2. Закономірності та принципи розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови.

Закономірності розвитку дітей.

Процес засвоєння дитиною рідної мови є закономірним. Закономірність засвоєння мови – це об’єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвиваючого потенціалу мовного середовища. Федоренко описує шість закономірностей засвоєння дитиною рідної мови.

Перша закономірність – Мова засвоюється, якщо дитина навчиться управляти мускулами мовного апарату (артикулювати звуки), координувати мовно – рухові (промовляння звуків, слів) та слухові ( сприймання на слух, розуміння мови) відчуття. Дитина повинна навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, правильно вимовляти, артикулювати кожний звук. Для цього потрібна активна мовна практика, під час якої відбувається постійне тренування органів мови (язика, губів, зубів) шляхом наслідування мови дорослих.

Таке тренування йде з перших днів життя дитини. Спочатку голос (крик, гукання, гулення, лепет, перші слова, речення), а пізніше коли дитина навчиться говорити вголос у неї з’явиться внутрішнє мовлення, тобто артикуляція1 і модуляція органів мови без звукового супроводу, про себе. До п’яти років дитина оволодіває правильною вимовою звуків рідної мови, після п’яти слід навчитися граматично правильно будувати речення, оволодіти зв’язним мовленням, засвоїти літературні норми рідної мови.

Тренування органів мови триває протягом усього життя людини.

Друга закономірність – розуміння смислу мови – залежить від засвоєння дитиною лексичних і граматичних значень різного ступеня узагальнення. Спочатку дитина чує звуки мови, але не розуміє значення слів з цими звуками. Розуміння мови дорослих починається в другій половині першого року життя. Дитина розуміє мову, безпосередньо звернену до неї, пов’язану із задоволенням її потреб, поступово розуміє зміст слів, що позначають предмети, явища, їхні ознаки у навколишньому світі, тобто починає засвоювати лексичне значення. Наприклад, слово м’яч означає тільки той м’яч, яким дитина грається. Потім складається узагальнений образ м’яча: це круглий, гумовий предмет, ним граються, його можна кидати тощо. М’яч - це іграшка.

Засвоєння лексичного значення слів відбувається від прямого поодинокого конкретного основного до узагальненого та переносного значення (золота монета, золоті руки) Поряд з лексичним дитина засвоює і граматичне значення, відношення між словами в реченні ( на столі, під столом). Засвоєння граматичного значення пов’язане з розвитком логічного мислення.

Третя закономірність – Засвоєння виразності мови – залежить від розвитку у дитини сприйнятливості до засобів інтонації, тобто вміння відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ. Уже в ранньому віці діти добре розуміють і відчувають різні інтонаційні відтінки мови (оклик, запитання, наказ, радість, сум гнів, незадоволення). Діти вчаться розуміти синоніми, епітети, метафори, які вживаються в рідній мові.

Четверта закономірність – засвоєння норми літературної мови – залежить від розвитку у дитини чуття мови. Мова – упорядкована система мовних одиниць, функціонує в людському суспільстві як засіб комунікації (спілкування) у вигляді мовлення. Маленька дитина не знає правил, не знає мовних законів, вона практично засвоює норму рідної мови. Допомагає їй в цьому так зване мовне чуття. Спостереження за процесом оволодіння дитиною рідної мови показують, що чуття мови з’являється досить рано (вже в 2 роки) і з віком набуває чіткішої диференціації. Діти починають самостійно створювати нові слова, з’являється чуття словотворення. Отже, Чуття мови – це сукупність відчуттів, які безпосередньо відображають зв’язки і відношення, характерні для мови як складної об’єктивної системи засобів взаємного спілкування людей. Чуття мови – це вміння користуватися мовними засобами у відповідності з мовною ситуацією (нормами мови) без звернення до знань про мову. Чуття мови слід розвивати. Ступінь оволодіння нормами рідної мови в дитячому віці багато залежить від того, наскільки повно й правильно засвоїть її дитина на чуттєвому рівні.

П’ята закономірність – засвоєння письмової мови – залежить від розвитку координації між усною й письмовою мовою. Усне мовлення випереджає розвиток письмового. Дитина не може оволодіти письмовою мовою якщо не засвоїть усного мовлення. Письмо – це код усного мовлення. Протягом дошкільного віку діти оволодівають лише усною нормою мовлення, а в школі дітей вчать писати.

Шоста закономірність – темпи збагачення мови – залежить від ступеня досконалості структури мовних навичок. Чим краще розвинута мова дитини, тим краще вона складає розповіді, запам’ятовує нові слова, звороти, вірші, казки, тим краще передає зміст побаченого й почутого.

Загальні методичні принципи навчання дітей рідної мови, її характеристика.

Загальні дидактичні принципи є основопологаючими для методики навчання дітей рідної мови. Разом з тим кожний предмет має й свої специфічні принципи навчання. Таким чином, методика розвитку та навчання рідної мови як галузь дидактики має свою систему методичних принципів. Методичні принципи - це положення, які визначають як основні (загальні), так і другорядні ( часткові) параметри процесу навчання даного предмета, а також найбільш ефективні засоби досягнення поставленої дидактичної мети. Отже принципи методики навчання рідної мови неоднорідні. Одні з них мають узагальнений характер (загально методичні принципи), інші - часткові (частково методичні принципи) та принципи, які стосуються одного з видів мовної діяльності: звуковимови, лексики, монологічного мовлення, граматики тощо.

Загально методичні принципи навчання дітей рідної мови (розробила Л.П. Федоренко) витікають із закономірностей засвоєння рідної мови. Це принципи:

1) пр-п уваги до матерії мови.

2)пр- п розуміння мовних значень.

3) пр-п оцінки виразності мови.

4)пр-п розвитку чуття мови.

5) пр-п випереджаючого розвитку усного мовлення.

6) пр-п поступового прискорення темпів збагачення мови.

1) принцип уваги до матерії мови полягає в тому, що будувати навчання потрібно таким чином, щоб розвивати своєчасно мовний апарат дитини: органи слуху, артикуляції, дрібні м’язи пальців та кисті рук. Вихователь з допомогою відповідних методів та прийомів навчання повинен відпрацювати (натренувати) рухи мовного апарату, які необхідні для вимови (а потім і для письма) кожної фонеми рідної мови, кожного елемента інтонації (мелодика, тембр, темп, ритм, тон, наголоси, паузи тощо). На основі цього принципу методисти розробляють спеціальні дидактичні ігри, вправи, ігри - заняття, добирають вірші, потішки, чистомовки, скоромовки, пісні для розвитку мовного апарату та вправи для підготовки руки дитини до письма.

2) пр - п розуміння мовних значень полягає в тому що мова як предмет навчання являє собою систему, яка кодує позамовну діяльність. У процесі навчання діти повинні засвоїти мовні знаки, зрозуміти їх, тобто навчитись співвідносити слово олівець з конкретним реальним предметом (дерев’яна довга паличка, в середині якої грифель; олівцем пишуть, малюють; олівці бувають різнокольорові)Діти повинні навчитись розуміти лексичні значення, тобто предметний ряд об’єктів: предмет, число, дію, ознаки предмета, ознаки дії, дії (зірка, дерево, високий, сміятись, грати), а також граматичні значення - логічний ряд об’єктів (для гри, в грі, на дивані, під диваном, для мами, з мамою). Дитина повинна навчитись розуміти такі види граматичних значень: а) відношення предмета й ознаки: просторові, кількісні, причинно - наслідкові, суб’єктивно - об’єктивні та ін.(сидіти за столом) б) відношення об’єктивного змісту висловлювання до дійсності: особа, час, спосіб (Мені приємно. Дівчинка сидить. Це парк). в) відношення суб’єктивної модальності: інтонація, порядок слів, вставні слова, частки. Діти дошкільного віку засвоюють лексичні й граматичні значення практично (інтуїтивно), не вивчаючи правил і законів, у ході спілкування з дорослими.

3) пр-п оцінки виразності мови - це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлювати свої емоції та почуття. Цей принцип реалізується за допомогою спеціальних методів і прийомів на заняттях з худ. літ. та розвитку мови. Дітей дошк. віку вчать емоційно сприймати зміст художніх творів, відчувати їх характер (радісний, урочистий, сумний, веселий), помічати особливості літературної мови (епітети, повтори, образні вирази), передавати своє ставлення до змісту, персонажів твору; вчать виразно читати вірші, користуватись емоційно виразними засобами інтонації.

4) пр-п розвитку мовного чуття. На кінець дошк. віку дитина має практично засвоїти норми рідної мови (згідно орфоепічних вимог), навчитися вільно спілкуватись. Для цього вона повинна чути зразки правильної літературної мови дорослих, наслідувати їм. Тому зразок мови вихователя і виступає провідним прийомом навчання рідної мови у дитячому садку. Спеціальні мовні заняття, дид ігри та вправи сприятимуть розвитку чуття мови, своєчасному засвоєнню її літературних норм.

5) пр-п випереджаючого розвитку усного мовлення перед письмовим. Протягом дошкільного віку вихователь працює над розвитком усного мовлення дітей, розвиває всі його складові: словник, граматичну і звукову правильність, діалогічне і монологічне мовлення. В старшому дошк віці дітей вчать здійснювати звуковий аналіз слів, знайомлять зі звуками( голосними, приголосними, твердими і м’якими приголосними), буквами, вчать читати, готують руку дитини до письма. Письмовою мовою діти оволодівають у школі. При цьому дітей вчать координувати рухи мовного апарату, руки; усвідомлювати схожість та різницю звуків і букв, інтонації (усного мовлення) і розділових знаків на письмі.

6) пр-п прискорення темпів збагачення мови полягає в поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання від групи до групи. Спочатку дітей вчать відповідати на запитання за змістом картини, художнього твору, потім складати описові, сюжетні розповіді за зразком вихователя, переказувати худ тексти, а в старшому дошк віці діти вже самостійно складають творчі розповіді.

Часткові методичні принципи навчання рідної мови описані В.А.Скалкіним та Е.П.Коротковою.

- комунікативна спрямованість навчання.

- навчання мови як діяльності.

- пр-п збагачення активної мовної практики.

- організація спостережень над мовним матеріалом.

- комплексний підхід до розвитку всіх сторін мови.

- збагачення мотивації мовної діяльності.

- забезпечення впливу худ. літ. на мовний розвиток дітей.

Спеціальні методичні пр-пи (словникової роботи).

- введення слів на основі чуттєвого досвіду та активної пізнавальної діяльності.

- розв’язання всіх завдань словникової роботи в єдності.

- зв’язок змісту словникової роботи з поступово розвиваючими можливостями дітей в пізнанні навколишнього.

----------------------------------------------------