3. Підставі виникнення та припинення право власності

Підставами виникнення права власності є різні обставини, з якими норми права пов'язують виникнення правовідносин власності. Це можуть бути будь-які підстави, не заборонені законодавством, зокрема, правочини.

Підстави виникнення права власності діляться на первинні і похідні.

Первинними підставами вважаються такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ.

До таких підстав відносяться виготовлення або створення нової речі (виробництво), переробка речі (специфікація), привласнення загальнодоступних дарів природи, знахідка, бездоглядні домашні тварини, клад і інші безхазаяйні речі.

Виробництво – такий спосіб виникнення права власності, при якому воно виникає у зв'язку з виготовленням або створенням якої-небудь речі, що не існувала раніше. Власником в цьому випадку стає той, хто виготовив (створив) цю річ для себе, якщо інше не встановлене договором або законом. Особа, що виготовила ( створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Момент виникнення права власності залежить від того, яка річ створена – рухома або нерухома.

Право власності на рухому річ виникає з моменту її створення, а на нерухомі речі (житлові будинки, будівлі, споруди і тому подібне) – з моменту їх державної реєстрації (стаття 182 Цивільні кодекси України).

Специфікація (переробка) – це створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не її творцеві. Визначальною ознакою тут є не сам факт створення нової речі, а то, що нова річ створюється в результаті роботи однієї особи з матеріалів, що належать іншій особі. Виникнення права власності на таку річ залежить від сумлінності або недобросовісної специфікатора (особи, що використала чужий матеріал для створення нової речі).

Право власності у специфікатора виникає тільки за наявності одночасно трьох умов:

1) вартість створеної речі значно перевищує вартість використаних матеріалів;

2) специфікатор не знав і не міг знати, що використовує чужий матеріал;

3) бажання специфікатора придбати право власності на створену ним річ.

Особа, що самовільно переробила чужу річ (яка знала або повинна була знати, що створює річ з чужого матеріалу), не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Крім того, власник матеріалу може зажадати від специфікатора відшкодування збитків, а також морального збитку, заподіяних переробкою матеріалу.

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, йому що не належить, виникає у власника матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлене договором або законом. При цьому власник матеріалу, який придбав право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість її переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлене договором (стаття 332 Цивільні кодекси України). Вартість переробки визначається специфікатором. У разі виникнення спору про вартість переробки, сторони можуть звернутися за його вирішенням до суду.

Привласнення плодів і доходів. Плоди, приплід тварин, доходи від речі належать власникові речі, якщо інше не встановлене законом або договором власника з іншою особою.

Розрізняють природні плоди, принесені в результаті органічного розвитку плодоносної речі (приплід тварин, шерсть, яйця, молоко і тому подібне), і доходи від використання речі в цивільному обороті (дивіденди по цінних паперах, орендна плата і так далі).

Право власності на плоди і доходи виникає у власника речі з моменту їх появи як таких. Це право виникає у власника і в тому випадку, якщо річ знаходиться в незаконному недобросовісному володінні іншої особи. Що ж до плодів і доходів, отриманих добросовісним незаконним власником до того моменту, поки він не дізнався про неправомірність свого володіння, то вони належать йому, а з моменту, коли дізнався – власникові речі.

Привласнення загальнодоступних дарів природи (ягоди, дичина, риба і тому подібне). Особа, що зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або яка добула іншу річ в лісі, водоймищі і тому подібне, є їх власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки (стаття 333 Цивільні кодекси).

Придбання права власності на безхазяйну річ (майно). Безхазяйне майно – це майно, яке не має власника або власник якого невідомий.

Згідно статті 335 Цивільного кодексу безхазяйне майно можна придбати за набувальною давністю, якщо це не суперечить нормам закону, що регулює конкретні відносини (клад, знахідка і тому подібне).

Для цього безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони знаходяться. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення в печатних засобах масової інформації.

Після закінчення одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, ця річ за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду в комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть отримуватися у власність за набувальною давністю, окрім випадків, встановлених статтями 336 (відмова власника від рухомої речі), 338 (знахідка), 341 (бездоглядна домашня тварина) і 343 (клад) Цивільного кодексу України.

Положення статті 335 Цивільного кодексу України про придбання права власності на безхазяйну річ не стосується майна особи, визнаної безвісно відсутньою. Така річ не може перейти у власність іншої особи, оскільки над таким майном за рішенням суду встановлюється опіка (стаття 44 Цивільні кодекси України).

Цивільний кодекс передбачає спеціальні правила для придбання права власності на речі, від яких власник відмовився, власник яких невідомий або втратив на них право.

Придбання права власності на рухому річ, від якої власник відмовився, регулює стаття 336 Цивільного кодексу. Відповідно до неї особа, що заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває права власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Вказані правила застосовуються за наявності таких умов:

а) власник ясно і чітко відмовився від свого майна;

б) це майно відноситься до рухомих речей;

в) набувальник фактично заволодів таким рухомим майном;

г) передбачається, що набувальник має намір стати власником речі, що виразилося в його діях з володіння майном.

Знахідка – це виявлення речі, що вибула з володіння власника або іншого уповноваженого на володіння особи, всупереч їх волі. Особа, що знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особі, що її втратила, або власникові речі і повернути їм знайдену річ. Якщо особа, що втратила річ, невідома, доля цієї речі і інші наслідки знахідки залежать від місця і обставин знаходження речі (стаття 337 Цивільного кодексу України).

Право власності на загублену річ може виникнути у того, хто її знайшов, або у територіальної громади.

Особа, що знайшла загублену річ, набуває права власності на неї після закінчення шести місяців з моменту заяви про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування.

Для цього необхідна наявність двох умов:

1) не встановлений власник або інша особа, що має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, що має право вимагати повернення загубленої речі, не заявили про своє право на річ тому, хто її знайшов, міліції або органу місцевого самоврядування.

Якщо особа, що знайшла загублену річ, подасть органу місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від придбання права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

У спеціальному порядку виникає право власності на знайдені транспортні засоби. Вони передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкарських засобах масової інформації. Якщо впродовж шести місяців з дня публікації цього оголошення власник або інша особа, що має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлений або не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виручки внести на спеціальний рахунок в банк. Якщо впродовж трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передачі йому суми виручки, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

У будь-якому випадку особа, що знайшла загублену річ, якщо у нього не виникає права власності, може вимагати від особи, якій річ повернена, або особи, яка придбала право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі і тому подібне).

Крім того, особа, що знайшла загублену річ, має право вимагати у її власника (власника) винагороди за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі. Якщо ж власник (власник) публічно обіцяв винагороду за знахідку, воно виплачується на умовах публічної обіцянки винагороди (статті 1144, 1148 Цивільного кодексу України).

Права на отримання винагороди не виникає, якщо особа, що знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або здійснила спробу приховати її (стаття 339 Цивільного кодексу України).

Різновидом знахідки є затримання бездоглядної домашньої тварини, вибулої з володіння власника або особи, якій воно було передане у володіння, крім їх волі.

Правові наслідки такого затримання бездоглядних домашніх тварин схожі з тими, які наступають у разі знахідки. Відмінність полягає у вимозі дотримання ветеринарних правил, коротших термінах повідомлення відповідних органів про затримання тварин, об'єм витрат на зміст, що підлягають відшкодуванню, і тому подібне (статті 340, 342 Цивільні кодекси України). Разом з тим, підстави придбання права власності на бездоглядне домашнє тварини практично ті ж самі, що і в інших випадках знахідки.

Зокрема, згідно статті 341 Цивільного кодексу, якщо впродовж шести місяців з моменту заяви про затримання бездоглядного робочого (коні, воли і тому подібне) або великої рогатої худоби (корови, бики і тому подібне) і впродовж двох місяців – відносно інших домашніх тварин (коти, собаки і тому подібне) не буде виявлений їх власник або він не заявить про своє право на них, право власності на цих тваринах переходить до особи, у якої вони були на утриманні і в користуванні.

У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні і в користуванні, від придбання права власності на нього, це тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої воно було виявлене.

Право власності на клад, тобто, закопані в землі або приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або згідно із законом втратив на них право власності, за загальним правилом, набуває особи, що знайшла його. Якщо ж клад був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, що виявила клад, і власник майна набувають в рівних долях права загальної пайової власності на нього.

Вказані правила не розповсюджуються на осіб, що виявили клад під час розкопок, пошуків, що проводяться відповідно до їх трудових або договірних обов'язків.

У разі виявлення кладу особою, що здійснював розкопки або пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому вони були приховані, право власності на клад набуває власник цього майна.

Особливим випадком є виявлення кладу – пам'ятника історії і культури. Право власності на нього набуває держави. А особа, що виявила такий клад, має право на отримання від держави винагороди в розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо воно негайно повідомило міліцію або орган місцевого самоврядування про клад і передало його відповідному державному органу або органу місцевого самоврядування. Якщо ж пам'ятник історії і культури був знайдений в майні, що належить іншій особі, це особа, а також особу, що виявила його, мають право на винагороду в розмірі до десяти відсотків від вартості кладу кожному (стаття 343 Цивільні кодекси України).

Придбання права власності по набувальній давності грунтується на припущенні, що власник майна, який тривалий час не цікавиться тим, де і у кого знаходиться його річ, не має наміру зберігати за собою право власності на неї. З метою визначеності цивільних відносин ця річ визнається власністю фактичного добросовісного власника. Згідно статті 343 Цивільні кодекси особа, що сумлінно оволоділа чужим майном і що продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном впродовж десяти років або рухомим майном – впродовж п'яти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлене Цивільним кодексом України.

Умовами придбання права власності по набувальній давності є:

а) добросовісне володіння чужим майном;

б) володіння чужим майном впродовж певного терміну: десять років – для нерухомості; п'ять років – для рухомого майна. Якщо особа оволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення терміну договору не пред'явив вимоги про його повернення, воно набуває права власності по набувальній давності на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно – через п'ять років з часу закінчення позовної давності.

При цьому особа, що заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння весь час, впродовж якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником воно є;

в) відвертість володіння чужим майном;

г) безперервність володіння чужим майном. При цьому втрата не по своїй волі майна його власником не перериває набувальницької давності у разі повернення майна впродовж одного року або пред'явлення впродовж цього терміну позову про його витребування;

д) дотримання спеціальних вимог, встановлених законом (наприклад, вимога державної реєстрації для нерухомого майна – частина 1 статті 344, стаття 182 Цивільні кодекси України).

Що стосується порядку придбання права власності по набувальній давності, то він залежить від виду речей: право власності на рухоме майно за наявності вказаних вище умов виникає автоматично; на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери право власності отримується за рішенням суду.

Самочинне будівництво може створити право власності на самочинно зведені житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно у разі подальшого узаконення будівництва (за умови, що це не порушує прав інших осіб) у встановленому законом порядку (частини 2, 5 статей 376 Цивільного кодексу України).

Похідні підстави набуття права власності.

Похідними підставами є такі, при яких виникнення права власності у суб'єкта пов'язане з волевиявленням попереднього власника (правочини, направлені на передачу майна у власність, спадкоємство).

Договір, як узгоджене волевиявлення двох осіб, є підставою виникнення права власності в тих випадках, коли в ньому йде мова про передачу такого права від відчужувача до набувальника. Це можуть бути договори купівлі-продажу, дарування, міни і тому подібне. Якщо такого наміру у сторін немає, і мова йде про передачу майна в тимчасове користування, на зберігання і тому подібне, то право власності до іншої особи не переходить.

Стаття 334 Цивільні кодекси України визначає, що право власності у набувальника майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлене договором або законом. Договором сторін може бути встановлено, що право власності переходить до набувальника до або після передачі речі (наприклад, момент оформлення правочини і тому подібне). Передачею майна вважається вручення його набувальнику або перевізникові, організації зв'язку і тому подібне для відправлення, пересилка набувальнику майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передачі майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядливого документа на майно.

Право власності на майно за договором, яке підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 209 Цивільного кодексу України), виникає у набувальника з моменту такого посвідчення або з моменту вступу до законної сили вирішення суду про визнання договору, не засвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувальника виникає з моменту такої реєстрації (стаття 182 Цивільні кодекси України).

Перехід права власності в порядку спадкоємства можливий по заповіту або через пряму вказівку закону. У цих випадках підставою виникнення права власності у спадкоємця є юридична сукупність:

1) смерті спадкодавця, наявність заповіту і прийняття спадку спадкоємцем;

або

2) смерті спадкодавця і прийняття спадку спадкоємцями згідно із законом.