9.2.Особливості

МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

ЕКОНОМІКИ ДЛЯ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП

Якщо Ви засвоїли теоретичні положення, то перехід до аналізу стратегії і тактики активізації викладання економічних дисциплін стане для Вас більш зрозумілим.

Розробка концепції економічної освіти в Україні — це перша спроба системного підходу до викладання економіки. Розглядаючи концепцію, ми бачили, що проблеми її реалізації полягають як у площині вирішення стратегічних питань, так і у виборі тактичних засобів її здійснення.

Особливість економічної освіти полягає в тому, що її отримують скрізь, де б людина не була та чим би вона не займалася. Проте в навчанні не можна уникнути необхідності сформувати систему економічних дисциплін, навчальних предметів, що є адаптованим змі­стом основ певної діяльності. тому й у викладанні економіки виді­ляють знання, навички, засоби діяльності та соціально-психологічні аспекти, що характеризують відповідний рівень розуміння економіки.

Економіка як навчальна дисципліна має свій понятійно-категорі­альний апарат, закономірності та закони, власну систему алгоритмів розв’язування різноманітних задач. Вивчення економіки має сприяти досягненню таких цілей:

– забезпечення соціально необхідного мінімуму систематизованих економічних знань як бази формування сучасного рівня економічного мислення і поведінки;

– формування стійких навичок самостійного аналізу й оцінюван­ня найпоширеніших (типових) економічних явищ, зв’язків, принципів ефективного господарювання.

Зараз вже цілком зрозуміло, що необхідно створювати націо­нальну стратегію і тактику підвищення рівня економічної культури й освіти в Україні, стратегію і тактику викладання економічних дисциплін для різних вікових груп населення.

Наприклад, опрацьовуючи методичні основи введення дитини в світ економічних знань, потрібно, безумовно, базуватись на особливостях формування її світогляду і відтворювати це в самій методиці.

Розробка національної концепції економічної освіти в Україні дозволила систематизувати пропозиції фахівців (економістів, викладачів, підприємців) щодо визначення цілей, змісту і форм економічної освіти.

Очевидно, що економічна підготовка є необхідною вже в школі. Тому, на нашу думку, відповідь на питання про обов’язковість викладання основ економіки в школі має бути однозначною. А при вступі до економічних вузів іспит з основ економічних знань є конче необхідним.

При цьому слід відмовитись від безглуздих спроб викладати школярам спрощений варіант політичної економії капіталізму, від хибної ідеї про те, що в школі можна «навчити економіці». Тоді буде легше визначити базові знання й уміння, які потрібні молодій людині. А мета викладача економічних дисциплін — дати певні економічні орієнтири стосовно практичного життя.

!

Структуру курсу з економіки необхідно складати з основних його тем, як картинку з дитячих кубиків, при цьому головним принципом добору має бути впевненість у корисності й цікавості теми для даної категорії учнів. Педагогу бажано побудувати «дерево цілей» вивчення кожної конкретної економічної дисципліни.

В економічній освіті школярів дуже важливо розмежувати два такі напрямки:

а) стандартна економічна освіта для кожного;

б) додаткова економічна підготовка для тих, хто бажає в майбутньому зайнятись підприємницькою діяльністю.

Кожний напрямок потребує зовсім різних методичних прийо­мів у навчанні, хоча зміст першого має бути базою для другого. В свою чергу, база другого напрямку використовуватиметься в подальшому навчанні в вузі, післявузівському навчанні, науковій діяльності і т.п.

Це і є ступеневий принцип економічної освіти.

Велике значення економічної освіти потребує пошуку засобів підвищення її ефективності. Наприклад, інтеграція економічної освіти в програми всіх класів. Це інтегрування передбачає виді­лення основних ідей, понять та принципів, які повинні опановувати учні поступово в процесі переходу від класу до класу.

В рамках підвищення рівня економічної культури в суспільстві, можливо, є необхідність адаптувати вузівський курс В.Д. Лагутіна «Соціоекономіка» [61, c. 55] для школярів різного віку як курс «Основи сучасної економічної культури».

Взагалі в Україні потрібно створити дійову систему, інфрастру­ктуру, що буде забезпечувати систему економічної освіти.

Для підвищення ефективності викладання економічних дисци­плін, як і будь-якого іншого навчального предмета, необхідно:

• скласти навчальну програму курсів;

• розподілити навчальний матеріал по рівнях навчання (школа, ліцей, вуз);

• вибрати відповідну методику навчання.

У кінцевому підсумку це дуже важливо — яким буде не тільки обсяг, а й послідовність викладання навчального матеріалу, засоби подання окремих економічних понять і концепцій, якими прикладами ці поняття будуть підкріплені та ін.

Певна річ, ті самі поняття в різних навчальних програмах можуть бути подані з різним ступенем складності та глибини, в різній послідовності, тому що концепція економічної освіти передбачає системний напрям і форму економічної освіти, а навчальна програма накреслює лише її загальні напрями.

Педагог вибирає тематику та методику свого курсу, але при цьому він має керуватися принципом: що буде корисним і цікавим моїм учням у майбутньому діловому житті?

Реалізація концепції економічної освіти зв’язана з вибором засобів і способів навчання, тобто методики викладання. Викладач має бути відносно вільним у виборі способів розподілу навчального матеріалу та способів викладання, тобто комплексу методичних проблем і засобів навчання (ситуації, задачі, ігри тощо), оскільки левова частка педагогічного успіху залежить саме від методики викладання.

!

Кожний викладач постійно намагається знайти баланс між вивченням теоретичних основ і практичним життям, між тим, як навчати і чому навчати. Якщо учні зрозуміють цілі предмета і місце конкретного навчального матеріалу в ньому, вони засвоюватимуть матеріал ефективніше. Усвідомлення цілей курсу, що вивчається, полегшується, коли викладач навчає не тільки змісту, а й методам добування фактів, їх систематизації, описуванню в системі понять. Навчання учнів культурі визначення — важливий елемент культури самого викладача. Якщо учень навчиться заміняти поняття визначеннями, він почне розуміти значення визначень як форми абстрактного мислення.

На жаль, в усьому світі викладання економіки в школі має дуже великі вади. Ситуацію з підготовкою американських учителів з економіки можна порівняти з вітчизняною. більшість американських педагогів прослухали тільки річний курс у коледжі, де навчання провадилося нудно і формально. У майбутніх учителів не пробуджено цікавості до власного предмета, вони не почувають себе в ньому вільно і механічно доносять матеріал до школярів, роблячи наголос на заучуванні не зв’язаних між собою частковостей, тільки за підручником, не звертаючись до реального життя. Зрозуміло, не всі викладачі такі як у США, так і в Україні. Але картина надто знайома, хіба ж ні?

Читачі цього посібника вже знають різні методичні прийоми курсу «Методика викладання економіки», самі були учасниками ігор, тестів, ситуацій тощо.

Проте нам хотілося би дати стислу версію (варіант) системи економічної освіти з урахуванням ступеневого принципу, визначивши найбільш ефективні методичні засоби та прийоми викладання економічних дисциплін для людей різного віку (рис. 44).

		перепідготовка та підвищення кваліфікації
	вуз	тренінги установчі лекції організаційно-діяльнісні
школа	лекція семінар ділова гра	ігри тощо
урок гра ситуація задача тощо	тренінг тощо

Рис. 44. Методичні засоби активізації навчання

в різних ланках економічної освіти

Оскільки про методику викладання економічних дисциплін у вузі майбутнім бакалаврам-викладачам економіки ми вже говорили досить докладно, а методика викладання на вищому, магістерському, рівні — це предмет окремого підручника, то не будемо повторюватися, а спинімось тільки на трьох рівнях: школа, вуз і навчання для дорослих. При цьому дуже важливо не забувати пересторогу Козьми Пруткова: «Не вчіть багато, не вчіть мало, а вчіть по спромозі!» Краще і не скажеш!

При цьому слід нагадати, що сучасна методика викладання економічних дисциплін повинна спиратися на сучасні дослідження з психології, соціоекономіки, економічної психології.

І ще одне зауваження. Коли викладача економічних дисциплін на різних семінарах із зарубіжного досвіду орієнтують на принцип «роби, як у них», то в цьому можна побачити тільки погані традиції поганої педагогіки. Адже це не дає можливості викладачу створити і удосконалити свій стиль та методику викладання.

Зрозуміло, ми можемо радіти за американських дітей та вчителів, тому що в них є чудова комп’ютерна та навчально-методична база, тому що вони живуть в умовах добре сформованого ринкового середовища з давніми традиціями економічної культури.

Але нам зараз необхідно формувати економічну освіту в Україні за наших обставин і нашими силами.

Методика викладання економіки для школярів. Навчання молодших школярів з методичного боку, мабуть, справа найскладніша. Щоб навчити дитину думати, кращим засобом є гра, під час якої дитина привчається виконувати розумові операції і завдання.

Для молодших школярів наслідування праці дорослих — це також цікава гра. Відтак стає можливим перехід до «розігрування» конкретних життєвих ситуацій. Не варто забувати, проте, що діяль­ність, якій притаманна внутрішня мотивація, має завжди залишатися тільки грою, яка подобається гравцям і вільно вибрана ними. Всі «педагогічні» висновки з гри мають випливати ніби самі по собі, без примусу і нав’язливої дидактики. Дуже корисним є тематичне та ситуаційне навчання молодших школярів (як відповідати по телефону, як запросити друга в гості, «віджилі слова», кросворди, доповнення речень).

Як уводити поняття та вказівні слова. Поняттям і формулюванням не слід навчати ізольовано, у відриві від реальності. Школяр повинен мати досвід дій з поняттями і категоріями. Крім того, треба навчати школярів умінню слухати і висловлювати свої думки.

Отже, коли ми навчаємо молодших школярів початковим (базо­вим) економічним поняттям, нам необхідно насамперед відповісти собі на такі запитання:

• 

  Чому саме ми б хотіли навчити дітей?

• Що вони здатні засвоїти?

• Які запитання можуть виникнути в молодших школярів?

• Чим ми можемо допомогти учням?

• У якій формі краще давати знання?

Певна річ, що викладачу треба користуватися простими і зрозумілими реченнями, намагатися усвідомити цілі самого школяра, менше критикувати, але привчати до самостійності й необхідності робити вибір тощо. Вчителю необхідно поважати індивідуальність учнів, не підштовхувати, а вести дитину до конкретних реальних навчальних цілей.

Коли Ви складаєте економічні казки, треба подбати не тільки про їхній зміст та оформлення, а й про можливі питання для обговорення. Наприклад: «Як ти гадаєш, що трапилось?», «Чому він це зробив?», «Що б ти зробив на його місці?», «А що буде далі?» і под.

викладач для становлення й розвитку в учнів інтересів до навчання, як правило, постійно керується такими основними принципами.

– так організувати навчання, щоб учень діяв активно, залучався до процесу самостійного пошуку та «відкриття» нових знань, вирішував питання проблемного характеру;

– зробити навчальну працю цікавою, корисною та різноманітною;

– гранично чітко пояснити учню користь знання, його доцільність;

– якомога більше зв’язувати новий матеріал з уже засвоєними знаннями, оскільки він буде в такий спосіб цікавішим і таким, що легше засвоюватиметься;

– зробити навчання важким, але підсильним;

– частіше перевіряти та оцінювати роботу школяра, збільшуючи в такий спосіб його мотивацію до праці;

– зробити яскравим, емоційним як навчальний матеріал, так і сам фон уроку.

!

У процесі виконання самостійних робіт з курсу «Методика викладання економіки» кожний студент має підготувати тематичний урок. Готуючи такий урок, пригадайте, в чому Вам самому було важко розібратися, яку економічну категорію або закономірність важко було зрозуміти, а потім поміркуйте, в якому контексті легше засвоїти те або інше поняття, з чим краще їх порівняти, як можна наочно зобразити економічний взаємозв’язок, які краще навести приклади, в якій ігровій формі ліпше закріпити знання та ін.

!

При розробці уроку дуже важливо спочатку вибрати методичні прийоми вивчення програмного матеріалу, а вже потім визначати інші його елементи: перевірку домашнього завдання, методику закріплення. Вибираючи методичні прийоми, керуйтеся порадою М.А. Рибникова: «Викладання є мистецтво, а не ремесло — і в цьому корінь учительської справи. Перепробувати десять методів і вибрати свій, переглянути десять підручників і не дотримуватися неухильно жодного — ось єдино можливий шлях живого викладання. Повсякчас винаходити, вимагати, вдосконалюватися — ось єдино можливий курс учительського робочого життя» [88, с.135].

Що ж заважає викладанню основ економічних знань у школі? Відповідь відома: консерватизм системи освіти та обмеженість навчального часу, з одного боку, і відсутність учителів, кваліфікованих програм, підручників, методичних розробок — з іншого (фінансових проблем ми не торкаємось).

Аналізуючи методику викладання економічних дисциплін, яка склалася на цей час, треба визнати, що шкільні програми з економіки — це, переважно, безнадійні спроби «осягнути неосяжне», втелющити до них усе, чому навчають в університеті. Підручники з економіки в більшості випадків містять величезну кількості понять і концепцій, написані з орієнтацією на розвинуту ринкову економіку, погано й нецікаво оформлені. Методичні рекомендації складаються з розрахунку на посередніх учителів, які виховують ще більш посередніх учнів. На наш погляд, сучасна система економічних знань потребує сучасних методик викладання, а не архаїчної методики колишніх «шкрабов».

У США, наприклад, для вчителів економіки видаються спеціальні томи «Стратегії викладання» (Teaching Strategies) серії «Програмний порадник для вчителів» («Master Curriculum Guide»), де розглядається ціла низка засобів інтегрування реальної економіки до тем і курсів, які викладають у початковій і середній школах. Томи «Стратегії викладання» дають також чимало ілюстрацій того, як ту саму економічну концепцію можна розвивати і поглиблювати в різних класах і в контексті різних навчальних планів. Так, концепція грошей може бути прикладом такого розвиваючого підходу. У 1–3 класах пояснюється, що використання грошей є більш ефективним, ніж бартерний обмін; у 4–6 класах дається поняття про банки і чекову систему оплати за товари та послуги; у 7–9 класах розглядається складніша гра з бартером; у старших класах вивчаються вже досить складні проблеми монетарної політики, інфляції і боротьби з нею.

Американські спеціалісти чітко сформулювали відповідні принципи шкільної економічної освіти [111, c. 4].

1. 

   Розуміння основних економічних концепцій важливіше, ніж знання великої кількості фактів.

1. Зусилля викладача мають бути сконцентровані на тому, щоб допомогти учням чітко зрозуміти певну (обмежену) кількість економічних концепцій та їхніх взаємозв’язків для виховання економічного способу мислення.

2. Учням треба дати концептуальну схему, що дозволить скласти власне розуміння економіки та виховати в них економічний спосіб мислення, що грунтується на системному, об’єктивному аналізі.

3. Справжні індивідуальні та соціальні переваги економічної грамотності виявляються лише тоді, коли люди можуть використати свої знання для вирішення широкого кола економічних питань, безпосередньо зв’язаних з їхнім повсякденним життям.

У США знання основних принципів економіки вважається складовою суспільного виховання. Як дуже влучно висловився А. Мар­шал, «економіка — це дослідження людства в повсякденних справах його життя».

!

Як треба вивчати економіку в школі. Головною метою вивчення даної дисципліни є формування в школярів (і вчителів) сучасного економічного мислення, в основу якого покладено глибоке засвоєння категоріального апарату та фундаментальних положень економічної теорії. Логіка та зміст курсу будуються в такий спосіб, аби дати учням всебічне уявлення про систему економічних знань, історію їх виникнення та розвиток.

Метою навчання слід уважати не просто сприйняття економічних категорій, закономірностей і відносин, а й надання можливості молодій людині вибирати в реальному житті ту сферу, що по-справжньому її цікавить. Наприклад, наявність необхідних знань та вмінь з сімейної економіки та основ бізнесу може підвищити статус школяра в сім’ї та привести до корекції його поведінки в реальному житті.

На нашу думку, економіку в школі треба викладати як поведін­кову науку. Це потребує дуже уважного підходу до відбору понять і теоретичних концепцій, які повинні знати школярі. При цьому для шкільного віку більш зрозумілою є прикладна економіка, яка доводить до свідомості учнів базові економічні знання на прикладі цікавих «житейських» ситуацій, користуючись ігровими методами навчання (російське видавництво «Новая школа» вже видало багато навчальних посібників такого типу).

Формуючи концепцію економічної підготовки в школі, слід погодитися з тим, що розуміння суті співвідношення попиту та пропонування, функцій грошей або поняття власності є не менш складним і не менш важливим, аніж, наприклад, розуміння хімічних реакцій, закону Бойля–Маріотта або структури біологічної клітини.

Треба чітко усвідомити, що від рівня економічної грамотності наших теперішніх школярів залежить ефективність роботи всієї економічної системи України, а особистий добробут кожного її громадянина багато в чому визначатиметься тим, наскільки економічно грамотною буде його поведінка в різних соціально-економічних ситуаціях.

В основі вивчення курсу початкової економіки має бути чітке розуміння добре сформованих базових економічних понять і закономір­ностей. Ці поняття мають дати школярам можливість більш або менш грунтовно розумітися на економічних проблемах повсякденного життя та приймати відповідні рішення, тобто робити вибір. При цьому завдання вчителя — розвинути в школяра здатність до об’єктивного та ґрунтовного аналізу, а не до суто емоційного рішення.

У шкільній методиці викладання економіки дуже важливо забезпечити спадкоємність у навчанні базовим поняттям, які з часом аналізуватимуться все глибше та обгрунтованіше. Так, проблема економії різних видів ресурсів — найважливіша складова економічних настанов. Учити таким речам треба рівнобіжно з елементами психології, етики, культури тощо. Взагалі, будь-яке економічне знання краще засвоюється, якщо воно проникає й до інших навчальних предметів (історії, літератури, географії та ін.). основи економічних знань повинні вчити школярів економічно обгрунтованій поведінці в суспільному житті, що, безумовно, підвищить рівень їх економічної культури.

Наші школярі, особливо ті, хто цікавиться економікою, вже мають справу з чудово виданими, яскравими, глибокими та цікавими підручниками з початкової економіки. І добре, що вже з’явилося багато українських і російських посібників такого типу.

Необхідність економічних знань і навичок треба пояснювати учням на прикладах з книг, газет, журналів, телепередач, навчати критичному економічному аналізу соціально-економі­чних подій. Ви можете вважати себе геніальним вчителем, коли Ваші учні вмітимуть бачити економічні аспекти найрізноманіт­ніших питань, розглядатимуть їх грунтовно та неупереджено, розу­мітимуть основні економічні концепції та структуру даної економічної системи, вмітимуть прикладати елементи економічних знань до конкретних ситуацій.

Викладачам основ економіки в нашій країні дуже важливо також зрозуміти глибинну суть ринкових відносин, зрозуміти, чи був соціалізм згубною помилкою, чи природним для наших умов наслід­ком історичного й культурного розвитку. В цьому плані Вам буде цікаво прочитати книгу лауреата Нобелівської премії Ф.А. Хайєка «Згубна самовпевненість. Помилки соціалізму» [126, c. 21].

Якщо майбутній учитель не зможе розібратися в сутності реальних ціннісних орієнтацій, в тому, як виникає мораль, як вона впливає на економічну й політичну ситуацію, в походженні свободи, власності та справедливості, торгівлі, грошей тощо, він не зможе дати учню тих знань та поведінкових настанов, яких вимагають від молодої людини нашого часу економічні реалії.

Які б труднощі не поставали в процесі реформування України, ясна річ, що повернення до минулого не буде. Тому вчителю економіки необхідно мати чітку позицію з таких питань:

1. !

   чому важливий перехід до ринкової економіки;

2. що таке нова економічна система;

3. як довести її доцільність і ефективність;

4. які економічні знання мають бути базовими;

5. які існують форми виховання економічного мислення;

6. кого, як і до чого ми хочемо підготувати.

Головна мета навчання курсу «Основи ринкових відносин» полягає в тому, щоб учні почали думати економічно. А коли вже почнуть, то ніколи не зупиняться. Як оригінально висловився Пол Хейне: «Економічне мислення подібне до наркотику. По-справжньому засвоївши один раз певні способи економічних міркувань, ви потім усюди будете знаходити можливість їх використати. Ви почнете помічати, що чимало з того, що говорять і пишуть про економічні й соціальні проблеми, є сумішшю розумного з безглуздим. Ви поступово звикнете за допомогою базових концепцій економічного аналізу відсіювати одне від іншого. Ви, можливо, навіть здобудете репутацію «циніка», оскільки люди, які звикли проголошувати нісенітниці, полюбляють звинувачувати в «цинізмі» тих, хто їм на це вказує» [128, c. 15].

Принциповим є питання, в якому обсязі потрібні школярам знання економічної теорії. За відомим висловом Д.М. Кейнса, «економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій... вона, скоріше, є методом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто нею володіє, приймати правильне рішення».

На нашу думку, економічні знання в школі мають бути більш прикладними, прагматичними, добиратися за принципом «знати, щоб на­вчитися робити». Потрібне насамперед виховання діяльного мислення, створення моделі економічної поведінки, підготовка до умов «дорослого» життя. Дуже актуальною для економічної освіти в Україні є розробка стандартів — програм, виходячи з мінімуму — оптимуму знань, які можуть допомогти людині в повсякденному житті, тобто не тільки даватимуть уявлення про економіку взагалі, а й дадуть можливість кожному учню відчути, чи зможе він присвятити себе бізнесу або стратегічному менеджменту, чи для нього достатньо стандартного рівня традиційних економічних знань.

Дуже перспективним напрямком підвищення ефективності економічної освіти є також інтеграція економічних знань в програми всіх шкільних класів. Наприклад, у США в кількох штатах економіка викладається як частина загального курсу суспільних дисциплін (історії, географії, політики, соціології, психології, антропології). Незважаючи на те, що економіка прийшла до школи вже майже 20 років тому (1979 р.), досі не вщухають суперечки, як і що викладати. Багато хто впевнений, що загальний шкільний курс має бути досить спрощеним, оскільки він є обов’язковим для всіх школярів, зокрема й для тих, хто зазнає труднощів навіть зі звичайним читанням, письмом, запам’ятовуванням.

!

Інша справа, коли економіка викладається для здібних учнів. Однак і тут багато хто наполягає на ознайомленні учнів тільки із загальними економічними поняттями, звертаючи основну увагу на практичні аспекти (сімейна економіка). Наприклад, школярі розігрують ситуацію одруження і розраховують витрати на весілля, медовий місяць, сімейний бюджет молодого подружжя. Ознайомившись із розмірами заробітної плати для конкретних спеціально­стей, вони порівнюють очікуваний дохід із витратами на продукти харчування, житло, в тому числі на оренду або купівлю будинку (квартири), з платежами по заставі та страхуванню, витратами на харчування й одяг, на транспорт (придбання автомобіля, страховка, експлуатація, податки), витратами на медичне обслуговування, розваги.

Проте нині поширення набуває інший підхід — зв’язувати викладання економіки з найважливішими державними (навіть глобальними) проблемами. «Я будую навчання в такий спосіб, — пише вчитель економіки Р. Сайтз, — щоб школярі замислилися про обмеженість виробничих ресурсів (землі, праці, капіталу) та їх ефективне використання для задоволення потреб населення» [111, 38].

Методика викладання економічних дисциплін у вузі. Говорячи про підготовку до викладацької діяльності в вузі, слід відзначити, що коли викладачі школи отримують певну психолого-педагогічну підготовку, то викладача вузу в цій галузі не вчить ніхто. Це є парадоксальним, але фактом, який багато що пояснює. Про особливості методики викладання економіки у вузі ми вже чимало говорили раніше. Нагадаємо, що кожний педагог проходить кілька ступенів пізнання:

1. 

   вивчає предмет, розуміє його та починає викладати;

2. розв’язує завдання, яке може проілюструвати курс і навчити розв’язувати аналогічне завдання; починає формувати нові завдання;

3. вивчає всі відомі підручники з своєї дисципліни, звертається до творів основоположників даної науки та вибирає з усіх джерел найкращі підходи та способи;

4. починає філософськи усвідомлювати предмет.

!

Існує так званий принцип основного кільця, який полягає в тому, що кожний науковий курс можна поділити на три групи: А, Б та В — головне, допоміжне й другорядне. Щоправда, виконати це буває не так просто. І щодо цього викладачам можуть стати в пригоді деякі міркування П. Хейне [128, с. 31].

1. 

   Системне розуміння ринкової економіки має певну особливість. Вступний курс економіки викладати не важко, але він є складним для сприйняття. Як пише П. Хейне, обсяг зусиль, що необхідні для засвоєння початкових курсів, зовсім не відповідає зусиллям щодо їх викладання (справді, навчитися читати важче, ніж читати романи). Тому для викладання основ економіки особливо важливою є методика. П. Хейне пише, що основам економічної теорії легко навчати, тому що чимало з викладачів бачать в цьому тільки привід поділитися зі слухачами розрізненими знаннями та навичками, набутими під час власних занять економікою.

   Таких відомостей так багато, що викладачам початкових курсів не треба сушити голову над тим, чим заповнити черговий навчальний день. Адже завжди можна вдатися до описування якихось нескінченних подробиць або витратити час на роз’яснення того, що залишилось нез’ясованим на минулому занятті. По суті справи, вступний курс з економічної теорії має бути набором економічних концепцій, які допоможуть студентам мислити чіткіше та послідовніше в широкому діапазоні суспільних проблем...

2. Уся хитрість (майстерність, мистецтво) викладача полягає в тому, щоб зуміти примусити людей усвідомити ці нечисленні, але важливі концепції. Заради досягнення цієї мети необхідно піти на самообмеження. Щоб досягти більшого, необхідно виходити з меншого.

3. Опанування будь-якою концепцією необхідно поєднувати з показом її практичних можливостей. Ще краще — розпочати з останнього, а потім уже переходити до наукової бази. На користь такого порядку педагогічна наука та практика накопичили стільки прикладів, що важко навіть зрозуміти, яким чином з ними можна конкурувати.

Пояснити економічну ситуацію можна в такій послідовності:

І крок	Ось проблема. Ви розумієте, що це проблема. Що ми можемо сказати про неї?
ІІ крок	Ось як про ту саму проблему міркують визнані еконо­місти. Вони користуються такою-то концепцією (тут можна вже продемонструвати деякі елементи еконо­мічної теорії).
ІІІ крок	Після того, як показана придатність цих елементів для вирішення вихідної проблеми, ту саму концепцію треба використати для вирішення інших аналогічних чи додаткових проблем.

4. Майже все, що справді є важливим, чому може навчити економічна теорія, — це елементарні концепції взаємозв’язків, до яких кожна людина змогла б дійти й самостійно, якби тільки захотіла як слід поміркувати над цим. Викладання основ економічної теорії, поряд зі знанням формальної техніки аналізу, потребує також уяви, проникливості, знання поточних подій та відчуття перспективи. До того ж, додає П. Хейне, викладачі мають і самі вірити в те, що знання економічної теорії буде корисним не тільки для успішного складання іспитів, а й для чогось більшого.

5. Характер вступного курсу визначається не тільки тим матеріалом, що до нього включений, а й тим, що залишився поза ним. Теорії, яка не надається до негайного практичного використання, не слід взагалі торкатися в початковому курсі. Інакше наші початківці просто потонуть, а між тим ми повинні не тільки навчити їх плавати, а й сповнити впевненістю, що, тренуючись, вони плаватимуть ще краще.

!

Основна відмінність навчання у вузі від шкільного полягає в тому, що чим старша людина, тим більшою має бути в її освіті частка самопідготовки та самоосвіти, тим більше в її освіті має бути ступенів свободи (за кордоном студенти самі «вибирають» собі курси, що також створює ефект «самоосвіти»).

Метою вузівського навчання можна вважати появу професійного світогляду. Тільки створивши своєрідну «критичну масу» такого світогляду, фахівець може перевести її в професійні комунікативні зв’язки, практичні дії та проекти. Центром навчального процесу є модель професійної діяльності, що визначає послідовність і зміст вивчення окремих дисциплін, рівень професійних знань та вмінь (культури), яким треба опанувати майбутньому фахівцю. Стала нагальною необхідність переусвідомити під кутом зору практичних проблем економічного та соціального розвитку не окремі сторони, а весь процес економічної підготовки. Завдання підвищення якості підготовки потребують конкретизації кваліфікаційної моделі, формування навчальних планів і форм навчальної роботи, і головне, концепції розробки методів активного навчання, виходячи зі специфіки економічних спеціальностей.

Поняття активізації навчання як забезпечення посиленої діяльно­сті тих, хто навчає та навчається (і це головне), передбачає розширення застосування методів і форм активного навчання, що засновані на розвитку пізнавальної активності студентів, їх творчих здібностей і досвіду соціального спілкування, зближенні процесу навчання з вирішенням практичних господарських завдань і прищеплюванні навичок науково-дослідницького підходу до їх вирішення.

Аналіз існуючих у практиці роботи вузів форм активізації навчання дозволяє виділити серед них найбільш придатні для економічної підготовки фахівців. Це — логічне синтезування навчального матеріалу в формі конспектів-схем, проблемне викладення на лекціях, розбір виробничих ситуацій, навчальні ігри, творчі студентські групи тощо.

Об’єктивні задачі активізації навчання вимагають реалізації цих дидактичних прийомів і засобів у часткових методах навчання. А це потребує, в свою чергу, їх експериментальної перевірки. Різні форми та засоби активізації потребують експериментальної перевірки, оскільки тільки вона дає оцінку ефективності в галузі застосування тих або інших форм.

Активізація форм і засобів навчання в вузі повинна працювати як цілеспрямована система управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Педагогічний експеримент як засіб оцінки ефективності та сфери застосування різних форм активізації є невід’ємною частиною цієї системи та повинен органічно випливати з задач постійної оптимізації цієї системи.

Аналіз теоретичних основ навчання та обгрунтування необхідності активізації навчання дозволяє перейти до вибору напрямів і форм активізації. Цікавим є питання, в яких конкретних формах навчальної роботи можна реалізовувати сучасні дидактичні задачі активізації навчання, використовуючи при цьому як традиційні, так й нові, так звані активні форми навчання. Об’єктивна необхідність активізації навчального процесу знайшла своє виявлення в таких формах навчальних занять, як проблемне викладення на лекціях, розбір виробничих ситуацій і задач, проведення навчальних і ділових ігор, ігрове проектування та ін. певно, доцільно розібратися в значенні, області та ефективності застосування тих чи інших форм активізації з тим, аби виробити деякі конкретні рекомендації для педагогічної практики економічного вузу.

Слід зазначити, що активізація пізнавальної діяльності досягається за будь-якої форми занять, хоча форма значною мірою визначає рівень пізнавальної активності студентів. Чим ближче навчальний процес до дослідницького, тим більша зацікавленість і активність студентів. Докладно це питання розглянуто в книзі «Активізація навчання в економічному вузі» [4].

Педагогічні заклики до логічного мислення не здатні автоматично сформувати у студентів таке мислення. На це повинні бути спрямовані методика читання лекцій, методика проведення практичних і семінарських занять, форми навчального контролю та самостійної роботи студентів. Необхідно, щоб навчальна інфор­мація була актуальною, значущою, науково достовірною та аргументованою. Її слід давати в дидактично оптимальних варіантах, аби студенти максимально зрозуміли та засвоїли її. Недоцільно перевантажувати студентів другорядними знаннями на шкоду розумінню суті дисципліни. Центр ваги навчального процесу необхідно перенести на формування творчого, продуктивного мислення.

!

Особливу увагу слід приділяти формуванню вміння вирі­шувати проблеми, використовуючи творчий підхід. Студент дуже часто знаходиться в ролі гуски, котру, як горіхами, начиняють знаннями, а часу на роздуми не дають. Адже ж, за виразом Д. Граніна, освіта — це процес, коли все забуто, а залишилися тіль­ки форми мислення. Життя не спитає, що ти вчив, але суворо спитає, що ти знаєш.

Формуванню нетрадиційного, тобто творчого мислення спри­яє такий методичний прийом, як депрофесіоналізація, тобто вимога розкрити взаємозв’язок між якимись соціально-еконо­мічними поняттями або явищами в формі асоціацій, аналогій, рисун­ків-схем тощо. У процесі багаторічної практики викладання курсів «Управління трудовими ресурсами», «Раціоналізація трудових процесів», «Конфліктологія» та ін. мені довелось бачити, що студенти на­прочуд талановито зображують на рисунках і проблеми ринку праці в Україні, і методики раціоналізації, і способи розв’язування конфлік­тних ситуацій, і загальний образ «Економіки», й економічні казки.

Виконуючи завдання щодо створення «Економічної казки для дітей шкільного віку», Ви змогли позбутися банальності, формалізму, лінощів і, якщо бажаєте, міщанства. Але при цьому відкрили в собі та своїх колегах здатність до творчості, розум, гумор, знання та навіть таланти.

!

Коли я давала завдання на казку, я не знала про такі слова Дьюї (1859–1952): «Як загальний принцип, жодна діяльність не повинна розпочинатися з наслідування. Початок повинен виходити від дитини; модель або копія можуть бути всі надані потім, щоб допомогти їй уявити собі більш точно, чого вона хоче... Модель має значення не як предмет для копіювання, але як щось, що допомагає ясності та образності ідеї. Якщо дитина не може перейти від неї до своїх власних образів, коли справа дійде до виконання, то вона стане тільки покірливою та залежною, але не розвинутою. Наслідування має підсилювати та допомагати, але не бути спонукою до дій...» [145, с. 34].

Система підготовки бакалаврів з економіки дає право викладати економіку в різних навчальних закладах. Тому Ви в процесі самопідготовки готували: уроки для молодших школярів; урок для старшокласників; дидактичні матеріали для студентів (лекції, практичні ігри); тренінги; комп’ютерні ігри та ін. Взагалі слід підкреслити, що вивчення психолого-педагогічного циклу в еконо­мічному університеті є важливим стимулом професійного розвитку випускників університету. В історії розвитку науки відомо чимало фактів, коли стимулом до нових теоретичних відкриттів ставало викладання. Наприклад, стимулом для відкриття періодичної системи Д.І. Менделєєвим було читання курсу хімії.

Особливості викладання економічних дисциплін для дорослих. Вам, напевно, траплялося висловлювання про те, що освіта ніколи не буває завершеною. Нісенітницею є навіть словосполучення «закінчена вища освіта». Освіта має бути для спеціаліста такою ж довічною справою, як і продуктивна праця. Взагалі, чим людина старша за віком, тим більшою в її освіті має бути частка самоосвіти.

Процес навчання дорослих економічним дисциплінам або підвищення їхньої кваліфікації в галузі економіки має відповідні методичні особливості. Передусім, у цьому випадку існує особлива мотивація навчання, що випливає із необхідності підвищити свій професійний рівень або змінити місце праці. Базою навчання є практичний досвід тих, хто навчається. Саме на цьому викладач формуватиме засвоєння ними загальних економічних понять і закономірностей. Засвоєні принципи використовуються в роботі й закріплюються в практичній діяльності.

рис. 45. Модель навчання за Колбі

Наведена схема моделі навчання (рис. 45) вказує на повторюваність даного процесу в повсякденній діяльності, а значення кожної з фаз навчання залежить від індивідуальних особливостей тих, хто навчається, їхнього віку, рівня та цілей підготовки.

Коли економічні дисципліни викладаються студентам, бакалаврам або в системі підготовки і перепідготовки кадрів, можна рекомендувати використати такі методичні принципи [102, c. 7]:

• 

  Визначте, наскільки корисним навчання буде для приватного сектора і підприємництва взагалі.

•  Укажіть на зв’язок між вартістю навчальної програми та очікуваними від неї вигодами.

• Назвіть цілі й завдання навчання, використовуючи при цьому терміни, які можна виміряти та осягнути.

• Проаналізуйте рівень сприйняття навчального матеріалу і готовність слухачів впроваджувати в життя його основні принципи. Перед початком навчання необхідно послабити можливі опір та невпевненість учасників. Можливо, що необхідно буде детально розтлумачити всі можливі вигоди від цих змін і невиправдані витрати на підтримання статус-кво.

• Активно залучайте слухачів до навчання й підтримуйте в них бажання вивчати нове навіть після закінчення курсу.

• Забезпечте безпечне навчальне середовище, даючи можливість вчитись і робити помилки без значного ризику, ускладнень чи значних особистих втрат.

• Стимулюйте аудиторію, використовуючи відеокасети, філь­ми, комп’ютери та інші технічні засоби навчання.

• Використовуйте досвід минулих років. Не переоцінюйте, проте і не применшуйте навичок, знань і ставлення до навчання ваших слухачів.

• Оцінюйте індивідуальні запити і різні рівні підготовки слуха­чів; організуйте діяльність так, аби мінімізувати цю різницю.

• Застосовуйте підприємницькі принципи, розбираючи практичні колізії, виконуючи ігрові вправи і розглядаючи приклади конкретних економічних проблем, що постають перед слухачами. Намагайтесь створити атмосферу творчої роботи, щоб розвинути вміння, які можна буде легко застосувати в реальному житті.

• Забезпечте слухачів базовою інформацією. Для кожної навчальної ланки добирайте не більше трьох головних принципів, згрупуйте їх і викладайте разом, аби полегшити засвоєння. Завжди пояснюйте, чому той чи інший принцип або вміння мають важливе значення.

• Навчання мусить мати безпосередній вихід у практику. Намагайтесь максимально уникати простого «начитування» матеріалу.

• забезпечте зворотний зв’язок зі слухачами й оцінювання їх. Ставте учасникам запитання або давайте їм вправи на запам’ятовування інформації та закріплення засвоєних вмінь.

Найефективнішим методичним прийомом активізації навчання дорослих є колективна підготовка перших творчих завдань. Дуже поширеною формою навчання дорослих є тренінг. Так, готуючи психотренінг для працівників державного управління з курсу «Пси­хологія поведінки в конфліктних ситуаціях», авторка цього посібника намагалася розробити психологічний практикум стосовно спілку­вання людей в конфліктних ситуаціях, які завжди виникають в суспільстві на різних рівнях. Зрозуміло, що найбільша увага була зосереджена не стільки на теоретичному матеріалі, скільки на використанні його в практиці аналізу конкретних ситуацій або засвоєнні методів колективного вирішення проблем і прийняття рішень в умовах конфлікту. Кожний тренінг включав у себе аналіз конфлік­тної ситуації, обговорення антиконфліктної стратегії, закріплення теоретично-практичних висновків. У процесі проведення таких тренінгів слухачі одержували необхідні рекомендації, консультації, поради щодо вирішення різних типів конфліктів.

У процесі психотренінгу з конфліктології можна з успіхом використати такі методичні прийоми, як рольові вправи та ігри, аналіз конфліктних ситуацій, взаємоінтерв’ю, самоаналіз, практикуми, тестування тощо.

Цікавим прикладом організації й методики економічної підго­товки дорослих є досвід канадської школи ділового адміністрування «Західна школа бізнесу» [135, c. 105].

Основним методом навчання в школі є не лекції, а аналіз конкретних ситуацій (case method). На заняттях кожному студенту дається реальна проблема, яку він повинен вирішити. При розробці системи підготовки були поставлені три цілі:

1. Дати базові знання з трьох функціональних галузей: фінанси, маркетинг та загальне керівництво (general management).

2. Дати можливість слухачам самостійно аналізувати конкретні ситуації в умовах неповної інформації з проведенням ділового обговорення.

3. Скласти умови для вільного обміну інформацією між викладачами-інструкторами та слухачами школи.

У процесі вивчення базових концепцій бізнесу обов’язково проводився аналіз практичних прикладів. Слухачі не просто одержували інформацію про методи вирішення проблем бізнесу, а й набували навички використання та адаптації цих методів до конкретних ситуацій. Особлива увага приділялася аналізу питання, чому був вибраний той чи інший метод вирішення, особливостям культурного середовища і т.п. Характерним прикладом конкретної ситуації можна назвати такий.

Німецька компанія-виробник пива натрапила на гостру конкуренцію в регіоні з боку місцевих фірм. Стан ускладнюється зростаючим надходженням імпортних сортів пива. Керівництво компанії повинно прийняти рішення: чи варто в таких умовах виходити на ринок з новим сортом пива, а якщо виходити, то який план маркетингу забезпечить найбільший успіх.

Майже половина курсу складається з лекцій та дискусій, друга половина — це аналіз конкретних ситуацій. Лекції та дискусії провадяться для ознайомлення з концепціями, а аналіз ситуацій дозволяє побачити, як «працюють» ці концепції в реальному житті.

Досвід показує, що в підготовці дорослих людей з економічних дисциплін пасивне навчання є абсолютно неефективним. Найбільшого поширення набули тренінги, ділові ігри, «мозкові штурми», взагалі так звані case studies — дослідження на конкретних прикладах, розбір конкретних господарчих ситуацій, або task-group — навчальні програми, спрямовані на розробку й засвоєння методів колективного вирішення проблем і прийняття рішень. Ефективним у ряді випадків є обговорення життєвих ситуацій, телепередач, газет, художньої літератури.

!

Тестові завдання різного рівня складності для дорослих мають бути систематизованими і різнотипними: питання звичайного закритого типу, завдання на узагальнення матеріалу, виділення суттєвих ознак, пошук закономірностей тощо. Можливі комп’ютерні варіанти тестування. Крім цього, «доросле» навчання передбачає відповідні «дорослі» форми релаксації в процесі навчання, широку можливість для викладача використовувати дружні жарти, «сміховинки» тощо для створення необхідної невимушеної атмосфери.