2. Класифікація норм у міжнародному праві та механізм їх реалізації

Можна виділити кілька підходів та критеріїв класифікації норм міжнародного права, зокрема:

- за сферою дії (колом учасників) норми міжнародного права поділяються на універсальні і партикулярні (локальні або регіональні);

- за юридичною силою або способом правового регулювання - диспозитивні та імперативні норми;

- за обсягом і змістом приписів - загальні і спеціальні норми міжнародного права;

- за способом створення і формою існування - звичаєві, договірні норми, норми рішень міжнародних організацій;

- за функціями і змістом правил поведінки - матеріальні і процесуальні норми міжнародного права;

- за характером приписів, що містяться в нормах - норми-принципи, норми-визначення, норми-повноваження, норми-зобов'язання, норми-заборони;

- за роллю у механізмі міжнародно-правового регулювання - регулятивні й охоронні норми.

Універсальні норми - це ті норми, які регулюють міжнародні відносини за участю всіх або переважної більшості держав та інших суб'єктів міжнародного права, відповідають загальнолюдським інтересам та потребам, а також сприймаються всіма або переважною більшістю держав та інших суб'єктів міжнародного права. Наприклад Статут ООН, норми про нерозповсюдження ядерної зброї тощо.

Локальні норми - це такі норми, які покликані регулювати відносини двох або декількох держав і пов'язані з їх взаємними інтересами. Локальні норми, у свою чергу, поділяються на двосторонні та багатосторонні.

Регіональні норми діють у межах країн одного регіону (право Європейського Союзу, угоди в рамках СНД).

Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року імперативна норма - це норма, яка приймається та визначається міжнародним співтовариством у цілому як така, відхилення від якої неприпустиме, та яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права Такого ж характеру. Суб'єкти міжнародного права не можуть на свій розсуд змінювати обсяг та зміст прав і обов'язків, передбачених імперативними нормами.

Серед імперативних норм особливу групу складають так звані норми jus cogens. До таких норм належать: основні принципи міжнародного права, спеціальні (галузеві) принципи (наприклад принцип свободи відкритого моря), а також деякі інші норми (про дипломатичні імунітети, про міжнародні польоти тощо). Норми jus cogens мають найвищу юридичну силу і решта норм повинні їм відповідати.

Диспозитивною є така норма, у межах якої суб'єкти міжнародного права самі визначають свою поведінку, взаємні права та обов'язки у залежності від обставин та інтересів.

Регулятивні норми надають суб'єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій.

Охоронні норми виконують функцію захисту міжнародного правопорядку від порушень, передбачають настання відповідальності і санкції відносно правопорушників.

Матеріальні норми фіксують права й обов'язки суб'єктів міжнародного права, їх правовий статус і т.д. Процесуальні норми регламентують порядок реалізації матеріальних норм.

Міжнародно-правові норми діють, лише коли вони реалізуються. Під реалізацією розуміють здійснення учасниками міжнародних правовідносин встановлених у нормах міжнародного права правил.

Юридичними формами здійснення міжнародно-правових норм є:

• дотримання;

• виконання;

• використання;

• застосування.

Дотримання - це спосіб дії в основному норм-заборон. Встановлюючи заборону геноциду (Конвенція про попередження злочинів геноциду і покарання за нього 1948 р.), міжнародно-правові норми тим самим приписують суб'єктам утримуватися від зазначеної поведінки.

Шляхом виконання найчастіше реалізуються норми-зобов'язання. На підставі ст. З Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року держави-сторони пакту зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими у пакті.

Норми-права здійснюються у формі використання. Зокрема, ст. 29 Конвенції СНД про права і основні свободи людини 1995 року закріплює право громадян брати участь в управлінні і реалізації державних справ як безпосередньо, так і через вільно обраних представників.

Застосування як форма реалізації міжнародних норм поєднує різні акти поведінки.

Існує міжнародно-правовий і національно-правовий механізми реалізації норм. Перший становить сукупність міжнародних засобів, що забезпечують здійснення норм міжнародного права. Його створюють:

1) система міжнародних конференцій, організацій та органів, а також інших структур, на які покладено реалізації міжнародно-правових норм;

2) сукупність норм міжнародного права, які сприяють реалізації інших міжнародних угод.

Результатом реалізації міжнародно-правових норм є міжнародні правовідносини - відносини, урегульовані цими нормами, та які включають суб'єкти, зміст, об'єкти, юридичні факти.