47. Сутність контролю. Види контролю.

Управлінський контроль - це одна з функцій управління, без якої не можуть бути реалізовані повною мірою всі інші функції управління: планування, організація, керівництво і мотивація.

За часом проведення виділяють три види контролю:

1) попередній контроль - здійснюється в області людських ресурсів. Для того, щоб переконатися, що прийняті працівники опиняться в стані виконати доручені їм обов'язки, необхідно встановити мінімально допустимий рівень освіти або стаж роботи в даній області і перевірити документи і рекомендації, що подаються найманими.

2) поточний контроль - здійснюється безпосередньо в ході проведення робіт. Для здійснення поточного контролю необхідна зворотній зв'язок, тобто інформація про хід виконання робіт, що отримується від виконавців. Зворотній зв'язок дозволяє виявити безліч проблем і скорегувати відхилення від намічених шляхів досягнення поставлених цілей.

3) заключний контроль - здійснюється шляхом порівняння фактично отриманих результатів з необхідними після того, як робота виконана.

І ще одна важлива мета досягається завдяки заключного контролю: оцінка результатів дозволяє встановлювати відповідну винагороду за виконану роботу, що в свою чергу сприяє мотивації працівників.

У залежності від цілей контроль поділяють на:

1) стратегічний контроль - ставить задачу оцінки та регулювання діяльності організації з позиції виконання нею довгострокових цілей та взаємовідносин з зовнішнім середовищем

2) тактичний контроль - націлений на аналіз виконання тактичних планів організації, нерозривно пов'язаних з її стратегією. Він здійснюється як в цілому по організації, так і за її ключовим підсистемам

3) оперативний контроль - здійснюється щодня і за періодами, характерним для оперативного планування. Він включає контроль виконання робіт і методів, використовуваного для виробництва продукції і послуг та виконання всіх видів процесів організації.

За предмету контролю можна виділити цілий ряд його видів: фінансовий, кадровий, матеріально-ресурсний, маркетинговий та ін У залежності від масштабів виділяють два види контролю: повний і вибірковий.

48. Процес контролю. Характеристики ефективного контролю.

Процес контролю реалізується в кілька етапів:

1)визначення стандартів і критеріїв. Стандарт - це офіційний державний або нормативно-технічний документ галузі, підприємства, що визначає характеристики вимог, яким повинен відповідати певний вид продукції; критерій - показник, за яким оцінюють якість роботи, продукції тощо. Загальноприйнятими щодо них є такі вимоги: обмеженість у часі, конкретність, реальність, можливість прогнозування показників і результатів;

2) оцінювання виконанняполягає у з’ясуванні відповідності кількості та якості робіт, продукції, загального стану суб’єкта встановленим стандартам, загальноприйнятим нормам і критеріям. Потребує залучення відповідних ресурсів, спеціальних контрольних засобів та приладів; може здійснюватися централізовано і децентралізовано;

3)порівняння досягнутих результатів з установленими стандартами здійснюють у кілька етапів: встановлення масштабу допустимих відхилень; вимірювання результатів; передача і поширення інформації про конкретні результати; оцінка інформації про отримані результати;

4) з'ясування необхідності коректив здійснюється на основі обґрунтованих висновків щодо відповідності чи невідповідності робіт, продукції встановленим стандартам. У разі виявлення невідповідності виникає потреба у корективах (усунення недоліків , зміна стандартів тощо), що є завданням функції регулювання.

Для того, щоб контроль міг виконати своє справжнє завдання, тобто забезпечити досягнення мети організації, він повинен мати деякі важливі характеристики.

1. Стратегічна спрямованість контролю.

Щоб контроль був ефективним, він повинен мати стратегічний характер, тобто відображати пріоритети організації та підтримувати їх. Коли вище керівництво вважає, що деякі види діяльності мають стратегічне значення, то в кожній такій галузі обов'язково повинен бути налагоджений ефективний контроль, навіть якщо ця діяльність важко підлягає виміру.

2. Орієнтація на результати.

Кінцева мета контролю полягає не в тому, щоб зібрати інформацію, встановити стандарти і виявити проблеми, а в тому, щоб вирішити завдання, що стоять перед організацією. Контроль можна назвати ефективним тільки тоді, коли організація фактично досягає бажаної мети і в змозі сформувати нові завдання, що забезпечать її виживання в майбутньому.

3. Відповідність справі.

Контроль буде ефективним тоді, коли відповідатиме виду діяльності, яка контролюється. Він повинен об'єктивно вимірювати й оцінювати те, що справді важливо.

4. Своєчасність контролю.

Щоб контроль був ефективним, він повинен бути і своєчасним. Своєчасність контролю полягає не в тому, щоб часто й швидко його здійснювати. Потрібен певний інтервал між проведенням вимірів і оцінок, які відповідають явищу, що контролюється.

5. Гнучкість контролю.

Контроль, як і плани, повинен бути достатньо гнучким і пристосовуватися до змін, що відбуваються.

6. Простота контролю.

Найбільш ефективний контроль - це найпростіший контроль з точки зору тих завдань, яким він підпорядкований. Найпростіші методи контролю вимагають менших зусиль і більш економічні. Контроль повинен відповідати потребам і можливостям людей, які взаємодіють з системою контролю і реалізують її.

7. Економічність контролю.

Дуже рідко намагаються досягти за допомогою контролю повної досконалості в роботі організації. Ніколи не слід забувати, що всі затрати організації повинні приводити до збільшення її доходів і переваг. Затрати засобів повинні наближати організацію до мети.

49. ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ — усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства (установи, організації) на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством

Формою соціальної організації є трудовий колектив, що поєднує дві якості: соціальну організацію і соціальну спільність. Різниця полягає в наступному. В першому випадкутрудовий колектив являє собою різновид суспільного інституту і характеризується соціальною ієрархію, а в другому випадку він виступає елементом соціальної структури суспільства, який характеризується поділом на верстви (прошарки).

Різноманітність трудових колективів, існуючих в національному господарстві, викликає необхідність їх класифікації.

Класифікація трудових колективів:

за формою власності: - трудові колективи, що функціонують на основі державної, приватної і колективної форми власності на засоби виробництва.

за видами діяльності і видами кінцевого продукту виділяють:виробничі колективи – трудові колективи заводів, фабрик, підприємств транспорту, зв’язку, будівництва та інших галузей, які відносяться до сфери матеріального виробництва;колективи невиробничої сфери, кінцевим продуктом діяльності яких є різного роду послуги;- колективи закладів охорони здоров’я і освіти;

- наукові колективи;

- колективи органів управління, які включають апарат державного, господарського управління, а також органи управління суспільними організаціями.

-за тривалістю існування розрізняють:

- колективи безперервної діяльності;

- тимчасові ТК.

Функції трудового колективу:

1) цільова – функція для реалізації якої створений даний трудовий колектив. Полягає у виробництві продукції і послуг, для задоволення суспільних потреб;

2) функція задоволення соціальних потреб працівників. Через трудовий колектив працівники забезпечуються матеріальними благами. Крім того в організації задовольняються такі потреби особистості як спілкування, визнання зі сторони оточуючих, розвиток своїх здібностей;

3) соціально-інтегративна – полягає у впливі на поведінку працівників як в сфері праці, так і інших сферах, згуртуванні колективу заради досягнення цілей організації;

4) функція, пов’язана з участю організації в виробничо-господарському і суспільно-політичному житті регіону, де розміщене це підприємство (участь у виборчих компаніях, ярмарках, шефська допомога школам);

5) політична – основні повноваження трудового колективу в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ.

Всі функції трудового колективу покликані сприяти головній цілі підприємства – виробництву продукції, духовних благ, наданню послуг.