мотиваційні утворення можна поділити на:

1. 1)    мотиваційні стани;

2. 2)    мрії;

3. 3)    схильності;

4. 4)    мотиваційні установки;

5. 5)    потяги, бажання;

6. 6)    спрямованість особистості;

7. 7)    мотиваційні властивості особистості;

8. 8)    мотиваційну сферу особистості.

 

12.3. Теоретичні підходи до розуміння мотивів

Серед теоретичних підходів до розуміння мотивів можна виділити такі:

1. Широке розуміння мотивів. Існує загальна мотиваційна

значущість предметів та явищ. Поруч з актуальними мотивами, які спонукають реальну активність, існують потенційні мотиви, які реальну активність не викликають. До потенційних мотивів належать:

1.        те, що вже зроблено самою людиною та в якості екс-мотиву спонукає внутрішню діяльність;

2.        те, для досягнення чого в людини немає можливостей;

3.        низка життєво важливих потреб за благоприємних умов задовольняються автоматично (потреба в кисні);

4.        активності людини не вимагає те, що створюється іншими;

5.        узагальнені соціальні цінності, система поглядів і моральних норм, завдяки яким людину можуть глибоко хвилювати події, які не мають прямого відношення до її життя.

Цінності, ідеали, інтереси, смисли – різновиди оцінного, небезстороннього, небайдужого відношення людини до дійсності, джерелом чого є потреби. Мотиваційне відношення – оцінне відношення потребнісного походження. Оцінні відношення характеризує: постійна й принципова готовність стати чинниками поведінки (потенційні мотиви); не спонукаючи зовнішню діяльність вони зазвичай слугують детермінантами різних фор діяльності внутрішньої. Загальна мотиваційна значущість явищ існує, тому що важко уявити предмет, який не має для людини ніякого сенсу.

2. Вузьке розуміння мотивів. Мотив – вербалізація мети і програми дії, яка надає людині можливість її розпочати. Якщо людина не сформулювала мотив, вона його не мала, тобто дія була немотивованою. Функції мотивів: спрямовуюча, контролююча, захисна. Ознаки захисних мотивів:

1.        зміст мети знаходиться в логічному протиріччі зі змістом програми;

2.        програма логічно не суперечить меті, але обґрунтовує її лише частково;

3.        негнучкий характер діяльності.

3. Заперечення існування мотивів. Ніяких мотивів взагалі не існує, тому що:

1) їх не можна спостерігати безпосередньо, тому не можна представити як факти дійсності;

2) вони не є фактами як реальні предмети, що доступні спостереженню.

Мотиви є умовні, допоміжні конструкти нашого мислення, які полегшують розуміння – гіпотетичні конструкти. Гіпотетичний конструкт (за Толменом) – це проміжна змінна, яку можна уставити в схему пояснення дії між обставинами ситуації, які первинно спостерігаються, та подальшими явищами поведінки.