Тема 12. Міжнародне морське право

1. Сутність морського права.

2. Територіальне море і його правовий режим.

3. Прилегла зона і її правовий режим.

4. Внутрішні морські води та їхній правовий режим.

5. Відкрите море і його правовий режим.

6. Континентальний шельф і його правовий режим.

7. Виняткова економічна зона.

8. Води архіпелагу.

9. Район та його характеристика.

1. Сутність морського права

Морське право (або право моря) регламентується Конвенцією, що прийнята 10 грудня 1982 р. і набрала чинності 16 листопада 1994 р. У ній беруть участь 85 держав. Мореплавство – одна з найдавніших галу­зей людської діяльності, і вона вимагала відповідного регулювання. Крім того, у морському праві діяли і продовжують діяти міжнародні звичаї. Не намагаючись дати перелік всіх актів, відзначимо найбільш важливі не стільки теперішнього століття, скільки післявоєнного часу. Серед них найбільш вагоме місце займають акти Женевської конференції з морського права 1958 р., котра прийняла чотири конвенції: про територіальне море і прилег­лу зону, про відкрите море, про континентальний шельф, про риболовство й охорону живих ресурсів відкритого моря.

На формування норм міжнародного морського права впливають різні міжнародні морські організації. Ряд положень, що визначають право кори­стування морем, регулюється внутрішнім законодавством держав. В Украї­ні до них належать Конституція України, Кодекс торгового мореплавства, Закон України "Про державний кордон України" та ін.

Морське право – інститут міжнародного права, що регулює відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права стосовно стату­су, порядку використання та охорони морських просторів, у тому числі континентального шельфу, морського дна і природних ресурсів моря Міжнародне морське право ґрунтується на визнанні основних прин­ципів міжнародного права: рівності всіх держав, великих і малих, незастосування сили і загрози силою, вирішення спорів мирними засобами та ін. З цього випливають основні норми міжнародного права: свобода користу­вання відкритим морем всіма державами світу як тими, котрі мають, так і тими, котрі не мають доступу до моря; право рівного користування природ­ними ресурсами морських просторів і морського дна, принцип загальної спадщини людства. З міжнародного морського права є велика кількість праць не тільки за кордоном, але й у нас. Їхній зміст (доктрина) є суттєвим додатком до норм морського права, тому що коментує і розвиває чинні норми, практику їхнього застосування і знайомить зі звичаями, що мають важливе значення в користуванні морем.

Ні в правових актах, ні в науковій літературі немає чіткого розмежу­вання між морським і міжнародним морським правом. Конвенція 1982 р. називається Конвенцією з морського права. У той самий час одна з найбільш відомих робіт - робота Д. Коломбоса - має назву "Міжнародне морське право", хоча досліджує ті ж проблеми. Югославський професор Міленко Креча стверджує, що морське право є інтегральною частиною міжнародно­го публічного права і тому не потребує власного визначення, оскільки таке визначення має зводитися до еннумерації (перелічення) проблем, що регулюються цим правом. Щоб цього уникнути, він визначає морське право як частину міжнародного публічного права, котре регулює морські галузі. Про втрату відмінностей між міжнародним морським правом і морським правом пише відомий іспанський фахівець у галузі морського права Ігнасіо Арройо. Професор Войцех Гуральчик, польський фахівець у галузі мор­ського права, відзначає, що термін "право моря" вживається для позначення частини міжнародного публічного права стосовно правового статусу мор­ських просторів і морських суден, а також користування морем і його ресурсами. Він адекватний англійському law of the sea французькому droit de la mer. Цю галузь називають також "міжнародним морським правом", але ця назва менш уживана, оскільки під терміном "морське право" слід розуміти норми внутрішнього права – адміністративного, трудового. цивільного, зв'язаного з судноплавством.

Проте це стосується лише термінологічного боку справи. Слід відрізняти морське право від міжнародного морського права. Перше є правом конкретної держави, внутрішньодержавним правом. Воно заснова­не на внутрішньодержавних актах і регламентує статус і порядок користу­вання внутрішніми і територіальними водами, а також морськими і річковими суднами, що належать державі: друге – засноване виключно на нормах міжнародного права і стосується поведінки держав за межами власних просторів. Обидві ці галузі тісно пов'язані, і морське право не може сприйматися відірваним від міжнародного мор­ського права, котре багато в чому зумовлює його зміст. Виділяють також міжнародне приватне морське право. У зв'язку з цим звертають увагу на зв’язок, що посилюється, між міжнародним морським правом і втручан­ням внутрішнього цивільного права в міжнародні морські перевезення, в загальну інтернаціоналізацію судноплавства.

Досліджуючи процеси в міжнародному морському праві, іноді кажуть про позитивну і негативну інституціоналізацію. Позитивна полягає в постійному прагненні держав до розширення свого суверенітету на морські простори (економічна зона, континентальний шельф тощо). Негативна – у недопущенні необмеженої позитивної інституціоналізації.