Лімнофіли та реофіли.

Лімнофіли — організми, які населяють водойми з уповільненим водообміном − природні (озера) та штучні (ставки, водосховища).

Серед лімнофільних тварин розрізняють таких, що живуть на дні водойм (лімнобентос), таких, що пасивно переміщуються у водній товщі (лімнопланктон) чи активно пересуваються по водоймі (лімнонектон).

Лімнофіли пристосувалися до життя у стоячих водах, до життя в умовах нестачі кисню, зміни температур тощо.

Типовими лімнофільними рибами є короп, карась, лин, в'юн та інші. Серед безхребетних до лімнофілів відносяться личинки комарів-дзвінців (мотиль).

Прикладом лімнофільних рослин є латаття.

Лімнофіли відіграють велике значення в утворенні мулів та сапропелю на дні водойм.

Лімнофілів протиставляють реофілам.

Реофільні тварини — організми, пристосовані до мешкання у текучих водах — річках, струмках, на морських мілководдях з припливно-відпливними або постійними течія.

Реофіли потребують достатньої великої кількості кисню, тому потребують постійного притоку свіжої води.

Деякі реофільні тварини проводять у текучих водах усе життя, інші — пов'язані з ними лише у певні періоди, наприклад, личинки деяких одноденок, волохокрильці та інші комахи, прохідні риби.

Серед реофілів багато прикріплених або малорухомих форм, які здатні протистояти течії, приростаючи до субстрату (губки, мохуватки), або прикріплюючись до нього за допомогою виростів тіла (серед голкошкірих — морські лілії) або присмоктуються (наприклад, молюск Ancylus), ховаються у нірках або серед каміння. Деякі реофіли здатні долати сильні течії (наприклад, лососеві риби). Пристосуванням до течії є також клейкість ікри, закопування ікри у ґрунт, розмноження в черепашках молюсків тощо. Реофільні риби добре пристосовані також до чинників середовища, властивих течії, наприклад, до каламутності води.

Серед прісноводних риб до реофілів відносяться чехоня, судак звичайний, форель струмкова, верховодка та інші.

За способом живлення багато реофільних тварин — фільтратори. Для них характерні пристосування для фільтрування води та уловлювання часточок, що переносяться течією.

Плавці - органи руху або регуляції положення тіла водних тварин. У личинок риб непарний плавець утворений складкою, що йде уздовж спини і загинається на черевну сторону. У дорослих риб зі складки формуються окремі плавці. Вважається, що у філогенезі непарні плавці розвинулися з безперервної шкірної складки. Кістяк плавця утворюють хрящові або кісткові промені (радіалії), які підтримують промені шкірної лопаті плавця — еластотрихії, тонкі еластоїдинові нитки (у хрящових) або кісткові промені — лепідотрихії (у променеперих риб). Радіалії укріплені на остистих і гемальних відростках хребців.

Спинний (D), анальний (A) та хвостовий (C) – непарні плавники.

Грудні (Р) і черевні (V) – парні

Парні плавці (грудні і черевні) розвинуті в риб. У хрящових риб вони горизонтальні, слугують тримальними поверхнями та рулями глибини; у більшості вищих риб розташовуються в більш-менш вертикальній площині і слугують рулями поворотів, в деяких придонних риб (багатопері, кистепері, дводишні) мають м'ясисту підставу і слугують органами опори. Рідко парні плавці використовуються як органи активного плавання (скати), пересування по дну (тригли), по поверхні суші. Мулисті стрибуни, наприклад, за допомогою грудних плавців можуть підніматися на дерева, летючі риби — планерувати в повітрі. Парні плавці вторинноводних тварин зазвичай називаються ластами.

Хвостовий плавець. Види хвостових плавців:

A) Гетероцеркальний

B) Протоцеркальний

C) Гомоцеркальний

D) Дифіцеркальний

Форма хвостового плавця тісно пов'язана з типом пересування. Розрізняють такі типи хвостових плавців:

• первинносиметричний (протоцеркальний) — є тільки в личинок риб;

• асиметричний або різнолопатевий (гетероцеркальний) — плавець зі збільшеної верхньою лопаттю, в яку продовжується хвостовий відділ хребта. Характерний для хрящових і осетрових риб;

• вторинносиметричний (гомоцеркальний) — у більшості кісткових риб;

• вториннонесиметричний (дифіцеркальний) — у дводишних, багатоперових.

Розвитку плавців останніх двох типів сприяла поява у вищих риб плавального міхура.

Непарні плавці, позбавлені кістяка, є в личинок земноводних, у дорослих хвостатих земноводних і деяких інших вторинноводних тварин. В іхтіозаврів форма хвостового плавця обернено-гетероцеркальна (кінець хребта відгинається вниз у збільшену нижню лопасть плавця), що пов'язано з пірнанням. У китоподібних і сирен хвостові плавці рівнолопатеві (симетричні), але розташовані в горизонтальній площині, тому що при поверненні у воду тварини зберегли властиву всім ссавцям здатність згинати при русі тулуб у вертикальній площині.

Індекс поляризації ікри.

В осетрівництві придатність самок для штучного відтворення визначають за положенням ядра в ооциті, так званим показником поляризації, відношенням відстані між ядром та анімальним полюсом ооцита до найбільшої відстані між анімальним та вегетативним полюсом ооцита.

Позитивна реакція на гіпофізарну ін'єкцію у самок осетрових, як правило, настає тоді, коли показник поляризації не перевищує 0,07 (або 7%). Оптимальний стан ікри для відтворення в яєчниках самок веслоноса - за показника (коефіцієнта) поляризації 0,05.

Від чого залежить рибопродуктивність.

Водойми, що використовуються для про-мислового вилову, або відтворення риби, називаються рибогосподарськими і характеризуються показниками рибопродуктивності – приростом маси риби з 1 га їхньої площі за вегетаційний період.

Рибопродуктивність ставків - це приріст живої маси риби, отриманої з одиниці площі водойми за вегетаційний період. Приріст продукції за рахунок природної кормової бази називають природною рибопродуктивність, а за рахунок природної кормової бази і штучних кормів, які вносять у ставок, - загальною продуктивністю.

Потенційну рибопродуктивність визначають низкою факторів, з яких особливе значення має кількість особин, культивованих на одиниці площі, або щільність посадки - поняття, яке набуло великого значення у рибництві. Теоретично реальним є доведення щільності посадки риби до рівнів, які прийняті у тваринництві, які відповідають стійлового утримання. Проте сучасний рівень рибництва не забезпечує економічної ефективності такого заходу з-за високої вартості кормів, забезпечення оптимальних термічних умов середовища та профілактики захворювань.

Велике значення для збільшення рибопродуктивності ставків має наявність в них природної кормової бази. Природним кормом ставкових риб є водні тварини і рослини вищі і нижчі, які живуть у товщі води і на дні водойм.

Меліорація – комплекс заходів спрямованих на покращення умов існування риби. Буває рибницько-технічна та аграрно-технічна меліорація.

Рибницько-технічна спрямована на розвиток або якщо у надлишку то боротьбу із заростання вищою рослинністю, боротьбою із замуленням, проведення аерації водойм.

Аграрно-рибницька включає заходи по вапнуванню та літуванню ставків, проведення рибосивозмінів та внесення добрив.

Котячий сисун (Opisthorchis felineus) – має ланцетовидную форму тіла, досягає довжини 13 мм. Викликає захворювання опісторхоз.

Остаточний господар - представники загону Хижі (лисиці, собаки, кішки і ін.) і людина.

Перший проміжний хазяїн - прісноводний черевоногих молюск.

Другий проміжний господар - риби сімейства Коропові (плотва, сазан, язь та ін.)

Стадії життєвого циклу можна вибудувати в наступний ланцюжок: марита (остаточний господар) → яйце (вода) → мірацидій (перший проміжний господар) → спороциста (перший проміжний господар) → редія (перший проміжний господар) → церкарій (вода) → метацеркарія (другий проміжний господар).

• В організмі остаточного господаря марита котячого сисуна локалізується в протоках печінки, жовчному міхурі, підшлунковій залозі.

• Яйця для подальшого розвитку повинні потрапити у воду і бути проковтнутими молюском.

• В організмі бітінії з яйця виходить мірацидий, який перетворюється в спороцисту.

• Спороциста розмножується з утворенням редій.

• Редії розмножуються з утворенням церкаріїв.

• Церкаріі залишають молюска і проникають в тіло риби.

• У м'язах або підшкірній клітковині риби церкарії перетворюються на метацеркарії. Метацеркария - інвазійна стадія для остаточного господаря.

Зараження людини відбувається при вживанні в їжу погано просмажене, погано провареної, сирої або в'яленої риби, що містить метацеркарии. Котячий сисун має на організм людини приблизно таке ж патогенну дію, як і печінковий сисун.

► Захворювання: Заразні: Інфекційні – вірусні, бактеріоз, мікози, альгеольози, Інвазійні – протозойні, гельмінтозні, молюскози, круспоцеоз, целюонтоз

Не заразні – отруєння, травми.

► Види інфекцій: прості, змішані, вторинні

► Форми перебігу:

• Гостра – до 2 тижнів (висип, вздуття, зміна забарв.)

• Блискавична – риба бистро гине що не встигають проявитись симптоми

• Підгостра – від 2 до 6 тижднів (слабо вираженні клінічні ознаки)

• Хронічна - до к-ох місяців (вираженні не всі ознаки і слабо)

• Абортивна – виражені всі ознаки і характеризується різке ви здоровлення

• Латентна (без симпт.) – збудник присутній але не викликає реакцію ⇒ іноді переходить в гостру

► Форми патогенної дії:

• Септицемія – розмноження у крові ⇒ поширюється до вн. органів, без утв. Метастатичних вогнищ

• Бактеріомія і вірусемія – збудник не розм. у крові, у органі утв. первинне вогнище ⇒ кров’ю розноситься по органам

• Піємія – збудник розповс. з перв. вогнища і утв. метастази в інших структурах

• Токсемія – надходження у кров токс. метаболітів