ТЕМА 4. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ПОДАТКИ В СЕРЕДНЬОВІЧНЙ ЄВРОПІ

4.1.Грошове господарство в середньовічній Європі.

4.2.Розвиток банківництва в середньовічній Європі.

4.3.Податки в середньовічній Європі.

В історіографії господарство Середньовіччя характеризується такими загальними ознаками: панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода (умовно-службове спадкове надання), що дало назву системі господарства; монополія феодалів на землю, яка виявлялася за принципом «Немає землі без сеньйора»; умовний характер, ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалася на васальних зв'язках; протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробництвом; особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залежність селянина від землевласника; рентна форма експлуатації феодально залежного селянства; переважання натурального господарства та другорядна роль обміну; сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні господарські форми. Аграризація економіки зумовила назву Середньовіччя в науковій літературі як «аграрна цивілізація».

Розвиток господарства країн Європи епохи Середньовіччя пройшов три періоди. У ранньому Середньовіччі (V—Х ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). XI—XV ст. — період зрілості феодального господарства в умовах внутрішньої колонізації, розвитку міст і товарного виробництва. У пізньому Середньовіччі (XVI — перша половина XVIII ст.) зароджувалися ринкові форми виробництва, з’явилися ознаки індустріальної цивілізації.

4.1. Грошове господарство в середньовічній Європі

Грошовий обіг сердньовічної Європи умовно поділяють на чотири періоди [51]:

1)монета епохи мандрівки народів, варварське карбування в ранньому Середньовіччі (середина V – середина VІІІ ст.);

2)грошове господарство періоду розвинутого Середньовіччя, епоха феодального денарія (середина VІІІ – кінець ХІІІ ст.);

3)період великих грошових реформ у Європі, епоха гроша та флорина (ХІІІ–ХІV ст.);

4)час стабілізації монетних відносин у країнах Західної Європи, початок періоду талера (ХV – початок ХVІ ст.).

29

Монетне карбування варварських королівств було організоване за римськими зразками. Повною мірою пізньоримську монетну систему запозичено лише в розміщених в Італії королівствах остготів та бургундів. Свеви та вестготи запозичили лише зразки золотих монет, а вандали – срібних та бронзових. Це було зумавлено насамперед потребами локального грошового обігу, а також особливостями політичного життя та регіональними традиціями.

Характерними особливостями варварського карбування монет є їхнє політично-прокламативне значення, невеликі масштаби випуску дрібних срібних, бронзових і мідних монет, що свідчило про низький розвиток торгівлі, децентралізація емісії, а також деградація монетної справи, що виражалося в примітивному оформленні монет [51].

У VI–VII ст. з північно-причорноморських міст карбування монет здійснює тільки Херсонес. Монети карбуються від імені імператорів Юстиніана I, Юстина II, Маврикія, Іраклія. У грошовому обігу активно беруть участь монети Візантійської імперії. На всій іншій території сучасної України грошовий обіг практично замирає. Можливо, це було пов'язано з якимись військовими діями або міжплемінною боротьбою.

Наприкінці VIII ст. в королівстві франків Карл Великий провів грошову реформу, що закріпила панування срібного монометалізму, за якого потреби ринку задовольнялися за допомогою високопробних денаріїв та оболів. Загальна кількість продукції 125 відомих монетних дворів періоду його владарювання становить декілька десятків мільйонів денаріїв. Він також запровадив каролінзький фунт, який містив 408 г і ліг в основу монетних систем країн Західної Європи.

Епоха феодального денарія характеризувалася домінуванням срібного монометалізму, відсутністю розбудованої системи монетних номіналів, подібними принципами зовнішнього оформлення та метрологічних показників монет різних країн. Постійно погіршувалася якість монет, відбувалася повна децентралізація їхнього карбування.

Навіть після зникнення денарія з грошового обігу Римської імперії денарій залишався рахунковою одиницею. Ця назва упродовж декількох тисячоліть залишалася назвою багатьох європейських грошових одиниць. Денаріями називали дрібну срібну монету, яку випускали в VIII

–XI ст. деякі князі, які мали право монетної регалії. Ці монети дали початок багатьом європейським національним грошовим системам і згодом отримали власні назви: в Англії – пенні, в Німеччині – пфеніг, у Франції

–деньє (мал. 4.1).

30

Мал. 4.1. Денье (денарій) Карла Великого (768–814)

УXIII – XIV ст. відновилася система біметалізму, в якій гріш був основною срібною, а флорин – основною золотою монетами. Провідне місце в цьому процесі посідали міста Північної та Середньої Італії, монетне карбування яких мало суттєвий вплив на розвиток інших європейських грошових систем.

У1172 р. в Генуї була викарбувана срібна монета масою 1,46 г. Вона отримала свою назву від латинського denarius grossus — товстий денарій. Генуезький гросо (grosso) дорівнював 4 генуезьким денаріям (мал. 4.2).

У1266 р. монети грошового типу з’явилися у Франції. Так, у м. Тур було випущено срібну монету 958 проби масою 4,22 г. (так звана «гро турнуа», gros tournois, у нумізматичній літературі — «турнуз»). Вона дорівнювала соліду.

Мал. 4.2. Генуезький гросо

У 1338 р. в Тюрінгії за ініціативою Фрідріха ІІ почали карбувати майсенські гроші (маса – 3,797 г, вміст срібла – 3,375 г).

В Англії першу монету грошового типу було відкарбовано за владарювання Едуарда І в 1279 р. Ця монета мала назву гроут (groat) і містила 4,23 г срібла.

31

Флорин (італ. florenus, від Флоренція «квіткова») — назва золотих монет, які вперше почали карбувати у Флоренції в 1252 р. (звідси – і назва монети) та позніше стали випускти в інших країнах (мал 4.3).

Мал. 4.3. Флорентійський флорин 1340 року

УXIV ст. подібні монети карбували у Франції, Англії, Німеччині та Нідерландах (у Німеччині та Нідерландах флорин одержав назву гульден).

В Європі назви флорин та дукат стали синонімами— так називали високопробні золоті монети стандартної маси (близько 3,5 г) навіть якщо на них не було квітки.

Із середини XIV ст. флорин карбували в Німеччині, де він одержав назву гульден. Однак у зв’язку з відсутністю єдиного емісійного центру якість німецького флорина постійно знижувалася. Наприкінці XV ст. маса рейнського гульдена впала з 3,5 до 2,5 г.

У1343 р. англійський король Едуард ІІІ викарбував нову золоту монету за французьким прикладом флорина, масою 6,998 г (6,963 г золота).

На початку XVI ст. в чеському містечку Санкт-Йоахімсталь почали карбувати срібні монети – талери. Згодом вони стали загальновизнаними міжнародними монетами, які послугували основою для формування низки національних грошових систем і з певними змінами домінували на монетному ринку багатьох країн аж до ХХ ст.

Та лер — назва великої срібної монети, яка в XVI–ХIX ст. відігравала значну роль у грошовому обігу Європи та в міжнародній торгівлі.

Першим у Європі карбування срібної монети масою в унцію (див. Додаток 1) розпочав ерцгерцог троля Сигізмунд. На початку 1484 р. Сигізмунд випустив монету з високопробного срібла масою близько 15,5 г, а в 1486 р. масою 31,83 г, яка мала назву гульденгрош, або гульдинер (мал. 4.4).

32