4 Визначання цукрів

Оптичну густину вимірюють згідно з 3.1.3.

Значення оптичної густини має бути у діапазоні від 0,2 до 0,7. У разі одержання інших значень випробовування повторюють, у цьому разі об'єми випробувального розчину та дисти­льованої води змінюють так, щоб сумарний об'єм дорівнював 10 см³.

Оптичну густину вимірюють у кожному випробувальному розчині не менше ніж три рази та визначають середнє арифметичне значення оптичної густини.

5 Визначання цукрів у вигляді інвертного цукру

Перед визначанням провадять інверсію сахарози. Для цього 50 см³ отриманого згідно з 3.1.5 випробувального розчину вносять піпеткою у мірну колбу місткістю 100 см³, додають 5 см³ соляної кислоти та перемішують. Колбу з термометром поміщають у нагріту до 70⁰ С водяну баню. Доводять температуру розчину протягом від 2,5 хв. До 3 хв до температури від 67⁰С до 70⁰С і витримують розчин за цієї температури 5 хв.

Після інверсії розчин одразу охолоджують під струменем холодної води до кімнатної температури, виймають термометр, попередньо ополіскуючи його водою. Додають одну краплю розчину метилового оранжевого й обережно нейтралізують, доливаючи краплями спочатку розчин гідроксиду натрію масовою концентрацією 200 г/дм³, а потім до завершення нейтралізування – розчин масовою концентрацією 10 г/дм³до появи жовто-оранжевого забарвлення. Потім нейтралізований розчин доводять дистильованою водою до об’єму 100 см³

У конічну колбу місткістю 250 см³ послідовно вносять по 25 см³, розчину сірчанокислої міді та лужного розчину виннокислого калію-натрію. Суміш нагрівають до кипіння та відразу додають піпеткою 50 см³ випробувального розчину, отриманого згідно з 3.1.5. Розчин знову доводять до кипіння та кип’ятять 2 хв., відраховуючи час від моменту появи перших бульбашок. Після нагрівання осад оксиду міді (1), який випав, залишають для відстоювання. Розчин над осадом має бути синім від надлишків іонів міді. Якщо розчин над осадом знебарвлюється, то визначення повторюють із меншим об’ємом випробувального розчину, який точно вимірюють, з додаванням у реакційну колбу дистильованої води таким об’ємом, який становить разом з випробувальним розчином 50 см³.

Потім гарячу рідину фільтрують водоструминним насосом у колбу з тубусом місткістю 205 см³, крізь фільтрувальну лійку, уникаючи перенесення осаду на фільтр. Для уникнення окиснення міді (І) до міді (ІІ) у разі контактування з повітрям осад на фільтрі й у колбі має бути увесь час покритий рідиною. Осад у колбі промивають кілька разів невеликими порціями гарячої води, кожен раз даючи змогу осаду осісти на дно, зливаючи гарячу рідину крізь фільтр. Після промивання обережно виймають фільтрувальну лійку й установлюють її у чисту колбу місткістю 250 см³ для відстоювання.

Потім розчиняють осад оксиду міді (І), для чого вимірюють циліндром від 30 см³ до 50 см³ розчину залізо амонійних галунів, вносять їх невеликими порціями у конічну колбу з осадом, який покрито невеликою кількістю дистильованої води. Після розчинення осаду в колбі рідину заливають по паличці у фільтрувальну лійку, попередньо від’єднуючи водоструменевий насос.

Фільтрувальну лійку виймають із колби та фільтрат одразу титрують розчином марганцевокислого калію до стійкого протягом 30 с слабко рожевого забарвлення.

Редуковані цукри після інверсії визначають згідно з 4.

Оптичну густину вимірюють у кожному розчині не менше ніж три рази та визначають середнє арифметичне значення оптичної густини.