9.3. Психологічні особливості

АКТИВІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО НАВЧАННЯ

Немає потреби в тому, щоб переконувати когось у необхідності розвитку творчих здібностей у процесі навчання. Це вже аксіома. Проте проблемою залишається з’ясування, чому так важко йде «масове» впровадження проблемного навчання у школах, вузах?

Вплив методичних засобів на розвиток творчої активності учнів — дуже непростий процес. Методика як вибір форми подання навчального матеріалу грає дуже велику роль у формуванні проблемного мислення. Цікавий приклад дає Б.Г. Матюнін [69, c. 72]. з дитинства людина звикає до «стверджувальної» форми подання інформаційного матеріалу за принципом — «це так».

Проблемний виклад — це «запитальна» форма подання матеріалу. І школяреві дуже важко перейти від «стверджувального» до «запитального» типу мислення. Тому Б.Г. Матюнін пропонує «проміжний» спосіб подання знань — «стверджувальний сумнів», такий собі напівфабрикат, який дозволяє актуалізувати інтерес учнів.

Отже, спочатку потрібно проводити навчально-пізнавальну «розминку» через «стверджувальний сумнів» і тільки потім перейти власне до проблемного навчання.

Принцип навчання має нагадувати китайський живопис або японське танка, які ніколи не дають нічого завершеного. Тільки основне — решту кожен мусить доповнити власною фантазією, почуттям, інтуіцією, знаннями.

Саме такі принципи лежать в основі Вальдорфської педагогіки.

Практика навчання підтверджує ще один дуже цікавий методичний ефект активізації мислення творчого колективу — це ефект своєрідної «творчої паузи» перед активізацією мислення, щось на зразок відомого звичаю сісти перед дорогою.

досягненню в навчальній діяльності високодуховного, творчо продуктивного результату етапу активної миследіяльності обов’язково має передувати більш тонкий одухотворений етап. Це одна зі свідомо організованих форм колективної «творчої бездумності» (проповідь священика; молитва «посидьмо перед дорогою»)... І саме з цього потрібно починати, а не з фази активізації мислення.

Коли я починаю проводити ділову гру, то завжди намагаюсь спочатку «налаштувати на гру», а тільки потім студенти поступово входять у потрібний для гри настрій.

У нашому посібнику ми вже достатньо багато уваги приділили психологічним факторам, що визначають результативність діяль­ності викладача.

У психологічній тактиці педагогічного спілкування важливо не тільки заохочування, а й покарання.

У цьому плані цікавими є нотатки Стоуна, Матюніна, Куринського, Карнегі. Останній, наприклад, дає такі поради:

«Ніколи не починайте із заяви: «Зараз я тобі доведу» — це найгі­рший початок, це все одно, що сказати: «Я розумніший за тебе. Я втокмачу тобі все, як воно є, і одразу стане ясно, що ти неправий». Це — виклик, який провокує почуття протесту та бажання вступити у боротьбу з Вами ще до того, як Ви сказали перше слово.

1. Не робіть надмірне вчіння формою покарання. (Між тим викладачі часто практикують такий прийом: пропустив лекцію — самостійно пророби літературу у 5 разів більшу, ніж на лекції.)

2. Уважно стежте за своїми несхвальними репліками.

3. Атмосфера конфлікту шкідлива для навчання.

Психологи попереджають, що надмірна позитивна мотивація не завжди сприяє активації пізнавальної діяльності учнів. А у ряді випадків корисна і негативна мотивація. Так, психологи пропонують іноді користуватись таким заходом, як «навмисна помилка», щоб учні «знайшли помилку», «допомогли вирішити» тощо.

У разі надмірної позитивної мотивації порушується діалектика взаємозв’язку між формою, наприклад, лекції, та її змістом... Для надмірно зацікавленого в учінні студента форма не така важлива як інформаційно-змістовий аспект дидактичного матеріалу, пов’я­заний з набуттям необхідного обсягу знань. У такій лекції немає дійсного педагогічного дійства, нема насиченого психо-емоційного спілкування, відсутнє творче горіння та наснага, одним словом, не відбувається справжнє навчання, освіта, суть яких — плідне, розвиваюче поєднання знань з рисами особистості.

Радимо почитати дуже цікаву книгу Т.С. Яценко «Активна соціально-психологічна підготовка вчителя до спілкування з учнями» [145], в якій викладено оригінальну методику психолого-педагогічного тренінгу педагогічного спілкування, а також проведення рольових ігор, ситуацій тощо.

У книзі є так звані психомалюнки, які допомагають вчителеві перевірити адекватність самооцінки стилю спілкування та поведінки.

!

Не зайвим буде вивчити й правила автодидактики (технології самоосвіти) українського педагога В.О. Куринського [55, c. 43].

1. Освіта має бути завжди незакінченою.

2. Факт усвідомлення є мірою доступності.

3. Навчання має розвиватись від монологу до діалогу.

4. Робити те, що цікаво.

5. Треба робити насправді і справжнє.

6. Не робити спроб одразу досягти повного засвоєння і досконалого знання.

7. Прагнути до самоспостереження.

8. Треба завжди завищувати стратегічне надзавдання і занижувати тактичне.

9. Для автодидакта більш важливим є не стільки самі знання, скільки процес їх здобування.

10. Асоціювання.

Сучасні підходи до навчання можна стисло охарактеризувати так:

1. Люди вчаться скоріше, якщо вони безпосередньо залучені до вирішення реальних проблем.

2. Навчання в аудиторії не змінює поведінку людини, практика дає значно більше.

3. Найкраще вчиться людина, коли її роль активна, а не пасивна. Активне вирішення проблем дає особливо великий ефект у неоднорідних групах та незнайомих ситуаціях.

4. Краще активно вчитись на якомусь прикладі самому, ніж багато разів слухати про нього. Тому відвідування компаній, фірм тощо є потужним інструментом навчання та зміни поведінки.

5. Процес навчання та правильну поведінку треба заохочувати.

!

Ясно, що навчання через діяльність вимагає від вчителів абсолютно нових якостей: вони самі повинні володіти цим методом, вміти безпосередньо організувати процес навчання. Тому завдання викладача — підтримати учня в тому, щоб він продовжував працювати та систематично просувався вперед. Дуже важливо, щоб кожен учень повірив у свою індивідуальність, усвідомив відповідальність за власне життя, добробут, аби поважав вчинки та економічні інтереси інших як рівних собі.

Отже, основний засіб спілкування — діалог. Основний принцип діяльності — вибір. Основний зміст занять — аналіз пріоритетних цінностей, виділених в результаті зробленого кожним вибору.

Викладач повинен бути уважним до тих, кого він вчить, ясно визначити свої цілі, а потім оцінити, наскільки ці цілі досягнуті. Дотримуватися принципу наступності у навчанні.

Для викладача дуже важливо, щоб його розуміли та довіряли. Тому він мусить володіти телепатією як засобом розуміння своїх учнів. Тільки тоді можливий педагогічний контакт.

При цьому потрібно прагнути вчити так, аби той, хто вчиться, менш за все думав про те, що його вчать, а переконання та методичні настанови вчителя з часом став би вважати своїми.

!

Чим більше в учня буде переконання, що він це зробив сам, що він сам це вигадав, тим краще ефект навчання.

Викладач — це як риштування. Його знімають, а дім стоїть.

Відомо, що коли відомий скрипковий майстер Аматі вчив майбутнього дуже відомого майстра Страдіварі, він не розкривав йому всіх своїх секретів (наприклад, лаку), тому що знав — отримавши готове знання, учень може його просто скопіювати.

Тепер, якщо перелічити все те, що «повинен» зробити викладач, то це перевищить його реальні людські можливості. Навіть викладачі, які дуже багато працюють, живуть під гнітом «не встиг», «не зміг» тощо.

Послухайте, як закінчує свою відому книгу «Капіталізм для дітей» Карл Хесс [127, c. 270]: «Якщо Ви зустрінетесь з учителем, який намагається розхитати систему та надати можливість дітям думати, робіть все можливе, щоб підтримати такого педагога. Такий педагог — на вагу золота. Мета цієї книги передусім у тому, щоб розкрити всі переваги розуму мислячого. Без розвитку цієї здібності молода людина буде бездумно дотримуватись розхожих думок та стереотипів — зокрема й модного твердження, начебто молодь потрібно до певного часу оберігати від ринкових відносин. Якщо розвинути здатність до міркування, то все, про що розповідає книга, буде молодим людям під силу. Без цієї здатності Світ виявиться похмурим місцем, де все розписано на багато років уперед і в майбутньому молодих людей чекає безрадісна праця. Але варто розвинути молодий розум, розкріпачити молоду уяву, дати молодим можливість виявити свою енергію — і майбутнє знову стане захоплюючим, яскравим, багатообіцяючим».

223