вартістю понад 1500 крб. мав здійснюватися без карток споживача, але за чеками Ощадбанку тільки жителям республіки.

Отже, з 3 листопада 1990 р. один раз на місяць, крім рубльової готівки, громадяни отримували листи з купонами на суму 70 % їхніх грошових доходів після оподаткування. Вони повинні були давати їх продавцеві в магазині, який відрізав від листа купони на суму покупки. Поряд із цим оплата здійснювалася рублями.

В 1991 р. була проведена остання грошова реформа СРСР. 23 січня оголосили указ М. Горбачова про вилучення з обігу купюр номінальною вартістю 50 і 100 руб. Зразка 1961 р. гроші можна було обміняти протягом трьох днів у межах середньомісячного заробітку за останній рік роботи (мал. 9.10).

Мал. 9.10. 1000 руб. зразка 1991 року

У ході реформи спостерігалися випадки, коли 50-рублеві купюри продавалися по 40, 30, 20 і навіть 10 руб.

9.4. Банківська система україни в складі СРСР

Із січня 1919 р. в Україні почався радянський період, за якого істотні зміни відбулися і в банківській системі: робітничо-селянським урядом усі приватні кредитні установи націоналізував. У жовтні 1921 р. в Харкові були засновані: Всеукраїнська контора Державного банку; в липні 1922 р. – Всеукраїнський кооперативний банк; у січні 1923 р. – Всеукраїнська контора торгово-промислового банку, а в Києві відкрито їхні філії. У 1923 р. засновано Київський сільгоспбанк, а в 1924 р. відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.

104

12 червня 1929 р. Центральний виконавчий Комітет та Рада Народного Господарства СРСР затвердили перший статут Держбанку СРСР, де визначалося, що філіями Держбанку є республіканські, крайові (обласні) контори, контори в окремих торгово-промислових центрах, відділення, агентства, каси.

За кредитною реформою 1930 – 1932 pp. замість контор та філій галузевих банків було засновано контори спеціалізованих банків довгострокових вкладів: Промбанк, Сільгоспбанк, Цекомбанк, Всекомбанк, який у 1936 p. перетворений на Торгбанк. У цьому ж році в Україні було ліквідовано Всеукраїнську контору Держбанку, а всі обласні контори безпосередньо підпорядковувалися Москві. Лише в 1948 р. на прохання уряду України було створено апарат Уповноваженого Державного банку на Україні, який виконував обов’язки центрального банку, не маючи права емісії грошей без дозволу Москви.

У1955 p. було створено Українську республіканську контору Держбанку та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, Торгбанку (останній ліквідовано в 1957 p.).

Уквітні 1959 p. банківська система була реорганізована: Сільгоспбанк, Цекомбанк, комунальні банки, Промбудбанк були ліквідовані (відповідно ліквідовані й ці республіканські контори в Україні). В Україні були створені контори Держбанку, Будбанку та відділення Зовнішекономбанку СРСР. На території України Держбанк СРСР став єдиним центром розрахунків, єдиним емісійним та касовим центром. Ці ж функції мала республіканська контора в Україні, але емісія грошей та видача кредитів здійснювалася лише з дозволу Москви.

Ця система функціонувала до 1987 p., коли була здійснена чергова реорганізація діючих банків та організовано спеціалізовані: Держбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Жилсоцбанк СРСР та Ощадбанк СРСР з відповідними конторами в республіках, з управліннями в автономних республіках, краях, областях та за необхідності – з відділеннями в окремих містах та районах.

9.5.Податкова система СРСР

У1930 р. в СРСР було здійснено податкову реформу, яка замінила 86 податкових платежів і зборів двома – податком з обігу й податком з чистого прибутку, стягнення яких здійснював Наркомфін, а місцеві податки – територіальні органи Радянської влади.

Податок з обігу (або з обороту) був фактично універсальним акцизом, оскільки включався в остаточну роздрібну ціну товару, і в підсумку його сплачував споживач.

З початком Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.) економіка країни була відразу переорієнтована на воєнні потреби. Водночас зросли

105

податки з населення (до 14 % бюджетного значення). Було введено воєнний податок (стягувався до 1946 р.), податок на неодружених та незаміжніх, а з 1944 р. до сплати залучалися і малосімейні, що мали одну чи дві дитини. Були також підвищені ставки сільськогосподарського податку.

На окупованій території України німецькі окупанти встановили 25 видів грошових податків, серед яких податок з обігу, прибутковий, податок зі спадщини. Крім того, було введено безліч місцевих податків.

Особливо важливі заходи щодо зниження податків з населення були проведені після 1953 р. Насамперед це стосувалося реформи сільськогосподарського податку, яка суттєво виправила недоліки в оподаткуванні сільського населення. На основі нового закону було здійснено перехід до оподаткування за твердими ставками кожної сотки з присадибних ділянок.

Крім обов’язкових платежів державних підприємств і організацій, державний бюджет СРСР поповнювався за рахунок податків з кооперативно-колгоспних підприємств та організацій, податків з населення, місцевих податків та зборів, неподаткових доходів та коштів, що надходили на основі державного кредиту. Система оподаткування в Радянському Союзі практично не змінювалася протягом багатьох років, доки країна з такою назвою не припинила своє існування.

9.6. Страхування в СРСР

До революції 1917 р. в Україні широко розвинулася страхова кооперація (до війни її майже не було); 1918 р. було створено Український коопераційний страховий союз (Страхсоюз) як центральну установу для організації загального коопераційного страхування; за воєнного комунізму його було ліквідовано. Як в усьому СРСР, так і в Україні страхування монополізовано, страхові товариства ліквідовано, а їхнє майно націоналізовано. Виняток зроблено в 1922 р. для кооперативів, яким дозволено взаємне страхування рухомого майна і товарів при Всеукраїнському коопераційному страховому союзі (Коопстрах), що обслуговував на території України всі види кооперації (1926 — 1927 рр. він мав на 672,2 млн крб. забезпечених сум). Цей тип страхування був ліквідований у 1930 р. Селянські двори підлягали обов'язковому державному страхуванню від пожеж, пошестей худоби, градобою і транспортних аварій. Адміністрація страхової справи була від 1925 р. централізована. Державне страхування здійснювалося на всій території СРСР єдиною організацією — Держстрахом у Москві.

Під час колективізації постав хаос і безправ'я в страховій системі, бо Держстрах відмовлявся платити сільським господарствам відшкодування, мовляв, вороги свідомо вбивали худобу й нищили сільськогосподарський інвентар, щоб не йти до колгоспів. Тоді обов'язкове страхування

106